Чи існують в Україні справжні партії?

Чому теперішні опозиційні сили займаються тільки критикою влади? Про чинну владу люди зроблять свої висновки. Чому відсутня самокритика опозиційних партій? Де правдивий аналіз своєї діяльності та своїх помилок за попередній період; чому так бездарно спрацьовано після унікальної підтримки людей 2004 року; чому програно останні президентські вибори; чому не викриваються зловживання, які мали місце в «опозиційних партіях», через що й було втрачено підтримку людей? Без глибокого аналізу та визнання своїх помилок перед людьми вам нема на що розраховувати на будь-яких виборах. Одним сидінням у в’язниці Ю. Тимошенко не «витягне» рейтинг опозиції. Та чи проаналізувала сама Ю. Тимошенко весь негатив, що відбувався в її партії на місцях і що творили її підлеглі в регіонах?

Мені б не хотілося, щоб сказане мною сприймалося як особиста образа, зведення рахунків, помста, політичне замовлення чи щось інше, мовляв, його виключили з партії, й він її паплюжить. Я не хочу агітувати ні за кого, ні проти когось. Це просте викладення фактів, відображення реалій, які відбувалися в той чи інший період, висвітлення реального стану речей в партійному осередку однієї з найбільших українських партій — ВО «Батьківщина» — не для її дискредитації. Можливо, хоч таким чином керівництво цієї політичної сили (та інших демократичних партій) зверне увагу на те, що руйнує її, що призвело до поразки на останніх президентських виборах, і зроблять правильні висновки, якщо вони їм потрібні. Можливо, комусь не сподобається те, про що я буду говорити, але поки ми не навчимося говорити правду, називати речі своїми іменами, доки люди не навчаться розрізняти справжнє від несправжнього, доти ми не побудуємо кращої держави й не будемо мати кращого життя.

Що стосується моєї партійної біографії. Мій партійний стаж — вісім років. Це — не просто перебування, це — роки насиченої, активної роботи: акції протесту, мітинги, виборчі кампанії, агітаційна робота, депутатська діяльність. У партію ВО «Батьківщина» я вступив за ідейними переконанням 2002 року. Я повірив Юлі Тимошенко, яка з Віктором Ющенком розпочали опозиційний рух за демократичні зміни в державі. Ставлення до опозиції за тих часів було, м’яко кажучи, теж не дуже демократичне. У вересні 2002 року на акцію «Повстань, Україно!» в Київ з регіонів неможливо було виїхати: з автобусів знімали номери, шоферів мікроавтобусів залякували позбавленням ліцензій, на поїзд не продавали квитків. Виїжджали з Івано-Франківська рейсовими автобусами. Керівник районної організації «Батьківщина» В. Костишин, на мій подив, на акцію не поїхав. Наметове містечко з великих військових палаток, розкладених опозиційними силами на двох вулицях в кількості близько 70 одиниць, було знесено о 4-й годині ночі спецназом. Але, незважаючи на це, було приємно, що люди з різних регіонів України, які говорили різними мовами, були об’єднані однією метою — демократизація України.

Ці події фактично були підготовкою до помаранчевого Майдану, на який 2004 року ми з Бурштина поїхали на другий день після виборів — 23 листопада. За одну добу, після міського віче, було складено списки, зібрано громадою кошти, організовано перші два автобуси, й у складі 72 осіб ми вирушили до Києва. Те, що відбувалося в Києві, — окрема тема. Це були незабутні дні, й вони залишаться в історії, хоч як би цього хтось не хотів. Після помаранчевої революції збільшився вступ у партію нових людей. У листопаді 2006 року на загальних зборах утворено Бурштинську первинну партійну організацію ВО «Батьківщина». Мене обрали головою. Але вже тоді керівник Галицької районної партійної організації «чомусь» не хотів мого обрання і з групою бурштинських підприємців намагався цьому перешкодити. Також без особливого ентузіазму мене залучали в кандидатські списки до місцевих виборів 2006 року. Перевага надавалася підприємцям.

2006 року я все-таки був обраний депутатом Бурштинської міської ради й очолив найбільшу депутатську фракцію БЮТ в Бурштинській міській раді в кількості 13 осіб. Після цього почались внутріпартійні суперечки, і відразу стало зрозуміло — хто з якою метою став депутатом міської ради. Окремі депутати-підприємці фракції БЮТ відразу почали активно лобіювати свої корисливі питання. Вони приступили до розподілу, тобто «дерибану» земель в місті, лобіювалась незаконна ринкова діяльність, незаконний продаж чорнозему, самовільні захоплення земель, самовільне будівництво тощо. Найважчим було те, що всім неправомірним діям підприємців сприяли посадові особи та службовці виконавчого комітету — міський голова, секретар ради, землевпорядник, юристи.

Але, незважаючи на це, ціною неймовірних зусиль нам вдалося зберегти від «розбазарювання» значну частину громадських земель. Збережено, зокрема, прибудинкові територій по вул. Калуській з обох сторін дороги; запобігли розширенню маркетів і забудові центрального скверу міста по вул. Січових Стрільців; збережено територію історичного Парку ім. Т. Шевченка в старій частині міста, куди намагалися перенести базар та інші ділянки; активно протистояли зловживанням в сфері грального бізнесу; збережено від приватизації комунальну аптеку; перешкоджали марнотратству бюджетних і екологічних коштів та інше. Найбільша складність полягала в тому, що всі ці зловживання окремих бютівських підприємців підтримував і навіть був у них задіяний керівник районної партійної організації ВО «Батьківщина» В. Костишин, і, як пізніше виявилось, покривав ці дії керівник Івано-Франківської партійної організації Д. Шлемко.

Все це було надзвичайно гнітюче. І взагалі, весь період нашої депутатської діяльності — це постійна напруженість, боротьба й протистояння зловживанням. Про все це я неодноразово повідомляв керівникові Івано-Франківської обласної партійної організації ВО «Батьківщина» Шлемку, намагався пояснити, що це підриває авторитет партії. Але на жодне моє звернення я не отримав відповіді, й ніхто з членів комісії обласної партійної організації, в тому числі Шлемко, по приїзі в Бурштин не брали до уваги порушення. Навпаки, чинився тиск на мене за те, що я розколюю фракцію та партію. Незважаючи на значну підтримку рядових членів партії, мене все ж таки виключили з партії. За що? Імовірно, за намагання втілити в життя найголовніший лозунг БЮТу: «Справедливість є, за неї треба боротися». Парадоксально, але факт. Виявилось, що всі ці лозунги та програмні засади — це ширма, за якою вирішувалися корисливі питання і особиста нажива місцевих керівників партії.

На моє місце готували В. Дикопавленка, колишнього міського голову м. Бурштин, людину, яка їх влаштовує, судячи з теперішньої його депутатської діяльності. При його головуванні 1995 року було «віддано» гектар парку під незаконний ринок. Черговим і остаточним загостренням у наших відносинах з обласним керівником стало питання виділення бютівським підприємцям І. Дулику й Т. Сенчині землі в центральному сквері міста для розширення їхніх торгових об’єктів. Ми стали на бік громадян, які виступили за збереження скверу. Було зібрано близько тисячі підписів проти забудови. Але, на мій подив, керівник обласної організації ВО «Батьківщина» Д. Шлемко підтримав не нас і не громаду, а підприємців, сказавши по місцевому телеканалу, що цей сквер не має статусу, фактично погоджуючи його забудову.

Після цього з мого боку, а також іншими членами партії було надіслано в Політраду партії критичні звернення щодо антигромадської позиції районного та обласного керівництва. Перед звітно-виборчими зборами 5 травня 2010 року Шлемко особисто запропонував мені добровільно відмовитись від головування в Бурштинській партійній організації ВО «Батьківщина» на користь В. Дикопавленка, мовляв, мені не потрібно було надсилати скарги в Політраду партії. Я відмовився від його пропозиції. Під час зборів, незважаючи на всі намагання районного та обласного керівників мене зняти, більшість членів партії проголосувала за мою кандидатуру, повторно обравши мене головою Бурштинського осередку. Внаслідок гострих, критичних дискусій під час зборів наступного дня двох найактивніших членів партії — В. Рипецького та Н. Сірачинську було виключено з партії. Враження від зборів у рядових членів партії було шокуючим.

Через півтора місяця після зборів, на засіданні бюро Галицької районної партійної організації ВО «Батьківщина», всупереч статуту партії, мене звільнили з посади голови Бурштинської партійної організації. Усі ці зняття та виключення проводилися за вказівкою Шлемка. Мною була відправлена апеляційна скарга на це рішення в обласну партійну організацію, в Політраду партії та в ЦКРК (Центральну контрольно-ревізійну комісію). Відкритого листа з осудженням дій керівника Івано-Франківської обласної та Галицької районної парторганізацій, за підписом більш як 40 членів партії, було відправлено до Києва — вищому керівництву партії.

Протистояння між ідейними членами партії та районним і обласним керівництвом, які покривали і захищали незаконні дії підприємців, тривало довгий час. На противагу нам в партію масово записували підприємців, їхніх родичів і робітників, частина з яких була далека від будь-яких партій, створюючи таким чином фіктивну партію з ручним управлінням для вирішення своїх корисливих питань. Мені дуже шкода, що керівництво ВО «Батьківщина» своєю корисливою кадровою політикою фактично зруйнувало Бурштинську партійну організацію, яка формувалася не один рік з ідейних, грамотних людей.

І мені дуже прикро, що потужна опозиційна сила, якою була БЮТ на початку 2000-х років, не витримала випробування владою та перетворилася на клуб різних інтересів, організацію політичних заробітчан, ширму для вирішення особистих корисливих питань партійних функціонерів. Мені шкода, що людська пожадливість, жадоба до наживи руйнує наші демократичні партії і звела нанівець унікальні завоювання «помаранчевого майдану» та найголовніше — вбила віру людей у добро і справедливість. Звичайно, багато людей і зараз вірять БЮТу і вірять у справедливість, за яку треба боротися, але для втілення в життя хороших гасел мало бажання чи зусиль пересічних громадян. Необхідне бажання лідерів партій виконувати й дотримуватися власних лозунгів, а не прикриватися ними. Потрібна правдива — справжня кадрова політика, а не створення корумпованих партій.

Можливо, зараз усі партії такі, але якщо нічого не робити для їх покращення, вони рано чи пізно зникатимуть. Коли людей виключають із партії за реалізацію програмних засад — це не партія. І таких випадків, як у Бурштині, багато. Тому через свою кадрову політику Ю. Тимошенко залишилася без партії, тобто формально партія існує, але їхати захищати свого лідера нема кому, бо корисливці, більшість яких залишилася в партіях, ніколи не поїдуть захищати ідею. Але проблема в тому, що ніхто не збирається нічого змінювати. Питання не в тому, чи погана зараз влада, питання — хто прийде на зміну, хто захоче і зможе змінити теперішню тотальну корисливо-корумповану систему в державі. Корумповані політичні сили, незалежно від того, опозиційні вони чи провладні, цього не зроблять. Для цього потрібні нові підходи, справжні — ідейні партії, нові, розумні, незаангажовані, принципові люди.

КОМЕНТАРI

«...ВНОСИВ У ПАРТІЮ РОЗБРАТ ІНДИВІДУАЛЬНИМИ ДІЯМИ»

Дмитро ШЛЕМКО, голова Івано-Франківської обласної організації «Батьківщина», народний депутат України:

— Колишній голова первинної партійної організації «Батьківщина» згадує про події, що відбулися понад два роки тому. Не я особисто його виключав із партії. Це рішення первинної партійної організації та районної Галицької партійної організації. Він звертався з апеляцією до контрольно-ревізійної комісії партії, яка підтвердила, що його було виключено правильно. Партійного квитка позбувся за те, що не виконував рішення, яке було ухвалене обласною і районною партійними організаціями, вносив у партію розбрат своїми індивідуальними діями. Зрозумійте, наш статут передбачає, що з рішеннями, які приймає більшість, повинен погоджуватися кожен. Можна боротися на етапі обговорення, але після ухваленого рішення більше не махати руками.

Що ж до скверу, то це абсолютно надумана річ. Він сьогодні нормально працює, там відпочивають люди. Міською радою приймаються рішення щодо його рекреаційної сторони.

Раніше він писав до головного штабу «Батьківщини», сьогодні виходить на пресу. Є люди, яким хочеться щось говорити і писати... Він змінив одну політичну партію, може другу і третю. Аби був такий революціонер, то переміг би 2010 року на виборах до міської ради. За наших часів, коли він був головою первинної парторганізації, його обирали в міську раду за списком. Якби його сьогодні підтримувала громада, то він був би депутатом міськради, але він не пройшов. Йому не довіряють люди. От і залишається згадувати, що колись було, й писати про це.

Сьогодні жодних конфліктів у Бурштинській парторганізації немає. У нас новий керівник, обраний первинним осередком. Первинна організація набрала чимало голосів на виборах-2010. Сьогодні зі «Свободою» та «Фронтом Змін» ми становимо більшість у міськраді. Жодних питань, які стосувалися б цієї первинної організації, у мене немає.

Скажу більше: в облраді голова — від «Свободи», від «Батьківщини» — його перший заступник. Ми сформували більшість і разом працюємо, не відчуваючи особливих проблем. У нас немає жодного спонсора в Івано-Франківській області, на жаль. Тож і звинувачення щодо бізнесменів у списках відкидаю. Жодних питань щодо розколу в обласній організації немає. У нас десятеро з 19 голів міських і районних партійних організацій працюють керівниками понад десять років. У жодній українській партії чогось подібного в структурі немає. А щодо стабільності, то сьогодні люди не виходять із «Батьківщини», а, навпаки, активно вступають у партію. Таким чином в області нині понад 20 тисяч фіксованих членів нашої партії.

«В УКРАЇНІ ВИСТАЧАЄ ПАРТІЙ, У ЯКИХ ЧИМАЛО НЕДОЛІКІВ. ЇХ МОЖНА І ТРЕБА ТВЕРЕЗО КРИТИКУВАТИ»

Андрій СЕНЧЕНКО, член депутатської фракції «Блок Юлії Тимошенко «Батьківщина»:

— Кожен член партії — жива людина, тому в будь-якій партії час від часу можуть виникати якісь конфлікти. Кожна сторона дивиться на цю ситуацію по-своєму, дає оцінку іншій стороні конфлікту. Не спілкуючись із людьми на місці, давати якісь оцінки ситуації, що склалася в Івано-Франківській області, доволі складно. Автор не має рації, що дає оцінку всій вертикалі нашої партії. У нас цим питанням займається контрольна комісія партії, яка в разі виникнення якогось конфлікту миттєво вирішує його мирним шляхом. У партії з 600 тисячами членів по всій країні, повірте, завжди виникають певні конфлікти. Такого, щоб Гладій написав листа, та ще й із 40 підписами однопартійців, а його проігнорували в центральному апараті партії, — немає. Я в це ніколи не повірю. У КПРС теж були конфлікти і працювала спеціальна комісія. Така практика існує в усіх партіях. Людина написала лист керівництву партії. На нього повинні відреагувати: виїхати на місце, поспілкуватися з учасниками конфлікту й розібратися в ситуації.

Наприклад, як керівник партійної організації Криму, де понад 15 тисяч членів, я теж часто зустрічаюся з різного року внутрішньопартійними конфліктами. Звичайно, десь у місті чи районі завжди знайдуться однопартійці, які чогось не поділили, в яких різні погляди на одну й ту саму ситуацію. Але тут цікаве інше питання. У нас ні на виборах, ні після них люди не звикли проявляти громадську позицію. Так само і партія, яка живе своїм життям, як організм із більш і менш активними періодами розвитку. У Криму не було жодного випадку, щоб головне керівництво партії рекомендувало поставити когось керівником первинної партійної організації. Навпаки, керівництво зацікавлене обирати лідерів знизу. Цих громадських активістів має знати громада. Чи завжди цей вибір ідеальний? Ні, на жаль, далеко не завжди.

Говорячи про громадську позицію і зраду: якось на круглому столі в редакції «Дня» одні активні мешканці Святошина палко виступали щодо захисту скверу ім. Василя Стуса від вирубки. У мене питання: чи припиниться «дерибан» землі, якщо ті, хто нині щиро захищає зелені зони, завтра самі стануть владою? Щоб ніхто не пішов цим шляхом, треба пам’ятати, що мешканці Святошина мають право контролювати владу. Точно так само в партії. Сказати, що в «Батьківщині» всі дзеркально чисті, — це не правда. Вважати, що сотні тисяч громадян України, які увійшли до «Батьківщини», як і в будь-яку іншу партію, — всі до одного високоморальні люди, не можна. Це такі ж люди, як і решта. Можливо, для когось із них самоціль — стати депутатом райради, і вони співпрацюють із владою. Таких партійців необхідно виключати з наших лав.

А про те, що каже автор, ніби «Батьківщина» не витримала випробування владою, то це маячня.

Тепер про критику, що в «Батьківщині» багато бізнесменів. У положенні партії передбачені членські внески. Якби всі 600 тисяч членів вправно платили внески, то, мабуть, для підтримки партії не потрібно було б залучати якихось бізнесменів як спонсорів на виборах. Це здоровий глузд. Не приховуватиму: далеко не всі члени партії сплачують внески. Тоді що, не повинно бути партії? Сьогоднішній стан усіх політичних партій відповідає станові нашого суспільства. Так, в Україні вистачає партій, у яких чимало недоліків. Їх можна і треба тверезо критикувати. Можливо, іноді це корисно і для нас.

Має бути два механізми. Перший — активна громадська дія на владу. Очікувати, що в умовах загального пасивного суспільства партії стануть самоочищатися, не доводиться. Нічого подібного не буде. За умов пасивного суспільства партії тільки загниватимуть. Потрібно повертати демократію в Україну. За умов диктатури Януковича ніякого громадянського суспільства ми не побудуємо. Справжня демократія має існувати не лише загалом у країні, а й у кожній партії. Саме внутрішньопартійна демократія нині трохи недорозвинута.

Не потрібно збирати підписи чи писати в газети. Існують прості механізми врегулювання внутрішньопартійних конфліктів — звернутися до контрольної комісії. Приїдуть і розберуться. А загалом у нас усі партії далеко не ідеальні. Помилятися можуть рядові члени, депутати і навіть керівники партій. Партія — це відображення загальнонаціональних настроїв. Якщо хтось переплутав свої обов’язки в партії з обов’язками голови обласної організації, так би мовити, загубився в партійних лавах, у такому разі обирають іншого керівника первинної партійної організації.