У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

Реконструкція людяності-2

Переосмислення націонал-соціалістичного минулого. Частина 2: Нюрнберг
26 вересня, 2013 - 11:42
ФОТО З САЙТА ZHIRKOFF.COM

Продовження. Початок у № 172 від 25 вересня 2013 року

Коли шукати в Німеччині місто, в якому чи не найчіткіше зчитується тріумф націонал-соціалізму, масштабної гітлерівської пропаганди, а згодом — засудження злочинного режиму, цілком закономірно пошуки зупиняться в Нюрнберзі.

Між 1927 і 1945 роками він став справжнім «храмом нацизму» із відомими антисемітськими «Нюрнберзькими законами». Є в міста й протилежний бік — після 1945 року воно стало символом справедливого суду над тоталітарною системою. Сьогодні Нюрнберг зберігає релікти націонал-соціалістичної архітектури й демонструє поводження німецької нації з матеріальним спадком одного з найжахливіших історичних періодів у її історії. Він є виразником німецької колективної пам’яті, в якій за останні 68 років відбулися суттєві зміни.

Спершу варто з’ясувати, з яких причин саме це місто посіло чільну позицію в історії націонал-соціалістичної Німеччини. 1927 року в Нюрнберзі вперше відбувся третій за рахунком з’їзд нацистської партії. А вже 1933-го він ухвалив рішення, що з’їзди відбуватимуться тут довічно. На щастя, його плани так і не були реалізовані. Чому Гітлер вирішив саме тут культивувати свою ідеологію?

Це трапилось із кількох причин. По-перше, так було вигідно практично. У цьому місті вперше в Німеччині проїхав потяг — почала функціонувати залізниця. Отже, місто мало добре розвинену інфраструктуру, сюди було зручно добиратися партійцям із будь-якої точки країни.

Друге пояснення — політичне. Місто вважалося неофіційною столицею Священної Римської імперії, тут зберігалися королівські клейноди та функціонував середньовічний рейхстаг. Цього нацисти зі своїми імперськими намірами оминути не могли.

МІСТО ДЛЯ ДИДАКТИКИ

Чи не найяскравішим проявом нацистських архітектурних принципів у Нюрнберзі є колишня територія партійних з’їздів — Reichsparteitagsgelдnde. Її вічність і монументальність мали дисциплінувати й надавати відчуття спільноти. Вона й сьогодні вражає і залякує. Архітектурні споруди на службі в пропаганди за задумом фюрера повинні були розміститися на території одинадцяти квадратних кілометрів. Однак будівельникам вдалося звести тільки деякі компоненти, заплановані архітектором Альбертом Шпером. Із початком Другої світової війни роботи над проектом припинилися назавжди. Сьогодні на цій території займаються бігом, їздять на велосипедах і роликах, плавають на байдарках — використовують її для того, для чого вона була призначена до втілення ідеологічних намірів партії.

ВІД АРХІТЕКТУРИ СЛАВЕТНОГО СЕРЕДНЬОВІЧНОГО МІСТА СЬОГОДНІ ЗАЛИШИЛОСЯ ЛИШЕ ДЕСЯТЬ ВІДСОТКІВ. БІЛЬШІСТЬ СПОРУД У ЦЕНТРАЛЬНІЙ ЧАСТИНІ — ВІДБУДОВАНО

Найбільше на цій території вражає Зал конгресів — Гітлерів «Колос», алюзія на імператорський Колізей у Римі. Він мав вміщати 50 тисяч учасників з’їзду протягом цілого тижня.

Сьогодні це найбільший зі збережених об’єктів «Третього Рейху» в Німеччині. Над його спорудженням працювали 66 фірм, і до початку війни вони виконали приблизно 60 відсотків усіх робіт. Після війни тут відбувалися різноманітні промислові та модні виставки. Далі з’явилися пропозиції перебудувати Зал конгресів у стадіон, виставковий зал чи будинок для людей похилого віку. Через брак коштів міська влада прийняла доволі прагматичне рішення — здавати частинами це приміщення, а частину використовувати як склад, аж поки комерційні інтереси однієї приватної фірми ледь не перетворили нацистський Зал конгресів у торговий центр. Однак громадські активісти виступили проти, посилаючись на закон про охорону пам’яток, згідно з яким «місто зобов’язувалося зберігати будівлі із особливим історичним характером» — й Зал конгресів не стали перебудовувати.

«Кількість пам’ятних місць і документаційних центрів у Німеччині значно збільшилася за останні роки», — пояснює Маркус Урбан, вільний співробітник Інституту регіональної історії Geschichte Fьr Alle в Нюрнберзі. За його словами, до цього спричинився підвищений суспільний інтерес: «Досвід показує, що автентичне історичне місце значно краще слугує для історико-дидактичних цілей і є доступним для відвідувачів. Більшість пам’яток того періоду сьогодні охороняються законом. На мою думку, вони можуть слугувати стабілізації демократичної свідомості населення, коли на прикладі оригінальних пам’яток показують, приміром, як у 1920—1930-х роках у Німеччині було поборено і зруйновано демократію та які це мало наслідки».

У МЕМОРІУМІ НЮРНБЕРЗЬКИХ ПРОЦЕСІВ ПРО МІЖНАРОДНИЙ ТРИБУНАЛ ШКОЛЯРІ ТА СТУДЕНТИ ДІЗНАЮТЬСЯ ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ

 1988 року в Нюрнберзі відбувся симпозіум під назвою «Спадок. Поводження із нацистською архітектурою». До цього моменту всі попередні дискусії щодо долі нацистської спадщини були комерційного характеру. На цьому симпозіумі вперше публічно озвучили думку використати пам’ятку як дидактичний матеріал. На користь рішенню був і суспільний інтерес — кількість людей, які хотіли дізнатися про нацистський режим безпосередньо з місця, яке фюрер обрав серед багатьох інших, щороку зростала.

Так 2001 року в північному крилі Залу конгресів відкрили Документаційний центр — сучасний музей, у якому постійно функціонує виставка «Захоплення і насильство» (Fastination und Gewalt), відбуваються студентські семінари та форуми, де обговорюють пов’язану з нею тематику, проходять шкільні уроки історії та щоденно приїздять сотні туристів із цілого світу.

Облаштуванню музею передував конкурс на кращий проект. Перед його учасниками поставили завдання — не тільки створити функціональний музей, а спонукати до полеміки із нацизмом. За задумом австрійського архітектора, будівлю різко пронизує вісь — коридор завдовжки 130 метрів, — яка вступає в суперечку зі спорудою з граніту й цегли. Від неї відходять інші косі металеві лінії, що виступають проти екзистенційної симетрії та її ідеологічного значення всієї будівлі Залу конгресів. Щоб подолати важкість бетону, цегли й граніту, архітектор обирає легкі матеріали: сталь, скло й алюміній.

Головний акцент «Захоплення й насильства» — історія території з’їздів Націонал-соціалістичної партії від її зведення до сьогодення. Із другого боку, не менш важливим моветоном виставки є наслідки нацизму з мільйонами жертв. Тут немає збережених матеріальних пам’яток того періоду, натомість експозиція ілюструє історію через численні фото, звукові та відеодокументи.

ТЕЛЕПРОГРАМА ПРО ТРЕТІЙ РЕЙХ ЗБИРАЄ МІЛЬЙОННУ АУДИТОРІЮ

Зростанню інтересу громадян сприяло декілька факторів, каже Маркус Урбан. Більшість німців досить добре ознайомлені з часами націонал-соціалізму. Пам’ять про злочини нацистського періоду постійно на слуху в політичних колах та в школах. Передусім тому, що із 1980-х років школи почали проводити дуже хорошу просвітницьку роботу.

У цьому процесі важливу роль відіграють й історики, розповідає Маркус Урбан. Вони створюють концепції великих документаційних центрів (у Нюрнберзі, Берхтесгадені, в майбутньому — в Мюнхені) й впливають на публічні дебати в медіа. Цікавою є, наприклад, телевізійна програма Гвідо Кноппа (телевізійний журналіст, відомий документальними програмами про Третій Рейх, націонал-соціалізм та сталінізм. — Х.Б.) — на тему нацистського періоду. Вона збирає біля екранів мільйонну аудиторію.

До збереження пам’яток у Німеччині є найрізноманітніші підходи. «Так звані місця жертв (як ось колишні концентраційні табори) в останні роки реконструювали навіть там, де залишки споруд було вилучено. І більшість людей підтримує ці реконструкції, як у випадку з концентраційним табором у Фльоссенбюргу», — розповідає Маркус Урбан.

«Місця злочинців» на кшталт колишньої території партійних з’їздів у Нюрнберзі охороняються законом ще з 1970-х років. Вони зберігаються, але не підлягають реконструкції. Хоча щодо трибуни Цеппелін, на догляд за якою в наступні роки доведеться витратити близько 70 мільйонів євро, не все так однозначно. «Міська влада Нюрнберга понад усе хоче її зберегти й боїться закидів у свій бік, що насправді вона хоче позбутися незручного спадку. Особисто я виступаю за те, щоб трибуну загратувати (для захисту від частин, які від неї відпадають) і дозволити їй самій як пам’ятці зруйнуватися. Однак моя позиція зараз із меншістю, — зауважує Маркус Урбан, — адже в цьому випадку велику роль відіграє кількість зацікавлених історією туристів, які для міста є вагомим економічним фактором. Хоча з листів читачів місцевої газети Нюрнберга Nьrnberger Nachrichten видається, що багато людей відмовляються сплачувати гроші за утримання нацистських пам’яток. Мотиви такої позиції надзвичайно різні».

 «На мою думку, більшість пам’яток нацизму варта бути збереженими, тому що вони нагадують нам про жертв терору чи можуть показати його механізми. Скажімо, цим займається постійна експозиція «Захоплення та насильство», — додає Маркус Урбан.

НАВЧИТИСЯ, ЯК ПОВОДИТИСЯ З ІСТОРІЄЮ

Після капітуляції Німеччини держави-переможниці — США, СРСР, Великобританія та Франція — оголосили про міжнародний трибунал, який відбувся в Нюрнберзі. Прийнято вважати, що місто обрали на символічному підгрунті — мовляв, там, де Гітлер укріплював свої позиції й нарощував владу, й має відбутися суд над злочинцями. Однак є ще одна практична причина.

Американці наполягали, щоб суд відбувся в їхній зоні впливу. Будинок юстиції в Нюрнберзі чи не найкраще вцілів після війни, попри те, що саме місто було на дев’яносто відсотків зруйноване. Окрім того, поряд із Будинком юстиції розташовувалася в’язниця, в якій могли розмістити обвинувачених. Таким чином логістика спричинилася до того, що Нюрнберг став символом справедливого покарання злочинного режиму.

Процес відбувався в залі присяжних номер 600. Незважаючи на назву, вирок виносили не присяжні, а судді від кожної з країн-переможниць. У цьому залі справи розглядають і нині. А щосуботи та щонеділі історичний зал можуть побачити й звичайні туристи.

«У Німеччині пам’ять про націонал-соціалізм, Голокост належить до елементарних основ політичного та суспільного саморозуміння. Але вона не може просто так собі передаватися, її потрібно заново осмислювати й обгрунтовувати для кожного покоління. Для цього потрібна історична та політична освіта, платформа, яка роз’яснить минуле й дасть відчути, наскільки наше теперішнє сформоване під впливом нацистського минулого», — розповідає Доріс Катедер, начальник відділу з роботи із пам’яттю академії Caritas-Pirckheimer-Haus, координатор Форуму пам’яті DIDANAT у Нюрнберзі.

Її організація прагне разом зі знанням історії націонал-соціалізму пояснити історію поводження з минулим: «Учасники повинні отримати відчуття морального значення злочинів проти всього людства. Нашою аудиторією є молодь, студенти, викладачі, а також інтернаціональні групи, політики. Тому ми проводимо заняття в практичній формі. Лише тоді створюються умови, коли уроки історії можуть мати наслідки для індивідуальної поведінки, — в контексті посилення демократичної справедливості, — розповідає вона. — Ми працюємо з історичними місцями — такими, як територія партійних з’їздів, залом номер 600, з джерелами, фільмами, газетами, текстами, вивчаємо форми, впливи й стратегії дискримінації та її запобігання».

Одне з місць, куди легко може потрапити баварський чи будь-який інший німецький школяр, — «Меморіум Нюрнберзьких процесів». Він розповідає про історію підготовки, хід і наслідки всіх процесів. Меморіум існує з 2010 року й розташований у приміщенні Будинку юстиції. Тут представлено мультимедійні матеріали від 1945 року, а також архівні матеріали преси, що висвітлювала тогочасні події.

РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ — ЦЕ ЩОДЕННІ РОЗМОВИ

Сьогодні позиція Німеччини щодо переосмислення націонал-соціалістичного спадку однозначна. Існування такого музею — закономірне. Проте розуміння необхідності детоталітаризації пройшло не одразу. Наприкінці 50-х сам канцлер Аденауер виступав проти повної денацифікації, а лише — за покарання винних. На початку 60-х судді через термін давності не вважали виконання злочину за наказом — злочином, а отже, чимало відповідальних за нацистське свавілля могли залишитися непокараними. А 1967 року Націонал-демократична партія Німеччини отримала портфелі в ландтагах Гессену та Баварії, яка свого часу 1932 року провела націонал-соціалістів до рейхстагу.

ЗАЛ КОНГРЕСІВ НЕ СТАЛИ ПЕРЕТВОРЮВАТИ НА КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОЕКТ. СЬОГОДНІ У НЬОМУ ПРЕДСТАВЛЕНО ЕКСПОЗИЦІЮ «ЗАХОПЛЕННЯ І НАСИЛЬСТВО»

Потужна роль держави в плеканні пам’яті, наприклад, про Голокост, призводить також до негативної реакції. «Деякі люди вважають, що цю тему акцентують надто сильно й що в центрі стоїть тільки німецька провина, натомість злочини союзників обговорюють мало. Такі думки, однак, частіше за все лунають у приватних розмовах. На публіці їх мало хто озвучує. Тут, однак, уже йдеться про аспект, який варто розглядати відокремлено та глибше», — наголошує історик Маркус Урбан.

Попри систематичну роботу політиків, істориків та ЗМІ, окремі міфи та історичні фальсифікації щодо націонал-соціалістичного минулого в Німеччині все одно є. Так, приміром, багато людей досі вірять, що Вермахт не мав нічого спільного зі злочинами нацистського режиму. Хоча історики вже давно спростували це, каже Маркус Урбан.

Тому, окрім інших інституцій, є ще одна дуже важлива ланка, яка сприяє історичній освіті, — це родина. Ефа-Марія Попп, 55-річна жителька Баварії, не пригадує точно, коли й від кого вперше почула про націонал-соціалізм, тому що виросла на цих розмовах. Її батьки пережили націонал-соціалізм. Батько народився 1925 року, вивчав інженерію авіадвигунів і був змушений воювати. Мати народилася 1926 року, здобула освіту вихователя. Вона вступила в Гітлерюгенд і лише після війни зрозуміла, наскільки жахливою була диктатура Гітлера. «Потім вона часто розмовляла про це зі мною, моїм подругами та моїми дітьми, які вже виросли. Вона дуже хотіла, щоб ми дізналися всю правду про цю велику помилку», — пригадує жінка.

«На щастя, сьогодні ми можемо говорити про все відкрито. Ще 15 років тому тема була покрита колективною провиною, я сама соромилася цього, перебуваючи за кордоном. Інколи навіть соромилася зізнатися, що я німка. Хоча й народилася 1958 року й особисто завжди робила багато, щоб змінити ставлення до німців.

30 вересня та 1 жовтня 1946 року в Нюрнберзі судді країн-союзників оголосили вирок: дванадцятьох обвинувачених засудили до смерті, трьох — до довічного ув’язнення, чотирьох — від десяти до двадцяти років ув’язнення. Після процесу над головними злочинцями пройшли справи медиків, юристів, підприємців, СС та поліції, військових, службовців і дипломатів. «Не можна переставати повторювати, — писав німецький письменник Альфред Дьоблін, будучи свідком нюрнберзьких подій, — що йдеться про реконструкцію права та реконструкцію людяності».

Нюрнберзький процес вважають прикладом торжества права над військовими агресорами; над режимом, який, на щастя, пішов, але забрав із собою мільйони жертв. А Нюрнберг назавжди залишиться містом процесів, які були б корисними кожному посттоталітарному суспільствові.

Христина БОНДАРЄВА, Львів — Пассау — Нюрнберг —Львів. Фото надані автором
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments