Демократія - це коли два вовки і ягня голосують щодо обіднього меню. Свобода - це коли добре озброєнне ягня оспорює результат такого голосування
Бенджамін Франклін, один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон

Рожевощокий weekend

Оболонська набережна, напередодні Масляної
11 березня, 2016 - 10:21

Живучи в урбанізованих лещатах переобтяженого центру столиці, в режимі транспортного пресування, багатолюдності, зізнаюся, все одно люблячи це все, та потрапляючи в тиху напівсонну пишність природи, що ще не прокинулася, немовби з розгону налетівши на тишу юної весни, мимоволі завмираєш — як гарно! Потім, прогулюючись Оболонською набережною, мимоволі повторюватиму і повторюватиму одне і те саме — як гарно! Навіть занервувала — про що ж писатиму при таких зітханнях...

Того ранку, напередодні Масляної, було так безлюдно, та й прийшли ми до весни без запрошення, а зима відразу, що називається, з порогу стала дибки — я, мовляв, сама ще ягідка хоч куди, своє не віддам. Через кілька годин зима була вже не такою активною — все пахло свіжістю: і вода, і далечінь, і навіть жменька (розміром з долоньку) свіжої травички, а велике поле для гольфу, здається, зими зовсім не помітило.


ПІВНІЧНА ОКОЛИЦЯ КИЄВА ОБОЛОНЬ ВІДОМА З ДАВНІХ-ДАВЕН. АЛЕ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО УРОЧИЩЕ ЦЕ ЯВЛЯЛО СОБОЮ ВЕЛИЧЕЗНІ ЗАПЛАВНІ СІНОКОСНІ ЛУКИ, БОЛОТА З БАГАТЬМА ОЗЕРАМИ, РІЧКАМИ Й РУЧАЯМИ, СЕЛИТИСЯ ТУТ БУЛО НЕЗРУЧНО. НА ЦІЙ МАПІ XIX СТОРІЧЧЯ ЦЕ ДОБРЕ ВИДНО

Виникло враження певної санаторності, якісного благополуччя буття, стабільно продуманого ранку, схоже, звичного для жителів Оболоні, в усякому разі, будинків першої лінії набережної: матусі з дорогими дитячими візочками і недешевими собачками в модних комбі — в смужечку, горошок, клітинку; одягнені в спортивний одяг сім’ї на пробіжці, рибалки, що прискіпливо оглядають свої на зиму законсервовані містки, які дуже скоро будуть зняті з якорів (власне, вони просто прив’язані до дерев) і почнеться знову улюблена гра з вудкою та спінінгом, моржі на одному і тому ж місці сміялися у воді, яка для них чим холодніша, тим краща, довкола багато малечі, причому, здивувалася, того ранку майже всі дітлахи на майданчику бігали такі рожевощокі, що захотілося підійти ближче і переконатися — ні, це не діатез, це здоров’я.


ЯК ВИГЛЯДАЛА ОБОЛОНЬ ДОБРЕ ВИДНО Й НА ЛИСТІВЦІ 1908 РОКУ

Легкий запах димку додавав ароматного захвату, проводжаючи очима велосипеди, розумієш, як же чудово мчати, крутити педалі, думати про щось своє, а чиста природа, схоже, все подарує сама, і просити не треба. «Заповідник якийсь», — ділилися думками мимохідь. Адже недовір’я вже укорінилося, та й як не дивуватися, проїхавши в метро хвилин 25, опинитися в зачарованому просторі, ніби помчав далеко-далеко з галасливого мурашника, залишивши і проблеми, і метушню, і відстороненість.

Є У ПАРКУ НАТАЛКА І СВОЄРІДНА СТАРОЖИТНІСТЬ — КОЛОСАЛЬНА ЗАЛІЗОБЕТОННА КОНСТРУКЦІЯ, ЗАЛИШОК ГРАНДІОЗНОГО БУДІВНИЦТВА СТРАТЕГІЧНОГО ТУНЕЛЮ ПІД ДНІПРОМ, ЯКОМУ ЗАВАДИЛА ВІЙНА 1941 РОКУ. СПОРУДА ЦЯ — КЕСОН, У ЯКОМУ МАЛА БУТИ ЗМОНТОВАНА ПРОХІДНИЦЬКА МАШИНА — ЩИТ, ЯК ЇЇ НАЗИВАЮТЬ МЕТРОБУДІВЦІ. ТОДІ УСЮ ЦЮ МАХИНУ МАЛИ ОПУСТИТИ ПІД ЗЕМЛЮ НА 50-МЕТРОВУ ГЛИБИНУ І З ЦЬОГО МІСЦЯ ПОЧАТИ ПРОКЛАДАТИ ТУНЕЛЬ

Біля скульптурної бронзової групки, звичайно, затрималася: золота рибка, дві собачки, які віддано чекали, схоже на нас, жабка на лататті — все без пафосу, тепло. До золотої рибки, природно, притиснулася і, судячи по відполірованих боках, не одна я проробляла подібне, попросила по секрету дещо. Знаючи з дитинства, що жадібних вона не любить, прохання було скромним, але містким. Вона, схоже, почула. Звертаю увагу на те, як грамотно вимощена набережна — під ногами ані ямки, ані вибоїни, не те, що на Михайлівській площі, по якій проходжу щодня. Вона вже народилася халтурною, мабуть — задумано було, так, мовляв,  — зійде, корона не впаде. Думка міська промайнула і якось повільно поплила, знову зачепилася за турніки, спортивні снаряди, мабуть, звично для оболонського ранку обжиті фізкультурниками-початківцями. Довкола, повторюся, ані недопалків, ані порожніх пляшок, ані пакетів — як екзотично! Півколо дорогих котеджів ще не так давно було відгороджене від основної прогулянкової стежки брамою, але зараз її зняли і ті, хто гуляють, щосили придивляються до життя, прихованого за зеленими насадженнями. Не думаю, що мешканці цих багатих особняків у захваті і раді бачити публіку постійно, але набережна все ж таки для всіх. У цьому й фішка. Причальна стінка біля води поки теж відпочиває, але в сезон не раз бачила тут шикарні яхти. Зима ще досипляє, безлюддя — тимчасове і хотілося, повторюся, лише дихати. Так ліниво ми давно не працювали, одночасно погодилися ми, але можливо, в цьому ранньому весняному розслабленні був і чесний портрет березневої мрійливості біля води.


ТАК ОБОЛОНЬ І УРОЧИЩЕ НАТАЛКА ВИГЛЯДАЮТЬ З ТРУХАНОВОГО ОСТРОВА У НАШІ ДНІ

Чомусь зраділа, побачивши величезний напис, який стверджує, що майбутнє українського гольфа починається на Оболоні, і тут себе пригальмувала — адже це міцно конвертоване життя йде паралельно і завтра звичайно не побіжу записуватися до гольф-клубу на навчання, але приємно було все одно — богемний вітерець торкнувся. І тут почула від заклопотаного колеги, мовляв, у нього досі немає крупного плану. «У мене й дрібного немає», — заспокоїла його, але не себе.


НА ОБОЛОНСЬКІЙ НАБЕРЕЖНІЙ Є ЧИМ ПОМИЛУВАТИСЯ

Проте ми чудово знали, куди йшли — в парк Наталка, який продовжує набережну. Йшли і прийшли до таємничого об’єкту з минулого — стратегічного тунелю, задуманого ще в 30-ті роки минулого століття, а будівельні роботи почалися перед війною, в сорокових. Саме вона й перешкодила довести справу до запланованого завершення. Будувався тунель у режимі підвищеної секретності, на нього покладалися функції життєво важливі — власне, це був б шлях під водою.

— 1989 року я готував тут репортаж, — розповів Сергій П’ятериков, — і проїхав по цих місцях. Тоді ще були живі метробудівці, що зводили оболонський гігант, який мав з’єднати під водою два береги і в разі підривання мостів, став би дорогою життя для поїздів. Задумано було дві колії для підвезення необхідного — від продовольства до людей. Нині оболонка прохідницького щита, біля якої фотографується публіка, і де живе потужне відлуння (сама перевірила) — можливо, припустила, вже й приватизована. Адже у нас ці процеси теж відбуваються часто в режимі підвищеної секретності, а, можливо, ще «гуляє». Проте майданчик довкола ретельно розчищений, ось, підозрілість, що стала частиною нашого життя, і тут як тут. Перервало ці мої внутрішні роздуми продовження розповіді, і дізналася, що будувався кесон у надзвичайно складних умовах, тут працювало понад 20 тисяч людей. Не всюди тоді могла дістатися техніка, тому — дуже багато ручної роботи і, як підкреслив напарник, у складному режимі. Досить сказати, що зміна тривала лише чотири години. З перепадами тиску не пожартуєш, але тут і платили в рази більше, ніж іншим метробудівцям, та все ж паркани здоров’я були відчутними.

СЬОГОДНІ ОБОЛОНСЬКА НАБЕРЕЖНА — УЛЮБЛЕНЕ МІСЦЕ ВІДПОЧИНККУ КИЯН

Дивуюся, але сьогодні (а минуло понад 70 років) споруда може служити своєрідною рекламою і тій праці, і якості чавуну та металу. Чесний був заміс — і людський, і сировинний. Звичайно, у будь-який момент тут може з’явитися новий релакс-об’єкт, але якщо на те пішло, хотілося, аби все було обіграно з повагою до минулого, аби все було доречно, без зайвої строкатості. Якесь маля, забігши усередину гігантського «звіра», закричало — це я, це я. І відлуння зітхнуло у відповідь: я... я... Мені теж захотілося пограти в цю гру — можу собі дозволити на відпочинку, який, на щастя, роботою зветься. Щастить декому...

Ми ж зустрінемося за новим поворотом і не розгубимо обопільного бажання блукати, все помічаючи, до того ж без мобільника. Погодьтеся, так затишніше.

Людмила ЗАСЄДА. Фото Сергія П’ЯТЕРИКОВА, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments