Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Думки без кордонів

«День» і «Український клуб» запрошують до діалогу
11 травня, 2006 - 00:00



Часто у засіданнях «Українського клубу» брали участь експерти, що дотримуються абсолютно протилежних точок зору. Адже основна мета його діяльності — шляхом відкритої дискусії знайти точки дотику, виробити загальні погляди і знайти варіанти рішення проблем. Відтак, клуб поступово виробив і вільний формат дискусії, коли був відсутній заздалегідь заготовлений список виступаючих, кожен отримував можливість не тільки виступити в порядку подачі заявки, але і неодноразово взяти слово для репліки. Цим самим клуб запропонував нові стандарти, що долали статусну комунікацію, яку часто ще й досі можна бачити в багатьох подібних заходах традиційного формату. Так, у суперечках і дискусіях народжувалися нові ідеї, нові оригінальні думки, підходи до розуміння пріоритетів розвитку держави і суспільства, стратегії їхнього втілення в життя. Згідно до цих заявлених принципів і формату комунікації клуб працює і донині.

За півтора року роботи на засіданнях «Українського клубу» неодноразово піднімалися питання політичного й економічного розвитку країни, обговорювалися пріоритети і завдання зовнішньої політики, дискутувалися напрямки нової соціальної і культурної політики України. Темами дискусій, доповідей і виступів, зокрема, були проблеми демократичного розвитку політичної системи України, питання становлення сильного місцевого самоврядування, адміністративно-територіальна реформа, завдання нової економічної політики, проблеми української науки й освіти, україно-російські відносини, інтеграція в ЄЕП, НАТО, ЄС.

В обговоренні цих питань взяли участь більш ніж 200 експертів, політологів, економістів, соціологів, діячів науки, культури і мистецтва, політиків і просто активних громадян, небайдужих до долі Батьківщини. Серед учасників засідань були представники більш ніж 80 різних українських експертних організацій, аналітичних центрів, громадських організацій і партійних структур.

У роботі клубу брали участь не тільки вітчизняні інтелектуали, але і представники закордонних експертних співтовариств. Гостями «Українського клубу» були колеги з Росії, Німеччини, Франції, Канади, Польщі.

Згодом у роботі клубу з’явилися нові форми, виробився свій стиль. Учасники спільно визначали порядок денний наступних засідань, режим їхнього обговорення, вибирали найбільш компетентного модератора для кожної теми. Поряд із проблемними дискусіями учасники засідань почали готувати тематичні доповіді, виступати зі статтями в ЗМІ.

6 квітня 2005 року газета «День» опублікувала 10 питань експертів «Українського клубу» до українського уряду. Однак ні уряд того часу, ні нинішній уряд дотепер так і не змогли відповісти на ці питання. І досі сформульовані експертами десять питань є фундаментальними для творення економічної стратегії країни.

Однією з ефективних форм роботи, узагальнення досвіду і систематизації оцінок згодом стали експертні опитування. У листопаді 2005 року було проведене перше таке опитування з приводу перспектив створення парламентської коаліції за результатами виборів 2006 року. У березні 2006-го, друге — на тему підсумків парламентських виборів. Результати цих опитувань були згодом опубліковані в ЗМІ.

Примітно, що вже в листопаді 2005 року учасники Клубу прогнозували багато проблем, з якими сьогодні стикається український політикум.

«Український клуб» задумувався ініціаторами як відкрита і публічна структура, тому з першого дня роботи було налагоджено активне співробітництво зі ЗМІ. Журналісти були свідками і безпосередніми учасниками інтелектуальних дискусій. Під час засідань вони мали можливість обговорити актуальні проблеми з експертами і політиками, поставити їм ті питання, які цікавили їхніх читачів, глядачів і слухачів.

Однак «Український клуб» ніколи не ставив перед собою завдання перетворитися в реаліті-шоу, цікаве для журналіста і глядача, але змістовно вихолощене. Тому найбільш успішне співробітництво розвивалося лише з тими ЗМІ, що могли підтримувати інтелектуальний формат.

Цим і обумовлений сьогоднішній вибір інформаційного провайдера нової ініціативи «Українського клубу». Газета «День» є традиційним і вдячним партнером, що неодноразово надавав інформаційну підтримку українському експертному співтовариству.

Учасники «Українського клуба» продовжують шукати можливості для залучення до дискусії більш широкого кола інтелектуалів. У даний час «Український клуб» розробляє проект створення своєї регіональної мережі. Сподіваємося також, що за допомогою «Дня» нам удасться вийти на новий формат обговорення проблем і завдань національного розвитку. Адже сьогодні як і раніше є високий суспільний попит на об’єктивний інтелектуальний продукт, серйозний проблемний аналіз, експертну оцінку чи цікаву творчу інновацію.

Ця публікація передує статті одного з ініціаторів «Українського клубу» С.Дацюка. У його статті-рефераті читачам «Дня» буде запропонований короткий виклад циклу з десяти статей, об’єднаного загальною назвою «інтелектуальна політика», де міститься новий погляд на питання стратегії країни.

Вважаємо, що питання стратегування — це не просто данина моді чи зручний ґрунт для інтелектуальних вправ. Динаміка суспільно-політичних і соціально-економічних процесів за останні півтора року переконливо свідчить, що розмова про нові стратегії для української держави не втратила своєї актуальності. Навпаки, стає усе більш очевидним, що алгоритм розвитку країни ще не знайдений.

Нинішня державна політика продовжує страждати відсутністю системності, піддається постійним коливанням і змінам орієнтирів.

Не збалансований економічний курс. Від крайностей ринкового лібералізму влада впадає в крайність тотального адміністрування і ручного керування економікою. У результаті — криза інвестиційної привабливості, втрата динаміки економічного росту і загроза масштабного економічного спаду.

Девальвовано більшість соціальних орієнтирів. На тлі заяв про початок нової хвилі соціальних реформ — реформи системи охорони здоров’я, освіти, пенсійної реформи, реорганізації системи житлово-комунального забезпечення — влада продовжує проводити винятково патерналістську соціальну політику.

Украй спрощено подається зовнішньополітичний вибір України. У суспільній свідомості так само домінує стереотипне і вкрай схематичне сприйняття зовнішньої політики, відносин із Російською Федерацією, НАТО, ЄС, СОТ. Звідси міжнародна активність влади суспільству найчастіше незрозуміла, а тому для частини громадян і зовсім неприйнятна.

Усі внутрішньополітичні процеси, здається, ввійшли в замкнене коло перманентних виборів. Політики ніяк не можуть завершити виборчу кампанію, розпочату ще на початку 2004 року. Тому замість змістовних дискусій про майбутнє «проекту Україна» вони як і раніше віддають перевагу публічним пропагандистським диспутам і «ресторанному» поділу портфелів.

Як наслідок, політична реформа, що почалася в 2004 році, за весь час не просунулася ні на крок. Робота виконавчої влади законодавчо не забезпечена. Пробуксовує реформа місцевого самоврядування, адміністративна і судова реформи.

Політична напруженість, що зберігається, підсилює внутрісуспільний антагонізм, конфліктність і роз’єднаність. Представники різних соціальних груп, професійних об’єднань, різних регіонів України усе гірше розуміють інтереси, цілі та потреби один одного.

Криза національного проекту стає усе більш очевидною. Повинно бути поставлене питання — як можливий національний проект, якщо країна перебуває усередині цивілізаційного розколу? Відповідь на це запитання є життєво важливою для України.

Суперечка про те, що потрібно покласти в основу політики — цінності чи інтереси, прості чи складні підходи, моральність чи компетентність — поки є суперечкою про регіональні, політичні та кадрові преференції влади, але не про філософію влади. Українська влада не має дотепер своєї політичної філософії.

Перехідний період явно затягується.

За таких умов не слід розраховувати, що проблеми будуть вирішуватися самі по собі. Не варто також сподіватися на свідомість політиків і вірити в чудо «одного стрімкого ривка».

Ми закликаємо всіх думаючих відмовитися від вузьких рамок, у які нас затискає нинішня реальність, і розгорнути дискусії про майбутнє за великим рахунком: на що ми можемо наважитися і як далеко ми можемо піти.

Читайте статтю-реферат С.Дацюка «Принципи інтелектуальної політики. Платформа єдності.» у «Дні» від 18 травня

Від «Українського клубу» Андрій ЄРМОЛАЄВ
Газета: 
Рубрика: