У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

Iсторія змагань за свободу — через долі людей

У Львові відкрили Музей визвольної боротьби
16 жовтня, 2012 - 00:00
ОДЕСИТИ НА МАРШІ БОРОТЬБИ В КИЄВІ НА ЧЕСТЬ 70-ї РІЧНИЦІ СТВОРЕННЯ УПА / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

На відкриття Музею визвольної боротьби у Львові очікували 20 років — ідея його створення виникла ще 1992-го в Коломиї під час відзначення 50-річчя УПА. Причини затримки найрізноманітніші — від браку фінансування до потреби відвойовувати приміщення. Ще донедавна у приміщеннях, прилеглих до музею, мешкали дві родини, яким необхідно було надати квартири та переселити. Непросто відбувався й відбір експонатів, чимало з них було знищено радянською владою, багато речей зберігалися в родинах учасників визвольної боротьби. Проте 13 жовтня цього року музей у статусі філії Історичного музею вже прийняв перших відвідувачів.

Музей «прописався» на вулиці Лисенка, 23А, в будинку, який має славну історію. Він розміщений під Княжою горою. Первісно слугував стрільницею Куркового братства, початок якого сягає ХVстоліття. А 1868 року в приміщені стрілецького братства відбулися установчі збори «Просвіти». Сучасний будинок зведено в 1781 р.

Експозиція нараховує сім тисяч пам’яток площинного матеріалу — документів, фотографій, нормативних актів, листівок, і орієнтовно 10 тисяч експонатів складають предмети побуту — це одяг, медичні матеріали, картини, друкарські машинки. При цьому старший науковий співробітник музею Люба Коваль стверджує, що їх може бути значно більше, адже побутових речей дуже багато — їх постійно приносять до фондів музею родини учасників визвольних змагань.

Величезна кількість експонатів та відносно мала площа приміщень вимагали особливо продуманого підходу до облаштування виставкових залів. Головним художником музею є відомий львівський митець Орест Скоп. За його словами, «основне завдання цього музею — максимально показати обличчя людей, яких Україна не знає». На думку художника, цей музей — політичний, він демонструє людей, які боролися.

Експозицію побудовано за принципом хронології подій визвольної боротьби. У першій залі представлено заснування та діяльність товариств «Сокіл» та «Січ», утворення організації Січових Стрільців, бойові дії Українського Легіону УСС у Карпатах, на Поділлі та походи на Велику Україну. Далі — створення Центральної Ради, Українська держава гетьмана П. Скоропадського, діяльність Директорії, проголошення ЗУНР та листопадові бої у Львові 1918 року.

У другому залі представлено матеріали, що відображають події завершального етапу визвольних змагань: Чортківська офензива УГА, об’єднання армій УНР та УГА, спільний похід обох армій на Київ, союз із Петлюрою. Серед експонатів —чудом уціліли пам’ятки із колишнього Музею воєнно-історичних пам’яток. Це особиста зброя вояків УГА — шабля отамана УГА Ярослава Воєвідки, багнет сотника Василя Клима. Після закриття Музею Воєнно-історичних пам’яток 1940 року радянською владою частина фондів була передана до новоствореного Львівського історичного музею, колекція документів і грамот — до Історичного архіву. В 1952 році частина експонатів, які стосувалися національно-визвольних змагань, були знищені.

Третій зал відведений періоду утворення УВО, ОУН, подіям на Карпатській Україні. Тут представлені особисті речі Августина Волошина, документи, фотографії, карти. Значну частину експозиції займають матеріали, присвячені створенню УПА, зокрема, можна побачити реконструкцію повстанської криївки, особисті речі, зброю, агітаційні та ідеологічні матеріали, якими користувалися повстанці. Окреме місце займають матеріали дивізії «СС Галичина» які, за словами працівника відділу визвольної боротьби ЛІМ Ореста Круковського, вперше було виставлено саме в експозиції відділу визвольних змагань Історичного музею ще 10 років тому і ширше розгорнуто у Музеї визвольної боротьби. До раритетів слід віднести книгу протоколів засідань Військової управи дивізії, агітаційні матеріали та зброю вояків дивізії.

Наступний етап експозиції — це період ГУЛАГу. Часи заслання, репресій. У реконструкції табірного бараку виставлені речі в’язнів, їхні портрети, а також карта таборів із відзначеними місцями повстань у 1950-х і 1960-х роках. Лінія експозиція побудована зигзагами — таким чином вдається продемонструвати максимально багато пам’яток і фотографій.

Остання, так звана «Гербова зала», відображає період 70 — 90-х років ХХ ст. У фокусі — дисидентський рух, створення Української Гельсінської Групи, Українського Національного Фронту, перші мітинги. Завершують експозицію хоругви і територіальні герби всіх земель України.

Характерною для музею є його мультимедійність. На трьох екранах демонструються документальні хроніки подій 20 — 90 рр. ХХ ст. «Ще досі не було досліджено і навряд чи дослідять точну кількість людей, які були в підпіллі. А показати треба багатьох, — зауважує Люба Коваль. — Ми представили й масовість участі в підпіллі, й самих людей. На екранах будуть ті фотографії, які не увійшли в експозицію, а також хроніка подій, яка збереглася». Музейникам вдалося зібрати живу історію з уст очевидців, чиї спогади також транслюватимуть у залах музею.

Треба сказати, що якби не зусилля рідних і близьких повстанців, цього музею могло б не бути. Історію визвольної боротьби тут показують через долі людей, досліджуючи їхню біографію. Є люди, які були у Січових Стрільцях, потім — в Українській Галицькій Армії, згодом — у лавах УПА, за що відбували покарання в таборах. У той час їхні рідні, а згодом і нащадки, зберігали пам’ять про них. Сьогодні ця пам’ять стала частиною експозиції.

Олександра Вовк з-поміж інших представлених речей показує алюмінієву ложку. Її батько Володимир Вовк відбував заслання в Караганді. На ложці ініціали — «ВВ» і дата — 1953 рік. Пані Олександра подарувала Музею ложку, браслет із кінського волоса й серветку до Великодня, виготовлені в таборі її батьком. Жінка говорить, що їй дуже приємно й важливо зберігати пам’ять про нього власне таким чином, у музеї. Ці та інші речі надзвичайно розчулюють, стверджує відвідувачка новоствореного музею Наталя Кирчів: «Його зроблено дуже гарно, сучасно і зворушливо — особливо вражають маленькі вишиті листівочки. Композиційно експозиція наповнена дуже добре, усе витримано в єдиній колористиці. Я сподіваюся, що в нас будуть вчителі історії, які, незважаючи на програму, яка пропонується сьогодні освітянам, водитимуть сюди дітей і показуватимуть їм справжню історію».

Чимало цікавих речей залишилися поза увагою відвідувачів, бо просто не увійшли до постійної експозиції. Музейники запевняють: ці та нові надходження вони обов’язково демонструватимуть львів’янам у змінних експозиціях. Відтак активне життя музею лише розпочинається.

КОМЕНТАР

Роман ЛУБКІВСЬКИЙ, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській і Словацькій Федеративних Республіцах, поет, громадський діяч:

— Ця довгоочікувана подія стала ще одним моментом істини в нашій важкій справі відновлення понівеченої національної свідомості. Нагадаю, що музей під такою ж назвою українські громадсько-політичні діячі, вчені, історики, мистецтвознавці свого часу створили в Празі. Буквально за лічені роки він перетворився на могутню інституцію з багатющим українознавчим фондом. Наприкінці Другої світової війни будівля та експозиція дуже постраждали від нальотів союзницької авіації, а згодом, за вказівкою з Москви, музей було ліквідовано, вцілілі матеріали — роззосереджено. Врятувати пощастило небагато. Відтак копії деяких документів, портретів, фотографій тощо було передано й мені, коли я працював на дипломатичній роботі в Празі. Частина документального матеріалу зараз перебуває в архівах Києва. Я перейнявся ідеєю реінкарнації музею. Тим більше, що про створення Музею визвольних змагань заговорили в Івано-Франківську, Тернополі, Львові близько 20 років тому. Ініціатива відтворення історії січового стрілецтва та збройного опору окупаційним режимам воїнами УПА, сторінки життя політичних в’язнів і репресованих почала активно реалізовуватися Львівським історичним музеєм, де був створений спеціальний відділ. Незважаючи на труднощі, перешкоди, Наглядова рада майбутнього музею (Іван Головацький, Борис Возницький, Ігор Калинець, Роман Лубківський та ін.) працювала злагоджено й наполегливо. Вже в час виходу на фінішну пряму у Львові великої популярності набув Музей-меморіал «Тюрма на Лонцького», який відзначається своїм характером і силою. У зв’язку з цим тема комуністичних репресій у Музеї визвольної боротьби позначена переконливо, але лапідарно. Натомість у концепцію музею включено вагомі прикмети — часові та географічні. Вирішено хоч би фрагментарно акцентувати увагу на подіях часів давніших, тобто періоду Козацької держави, а згодом — створення УНР і ЗУНР. Після більшовицьких окупацій Україна, як відомо, спалахнула численними антирадянськими повстаннями на Черкащині, Київщині, а також на півдні. Матеріали про це представлено у розділі, який стосується Холодноярської республіки. Передбачається значно розширити й показ подій Другої світової війни та повоєнного періоду, зокрема буде створено діораму, присвячену так званому Бродівському котлу, де гинули у взаємній боротьбі діти одного народу в чужинецьких мундирах — німецьких і радянських. Буде віддзеркалено згодом і найвизначніші події інтелектуального спротиву (дисидентського), буде показано діяльність Руху. І так — аж до прийняття Декларації про державний суверенітет України та Акту проголошення державної незалежності України. Вважаю своїм обов’язком всіляко сприяти розбудові та популяризації Музею визвольної боротьби України, оскільки в нинішніх політичних умовах він запрацював на Справедливість і Правдивість. Україна має знати одну, а не багато різних правд. Держава Україна мусить згорнути «всі діти теплою рукою», як мовив Іван Франко.


Тетяна КОЗИРЄВА, «День» Львів

Христина БОНДАРЄВА, Львів
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments