Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Газово-імперські паралелі

Іван ДІЯК: Співпрацювати з Росією можна, але...
31 березня, 2009 - 00:00

Сьогодні основні дискусії в суспільстві йдуть на тему модернізації української газотранспортної системи й доцільності участі в цьому процесі Росії. І як це часто буває, основні погляди на цю проблему діаметрально протилежні. Хоча в даному випадку було б доречно згадати вислів, що той, хто погано пам’ятає історію, не може мати хорошого майбутнього. Цю істину нам днями нагадав Іван ДІЯК — відомий український політик, народний депутат третього скликання, фаховий енергетичний експерт та історик, нині радник Президента України та головний радник голови правління НАК «Нафтогаз України». Завітавши днями до редакції, він подарував головному редактору «Дня» Ларисі Івшиній зібрання своїх книжок, серед яких: «Хто захистить наш народ і державу: штрихи до історії та сьогодення Компартії України», «Україна — Росія. Історія та сучасність», «Національне відродження чи нова русифікація?»... Усі вони, і особливо — книга «П’ята колона» мали б стати настільними посібниками не лише для тих, хто цікавиться історією нашої держави, а й для всіх, хто переймається її майбутнім... Адже щодо сьогоднішніх проблемних стосунків нашої країни із Російською Федерацією — історичні поради Івана Діяка надзвичайно доречні.

«Я завжди намагався знаходити відповідь щодо сьогоднішнього життя, тих політичних процесів, які відбуваються нині, пов’язуючи їх з історією», — говорить сам автор. Наприклад, проведенням паралелі між сьогоденням та минулим він демонструє нинішню політику наших сусідів. У першій своїй книзі автор порівняв статути Комуністичних партій України та Росії. За його словами, у статуті КПУ Радянський Союз зазначався «не імперією, а великою співдружністю братніх народів». У російському ж варіанті було чітко зазначено, що «геополітичним наступником Російської імперії був Радянський Союз». Цікаво, що коли Іван Васильович подарував цю книгу головним комуністам країни — Петру Симоненку та Адаму Мартинюку, з їхнього боку не було жодних зауважень чи заперечень. «Сказали, що проти фактів не заперечиш, — розповідає Діяк і підсумовує, — тож усе просто та ясно».

Автор нагадує про існування так званої п’ятої колони — тобто «троянського коня», новітніх колаборантів усередині нашої країни, які діють в інтересах інших держав. Як зазначає Діяк у своїй однойменній книжці, країні просто життєво необхідно віднайти способи протидії цій п’ятій колоні.

Крім того, книжка «Національна трагедія і боротьба за незалежність» присвячена осмисленню історичного досвіду України. Особлива увага приділяється встановленню та поясненню зв’язків між причинами наших поразок та їхніми наслідками. Уважно розглядається феномен зрадництва та людської амбіційності й вождізму в українській еліті, їхня роль в трагедії всієї української нації. Крізь призму історичного досвіду України проаналізовано явища сучасного політичного, культурного, економічного життя в нашій країні. Деталізовано сьогоднішні аналогії тих негативних тенденцій, які раніше призводили українську націю і державу до поразок. Адже, як свідчить народна мудрість, той, хто попереджений, — наполовину переміг.

У логічному зв’язку з цією книжкою перебуває й наступна праця Івана Діяка — «Маніфест українця». У першій роботі з урахуванням проаналізованого історичного досвіду чітко змальовано загрози Україні — а «Маніфест» формулює позицію українця, що дасть достойну відсіч цим загрозам. Адже саме з чіткого формулювання своїх вимог та їхнього усвідомлення розпочинали шлях до історичних перемог всі великі європейські нації. Автор висловлює впевненість, що українська нація не стане винятком у європейській сім’ї.

Тим часом події, що відбуваються сьогодні на ринках енергоресурсів та їхнього постачання, підтверджують іншу версію Івана Діяка: Україна у сфері небезпечних для нашої державності імперських настроїв Російської Федерації. Тож будь-який крок у питаннях співпраці з Росією має бути дуже добре обдуманий як із економічної та політичної точок зору, так і з історичної...

— Іване Васильовичу, чим, на вашу думку, продиктована нинішня поведінка керівництва Росії в питанні модернізації української газотранспортної системи?

— Росія нервує, бо дуже боїться альтернатив. Справа в тому, що в неї не так і багато газу... А під боком — Іран, Близький Схід, Туркменія, які мають більше. І нині Росія втратила, бо всю їхню стратегію перекреслила Європа, погодившись на модернізацію української ГТС.

— Як ви вважаєте, чи може Росія у відповідь на угоду України та ЄС якимось чином піти на перегляд діючого газового контракту?

— Так чи інакше, але транзит через Україну нікуди не дінеться. 80% усього російського газу в Європу як ідуть, так і йтимуть.

— Але чи можна залучати Росію до модернізації української ГТС?

— Залучати можна, але лише на партнерських умовах. Вони хочуть вкладати гроші — будь ласка, нехай це буде у вигляді кредитів, які ми повернемо. А не так, як вони сьогодні хочуть — захопити ГТС. Цього в нас закон не дозволяє... Але вони пішли іншим шляхом: якщо не дають ГТС, хочуть взяти споживчий ринок (з допомогою«»РосУкрЕнерго» чи «Укргазенерго», що почали приватизувати облгази тощо) — мовляв, «а ваші труби нехай згниють!»

— Яка ваша основна порада керівникам держави в питаннях газових відносин із Росією?

— Працювати тільки на умовах кредиту, аби росіяни не втручалися у внутрішні справи нашої країни...

— А чи є в Росії альтернатива України як транзитера та споживача і Європи як основного споживача? Як ви ставитеся до розмов, що росіяни, мовляв, можуть переорієнтуватися, наприклад, на Китай?

— А як воно піде в Китай? Немає відповідної інфраструктури...

— Тобто Росія насправді не має справжньої альтернативи?

— Поки — ні. Якщо не буде двох обхідних газопроводів, основним газогоном залишиться українська ГТС. Ну, через Білорусь вони дадуть 50 мільярдів кубометрів. І все... І навіть якщо «Північний» та «Південний» потоки побудують і вони качатимуть 40—60  мільярдів кубометрів, треба буде відповідно 40 мільярдів доларів витратити. Хто це робитиме? І для чого? Для того, щоб агресивна політика Путіна мала своє продовження в Європі?

— До речі, на вашу думку, можна переконати Володимира Путіна в тому, що нинішній варіант модернізації української ГТС перспективний як для України з ЄС, так і для Росії?

— Розумієте, у Путіна зовсім інша мета — відродити імперію. Наприклад, у Росії нині на скору руку друкують книжки на тему необхідності реабілітації Сталіна. Преса друкує матеріали, де дискредитується Україна, її нація та мова. Тут діють інші принципи...

— Тоді чи треба його переконувати?

— А він сам переконається. Ринок все покаже...

— Чи доцільно Україні в цих умовах брати п’ятимільярдний кредит у Росії?

— Я б не брав... Тим більше, якщо дають європейські банки. Аби Росія не використала такі кредити потім проти нас: коли в нас будуть борги, почнуться чергові посягання. Можна працювати, коли є партнерські стосунки, а коли їх немає, не варто йти на авантюри...

— А як ви вважаєте, чи є перспектива побудови справді партнерських стосунків із Росією?

— Навряд чи... Наприклад, про першу газову атаку 2006 року я знав ще влітку попереднього року. На жаль, ніхто не прислухався. Хоча я й попереджав. Але разом із тим Росія є нашим сусідом і партнером. І наші дружні відносини з нею повинні бути рівноправними та взаємовигідними, від чого виграють обидва наші народи.

— На вашу думку, як вплине вся ця ситуація на реалізацію проекту газогону «Набукко»?

— Що стосується «Набукко», то цей газогін має бути. Проте Європа багато говорить про нього, але нічого не робить... Росія, знову ж таки, навпаки: робить все для того, аби не допустити альтернативного «Набукко». Для України та Європи найбільш перспективним був би газопровід «Білий потік», проект якого запропонував український уряд. Ним передбачається доставка до Європи природного газу з Близького та Середнього Сходу, де зосереджено найбільші в світі запаси газу — понад 76 трильйонів кубометрів! При цьому може бути ефективно використана потужна українська система газопроводів і підземних сховищ газу.

Підготував Олексій САВИЦЬКИЙ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments