Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Еґер: місто історичного бестселера

4 листопада, 2011 - 00:00
КАФЕДРАЛЬНИЙ КОСТЕЛ ХІХ ст. / ПАМ’ЯТНИК ЗАХИСНИКАМ ЕґЕРСЬКОЇ ФОРТЕЦІВНУТРІШНЄ ОЗДОБЛЕННЯ КАФЕДРАЛЬНОГО КОСТЕЛУ XIX ст.ОДНА З ЦЕНТРАЛЬНИХ ВУЛИЦЬ МІСТАЕґЕРСЬКА ФОРТЕЦЯ

Змагатися Еґеру в популярності з Будапештом — це, певно, так само, як змагатися Ґезі Ґардоні з Шандором Петефі. Та все ж Еґер має свою частку слави в Угорщині — й не лише як старовинне місто, що зберегло відбиток давнини, чи як один з осередків виноробства та рекреації (тут є чудові термальні джерела). Воно відоме в країні та за її межами також завдяки роману Ґези Ґардоні «Зірки Еґера». Ефект даного твору для угорців можна порівнювати, приміром, з ефектом для поляків історичної трилогії Генріка Сенкевича «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський». Хоча, як на мене, «Зірки Еґера» цікавіші в аспекті художньо-літературному. Згадані твори Сенкевича та Ґардоні з’явилися майже одночасно, і в подібних умовах — це була «епоха націоналізму», коли й угорці, й поляки не мали своєї повноцінної національної держави.

«Зірки Еґера» добре знають в Угорщині. Більше того — цей твір тут вважають найпопулярнішим угорським романом. За його мотивами в «соціалістичній» Угорщині був знятий фільм. Можливо, багатьом мадярам, які вважали себе поневоленими СРСР, цей фільм «грів душу», нагадуючи про одну з найгероїчніших сторінок їхньої історії.

Знають твір і за кордоном — він перекладений багатьма мовами. Є також український переклад І.П. Мегели й І.Ю. Петровція.

Але спочатку кілька слів про Ґезу Ґардоні. До речі, в Українській літературній енциклопедії немає статті про цього письменника. Немає її і в українському сегменті Вікіпедії.

Отже, народився майбутній письменник 1863 року в міщанській ремісничій родині. В молоді роки Ґардоні потрапив до Еґера, де студіював у місцевій вчительській семінарії. Її приміщення збереглися до нашого часу. Певно, й місто зі старовинними вуличками, й руїни Еґерської фортеці, й розповіді про героїчну оборону цієї твердині від турків 1552 року справили на юнака сильне враження. А ще могли ці враження загострити «пам’ятники ганьби». Річ у тім, що Еґер все-таки захопили турки. Сталося це 1596 року. Місто перебувало під владою османських завойовників до 1687 р. Тоді християнські храми були перетворені в мечеті, а в місті спорудили 35-метровий мінарет. Він зберігається донині й надає Еґеру якоїсь незвичної екзотичності. Коли місто звільнили від турків, воно потрапило під владу Австрії. З часом австрійці, аби Еґер не став осередком угорського опору, зруйнували місцеву фортецю, яка вела свою історію ще з ХІІІ ст. Це теж було ганьбою для патріотично настроєних угорців.

До речі, доля Еґера опосередковано має стосунок до України й українців. Правда, хто про це знає? У 1594—1594 рр. проти турків на Подунав’ї, зокрема в Угорщині, воював разом зі своїми козаками Семерій Наливайко (у нас часто його ймення пишуть Северин). 1596 р. його полонили поляки й він, звісно, не пішов зі своїм військом проти турків. Не можна сказати, що це мало безпосереднє відношення до падіння Еґера. І все ж... А ось визволення цього міста від османів було наслідком діянь короля Речі Посполитої Яна Собеського. 1683 року він розгромив турків під Віднем, вів проти них успішні бойові дії. Цей король, як відомо, народився в Україні, в Олеському замку, походив із місцевої шляхти. Самійло Величко навіть писав, що справжнє прізвище короля — Собко. У війську Собеського служило чимало українців, його навіть називали «козацьким королем». Проте антитурецькі діяння й Семерія Наливайка, й Яна Собеського якось обминаються нашими істориками. Й, відповідно, ці сюжети практично відсутні в українській історичній белетристиці. А шкода...

Та повернімося до Ґардоні. Здобувши освіту в Еґері, він працював сільським вчителем, потім журналістом. Однак місто юності «не відпускало» його. Він збирав документальний матеріал про оборону Еґерської фортеці в 1552 р. Результатом цієї непростої роботи став роман «Зірки Еґера». Можна говорити, що даний твір є художньо-документальним, оскільки автор намагався максимально використовувати історичний фактаж. Також слід відзначити добре знання ним описуваної епохи — тогочасної зброї, вбрання, предметів побуту. І все ж «Зірки Еґера» — твір передусім художній. Тут і захоплюючі сюжетні лінії, й динамічний сюжет, і любовна історія... При читанні роману ніби відчуваєш себе учасником зображуваних подій. Все це разом узяте й зробило «Зірки Еґера» історичним бестселером. Зрозуміло, не останню роль відіграло й те, що твір відповідав «запитам часу» (вийшов він 1899 р.). Для угорців кінця ХІХ — початку ХХ ст. важливим стало звернення до героїчних сторінок своєї історії, певна їхня міфологізація в національному дусі. А оборона Еґерської фортеці від турків 1552 р. — це була одна з небагатьох світлих сторінок часів занепаду Угорської держави, після чого настала «ніч бездержавності» й безслав’я.

Написання роману коштувало письменнику чималих зусиль і затрат часу. Це була справа його життя. Завершивши твір, він записав (не без гіркоти) у своєму щоденнику: «Подобається це комусь чи ні, але я навряд чи ще колись візьмуся за написання такого роману. Це розвага для багатих людей. Та й хто сьогодні шукає правди в романі?» Останні роки свого життя Ґардоні прожив біля Еґерської фортеці. Тут його й поховали в 1922 р. На могилі поставили дубовий хрест, де вписали слова письменника: «Тут тільки його тіло». Це можна зрозуміти так: у землі лежить тіло автора «Зірок Еґера», а душа його продовжує й далі жити в його творі. Тим самим дух перемагає тіло. Можливо, через те в Еґері немає пам’ятників самому Ґардоні — ні на його могилі, ні в місті. Хоча є пам’ятник Петефі, який, здається, не мав безпосереднього стосунку до цього міста.

Щоправда, можна сказати, що пам’ятники Ґардоні в Еґері все-таки є — це відреставрована (фактично відбудована) фортеця. Відбулася та реставрація не без впливу «Зірок Еґера» — після виходу роману угорці захотіли відновити цю важливу для них історичну святиню. Також це пам’ятник Іштвану Добо, одному з героїв «Зірок Еґера», та іншим оборонцям фортеці, який знаходиться на центральній площі міста. І, нарешті, музей Ґези Ґардоні, розташований у будинку, де жив письменник. Певно, його дух справді продовжує жити в Еґері.

Петро КРАЛЮК. Фото з сайта i1008.photobucket.com
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ