Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

ВИЛКОВЕ

Істина — у воді
8 вересня, 2016 - 14:54

«Українська Венеція» — виправдано чи ні, але часто саме так, гучно й красномовно, називають одне невеличке місто на Одещині. Звісно, на вулицях Вилкового не почуєш італійської, проте дещо тут таки варте уваги вдячного слухача. Найкраще тут чутно воду, адже вона повсюди.

Місто Вилкове розташовано в гирлі Дунаю, в Кілійському районі Одеської області. Засновано близько 270 років тому старообрядцями, або липованами, які й до сьогодні складають більшу частину жителів міста. А два з трьох храмів Вилкового — липованські. Цього разу я потрапила в місто на свято — Успіння Богородиці. І, варто сказати, здавалося, ніби всі жителі в цей день висипали на вулиці та йшли до церков. Серед парафіянок не було жодної у брюках, короткій спідниці, з відкритими плечима чи навіть руками. Це забороняють суворі релігійні липованські настанови й традиції, збережені до наших днів.

«Де ж тут Венеція?» — здивується людина, яка вперше потрапить до міста. Церкви, великий базар, звичайні, хоч і вузенькі вулиці, та й навіть морський вокзал — усе це навряд чи здивує пересічного туриста. Він не дивуватиметься рівно до того часу, поки не потрапить до старої частини міста. Варто тільки запитати в когось із місцевих, і вам одразу запропонують «поплавати». Замість вулиць тут — канали або, як їх називають вилківчани, — єрики, а для пішоходів — невеликі місточки чи маленькі дерев’яні кладки, на яких ледь можна втримати рівновагу. Тут навіть за хлібом до крамниці пливуть на човні, а не їдуть на автомобілі чи йдуть пішки.  І цим пишаються.

Взагалі, гордість за свою унікальну батьківщину — невід’ємна частина кожного вилківчанина. Чи займаються вони рибальством, чи вирощують на одному з островів полуницю, чи роблять вино з винограду «Новака» — будь-що, пов’язане з містом і його унікальністю, викликає в місцевих жителів почуття гордості. І це не дивно.

Тут, мабуть, найкраще видно, якою різноманітною і багатою  є Україна. Наприклад, коли пливеш Дунаєм до «нульового кілометра», де річка впадає в Чорне море, — прямуєш до місця, де зустрічаються дві великі й добре знайомі тобі води, і біля майже досягнутої цілі відчуваєш, як запах прісного Дунаю перебиває солений запах Чорного моря. Тут відчуваєш велику та чудовуу силу водної стихії.

От чому вони — жителі цього унікального куточка України — пишаються. А ще цінують. Бо живуть на воді, завдяки воді й, здається, заради неї. Навіть враховуючи популярність місцевого вина, істина в місті Вилкове далеко не в ньому. Тут істина — у воді.

Христина ПЕТРЕНКО, Одеська область, фото авторки
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments