Проблема демократії не в тому, чи потрібна людям свобода, а в тому, якою мірою вони здатні нею користуватися.
Алексіс де Токвіль, французький державний діяч, історик, суспільствознавець

Євген ГРИЦЯК: «Суспільство ще не готове підтримати якісну альтернативу»

Сьогодні «український Ганді» відзначає 86-ліття
9 серпня, 2012 - 00:00
ФОТО ЮРIЯ ГАРКАВКА / «День»/ «День»
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

Євген Грицяк насамперед відомий як лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року. Він неодноразово ділився із «Днем» спогадами про табірний етап свого життя. Утім, сьогодні унікальна цінність досвіду Євгена Степановича для української нації полягає не лише у тому, що він є живим свідком та учасником важливих історичних подій. Відома правозахисниця, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку Мрідула Гош під час зустрічі в редакції «Дня» у лютому цього року назвала Євгена Грицяка «українським Ганді». Його спосіб життя, прагнення і здатність до самоосвіти (ще у таборах ГУЛАГу Євген Степанович вивчив англійську мову та почав перекладати вчення індійських йогів) можуть вказати шлях десяткам тисяч українців, якби лише вони хотіли до нього прислухатися.

Сьогодні Євгенові Грицяку виповнюється 86. Утім, він не припиняє працювати над духовним вдосконаленням, уважно стежить за подіями у країні та прагне видати завершений 20 років тому переклад із англійської книги «Автобіографія йога».

«День» зателефонував Євгенові Степановичу, щоб привітати із днем народження, та принагідно поцікавився його баченням поточних подій у країні.

— У своїй статті-реакції на прийняття мовного законопроекту ви написали, що його позитив у тому, що він спонукає нас до об’єднання у боротьбі за своє, але ця боротьба має бути ненасильницькою. А яку лінію поведінки ви порадили б обрати українцям під час парламентських виборів?

— Метод ненасильницькиої боротьби виправдав себе в Індії, але чомусь ми не вивчаємо його. Утім, ми справді маємо об’єднатися на духовній основі. Ми не можемо копіювати те, що робив Ганді в Індії, але можемо брати з нього приклад. Побутує міф, що Ганді все дуже легко далося, але це не так. Він був ув’язнений, його однодумців розстрілювали, його дружина померла у в’язниці. Але все ж таки Ганді казав: «Я чекатиму на визволення Індії тисячу років, аніж мав би домагатися його насильницьким методом». Але головне — що Ганді, на відміну від наших керманичів, ніколи не прагнув багатства. Він не походив із бідної родини, закінчив Оксфордський університет, але все життя голодував, бо казав: «Якщо мій народ голодує, я не маю права жити сито». Він відзначався саме убогістю, а не багатством. А наші керманичі?

Ми потребуємо духовного розвитку. Йоги кажуть: хто виправить себе, той виправить світ. Українцям потрібно повернутися до духовного життя, тоді вони знайдуть шляхи найправильніші, і найправильніші вчинки за ними будуть іти слідом.

Я розповім вам одну індійську притчу. Був бідний чоловік, який дуже хотів розбагатіти. Але що він не робив — нічого не виходило. Тоді чоловік подумав: «Якби я мав духа, який би працював на мене, то я б розбагатів», — і почав розпитувати людей, де б дістати такого духа. У такий спосіб він розвідав, що в лісі живе мудрець, який має владу над духами, знайшов його і висловив своє прохання. Але мудрець йому відмовив. Наступного дня чоловік знову прийшов до мудреця й почав іще настирливіше просити про допомогу. Тоді мудрець відповів: «Ось тобі талісман і мантра, бери їх і йди до лісу. Триматимеш талісман у руці й повторюватимеш мантру, і дух прийде і працюватиме на тебе. Але будь обережний: дух — небезпечний, якщо ти залишиш його без роботи, він тебе вб’є». Чоловік так і зробив, і з’явилося перед ним чудовисько зі страшними великими зубами і каже: «Я — чорт. Ти переміг мене своїми заклинаннями, і я прийшов на тебе працювати». Чоловік наказав йому побудувати палац.

— Палац збудовано. Що ще?

— Принеси мені грошей.

— Ось тобі гроші. Що ще?

— Вирубай цей ліс і на його місці побудуй місто.

— Все зроблено. Що ще?

Чоловік не зміг так швидко придумати завдання і почав утікати до мудреця, щоб врятуватися. Мудрець сказав йому взяти меча і відрубати у собаки хвоста. А хвіст був закручений бубликом. Чоловік так і зробив, а коли чорт його наздогнав, дав йому хвоста і сказав: «Вирівняй його». І саме цього завдання чорт не зміг виконати.

Резюме цієї притчі таке: кожного разу, коли вам захочеться змінити цей світ, згадайте про закрученого бубликом собачого хвоста — він такий же невиправний.

Можливо, це трохи песимістично звучить, адже змінювати світ треба, щоб виправити у ньому щось бодай на короткий час. Але починати треба із себе. Подумаймо, скільки політиків, військових, революціонерів прагнули щось глобально змінити, і ніхто не досяг мети. Тому що не можуть духовно недосконалі люди створити досконале суспільство. Завжди будуть інтриги, зради, вбивства.

— Ви торкнулися теми духовного розвитку. «День» неодноразово повторював, що має бути створена якісна альтернатива існуючим політичним силам. Як на вашу думку, що є запорукою появи такої альтернативи? Чи готове суспільство її розпізнати і підтримати?

— Не готове.

— Чому?

 

— Банальний приклад — рівень алкоголізму. Що може людина у стані алкогольного сп’яніння доброго зробити? А в нас без цього не відбувається жодне свято і жодна зустріч. Головне — що у такому стані люди не можуть нічого доброго подумати. А коли людина думає, вона себе програмує. Йоги кажуть: не думайте зле, не говоріть і не робіть нічого злого, бо зла вже й так багато накопичилося в цьому світі. Людина завжди має бути ідеальна у словах, думках і вчинках. Шкідливі звички вкорінилися в нашому побуті, а люди цим свідомо себе погіршують.

— Як би ви загалом оцінили стан українського суспільства сьогодні?

— Воно надзвичайно роз’єднане, яким і завжди було. У цьому — наша величезна біда. Я не знаю, чи вдасться нам колись об’єднатися. Звичайно, ми не можемо всі однаково думати, діяти, але мають бути у нас національні об’єднавчі моменти. Перш за все, треба відстояти незалежність, потім — прапор, герб, мову. Це все має бути у нас незмінне. А довкола того ми можемо відрізнятися один від одного.

Ще до Першої світової війни населення Західної України дуже хотіло об’єднатися зі Східною, бо розуміло, що наша мова дуже засмічена впливами румунської, польської, угорської. Вони думали, що Східна Україна ідеально розмовляє українською. А як виявилося, вчитись нема у кого.

Я колись їхав із Києва до Канева Дніпром. Повно пасажирів, і я не почув жодної розмови українською. Приїхав до Канева, люди купаються в Дніпрі, вигуки, викрики — все російською. Тільки один кобзар сидить під сходами і співає українську історичну думу. Прийшов до музею Шевченка, а при вході книга відгуків. Мене зацікавило, що там пишуть, різними мовами, а останній запис такий: «Поклоняемся таланту твоему, Великий Тарас. Твои земляки!». Я подумав: прочитав би це Тарас, то сказав: «Чорти вам, мерзенні каламарі!». Вони поклоняються його таланту, а те, що він життя своє поклав на боротьбу за мову, їх не цікавить! Це страшно. Люди соромляться своєї мови, і я не знаю, чому. Тим більше я не знаю, як ми з цього вийдемо.

— Вже оприлюднили свої списки всі ключові політичні сили. Серед перших номерів кількох політичних партій — відомі письменники, митці, зокрема Марія Матіос, Василь Шкляр. Чи є сьогодні сенс іти в політику письменникам? Адже парламент все ж не такий, як був у 1990-х...

— Потрібно, щоб у парламент ішло якомога більше кваліфікованих і патріотичних юристів. А письменників запрошують до партій для того, щоб підняти собі імідж. Я не знаю, чи письменник, який дуже гарно пише, зможе так само гарно відстоювати права України у парламенті. Хоча якщо серед цих письменників Матіос, Шкляр, то хотілося б за таку силу голосувати.

— Наскільки мені відомо, у вас є неопублікована книга «Автобіографія йога»...

— Я її завершив уже 20 років тому. Одна книга у моєму перекладі — «Повна ілюстрована книга йоги» — вийшла у видавництві «Здоров’я» ще 1992 року. Вона має більш практичний характер. А «Біографія йога» — пізнавальна. Відомий у світі індійський йог Парамаханса Йогананда розповідає свою біографію. Це філософія йоги. У цій книзі яскраво відчутний дух індусів. Вона була б надзвичайно корисна для українців, адже показує життя справді духовної людини. Але чомусь ніхто не хоче братися за її видавництво українською мовою.

Я почав перекладати її — а це 500 сторінок, які я спершу переписав англійською в невеликі зошити в таборах у Мордовії. Тоді я був першим у Радянському Союзі. А на сьогодні в Росії переклад цієї книги видано вже двічі. Українське видавництво «Софія» видало російський переклад, а український не видають.

Знаєте, мені недавно приснилося, що я відвідав Йогананду у США, у пантеоні, де він похований (я справді там був на початку 1990-х). Його витягли з ніші. До речі, в «Автобіографії йога» описаний епізод, що коли Йогананда помер, 20 днів стежили за його тілом, яке не виявляло жодних ознак тління. І приснилося мені, що по боках розкритої труни зібралося багато людей. Я стою серед них і думаю, що завдячую Йогананді всім, що у мені є доброго. Тоді захотілося мені привітати його за індуським звичаєм. Я став біля його ніг, обняв його стопи руками — і на цьому мій сон скінчився. Я собі розтлумачив його так: якщо Йогананда дозволив мені обняти свої стопи, то прийняв мене за свого учня. Тому тепер я вважаю себе його послідовником. І дуже хотів би, щоб мій переклад його автобіографії вийшов друком. Вона вже перекладена 17 мовами. Навіть араби та японці зробили свій переклад, не кажучи вже про провідні мови європейських народів, а український уже 20 років лежить у моїй шухляді.

Вікторія СКУБА, «День»
Газета: 
Рубрика: