...Ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним — це означає бути відповідальним. Ми говоримо про свободу, тішимося свободою, бажаємо свободи, підкреслюємо своє бажання свободи, але насправді боїмося її.
Любомир Гузар, єпископ УГКЦ, кардинал Католицької Церкви

Багатогранний Седнів

Попри непрості часи дорога сюди стає дедалі популярнішою
5 листопада, 2020 - 17:07

Туристичний (не)сезон-2020 добігає кінця. Запам’ятається він і туркомпаніям, що пройшли тест на виживання, і затятим мандрівникам, які більше лишалися дома, ніж мандрували, і, безумовно, музеям, заповідникам, культурним об’єктам наднизькою кількістю відвідувачів.

Чудова опція «спогадів» від «Фейсбук» дістає з архівів яскраві фото з минулорічних мандрів. І тихо радію, що усіх шанувальників виїзного туризму карантин мотивував пізнавати свій рідний край. Одним із найпопулярніших, згідно з фотозвітами в соцмережах, стало невеличке містечко Седнів на Чернігівщині. Містечко відоме всім поціновувачам живопису і щойно відкрите пересічному вітчизняному туристу.

Традиційно сюди вирушають, щоб на власні очі побачити знамениту Георгіївську церкву, в якій знімали ще радянський фільм-жахів «Вій», а знаходять для себе значно більше. Чотири офіційні пам’ятки загальнодержавного значення — дерев’яна козацька Георгіївська церква, Воскресенська церква-усипальниця, кам’яниця і садиба Лизогубів. Насправді ж це далеко не все, що вартує огляду і бодай побіжного знайомства з історією цих місць.

Седнів — власність впливового роду Лизогубів із другої половини XVII ст. І до 20-х років ХХ століття, коли нові «господарі» націоналізували приватну власність з історією у майже дві з половиною сотні літ. На теренах колишньої Гетьманщини таких маєтків збереглося одиниці. Тут на прикладі представників однієї династії чи не найкраще можна простежити в ретроспективі історію України від козацтва до малоросійського дворянства і до моменту причетності творення гетьманської України. Від козацької старшини, що свої перші землі отримала за участь у турецьких походах, до очільника Полтавського земства, а згодом — уряду Павла Скоропадського. Рід військових, комерсантів, митців і меценатів, спонсорів-народовольців, політичних і громадських діячів. Їхні благі справи — підтримка і фундація храмів на Чернігівщині, опіка Тарасом Шевченком і сприяння митцям — назавжди вписані в народну пам’ять й історичний простір. Катерининська церква — як візитівка Чернігова, ротонда Глібова з незабутньої краси краєвидом, «Другий Кобзар» Шевченка, портрет графині Кейкуатової, родинне коріння Миколи Васильовича Гоголя (бабуся Тетяна Лизогуб), прекрасна пісня «Стоїть гора високая» — і це лише фрагменти, що нагадують нам про Седнів і Лизогубів. Історія роду варта ґрунтовного дослідження, пошуків, книжок, серіалів і — відреставрованої садиби.

А нині усе тепло, добро, позитив і найкращі спогади про перебування у Седневі осяяні чарівною усмішкою пані Тетяни Луговської, директорки і гостинної господарки філії Чернігівського історичного музею. Звісно, можна прописати QR-коди, створити мобільні додатки, запакувати все у модні ґаджети, проте ніщо ніколи не замінить живого спілкування. Пані Тетяні випала доля стати і берегинею, і янголом-охоронцем, і провідником історією садиби та її власників. По крихтах і по краплях збирає вона матеріали про нащадків, про представників роду, про тісну дружбу Тараса Шевченка і Андрія Лизогуба, про Леоніда Глібова, який «відновлювався» у непрості часи у садибі, про дружину й доньок Федора Андрійовича — останніх із Лизогубів, яких більшовики викинули з садиби. Саме з живих розповідей пані Тетяни чуємо історію одного з перших пам’ятників Шевченкові на Чернігівщині (1903 рік) і його «невідомого» автора — Михайла Гаврилка, історію роду Шрагів. Низький уклін усім причетним до збереження пам’яті про прекрасного Іллю Шрага — адвоката, громадського діяча, внесок якого в становлення української справи неоціненний. Зізнаюся, після екскурсії у супроводі цієї прекрасної жінки жоден відвідувач не залишається байдужим до лизогубівської спадщини.

З особистої ініціативи пані Тетяни Луговської знайомство з Седневом починається з найновішої історії містечка — пам’ятної дошки Левкові Лук’яненку й чарівної усмішки Зінаїди Григорівни Лук’яненко, рідної сестри Левка. Завбачлива пані Тетяна завжди має з собою букетик квітів (адже туристи зазвичай найменше думають про цей момент, вирушаючи в подорож), що від імені групи покладає поруч із портретом усміхненого Левка. Ця міні-акція вшанування одного з найвідоміших українців невипадкова: нагадати байдужим седнівцям про роль Левка Лук’яненка в історії України (шокує факт, що на відкриття меморіальної дошки не з’явився жоден з представників місцевої влади, шкільних учителів), повернути історичну пам’ять у містечко, в якому вони живуть.

Щороку Седнів відвідує чимало гостей. Хтось їде відпочивати на найчистішій річці Європи — Снов. Хтось — на кінний двір, відпочити чи взяти уроки верхової їзди. Хтось — попрацювати на пленері чи просто насолодитися краєвидом. А хтось — на неймовірно атмосферний локальний фест «Седнівська осінь», що так і не відбувся цьогоріч через особливу ситуацію.

За усіма параметрами Седнів міг би посісти достойне місце серед найпопулярніших і найцікавіших туристичних дестинацій країни, коли б...

Коли б «господарі» містечка — Седнівська ОТГ за підтримки уряду — привели до відповідного рівня інфраструктуру, забезпечили безперешкодний доступ відвідувачів до об’єктів культурної спадщини, що знаходяться в руках орендарів і дозвіл на їх огляд регулюється власним волевиявленням орендаторів (тут уже мусить втрутитися Мінкульт, щоб внести зміни у Договори оренди, прописавши забезпечення конституційного права громадян на доступ до культурної спадщини і вимогу дотримання цієї норми на певних умовах з боку орендаторів), облікуючи історичні пам’ятки — міністерське училище й земську школу, спонукаючи місцеве населення до надання супутніх туристичних послуг: харчування, проживання, торгівлі сувенірами.

Все тече, все змінюється. Незмінною залишається віра українців в те, що хтось має прийти і зробити це для нас. Тішить одне, що, попри непрості часи, дорога до Седнева стає все більш популярною.

Анжела САВЧЕНКО. Фото надані автором
Газета: 
Рубрика: