Нас послано тільки пророкувати воскресення мертвих і будить сонних. Се наше діло.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

Парагвай... як Волинь у мініатюрі

Мандрівник із Чернігова Олександр Волощук — про свої відкриття в Латинській Америці
21 березня, 2019 - 15:44
ТИПОВИЙ КРАЄВИД ПІВДНЯ ПАРАГВАЮ

Олександр Волощук — мандрівник особливий, бо любить подорожувати автостопом. Це не лише велика економія коштів, а й своєрідний спосіб краще пізнати країну та людей. Бо зупиняються і погоджуються везти безкоштовно зазвичай добрі люди — небайдужі й комунікабельні. Прошу Олександра бодай трішки розповісти про найцікавіше, зокрема, про особливості автостопу в Латинській Америці.

— Якість автостопу там дуже різна. Взагалі, в кожній країні своє ставлення до мандрівників. Якщо говорити про Латинську Америку, то в Перу, Болівії, Парагваї автостоп непоганий. А в Бразилії — просто жахливий... Вочевидь, через високий рівень злочинності водії бояться зупинятися. А якщо говорити про цікаві моменти подорожі... Побував біля найбільшого у світі бразильського болота Пантанал. Це суцільне болото завширшки у 200, а завдовжки у майже 350 кілометрів! Там водяться крокодили, анаконди, піраньї та інша живність субтропіків. І лише декілька невеликих індіанських поселень.

— Зрозуміло, що кожна країна неповторна. А чи багато є подібного — з погляду географа і мандрівника?

— Трапляється, що навіть на різних континентах є щось подібне... Скажімо, Болівія — це «Тибет плюс Афганістан». Болівійські Анди дуже нагадують Тибет, а глинобитні хатини та спосіб життя індіанців трохи нагадують афганські реалії. На жаль, самі латиноамериканці погано знають географію. Якось мені довелося виступати в Енкарнасьйонському університеті — це головне місто департаменту Ітапуа, Парагвай. Коли щось хотів показати на мапі, викладачі сказали: «Можете не показувати. Вони все одно нічого не зрозуміють...» До речі, ректор університету — українка. І кольори українського прапора відображено в гербі міста Енкарнасьйон. Це своєрідна данина внеску українців (нащадків волинян) у розбудову цієї частини країни. Парагвай — це перша країна в Латинській Америці, яка побудувала власну залізницю. З ХІХ століття парагвайці взяли курс на самодостатність. Не надто багата країна, дві треті території — землі, непридатні для сільського господарства. Безводна савана, спека до 45 градусів... Коли українці тут поселилися, то зрозуміли, що вигідніше корчувати ліси, аніж поливати пустелю. Сельву розкорчував, водний горизонт зовсім недалеко. Доклав зусилля — і маєш хороший урожай.

— То Парагвай — це така мініатюрна Волинь на латиноамериканському континенті?

— Частинка Парагваю. Довоєнна переселенська  хвиля із Волині тривала кілька років: з 1936-го до 1939 року. Західноукраїнські землі тоді входили до складу Польщі, тому до Латинської Америки поїхали також мешканці нинішньої Брестської області. Такі ж українці з типовими волинським прізвищами. Мова волинян законсервувалася. Я помітив, що деякі сучасні українські слова парагвайським фермерам незрозумілі. Якщо волинянин одружувався з місцевою, то українська ідентичність, переважно, зберігалася. Якщо парагваєць одружувався з волинянкою, то все було з точністю до навпаки. До речі, диктатор Альфредо Стресснер (правив країною з 1954-го до 1989 року) поважав українців, навіть приїздив на відкриття пам’ятника Шевченкові.


В ГОСТЯХ У ВАСИЛЯ І ПАРАСКЕВИ РЕБРУКІВ (КОЛОНІЯ УРУ-САПУКАЙ)

— Поважав за працелюбність?

— Так. Бідних українців там просто немає! Чомусь наші заробітчани тепер їдуть «накатаним» шляхом у Польщу, Німеччину, Італію, Португалію... І нерідко стикаються там з проявами дискримінації. А в Парагваї могли б одразу приєднатися до успішної спільноти українців. Щоправда, спочатку треба купити землю. У цій країні закони такі, що можна швидко розбагатіти. Уявіть собі: ПДВ лише 10% (раніше не було зовсім!), тоді як в Аргентині 18%, у Бразилії 27%. Якщо говорити про наших земляків, які опинилися в Латинській Америці, то найбільшими оптимістами є саме українці Парагваю. Вони дружні, товариські, щедрі — навіть подарували мені новенький ноутбук! Григорій Ребрук, у котрого я зупинявся, на святкування повноліття своєї доньки витратив понад 30 тисяч доларів. Стільки ж або навіть трохи більше пересічний українець, працюючи на землі, заробляє за місяць. Нормальні закони, тому нащадки бідних поліщуків стали там заможними людьми.

— А що можна сказати про українців інших країн?

— Якщо Парагвай можна умовно назвати «маленькою Волинню», то в Бразилії живуть переважно вихідці із Галичини. У Болівії українців одиниці, вони поки не об’єднані. Але й там приємно було зустріти вихідців із Чернігівщини! У Чилі — найбільш американізований стиль життя. Чилійці — індивідуалісти, вони стримані й небагатослівні. На відміну від інших латиноамериканських країн, індіанців у Чилі мало, тут переважають європейські обличчя. Зате останнім часом побільшало українок. Їдуть тому, що тут порівняно високий рівень життя. Мабуть, це завдяки 15-річному правлінню Піночета. За цей час люди перестали бути «типовими латиноамериканцями». Звикли до порядку і закону. Цінують сімейні свята. Більш замкнуті порівняно з аргентинцями. Тепер у Чилі важко зустріти романтика, який жив би і мислив у дусі гімну епохи Сальвадора Альєнде «Венсеремос!» («Переможемо!»). Важливість періоду Піночета тепер визнають усі, навіть ті, хто його не любить. До речі, в Сантьяго, столиці Чилі, я зустрів також колишнього чернігівця. На протилежному кінці планети, за 14 тисяч кілометрів від Чернігова зустрів людину, з якою не бачився 25 років! Світ тісний...


СТАРИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЦВИНТАР

— Так багато цікавого, що можна й книжку написати...

— Мені й справді важко все це тримати в собі. Тому намагаюся якнайбільше розповідати землякам про свої подорожі. Виступав у рідному Чернігові, у Сумах, у деяких районних центрах Чернігівщини. І це дає людям так багато позитиву! Скажімо, після моїх виступів корюківські пенсіонерки їздили в Карпати, здійснили сходження на Говерлу. А тепер уже збираються в Грузію. У Сумах до мене підійшла дівчина років 25-ти і багато розпитувала про останню подорож. І ось дізнаюся: вона вже в Латинській Америці! Разом з приятелем подорожують там автостопом.

Сергій ЛАЩЕНКО, фото з архіву Олександра Волощука
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments