Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

Лев Миримський: У політиці дотримуюсь принципу «перемагають усі»

1 жовтня, 2002 - 00:00

22 вересня в двох округах відбулися довибори до кримського парламенту. Ці довибори вважаються розминкою політичних сил півострова перед початком офіційного політичного сезону. Ще довибори в Криму примітні тим, що в одному з округів депутатом Верховної Ради Криму став народний депутат України Лев Миримський. У Криму його вже тричі обирали народним депутатом, і він вважається одним із найбільш впливових кримських політиків. Перемога на довиборах до кримського парламенту дає Миримському можливість створити перший прецедент переходу депутата національного парламенту до ради більш низького рівня.

— Леве Юлійовичу, ви справді хочете піти з Верховної Ради України?

— Особливість сьогодення в тому, що ми починаємо переглядати уявлення про успішну політичну кар’єру. Традиційно вважалося, що успішним є той політик, хто зумів отримати більш високу, ніж його опоненти, посаду. Чим вища посада, тим більший успіх. Цей стереотип ще живе, але поступово відмирає. Політики з великим досвідом уже знають, наскільки ненадійною є посада. Особливо якщо ти дієш самостійно. Усе більше моїх колег ставлять питання про результати діяльності політика. Мене вже три рази поспіль обирали до законодавчого органу країни в кримському мажоритарному окрузі, і я працюю у Києві. Як інші кримські депутати, відстоюю інтереси регіону, але реальну користь можна принести, тільки працюючи в регіоні. Крим має величезний потенціал, і цей потенціал досі не розкрито. Я залишу український парламент, якщо пересвідчуся, що можу більше зробити для Криму, працюючи там.

— Чи не хочете ви сказати, що депутат кримського парламенту має більші можливості, ніж народний депутат України?

— Настає час, і починаєш усвідомлювати, що реальний політик — це той, хто бере на себе відповідальність, створює команду та змінює ситуацію таким чином, щоб люди самі говорили: раніше ось це було погано, а тепер зовсім інакше: є порядок, краще обслуговування, більше стало грошей. Ви ж самі знаєте, як сьогодні уряд постійно звітує про свої досягнення, а люди бідніють. Своїм завданням я бачу створення у кримському парламенті ефективної команди, за якою б стояла економічна програма та яку б ця команда відстоювала публічно. Мій досвід політичної боротьби досить великий, щоб робити висновки — на одних компромісах і консенсусах далеко не заїдеш, поодинці багато чого не досягнеш — необхідно створювати команду однодумців.

— Вам одного разу вдалося відправити Куніцина у відставку, ви будете намагатися це повторити?

— Давайте будемо точні. Куніцина знімали кримські депутати. 83 людини проголосували за відставку його уряду. Тоді проти нього об’єдналися і комуністи, і представники нелівих партій, і підприємці. Знаєте таку приказку? Є люди, які, ставши начальником ЖЕКу, перетворюють ЖЕК на міністерство. А є люди, які, очоливши міністерство, перетворюють його на ЖЕК. Причина попередньої відставки Куніцина — у ньому самому, в його стилі роботи. Але я нині розумію, що тоді сама по собі зміна фігури прем’єра не дала результату, не дасть це нічого й сьогодні. Необхідно змінювати методи управління, потрібні нові ідеї, нові люди також потрібні, але це ж не означає, що нові відразу повинні знищувати старих. Якщо уряд Куніцина зробив хоч якісь висновки з попередньої відставки, то він повинен шукати нові форми співпраці. Глухий захист і політика пошуку ворогів ослаблює владу, робить її неефективною і, зрештою, призводить до поразки.

— Яке значення ви вкладаєте в слово «команда», адже Куніцин також говорить про свою команду?

— Складне запитання, але давайте розділяти виборні технології, коли необхідно підшукати правильну назву для своєї виборчої кампанії, і реальну систему взаємодії й управління в регіоні. І якщо з першим простіше, то, що стосується другого, поки на це запитання немає єдино точної відповіді. Ще нікому в Криму не вдавалося створити команду. Не таємниця, що варіантів створення політичних об’єднань не так багато, і всі вони багаторазово використовувалися: сьогодні люди групуються під адміністративним тиском, під популярного лідера, за яким можна сховатися, або за принципом спільності бізнесу. А найбільш поширений варіант — за принципом спільного ворога. Але той, хто створить команду, де корисливі інтереси будуть не на першому місці, а люди будуть об’єднані однією метою, і результатом їхньої діяльності стане не їхнє персональне економічне зростання, а прибутки виборців — той буде носієм найціннішого ноу-хау. Я хочу почати зі створення фракції однодумців, об’єднаних оригінальною програмою економічних і організаційних дій. Я хочу, щоб фракція формувала і відстоювала свою позицію в ході вільних обговорень — цього поки ніхто не робить у Криму. Щось мені підказує, що це і є шлях до створення команди…

— Ви маєте намір розколювати проурядову фракцію «Стабільність»?

— Не таємниця, що я мав і зберігаю особисті стосунки зі значною частиною депутатського корпусу в автономії. Багато депутатів радяться зі мною з різних питань. Далеко не всі вони з фракції «Стабільність». Але якщо вже обговорювати цю фракцію, не є таємницею й те, що проурядова фракція «Стабільність» у Криму, як у 1998 році проурядова фракція НДП в українському парламенті, є штучною і вельми нестійкою. Ця фракція не буде монолітна в момент важливих голосувань, а цих голосувань у сесії кримського парламенту, що відкривається днями, буде чимало. Взяти хоч би процес розгляду і прийняття бюджету автономії. По-різному голосуюча фракція не є суб’єктом політичних переговорів, і це ускладнює роботу керівництва парламенту й уряду. Я за політичне структурування Верховної Ради Криму.

— Фракція, про створення якої ви говорили, відстоюватиме курс Президента?

— Я скажу так. У Президента є цілком зрозуміла політика стосовно Криму. Це — підтримка статусу автономії півострова, підтримка розвитку всіх національностей на території Криму, підтримка економічних ініціатив кримської влади. Цю позицію я підтримуватиму.

Зазначу, що ваше запитання є продуктом нав’язаної деякими політиками ідеї, що ніби «у всьому винен Кучма». Я думаю, що замикання всіх проблем на одній людині — це елемент політичної кампанії для одних та спосіб зняти з себе відповідальність для інших.

Сьогодні кримська еліта має умови для того, щоб самостійно вивести Крим на більш високий рівень економічного розвитку і фінансової забезпеченості. Верховна Рада Криму наділена меншими повноваженнями, ніж Рада міністрів. А уряд автономії плентається в хвості ситуації, виступає статистом і займається звітністю в стилі підрозділу Держплану. Рада міністрів демонструє цілковиту відсутність ідей і програм економічного розвитку. При цьому будь-яку критику на свою адресу глава Радміну сприймає як замах на його посаду, як спробу дестабілізувати політичну ситуацію. Парадокс у тому, що регіон, де неможлива критика, якраз і є нестабільним. У такому регіоні будь-яка критика заводить у ступор та руйнує відразу всю систему влади. Ось це і є нестабільність.

— Ви багато говорите про економічні принципи, програми. А як ви собі уявляєте ці принципи та програму?

— Я не вдаватимуся до складної термінології, назву прості речі. Курортна сфера повинна платити податки, на сьогодні там близько 5 млрд. гривень тіньового обігу. Сільське господарство повинне перейти на нові технології роботи — садівництво в Криму відстає від світових технологій років на сорок. Наприклад, якби у Криму використовували краплинне зрошування, то таких великих втрат врожаю через негоду цього року не було б. Крим повинен нарешті вступити в міжнародну конкуренцію за інвестиції, і курортний бізнес — далеко не єдиний сектор для цього.

Уже більше нікуди відкладати реорганізацію кримської промисловості — досі пара десятків ще радянських підприємств дають до половини всіх бюджетних надходжень автономії! Половина промислових підприємств збиткова. Треба банкротити безнадійних боржників. Треба думати, що робити з містами-банкротами, що робити з містами-заводами, де у разі зупинки одного підприємства вмирає все місто.

Бізнесмени повинні отримати можливість відкритого діалогу з урядом. Поки цього не станеться, процвітатиме «підкилимове» лобіювання.

І Криму потрібна кадрова програма, потрібні свіжі та нові кадри. З новими завданями не можуть впоратися старі, з радянським досвідом, чиновники.

Для запуску цих ідей ми пропонуватимемо відкриті форми діалогу і співпраці з Радою міністрів. Конструктивна позиція — один з головних принципів роботи.

— Ходять чутки, що ви «пішли у Крим», тому що розраховуєте зайняти крісло спікера. Наскільки це відповідає вашим планам?

— Будь-які розмови про зміну керівництва Автономії дестабілізуватимуть ситуацію. Ці чутки розпускають мої недоброзичливці. Я глибоко поважаю Бориса Давидовича Дейча, і не маю наміру працювати проти нього. Я налаштований на співпрацю і не збираюся нікого «підсиджувати».

— Ваше ім’я часто пов’язують з різними угрупованнями…

— Був період, коли Крим справді кишів злочинними організаціями. Пізніше цю трагічну частину кримської історії політики взяли на озброєння, вона поповнила політичну риторику. Звідси періодичні заяви про загрозу кримінальної революції, звідси і спроби пов’язати біографію того чи іншого політика з бандитськими історіями. Погані чутки про мене навмисно розпускають люди, які не хочуть бачити мене у кримській політиці. А я можу сказати ось що. Люди в одному і тому ж округу вже тричі обирають мене своїм депутатом до українського парламенту. Адже люди все розуміють і легко можуть відрізнити негідника від порядної і чесної людини. Дев’ять років я — народний депутат України і знаходжуся на очах у журналістів. Усі знають, чим я займався та чим займаюся. Я багато роблю, щоб допомогти людям, а не щоб забрати щось. Я створив благодійний фонд, який працює вже давно. Хто ще в Криму це зробив?

Я би запропонував просто звернути увагу на джерела чуток про мене. Між іншим, чутки про мене почалися з написів на огорожах ще під час моєї першої виборчої кампанії.

— Як ви збираєтеся будувати відносини з комуністами?

— Комуністи — це політична сила, на яку не можна не зважати, особливо в Криму. Велика частина нинішньої комуністичної риторики складається з точної і справедливої критики на адресу діючих систем пенсійного забезпечення, підтримки незаможних, охорони здоров’я, освіти. Комуністи говорять про те, що хвилює багатьох людей, і тому люди підтримують цю політичну партію.

У Комуністичній партії багато прагматиків. Я впевнений, що ми разом працюватимемо над соціальними проблемами, на які вказують комуністи і пересічні громадяни, коли голосують за комуністів.

— Вас часто називають головним ворогом Грача. Як ви ставитеся до лідера кримських комуністів?

— Вибори — це завжди окрема тема. Вибори — це те, що не повинне псувати відносин між людьми. А щодо моєї думки про Грача, то я переконаний, що Леонід Іванович давно переріс Крим. Грач — політик національного масштабу. У Криму він останнім часом швидше втрачав себе. Його прихід до українського парламенту — це надбання для української політики, я також упевнений, що Леонід Іванович не покине свого інтересу до Криму і залишатиметься впливовою фігурою в кримській політиці.

— Кого ви бачите союзниками у вашій політичній діяльності в Криму?

— Всіх прогресивно мислячих людей, у яких слово не розходиться з ділом. Моя головна мета — створити в Криму нову політичну культуру, щоб усе більше політиків в автономії були залученими до змістовного процесу перетворень. Вже досить займатися інтригами, образами та скаргами, це ознака слабкості та безпорадності. Відмова від цього і є першим кроком і до створення команди, і до консолідації кримської еліти, і до економічного зростання.

Ганна СУПІХАНОВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments