Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Поморянський палац чекає на тебе!

Подорожувати Україною складно, якщо хочеш побачити її справжню...
17 травня, 2019 - 12:26

Горіть сьогоднішнім вогнем,

Бо «потім» може й не настати.

  (Ліна Костенко)

Подорожувати Україною складно, якщо хочеш побачити її справжню, без прикрас і нальоту туристичного глянцю. Бо спочатку тобі потрібно всім пояснити, чому замість звичного відпочинку у Львові чи Одесі ти їдеш до якихось забутих Богом периферій, де зазвичай ховаються від очей туристів порослі мохом руїни замків, дерев’яні церкви і старовинні костели. Потім ти маєш якось дізнатися про непопулярну пам’ятку, проробити маршрут звивистими і порепаними українськими дорогами і, зрештою, всіма правдами й неправдами дістатися жаданої локації.

По дорозі з тобою можуть трапитися різні пригоди — від пробитого колеса десь у степу до втечі від злих дворових... ні, не псів, а не менш войовничих величезних індиків, які ладні нападати на всіх непроханих гостей. З якоїсь невідомої причини старовинні церкви часто розташовані посеред чийогось обійстя. І хоч ти конче маєш їх подивитися й сфотографувати, індики завжди думають по-іншому.

Та коли очі знаходять те, заради чого проїхав сотні кілометрів і пережив усі подорожні поневіряння, тебе охоплює досі незнане почуття. Коктейль із розпачу, захвату й дитячої цікавості... Ось він — неймовірний Поморянський палац — свідок королівської любові, нападів татар, свавілля гестапівців та почервонілих облич юних бурсаків, які знову не виконали домашнього завдання. І ти, втомлений та небайдужий, готовий відкривати таємниці колись величного замку, який сьогодні більше схожий на руїну.

Поморянський палац зазвичай залишається поза увагою туристів, і це прикро, бо краєвиди тут дивовижні. Сама назва приваблює і навіює приємні морські асоціації — Поморяни, море, по морю... За старими переказами, річка Золота Липа колись була широкою та повноводною, більше схожою на море. Тож стародавнє поселення, яке постало в її долині, отримало назву Поморяни.

Вперше палац згадано в документі від 1497 року, і його будівництво пов’язують з ім’ям шляхтича Миколи Свинки. Втім, свої найкращі часи Поморянська твердиня переживає в XVІІ столітті, коли перебуває у власності роду Собеських. За легендою, молодий Ян — майбутній король Речі Посполитої — одного разу після чергового полювання заблукав в околицях Поморян і потрапив до печери ченця-самітника, який чемно запропонував гостеві перепочити. Вночі монах побачив віщий сон: над головою Яна сяяла корона. І, прокинувшись, він сказав юнакові: «Ти будеш королем». За два тижні пророцтво справдилося, Ян ІІІ Собеський сів на трон і з вдячності подарував монаху землі для майбутнього монастиря. Кажуть, саме цей випадок вплинув на особливу прихильність короля до Поморян і замку, на розбудову якого він неодноразово надавав величезні кошти. Ян ІІІ любив навідуватися сюди і влаштовувати пишні бали. Коли ж не мав на це часу — відправляв провідати Поморяни свою кохану дружину Марію Казимиру Луїзу де Лагранж Аркен, більш відому в історії як Марисенька...

Наступним володарем замку став один із найбагатших і найстаріших литовських родів — Радзивілли, палаци яких сьогодні містяться на теренах десяти нинішніх держав. Але Радзивілли чомусь занапастили своє господарство в Поморянах. І відновлювати його взялися Прушинські: добудували два крила, відновили інтер’єри, створили навколо палацу парк і теплиці. Юзеф Прушинський був справжнім поціновувачем мистецтва і мав величезну колекцію монет, ікон, печаток польських королів та князів, посуду і гравюр. До того ж, стіни палацу прикрашали орієнтовно 300 картин найкращих майстрів світу, серед яких були полотна Рембрандта і Леонардо да Вінчі. Після його смерті всі ці скарби загадковим чином зникли.

1876 року Поморянський палац викупили не менш знані за своїх попередників магнати Потоцькі. Вони ж і були останніми приватними власниками замку аж до 1939 року. Дипломат Єжи Потоцький постійно перебував у роз’їздах і відвідував Поморяни рідко. Однак він доклав значних зусиль для відновлення палацу після руйнувань, завданих Першою світовою війною. Свого часу граф урятував не лише замок, а й мешканців села. Протягом1930-х років на цих землях польська влада проводила так звану політику пацифікації, спрямовану на упокорення та пригнічення національних меншин, яка виявлялася в масових арештах, побиттях та вбивствах цивільного населення. Але граф Потоцький завжди був прихильним до українців, і завдяки його дзвінку особисто Юзефу Пілсудському жителі Поморян могли спати спокійно. Авторитарна рука маршала Польщі їх тоді не торкнулася.

Проте вже ніщо не могло порятувати мешканців Поморян у роки Другої світової війни. У замку жили два гестапівці, в руках яких була зосереджена вся влада. Вони повсякчас знущалися з місцевих мешканців, примушували їх понаднормово працювати, а за непослух нещадно карали. У відповідь на неволю хлопці з УПА розстріляли німців прямо біля палацу й залишили тіла гнити біля замкової брами. Помста влади на таке зухвале вбивство не знала меж: всіх чоловіків Поморян заарештували й доправили до концентраційного табору.

Після війни в Поморянському палаці розташовувався райком компартії, потім будівлю передали в користування ПТУ. Лише в 1980-х роках, коли бурсаки назавжди покинули ці стіни, палац відрестраврували. Тут планували створити санаторій чи будинок творчості, але, на жаль, задум так і не вдалося втілити в життя...

Зараз палац у надзвичайно жахливому стані. Обперезаний будівельним риштуванням і понівечений людською недбалістю, він з кожним сезоном зазнає дедалі більших руйнувань. Здається, про нього всі забули. Ні туристичних вказівників, ні крамничок із сувенірами, ні готелю чи ресторану тут немає. Самотній мандрівник не сфотографується на тлі замку, бо попросити про допомогу буде нікого. Але, попри безнадійне становище, Поморянський палац чудовий і енергетика в нього дуже сильна. Оглядаючи його, ти відчуваєш себе сталкером, першопрохідцем, ба навіть трохи королем. Бо сьогодні палац весь твій, ладний показати кожен свій куточок, кожну збережену деталь, кожен шматочок ліпнини і розповісти про кожну історичну епоху, яку йому довелося пережити. Ти тільки приїдь, знайди його і візьми все це. Палац чекає на тебе!

Олександра КЛЬОСОВА, фото автора
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ