Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Двічі репресований

22 березня, 2006 - 00:00

Загальновідомо, що в перекладі з латинської «юстиція» означає «справедливість». Ця соціально-етична та морально- правова категорія належить до основних принципів права. А сама ідея справедливості сягає своїми витоками Давнього світу. Так філософи давнини визначали справедливість як доброчесність, правильне ставлення до інших людей, врахування дійсних заслуг кожного члена суспільства, на основі яких можна було розподіляти певні блага. На початку XIX століття в науковому обігу з’явилось поняття «соціальна справедливість», ідея якого полягала в рівності можливостей, незалежно від класового підходу, й рівномірний розподіл благ серед усіх членів суспільства.

Зрозуміло, що втілення принципів справедливості в суспільстві залежить від багатьох чинників, у тому числі від прийнятих законів, від дій чи бездіяльності виконавчої влади, її посадових і службових осіб, правосуддя й органів досудового слідства та виконавчої служби.

«...21 жовтня 1947 року із села Смородськ Висоцького (нині Дубровицького) району згідно висновку УМДБ Рівненської області від 30.09.1947 року була виселена в адміністративному порядку сім’я Бик Олександра Тихоновича 1916 р. н. в складі: батько — Бик Тихон Іванович, 1881 р. н.; мати — Бик Ганна Василівна, 1880 р. н.; дружина — Бик Олександра Семенівна, 1916 р.н., разом із ними малолітні діти — дочка Бик Марія Олександрівна, 1936 р. н., син — Бик Михайло Олександрович, 1942 р. н. (змінив прізвище на Хабаров — Авт. ).

Постановою особливої наради при МДБ СРСР від 23.02.1948 року вони були визначені на спецпоселення в Омську область із конфіскацією майна. Причиною для виселення було те, що Бик Олександр Тихонович був учасником УПА й знаходився на нелегальному становищі...

...Верховний Суд УРСР своєю ухвалою від 31.01.1967 року постанову особливої наради при МДБ СРСР скасував і справу переведенням закрив із поверненням конфіскованого майна або його вартості...

У матеріалах архівної справи будь-яких документів про наявність та конфіскацію майна немає...»

Довідку такого змісту надали Михайлу Хабарову на його прохання в управлінні внутрішніх справ Рівненської області, коли Михайло повернувся в Україну.

Держава, репресувавши всю родину Бик у трьох поколіннях 1947 року, наважилась реабілітувати цих людей лише 1991 року без будь-якої згадки про повернення конфіскованого майна або його вартості, бо, начебто, ні самого майна, ні його конфіскації не було. І зрозуміло, що довести нинішній владі, що саме нажили ти, батьки, дід і прадід упродовж багатьох років і що ти не забрав до Сибіру, не виглядає можливим. Хоч таке повернення конфіскованого й передбачено законом.

Однак, попри те, закон не визначає втрачену можливість жити й померти на своїй землі, як шкоду або як тяжкі наслідки, що настали з вини самої держави. Ухваливши Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», Верховна Рада України 1991 року насправді ухилилась від справедливості. Тисячі сімей, винних лише в тому, що батько чи син виборювали свободу України в лавах УПА «умовно» реабілітовані без поновлення в правах, бо за роки незалежності України, так і не дочекавшись визнання батьків і синів борцями за волю України, вже пішли на той світ.

Мати Михайла Хабарова Бик Олександра Семенівна та його сестра Марія й дотепер проживають там, куди їх «определили» органи — у Сибіру, бо, насправді, повертатись немає куди. Держава, яка дає притулок чужим, відмовляє своїм.

Прослуживши в армії 36 років, змінивши 17(!) гарнізонів, колишній начальник Центрального управління авіаційної техніки й озброєння Міністерства оборони України полковник М. Хабаров 1997 року був звільнений із військової служби в запас без надання житла. І впродовж дев’яти років він домагається того, що іншим влада надає без домагань, — власного житла, якого не мав за всю військову службу. Єдиний(!) з усіх(!) офіцерів і генералів в українському війську, який у віці п’яти(!) років був репресований... У такий спосіб та держава змусила його відповідати за батька. А ця?

Але та, радянська, влада реабілітувала себе вже тим, що дала змогу сину «бандерівця» отримати дві(!) вищі академічні освіти й оцінила його труд на благо «Отечества» двома орденами «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР». Більш того, призвавши сина до лав Радянської армії, матері рядового Бик М.О. Олександрі Семенівні, після її звернення до місцевого органу державної влади, та влада надала однокімнатну квартиру, в якій вона проживає й до сьогоднішнього дня.

25 липня 2002 року М. Хабаров звернувся до міністра оборони Володимира Шкідченка з проханням погасити в повному обсязі за рахунок міністерства вартість житла по інвестиційному договору, який він уклав із Головним управлінням житлового забезпечення м. Києва. І яка ж реакція першої особи воєнного відомства? Як виконувались доручення екс-президента України Л. Кучми стосовно безумовного виконання його доручень щодо надання житла звільненим військовослужбовцям, яким виповнилося 60 і більше років (09.07.2002 №1-1/866)?

Що не повідомлення, то відписка — звернення до міністра оборони України з житлового питання отримано й за дорученням уважно розглянуто.

«Дійсно, ви маєте право оформити кредит на придбання житла з урахуванням встановленої законодавством норми жилої площі на сім’ю й погашенням його в повному розмірі за рахунок МО України у відповідності до Закону України від 24 березня 1998 року «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист».

Нагадали при цьому, що погашення кредиту здійснює військова частина без відсотків за його користування за умови, що він є ветераном Збройних Сил та перебуває на квартирному обліку (начебто їм про це невідомо).

Нібито за дорученням міністра відповідь надіслав полковник Володимир Драло, тодішній начальник головного управління, який, вочевидь, не тільки не наділений правом приймати рішення, а й не уповноважений надавати відповіді. Адже Законом України «Про звернення громадян» чітко регламентовані повноваження всіх посадових осіб щодо розгляду звернень громадян. Зокрема в Законі сказано, що відповіді на такі звернення надаються лише за підписом міністра або особи, яка виконує його обов’язки.

Зрозуміло, що за такої відписки для М. Хабарова звернення до суду було єдиним виходом у відстоюванні свого права на отримання житла, бо було очевидним, що міністр оборони звернення не розглядав і рішення не приймав. Але оскільки персональну відповідальність за виконання міністерством і його відповідними структурами та підлеглими посадовими особами покладених на них завдань несе все ж таки міністр оборони, який також відповідає і за стан розгляду звернень громадян, М. Хабаров просив визнати дії й рішення міністра оборони по розгляду звернення та прийнятого за ним рішення неправомірними.

Військовий суд відмовив у задоволенні вимог скарги. Військова судова колегія Верховного Суду України касаційну скаргу М.О. Хабарова також залишила без задоволення, а рішення Військового апеляційного суду Центрального регіону від 22 жовтня 2002 року — без змін та ще й без права на оскарження.

Однак 2 вересня 2003 року вже Солом’янський районний суд м. Києва своєю ухвалою зобов’язав Міністерство оборони України забезпечити сім’ю М. Хабарова житлом. Іменем України. Рішення суду з того часу стало законом. Та чи для всіх, якщо й до цього дня воно не виконане?

Один із заступників міністра оборони, відставний генерал медичної служби Володимир Пасько якось у відомчій газеті зізнався, що мама виносила його під кулями бандерівців, коли його батько боровся із банд-формуваннями в Західній Україні. Може, тому він і викреслив нещодавно М. Хабарова зі списків на отримання житла, пояснивши це, щоправда, тим, що в нього (М. Хабарова) вже дорослі діти. Ніби в М. Хабарова, який прослужив у війську 36(!) років мають бути малолітні діти, хоч насправді так і є — Михайло Олександрович і Людмила Олександрівна всиновили п’ятирічного Сашка, взявши його із дитячого будинку.

Що робити в цьому випадку? Де шукати справедливість? Хочеться сподіватись, що у вирішення проблеми одного із синів борців за свободу цього народу втрутиться Президент України, якого всіма силами підтримував Михайло Хабаров, очоливши формування сил Національного порятунку восени 2004 року.

Микола СЕЛЮК, юрист і правозахисник
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments