Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Лук’янівська Бастилія

Викрити, потім підфарбувати. А може, зрівняти з землею?
18 квітня, 2012 - 00:00

Свобода Франції, можна сказати, родом із Бастилії, яка стала символом навіки поверженої тиранії. Справжня українська свобода також може народитися лише після того, як у центрі нашої столиці перестане існувати огидна і смердюча Лук’янівська в’язниця (Київський слідчий ізолятор, СІЗО), що майже рівною мірою калічить душі і долі в’язнів і їхніх тюремників. Хто сперечатиметься: тут був і буде розсадник небезпечних хвороб, аморальних діянь, корупції і криміналу, місце, де люди чекають (деякі багато років) далеко не завжди справедливого суду і не завжди доживають до нього.

Спасибі журналістові TVi Костянтину Усову, який привернув увагу країни до цього страшного місця, показавши порядки і поняття, за якими тут вимушені жити і працювати люди (якщо таке існування можна назвати життям). Показане Усовим — це не просто скандал, після якого всьому керівництву пенітенціарної системи слід було б негайно піти у відставку. Це — правдивий зріз нашого суспільства, від верху до низу пронизаного корупцією. Журналіст заслуговує на вдячність також і за те, що керівництво пенітенціарної системи, як воно декларує, стало більш відкритим для ЗМІ. Правда, для голови пенітенціарної держслужби України (ДПтС) генерал-лейтенанта Олександра Лісіцкова відвертість — це тільки обширна довідка з перерахуванням усіх «досягнень» і проблем ДПтС, включаючи нарікання на непрестижність професії тюремника і вимоги податкових пільг. А наприкінці — обіцянка продовжити «роботу з дотримання прав людини в місцях позбавлення волі й упровадження європейських стандартів», побудувати в Україні пенітенціарну систему, засновану на принципах «законності і гуманізму, міжнародних стандартів поводження із засудженими і взятими під варту». Де взяти журналістів, та й народ в цілому, який міг би у все це повірити? Чого варте одне лише твердження, що вода на Лук’янівці відповідає всім нормам. А головним меседжем пенітенціарія насправді стало повідомлення про те, що факти, про які йдеться у фільмі Усова, некоректні й «на 90% не підтверджуються».

Думається, в заслугу Усову слід поставити і намір Президента Віктора Януковича збільшити фінансування пенітенціарної системи, а крім того, найближчим часом, як сказав радник Президента — керівник головного управління з питань судоустрою АП Андрій Портнов, внести до парламенту зміни до законодавства про боротьбу з тортурами. «В Україні, — за словами Портнова, — буде створено новий механізм додаткового контролю не лише з боку прокуратури, але й правозахисників...». Якщо про тортури, як про реальні факти, говорять на такому рівні, то це вже явний прогрес.

Тим часом наприкінці березня глава правління правозахисної організації «Донецький Меморіал» Олександр Букалов повідомив журналістів, що за останній рік в українських установах, підлеглих ДПтС, кількість суїцидів виросла з 44 у 2010 році до 59 випадків. Букалов відзначає, що пенітенціарії надають в офіційних звітах зведення про мінімальну кількість скарг щодо умов утримання. Це, на його думку, свідчить лише про те, що листування в’язнів перебуває під тотальним контролем. За даними правозахисника, ДПтС «лише на словах співпрацює з громадськими організаціями, закриваючи очі на їхні ініціативи і пропозиції». «У цьому, як і в інших питаннях, — продовжує він, — декларації і запевнення відомства далекі від практики і конкретних дій».

Втім, не можна не сказати і про те, що фільм Усова отримав також і негативну оцінку. Правозахисник Ігор Гаркавенко заявляє, що «Усова за його «роботу» зараз матюкають тисячі ув’язнених Лук’янівського СІЗО і тисячі їхніх родичів». «Окрім в’язниці Лук’янівської, — пише Гаркавенко, — я був у Харківській, Дніпропетровській, Львівській, Полтавській, Хмельницькій та інших в’язницях. Я прекрасно знаю, про що я говорю. Я бачив, як до камери заходить абсолютно здорова людина, а через за дві години... виносять її чорний від побоїв труп. І не раз... Бачив епідемії дизентерії, поголовну коросту, спав узимку в светрі, шарфі, двох штанях, двох шкарпетках, під ковдрою, а влітку бачив пар, що стоїть у камері, як у сауні, і черв’яків, що завелися від спеки в матрацах. Півтора року сидів у камері на 44 місця, тоді як по факту в ній було 115 (осіб). Бачив «прес-хати» в’язниці Харківської, бачив, що відбувається під час введення спецназу у в’язниці Дніпропетровській, де за таких обставин мені зламали два ребра. Ви запитаєте, чи можливе таке в Лук’янівці? Я вам відповім — Ні! Поки ні!».

«Я бачив дуже багато, — продовжує правозахисник, — книги не вистачить. І я знаю ціну тому, коли ти можеш дотягнутися до своїх рідних і друзів, почути їхній голос, коли вони почують твій і зрозуміють, що все гаразд, або що тобі терміново потрібна допомога. І я знаю, на що б міг піти щодо того, хто може або хоче у мене відняти це, відняти останнє». «Хотів він того чи ні, але Костянтин Усов ударив по людях, — резюмує Гаркавенко, — по живих людях. По ув’язнених і їхніх матерях. По нас із вами. Ніхто не застрахований». Він вважає, що Лук’янівка, порівняно з іншими місцями несвободи, для заарештованих і їхніх родичів більш відкрита. «Потрапите — дізнаєтеся, — пише правозахисник і робить несприятливий для Усова висновок, — справа пахне замовленням». Чому? Як пояснює Гаркавенко, «в тому режимі, який лише створюється і зміцнюється, не передбачена така прозора і демократична, відмінна від всіх інших, в’язниця...».

Зізнатися, автор цього матеріалу не є фанатом Лук’янівки, поряд з якою пройшло його дитинство, але з приводу матеріалів Усова спочатку міркував приблизно так само, як Гаркавенко. Чи думав про людей Усов? На це питання «Дня» професійно і навіть пасіонарно журналіст, який бореться проти корупції і тиранії, відповів позитивно. Але він прийшов до висновку, що в’язням СІЗО тільки на початку стане гірше. Усов упевнений, що його безсонні ночі не минуть даремно — на Лук’янівське СІЗО далі чекають істотні позитивні зміни. Зокрема, він зажадав на прес-конференції, аби в СІЗО встановили телефони і заарештовані могли б спілкуватися хоча б із адвокатами.

І тут що з Усовим, що з Гаркавенком за здорового глузду погодитися дуже важко. Жодні паліативи — ні ремонти, ні нові начальники, ні підвищення кваліфікації персоналу — не поліпшать цей блощичник, цю прогнилу в прямому і переносному сенсі установу, де все від початку призначено для того, аби принижувати і вбивати людину. Лук’янівку, що символізує сьогодні несвободу в нашій країні, потрібно просто змести з лиця землі, як колись зробили парижани. А державі слід було б поклопотатися, аби це, м’яко кажучи, не сталося без її участі. Врешті-решт, на будівництво нового СІЗО десь на околиці столиці можна було б перекинути гроші з вертолітного майданчика або з якогось іншого іміджевого проекту.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments