Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Про наслідки болгарського бажання за українських можливостей

8 серпня, 1997 - 00:00

Закордон починається з того моменту, коли сідаєш на борт літака авіакомпанії "Балкан". Це відчувається відразу й у всьому - починаючи від натуральної посмішки бортпровідниці та закінчуючи сервісним обслуговуванням. Півтори години льоту від Києва до Бургаса - рівно стільки, скільки затрачаєш інколи на переїзд від власної домівки до місця роботи. Лише думки в тебе не про те, що сусід по автобусу поставив тобі на ногу важенну валізу та як найкраще досягти з ним компромісу, а про те, що нарешті настав час довгоочікуваної відпустки.

Досягаємо місця призначення - старовинне (ще з часів грецьких колоній) місто на узбережжі Чорного моря - Несебр.

Година ночі. У Києві в цей час, у кращому випадку, думка одна - як без пригод досягти власної квартири. Несебр приємно здивував освітленими вулицями, вируючим життям і відсутністю навіть натяку на п`яні балачки біля твого будинку. Спочатку здалося, що тому причиною є температура повітря (а вона й уночі не падала нижче позначки 30° С, не кажучи вже про денну), але потім розумієш, що все, мабуть, криється в менталітеті болгарського народу. Вирощуючи виноград і виробляючи з нього хмільну продукцію досить високої якості, люди виховали в собі традиції алкоголевживання. Згадався 1987 рік, - у мене на очах під Одесою бульдозер під корінь знищував плантацію винограднику. Щоб знищити - багато часу і сил не потрібно, щоб відновити високоякісну виноробну лозу потрібно приблизно 100 років... Навіть нині, коли вже шість років живемо в незалежній Україні, неприємно було почути від болгарина, що віз мене від Варни до Несебра, зовсім не вітальні слова на адресу Михайла Горбачова. Його болгарський прибічник Тодор Живков застосовував ті ж самі методи "боротьби з алкоголізмом".

Можна заперечити, що болгарський народ краще живе, має менше повсякденних стресів, а українців лише горілка й тримає на цьому світі. Аж нічого подібного. Гіперінфляція (згадайте Україну 1993-го року), безробіття, середньомісячна зарплата становить 150 німецьких марок (щоправда більш-менш регулярно сплачувана), така ж сама мізерна пенсія (близько 50 німецьких марок). Допоки український народ слухає трансляції з Верховної Ради, - болгарський піднявся на революцію і після грудня 1996-го з оптимізмом дивиться в майбутнє.

Однак то все політика. Цікаво було порівнювати інше. Чорноморське узбережжя України за розмірами схоже на болгарське. Різниця в добробуті, у ставленні людей до себе, відпочиваючих та до моря. Кожне курортне містечко - це маленьке казкове місто: дво- триповерхові будиночки під червоною черепицею, що тонуть у зелені, численна кількість маленьких супермаркетів та привітні обличчя людей, які зустрічають тебе на вулиці.

Майже кожний власник будинку намагається на літній період надавати частину будинку для відпочивальників. Але це не той куточок сараю, який ви можете купити в Ялті - це сучасна квартира з кухнею та ванною. Що найголовніше - ціни на тимчасове житло помірніші, аніж у нашому Криму.

Під час перебування в Несебрі виникала одна "проблема" - як з величезної кількості ресторанів та ресторанчиків вибрати той, що до душі. Кияни вже давно забули, що можна "без проблем" (не вказую яких) зайти до такого закладу й пообідати. Цю "розкіш" може дозволити собі майже кожний болгарин, як кажуть - "і дешево й сердито".

Із загальної кількості відпочивальників відразу відрізняєш німців та росіян. Німці - розважливі, чемні, статні, переважно старшого віку. Це й зрозуміло - болгарський відпочинок для них дешевий, а якість обслуговування (згадати хоча б той самий курорт "Слянчев бряг") і враження не гірші, аніж від будь-якого іншого європейського курорту. Мимоволі виникає порівняння - чи можуть наші пенсіонери (більшість із них брали участь у війні проти Германії) дозволити хоча б який-небудь відпочинок, не згадуючи вже про Болгарію.

Відпочивальників братнього нам народу відрізняє величезна енергія, з якою вони приїхали "відпочивати". Якщо в ресторані гучний галас та сміх - це росіяни (пообідати заходять навіть у купальних костюмах); якщо в супермаркеті весь обслуговуючий персонал бігає навколо однієї людини - це росіянин; якщо на пляжі дві дамочки, а навколо них "дитячий садок" - це росіяни. Останнє найбільше вразило. Сімейного відпочинку "новых русских" майже не зустрічав. Ну і звісно, хто замовляє в ресторані чи купує в магазині місцеву "Ракію", - звичайно, росіяни. Такий вони цікавий народ.

Нарешті - про море. Який відпочинок без нього. Звичайно, не побачиш каналізаційної труби, що тягнеться посеред пляжу до моря, кожного вечора пісок обробляється спеціальною машиною і ніколи не подумаєш про те, що можна порізати ногу розбитою пляшкою. Тепле, лагідне, прозоре море залишає незабутнє враження.

Це не є реклама відпочинку "там", це реальність життя. Після відвідин Болгарії залишилося незясованим питання, чому подібні райські куточки не створити на Одещині, Миколаївщині, не кажучи вже про Крим? Було б бажання, а можливості знайдуться. Адже Болгарія знайшла їх...

Мирослав АНДРОС, "День"
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments