Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Громадянське суспільство — це вигідно

Олександр Пасхавер: «Ринок жорстко вчитиме нас дисципліни та законослухняності»
14 травня, 2002 - 00:00


Громадянське суспільство, закон, мораль — категорії економічні? Чи пов’язана економічна ефективність з типами політичних ідеологій, домінуючими у суспільстві? Що таке ідеальна модель українського капіталізму? Про це — в інтерв’ю з експертом, який знає зсередини реформи в Україні. Олександр ПАСХАВЕР — президент Центру ринкових реформ, у 1994—2000 рр. позаштатний радник Президента з питань економічної політики, з 1991 року консультант Фонду держмайна з питань методології приватизації.

— Останнім часом в Україні загострилася полеміка навколо проблеми формування громадянського суспільства. Яка, на вашу думку, роль в економічному розвитку належить громадянському суспільству? Чи можна назвати шляхи подолання соціальної пасивності у нашій країні?

— Основою громадянського суспільства, так би мовити, його стрижнем є громадянин. Визначення громадянського суспільства як певної сукупності недержавних об’єднань мені здається неповним і навіть неправильним. Ми можемо мати безліч формальних об’єднань, але якщо люди не володіють певними громадянськими рисами, громадянське суспільство утворитися просто не може. Нам, передусім, потрібно думати не про те, які структури ми повинні створити, а про те, що треба зробити, щоб людина стала громадянином. Громадянин — це людина, яка відповідально й активно користується своїми правами. Тобто вона соціалізована, усвідомлює це і використовує свої соціальні ролі та зв’язки для того, щоб захищати свої права та права інших. Якщо кількість подібних людей досить велика — громадянське суспільство буде створено. Якщо таких людей немає, то нам залишається стимулювати його створення через формування громадянських інституцій, за принципом усмішки у дзеркало: у вас поганий настрій — ви примушуєте себе усміхатися, і ваше відображення у дзеркалі якоюсь мірою виправляє настрій. Звідки нам узяти громадян? Потрібен якийсь період свободи, щоб такі люди стали впливовою групою. Цей процес іде, і, я вважаю, кілька десятиріч сформують громадянське суспільство.

— Чи можливо, на вашу думку, прискорити цей процес в Україні?

— Прискорити цей процес можна за допомогою системи освіти. І в цьому сенсі я прихильник того, щоб освіта не була ідеологічно нейтральною. В західному світі говорити про ідеологічне виховання — поганий тон, однак, досить активно прищеплюється те, що визначається як ліберально-демократична «система цінностей». І ми повинні активно прищеплювати, передусім, дітям певну систему цінностей, характерну для громадянського суспільства. У цьому значенні освіта повинна бути активною і концентровано ідеологічною. Вона повинна містити певні фундаментальні принципи, які об’єднують весь демократичний світ. Наприклад, ми повинні прищепити відразу до порушення прав людини. Якщо ми говоримо: права людини невід’ємні, то, по суті, проголошуємо аналог релігійної догми, тому що слово «невід’ємний» — це сором’язливий синонім слова «священний». Це означає, що ніхто — жодний демократичний інститут будь-яким демократичним шляхом — не може змінити ці права, усікти їх, забрати у мене. Більше того, весь народ загалом не має права в одного мене відібрати ці права. Це й означає, що вони священні. Але подібні почуття потрібно прищеплювати з дитинства. Раціонально вони не виникнуть.

А що стосується інституцій… Існують дуже прості речі, які у нас не робляться і які є головною перешкодою для створення громадянських інституцій. Це — закони, що забезпечують самофінансування структур громадянського суспільства, тобто всіляких неурядових організацій. Поки таких законів немає, всі наші громадянські організації — утриманки. І в цій якості вони просто не в змозі бути дійсно впливовими. Існує, по-моєму, чотири варіанти закону про неприбуткові організації, але протягом 10-ти років не виникло реального попиту на його прийняття. Це хороший показник громадянської незрілості нашої еліти. Тільки наявність такого закону дозволить створити повнокровне громадянське суспільство, де є місце не лише протестним групам, але й усьому розмаїттю людських інтересів.

— Протягом останніх 10-ти років ви чинили вельми помітний вплив на хід українських реформ. Відомо, що цей процес часом відбувався під впливом рекомендацій міжнародних фінансових організацій. Нещодавню економічну кризу в Аргентині ряд спостерігачів пов’язує з негативними наслідками втручання МВФ. Яка ваша оцінка рекомендацій міжнародних фінансових організацій?

— Будь-які рекомендації можуть принести шкоду, якщо дотримуватися прислів’я «Застав дурня Богу молитися, він і лоба розіб’є». Звісно, у міжнародних організаціях існує бюрократія, і вона недостатньо гнучка. Але хто нам заважає гнучко використовувати рекомендації міжнародних організацій? Характерний приклад — приватизація, де міжнародні рекомендації, законодавчо фіксовані моделі та реальна практика кардинально відрізняються одне від одного. Багато претензій до приватизації і наших громадян, і міжнародних експертів цілком справедливі. Нам ставлять у приклад Східну Європу: угорську, польську, естонську практику приватизації. Однак там суспільство було досить зрілим, щоб створити впливовий попит на ринкову економіку. Приватизація у цих країнах була наслідком ринкових реформ та відбувалася у природному для неї ринковому середовищі. У цих умовах вона могла бути і була більш ефективною, і більш справедливою.

Однак наша формальна, несправедлива, вульгарна приватизація тому й була такою, що грала принципово іншу роль, ніж у згаданих країнах. В умовах відсутності впливового попиту на ринкові реформи українська приватизація була не природним наслідком, а локомотивом ринкових реформ. Розпочата тому в неринковому середовищі, вона не могла не бути формальною, а тому спочатку й неефективною. Але, починаючи з 2000 року, позитивні результати цього процесу стали статистично значущими.

Чи можна було зачекати? Але, починаючи з горбачовських реформ, приватизація йшла щосили. Директори нелегально приватизували і прибуток, і майно. Приватизаційне законодавство 1991 року спрямувало цей процес у законні рамки, зробило його більш прозорим і, зрештою, більш справедливим.

— Розвинене громадянське суспільство існує переважно у країнах, де значну вагу мають соціал-демократичні й ліберальні ідеї. Що, на вашу думку, об’єднує, а що строго різнить демократів і лібералів?

— Якщо говорити про економічний бік справи, то, мені здається, що соціал-демократія до кінця 50-х років займала позиції, близькі до комуністичної ідеї, до ідеї державної власності, енергійного перерозподілу багатства на користь бідних і так далі. Але згодом вона все більше і більше опановувала центристські установки. Чим багатшою ставала Європа, тим менш популярними ставали ідеї радикального зрівнювання. Мені уявляється, що нині соціал-демократія відрізняється від ліберал-демократії тим, що соціал-демократи більше узгоджують реалізацію ринкових ідей із адаптацією до них населення. Ліберали, мені здається, безапеляційно вважають ці ідеї правильними і не схильні до такого активного діалогу з населенням. Я думаю, успіх соціал-демократії зумовлено саме тим, що вона співвідносить темп змін із можливостями населення пристосуватися до цих змін. Будь- який наш прагматичний політик у найближчі 10 років буде змушений діяти в цьому вузькому діапазоні: проводити ліберальні реформи в економіці, але у міцній соціальній оболонці. Іншого шляху в України просто немає.

— Соціал-демократія стабільно користується підтримкою в більшості європейських країн, але особливе поширення вона отримала у північноєвропейських країнах із сильними пуританськими етичними традиціями, де населення ретельно і строго дотримується норми права, у тому числі щодо фінансової сфери. Яка роль моральних норм у створенні ефективної економіки, чи потребує українське суспільство зміни морального клімату, корекції морально-психологічних установок, якщо бажає добитися економічного прогресу?

— Ми спостерігаємо досить успішний капіталізм у зовсім різних культурах і в дуже відмінних моральних контекстах. Звичайно, є багато спільного в культурі країн християнського світу. Але капіталізм розвивається успішно і в країнах Далекого Сходу, де у більшій мірі панують буддистсько- конфуціанські ідеї. Національна культура не перешкоджає розвитку капіталізму, але відтворює його в національних формах. Культурна відмінність між північною Європою та південною дуже велика, що не заважає Італії та Франції бути не менш розвиненими, ніж Швеція. Безсумнівно, пуританізм та тотальна законослухняність сприяють багатству, але й в інших культурних координатах це досяжне. А відмовитися від своєї культури — це дуже дороге задоволення навіть для того, щоб стати багатим. Тому, безсумнівно, ніхто такого завдання перед народом поставити не може, він сам перед собою таке завдання не поставить. Отже, ми будуватимемо свій капіталізм — український. Український капіталізм означає, що загальноприйняті універсальні економічні інститути пристосовуватимуться нашою культурою. Тому я й кажу, що є французький капіталізм, шведський, італійський, і вони, будучи змістовно тотожними, істотно різняться у своїх зовнішніх виявах. А українське суспільство створює свій капіталізм, і усвідомлення цього історичного завдання було однією з головних причин моєї підтримки з 1989 року ідеї державної незалежності України. Якщо в країні економічні відносини будуються на основі чужої культури, будуть створені збиткові, неконкурентоспроможні форми економіки.

— Але все це не заважає вимагати поваги до права і вимог моралі.

— На жаль, наша історія привчила нас значну частину наших відносин вирішувати поза рамками закону. І ось тут нам доведеться вчитися. Ринкова дійсність жорстко вчитиме нас дисципліни та законослухняності, і саме тому значна частина населення негативно сприймає зміни, що відбулися. Звичайно, і якість життя реально погіршилася, але я думаю, коли людина говорить, що живе гірше, то часто вона має на увазі, що для підтримки колишнього рівня життя вона вимушена працювати значно більше, більш відповідально та дисципліновано.

Підготував Максим ЯРЕМЧУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ