Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Хорватська Далмація

Про історичні та природні принади і деякі аналогії…
4 вересня, 2018 - 14:21

Цьогорічна поїздка до Хорватії найперше запам’ятається мені не тільки ніжним, прозорим і теплим морем, чудовими пляжами та настояним на сосновому ароматі повітрям, скільки мандрівками древніми, наче з доброї казки містами Центральної Далмації.

Українці, які хоча б раз відвідали Хорватію, душею прикипають до цієї привітної країни. Може, ще й тому, що між нашими народами є і кровна спорідненість – карпатські хорвати згадуються у хроніках 907 року, як руське плем’я, що брало участь у поході київського князя Олега на Константинополь. Частину білих хорватів, які населяли нинішні українські терени, ще у VII столітті, як нас нині, поманило поближче до Адріатики. Її справжня перлина — історична область Далмація з найбільшими містами Спліт, Задар, Шибеник і Дубровник, як і ми, має синьо-жовтий прапор. А цього річ мовлене двома світовими майстрами «ногомету» – Огнєном Вукоєвічем і Домагоєм Відою — патріотичне вітання «Слава Україні» побратало наші народи, які зазнали агресії «старших братів», ще більше.

ШИБЕНИК

Місцем нашої відпочинкової локації була Бродариця – курортне селище за 6 км від центру 50-тисячного міста, яке носить ну дуже вже українську назву — Шибеник. Історики констатують, що назву міста вперше зафіксовано у 1066 році у статуті хорватського короля Петара Крешимира IV. На відміну від інших далматинських міст, заснованих іллірійцями, греками чи римлянами, Шибеник є найстаршим властиво хорватським містом на східному узбережжі Адріатичного моря.

Як й інші міста Адріатичного узбережжя, Шибеник має дуже багату і славну історію. У середні віки він успішно протистояв загарбницьким намірам Венеції, його так і не здобула всесильна Османська імперія. У 1298 році Шибеник отримав міські права, тоді ж заснували католицьку єпархію. Саме у Шибенику 1877року було відкрито перше залізничне сполучення в тогочасній Далмації, а 28 серпня 1895-го на річці Крка за планами Ніколи Тесли введено в експлуатацію першу електростанцію і Шибеник став першим містом Хорватії з електричним освітленням.

Не оминули Шибеник і дві світові війни ХХ століття, а в липні 1991 року, коли на місці союзної Югославії постали незалежні країни, збройні формування хорватських сербів за підтримки югославської армії розпочали наступ на населену хорватами Далмацію. Шибеник, разом із Задаром, найбільше з-поміж усіх далматинських міст потерпіли від сербських нападів, а рахунок загиблих налічує сотні жертв. Вдячні містяни відзначили подвиг своїх захисників пам’ятною дошкою на центральній площі Шибеника. Про ті трагічні події розповідав нам і гостинний господар апартаментів, які на час відпочинку стали нам домівкою, – Нікола Жівкович.

Нікола народився і жив неподалік – у гірському селі на території національного природного парку «Крка» у долині річки Чікола за 35 км від Шибеника. Під час військового конфлікту у 1991 році у його дім, що волею злої долі виявився на лінії розмежування воюючих сторін, потрапило декілька мін. Він з родиною вимушено перебрався із зони бойових дій у селище Бродариця, згодом збудував тут дім для себе та апартаменти для відпочивальників.

Сьогодні Шибеник входить до числа найпопулярніших туристичних центрів Далмації. Тут вирує мистецьке і культурне життя. Головна історична принада міста – собор Святого Якова, зведений упродовж XV-XVI століть цілком з каменю, без використання будь-яких інших матеріалів. Його архітектурний ансамбль поєднує елементи готичного та ренесансного стилю і містить 71 барельєф. Завдяки надзвичайності своєї архітектури він внесений до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Біля входу в канал Святого Анте розташувалася фортеця Святого Миколая, збудована в середині XVI століття для захисту від турецьких нападів з боку моря на основі проектів венеціанського військового архітектора Мікеле Санмікеллі. Вона є чи не найміцнішим укріпленням на всьому хорватському узбережжі. У старому центрі міста розташовано й унікальний Палац ректорів, у якому урядував найвищий представник венеціанської влади – міський ректор. Основні відпочинкові зони розташовані за 3-5 км від центру міста. Один з них – Бродариця, селище Шибеницької громади.

БРОДАРИЦЯ, КРАПАНЬ І ПРІМОШТЕН

Курорт Бродариця – молодий туристичний центр центральної Далмації, який нині динамічно розвивається. Почалося це після будівництва Адріатичної автомагістралі у 1964 році. Нікола Жівкович каже, що до цього у селищі було всього 6 помешкань. Більшість нинішніх мешканців Бродариці – колишні жителі найменшого і найнижчого населеного острова усієї Адріатики – Крапань, розташованого усього за 300 метрів від материка. Його найбільша висота над рівнем моря – 1,25 м, довжина берегової лінії 3620 м, а площа – 0,5 кв. км. До розбудови Бродариці на Крапані проживало майже 2 тисячі жителів. Нині на ньому залишилось орієнтовно 200 чоловік, багато помешкань колишніх рибалок є порожніми. Життя на острові вирує (хоча ні, не вирує, а повільно пливе) у єдиному фешенебельному готелі «Спонгіола», кількох приватних котеджах, у яких проводять час любителі тиші, спокою і недоторканної природи, та збудованому у 1446 році монастирі. Ще в 1893 році острів першим на узбережжі почав надавати обладнання для дайвінгу та відкрив кооперативи з добування губки. Про цю сторінку його історії можна детально довідатися у місцевому музеї.

За 25 кілометрів південніше Шибеника розташувалося старовинне містечко Примоштен. Окрім чудового архітектурного ансамблю Старого міста ХVІ-ХVІІІ ст., церквою Святого Георгія, зведеною у 1485 році на найвищій точці, оригінальними дахами будинків, покритих пласким каменем, тут ви також будете зачаровані зручними пляжами і кришталево чистою водою Адріатики.

СПЛІТ

Подорож до другого в Хорваті і найбільшого в Далмації міста з 1700-річною історією, її найкрупнішим морським портом, промисловим, культурним і … футбольним центром – містом Спліт – пролягала автотрасою поміж стрімких, оголених гір, на вершинах яких велетенські вітряки добувають електроенергію. Однак техногенне творіння явно не гармоніює з навколишньою природою. Тут у реальному вимірі бачиш, на що перетвориться Боржавський хребет у Карпатах у випадку зведення на ньому гігантських вітряків. Зовсім інші враження навіювали швидкісний автобан та чудово доглянута Адріатична магістраль, що пролягла живописними місцями понад самим морем. Але дороги Хорватії – тема окремої розмови.

Як і чимало інших далматинських приморських міст Спліт теж розташований на півострові біля підніжжя Мосорських гір. Спускаючись від національного Морського музею Роковою вулицею до луки-порту на площі, яка носить ім’я першого президента незалежної Хорватії Франьо Туджмана, ви не оминете історичного ядра міста з його головною пам’яткою – Палацом римського імператора Діоклетіана, внесеного у 1979 році до реєстру Світової спадщини ЮНЕСКО. У самому порту неможливо не зауважити сучасну «колонаду» – кілька сотень щогл вітрильників…

У Римській колонії Салону, залишки руїн якої і тепер можна бачити у передмісті Спліта, у III столітті народився майбутній римський імператор Діоклетіан, який правив Римом з 284 по 305 рік. Після зречення від влади він повернувся в Спліт, до свого палацу. Похований Діоклетіан у мавзолеї, пізніше переробленому в християнський собор.

До кінця VII століття берегова лінія району і сам Спліт були заселені слов’янами. У середні віки він став одним із головних хорватських центрів торгівлі, економіки і культури. Уродженцем міста і його гордістю є гуманіст і письменник, основоположник хорватської національної літератури Марко Марулич, композитор і диригент Яков Готовац та сьогоднішні народні улюбленці – провідні футболісти хорватської збірної і кумири чи не усіх майже п’яти мільйонів жителів Хорватії – Анте Ребич, Іван Перишич та Іван Стринич. Після фіналу світової першості з «ногомету» кожне хорватське місто зустрічало своїх земляків як національних героїв…

Під час світових воєн ХХ ст. Спліт захоплювали італійці та німці. Місто позбулося німецької окупації рівно в один день з Ужгородом – 26 жовтня 1944 року – та в складі Хорватії стало частиною союзної Югославії. У 1991 році, після проголошення незалежності Хорватії, в Спліті було кілька збройних інцидентів між хорватами і розквартированими у місті частинами Югославської народної армії. Найбільш примітним став епізод обстрілу міста югославським військовим кораблем з назвою… «Спліт».

Серцем старого Спліта є Народна площа, що розташована відразу ж за західними воротами Палацу Діоклетіана. Практично увесь історичний центр сьогоднішнього Спліта і є велетенським Палацом Діоклетіана. Всередині нього розміщено житлові приміщення, музеї, кафе, ресторани, рибний ринок, банки і туристичні агенції. На площі багато готичних і ренесансних будівель різних часів. Головна ж будівля площі Народної – стара Ратуша, у стінах якої сьогодні знаходиться Етнографічний музей.

Біля залишків колонади Палацу Діоклетіана туристів зустрічають озброєні римські легіонери. Кілька приємних слів на мою адресу та добрий спомин одного з них про відвідини Одеси миттю розчулюють і я з легкістю жертвую «легіонерам» десяток кун на «Ожуйське». А в нагороду за це – пропозиція піднятися на самісінький вершок вежі Сплітського собору, звідки відкривається шикарна панорама цього райського куточка на нашій грішній землі, яка знову і знову спокушатиме на нову подорож...

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, для «Дня», хорватська Далмація. Фото автора
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments