Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Коли більшість у меншості

18 січня, 2001 - 00:00


Більшість у Верховній Раді існує, про що свідчить відсутність офіційних заяв про вихід із неї і наявність координатора в особі Олександра Карпова. В той же час зробити із більшості апарат для безпроблемного проштамповування потрібних рішень не вдалося. Більше того, в окремі моменти частина більшості залишає свій табір, аби приєднатися до лівих фракцій. Подібні симптоми спостерігалися вже досить тривалий час, проте події листопада- грудня висвітили всю складність механізму функціонування більшості у Верховній Раді. Заява керівника фракції «Батьківщина» Олександра Турчинова про відмову голосувати до вирішення питання щодо Генпрокурора була у середу підкреслена виступом Олега Білоруса із тієї ж фракції, який поставив голосування у пряму залежність від подальшого розвитку «справи Тимошенко». Водночас той же Турчинов не забуває підкреслювати, що нинішній демарш фракції зовсім не слід розуміти, як її вихід зі складу більшості. І це лише один із моментів далеко не простих взаємостосунків учасників більшості, які періодично не можуть досягнути компромісу, настоюючи насамперед на власних інтересах. Прогнозована невдача голосувань з імплементації свідчить не стільки про розпад більшості у парламенті, скільки про те, що викликані результатами референдуму законопроекти не є зараз основним інтересом тих, хто реально впливає на розклад сил. Напередодні останнього дня голосування на 6-й сесії ВР ми звернулися iз проханням прокоментувати ситуацiю до одного із лідерів опозиції комуніста Георгія КРЮЧКОВА і до одного із «архітекторів» більшості Дмитра ТАБАЧНИКА з пропозицією висловити свій погляд на процеси, що відбуваються.

Георгій КРЮЧКОВ: Більшість може існувати тільки формально

— Чи згідні ви з висловлюваннями частини депутатів щодо того, що парламентської більшості у тому вигляді, в якому вона існувала торік, вже не існує?

— Її і не було. Реальної більшості. Була ефемерна більшість, яку загнали силою, примусом, посулами і створили таким чином видимість більшості. Вона існувала, як колись казали, «до першого міліціонера». Там люди із зовсім різними інтересами.

— То що тепер буде, коли у більшості зникає перспектива зібрати не те що 300 голосів для внесення змін до Конституції, а й 226, що стало очевидним після заяви фракції «Батьківщина»? Як на це реагуватиме Президент?

— З боку Президента буде істерика. Вона вже відчувається, коли глава держави заявляє, що в разі ненадання йому права розпускати парламент за відсутності більшості, не буде України. Хіба це можна сприймати всерйоз? Можливо, Президенту це вигідно. Бо коли справи в країні погані, треба мати поруч «невістку», на яку можна все звалити. Такі «невістки» є дві — парламент і опозиція. Але ж і опозиція є різна. Є така, що хоче захистити «своїх», тобто свої інтереси. Візьмемо питання про відставку Генпрокурора. Хіба не ясно, що велика частина ініціаторів цієї справи опікується зовсім не проблемами дотримання законності, а своїми справами, які при іншому Генпрокурорі можна буде буде поприпиняти.

Я не думаю, що Президент ризикне розігнати Верховну Раду. Якби він змінив тон своїх розмов з опозицією, повів би себе, як колись у Франції де Голль, який казав, що він «президент усіх французів»... Тоді були б зняті певні непорозуміння, всі ці нашарування непотрібні. Працювала б Верховна Рада, розглядала законопроекти, приймала закони. А так за майже три роки наш Президент жодного разу не зустрівся з опозицією. Триває нагнітання обстановки, чого варті лише оці, організовані в кращих традиціях минулого, мітинги на підтримку. Люди ж сміються з цього.

— Які перспективи саме законотворчої роботи Верховної Ради, бо ж неприйнятими залишаються ряд кодексів і законів, що мали б вже працювати після ухвалення на нинішній сесії? Чи буде парламент надалі працездатним і яку роль в цьому відіграють комуністи?

— Це буде залежати від багатьох чинників. Чи всерйоз оголошується боротьба з мафією, кланами, олігархами чи про людське око? Чи потрібно це Президенту? А парламент буде працювати. Хіба можна комуністів звинувачувати, що вони все відкидають? Коли ми бачимо, що рішення на користь державі, в інтересах трудящих, ми завжди його підтримуємо. Думаю, що все потроху вгамується...


— А вибори?

— Безумовно, передвиборча кампанія, яка вже скоро розпочнеться, даватиметься взнаки, але скажу вам, що наступний парламент, який буде обрано на заміну нинішньому, буде ще гірший.

— А в теперішньому, кращому парламенті є ще шанс знову зібрати більшість, вживши певних заходів?

— Думаю, що вже ні. Мабуть, час Юлії Тимошенко вже вичерпується. Не будемо зупинятися на тому, як її призначали, знаючи про минулу діяльність. Тобто «Батьківщини» вже не буде в більшості. Формально більшість ще може існувати, але тільки формально.

— Які в зв’язку з цим перспективи уряду?

— З одного боку, олігархи трохи хвоста піджали, вже не вимагають звіту мало не щомісяця чи щокварталу. Рік закінчився, а вони мовчать. Але попри це, гадаю, що уряд приречений. Місяць ще, може два...


Дмитро ТАБАЧНИК: Більшість має бути результатом законотворчої діяльності, а не тиску зовні

— Я не став би стверджувати, що непроходження через Верховну Раду законів щодо імплементації результатів референдуму може бути остаточним діагнозом щодо існування більшості. Провал чи успіх цих законів з існуванням більшості не тотожні. Для того, щоб зберегти більшість, не можна грати на одній струні жорсткого тиску на Верховну Раду. Є казочка про вовка, який здатний з’їсти будь-якого барана, але не в змозі примусити барана за це проголосувати. Приблизно так виглядає і ситуація з імплементацією. Після того нервового напруження, яке було викликано, скажемо так, негідними діями представників митної служби щодо народних депутатів, багато хто з побоюванням ставиться до можливості обмеження депутатського імунітету не як якоїсь забаганки, а як абсолютно необхідної передумови ведення повноцінної депутатської діяльності Цим можна обурюватися, з цим можна не погоджуватись, але таким є реальний факт. Депутати хочуть нормально працювати, не боючись тиску силових структур. Це один із моментів, який, на мою думку, робить подальший імплементаційний процес малоефективним.

Другим є та морально-політична криза, яка в останній час існує в країні і для подолання якої зроблено, на мою думку, недостатньо адекватні кроки. До компромісу не йдуть ні Верховна Рада, як законодавча влада, ні виконавча влада. В умовах такої кризи внесення серйозних змін до Конституції виглядає досить проблематичним. Я особисто вважаю, що абсолютно необхідно було приймати в першому читанні на цій сесії закон про парламентську більшість, який фіксує передумови існування парламентської більшості, і чинники, що забезпечують і діяльність більшості, і формування коаліційного уряду. Тоді на наступній сесій можна було б остаточно ухвалити цей закон разом із законом про політичну опозицію. Це була б уже частково імплементація результатів референдуму, причому цивілізована. Не болісна, а конструктивна.

Тиск, який чинять окремі представники виконавчої влади, а також деякі висловлювання Президента не сприяють конструктивній структуризації більшості, якомусь цементуванню її, якщо такий термін тут доречний. Справжнє цементування більшості, на мою думку, може відбутися за рахунок завантаження Верховної Ради дійсно необхідними позитивними законами, які, як повітря. як вода, як сонячні промені необхідні для життя всієї країни. Це, насамперед, Цивільний, Адміністративний, Податковий, Бюджетний кодекси. Навколо цих документів, потрібних для розвитку суспільства на справжній законодавчій базі, парламент би гуртувався і формувалася б дійсно серйозна парламентська більшість, яка була б зібрана спільною конструктивною справою, а не погрозами, тиском чи побоюванням розпуску. Така робота з кожним голосуванням зміцнювала б більшість, до неї б приєднувалися прогресивно, демократично налаштовані представники лівих фракцій, яких є дуже багато. Про це свідчить, зокрема, голосування з податкових питань окремих депутатів-комуністів, соціалістів. Ці люди глибоко обізнані з життям, і тому прогресивні економічні новації завжди підтримають. Вони були б ситуативними учасниками більшості. І вже тоді, напрацювавши більш монолітну більшість, після подолання нинішньої морально-політичної кризи можна було б говорити про внесення змін до Конституції. Якщо спробувати педалювати це зараз — то це буде шляхом у глухий кут.

Микола НЕСЕНЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments