Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Новий КПК...

«Євроупаковка» для вітчизняної практики правосуддя
18 квітня, 2012 - 00:00
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

Прийнятий в екстремальному порядку, в нічному голосуванні, новий Кримінально-процесуальний кодекс змінив півстолітньої давності документ радянського походження. І, як і його радянський попередник, він відбиває епоху і обставини свого часу. Мало того — він ще більш ніж старий кодекс, відображає мотиви саме конкретного відрізку історії — періоду правління Віктора Януковича. Тому можна бути впевненим у тому, що КПК піддаватиметься переглядові в найближчі десятиріччя, роки і навіть місяці. Довге життя в незмінному вигляді йому не судилося.

ЗОРЯ «НОВОЇ ЕРИ» ПРАВОСУДДЯ?

Надто багато в новому КПК неоднозначних моментів. Та й обставини його прийняття говорять самі за себе: консультацій із юридичним співтовариством фактично не було, закон ухвалили в тій редакції, яку передбачили розробники з президентської команди. А вони також вели роботу над проектом Кодексу в непублічному режимі.

Варто нагадати, що після схвалення першої редакції Кодексу 13 січня цього року до нього було внесено близько 4 тисяч поправок, але більшу частину з них було відхилено. Мабуть, творці Кодексу вирішили, що «законодавча революція», яку обіцяє новий КПК, продумана настільки досконало, що обійдеться без поправок у принципі. Один із головних спікерів Партії регіонів — глава фракції «регіоналів» у Верховній Раді Олександр Єфремов — не втомлювався нахвалювати новий документ і райдужні перспективи від його прийняття для українських громадян. «Це нова ера у стосунках держави і людини, — пафосно заявив Єфремов — Люди не сидітимуть роками в СІЗО, не притягуватимуться до відповідальності невинні. В Україні працюватиме правосуддя за прикладом багатьох європейських країн з високим рівнем демократії та цивілізованості».

Чи дійсно новий кодекс настільки прогресивний, що не потребує ніяких покращень, хіба що «косметичних»? Юристи відзначають ряд новацій, які можуть однозначно піти на користь громадянам, у тому числі й тим, хто вже перебуває в СІЗО.

БРАСЛЕТ НА НОГУ І СМЕРТЬ «ЦАРИЦІ ДОКАЗІВ»

Перша з таких новацій — велика різноманітність запобіжних заходів, що дозволяє не зачиняти людину в СІЗО при здійсненні нею найменшого правопорушення. Тепер утримуватися під вартою будуть лише особи, які вчинили насильницькі дії. Розширюються можливості внесення застави, перебування на підписці про невиїзд. Окрім того, вводиться домашній арешт, який супроводжується електронним моніторингом (простіше кажучи — електронним браслетом, який відстежуватиме всі пересування особи). Це може привести до зменшення числа тих, хто утримується в СІЗО на 30—40%. При цьому запроваджується диференціація застави — вона може варіюватися від 1 до 300 тисяч гривень, що створює умови для маніпуляції сумою: наприклад, суддя може призначити незаможній людині свідомо високу заставу, щоб все одно запроторити її до в’язниці, або ж, навпаки, «видоювати» із заможнішого підозрюваного гроші, призначаючи йому найвищу «ставку» податку.

Також зменшити число тих, хто перебуває в СІЗО може законодавчо прописане скорочення термінів досудового і судового провадження. Максимум, слідчі дії можуть вестися рік (для особливо тяжких злочинів). Це повинно сприяти викоріненню ситуації, коли підозрювані сидять у попередньому ув’язненні роками, чекаючи на судовий процес. Хоча навіть декілька днів перебування в наших СІЗО може назавжди підірвати здоров’я людини.

Фактично втрачає тепер сенс і явка з каяттям, що має привести до зменшення кількості випадків побиття в міліції. Тим самим ставиться хрест на спадщині сталінської системи правосуддя, коли зізнання звинуваченого оголошувалося «царицею доказів».

ДОБРЕ НАПИСАНО, АЛЕ...

Якщо перераховані вище новації можна назвати позитивними, то цілий ряд інших положень можна сприймати як неоднозначні, такі, що залишають можливість для зловживань або ж суто декларативні.

Першою спірною новацією можна вважати скасування додаткового розслідування. Начебто, добре, якщо дивитися з погляду людини, вину якої збираються довести будь-яким чином, одночасно роками тримаючи в попередньому ув’язненні. Але з іншого боку, ця норма залишає простір для суб’єктивного тлумачення: замість дослідування можна відновлювати справу за обставинами, що знову відкрилися. Власне кажучи, це те ж саме відновлення старої справи, лише з іншим формулюванням. Мало того: раніше система додаткового розслідування використовувалася судом, щоб таким чином, не порушуючи «честі мундиру» слідчих, закрити кримінальну справу. Тепер же можна чекати на ще більше скорочення числа виправдувальних вироків.

Поняття «Слідчого судді», запроваджене новим КПК, також є спірною новацією. Вважається, що цей суддя повинен контролювати дотримання прав людини при проведенні слідства, стежити за можливістю доступу захисту до речових доказів, документів слідства, наглядати за застосуванням таких заходів, як арешт майна, проведення негласних слідчих дій (простіше кажучи, стеження), і обрання самого запобіжного заходу. Але яка буде об’єктивність цього судді-«прокуратора», якщо обирається він зборами суддів, тобто, походить із того ж суддівського середовища?

Посилюється роль прокурора в будь-якому розслідуванні. Віднині процесуальне керівництво розслідуванням здійснює прокурор, що дає доручення слідчим (у т.ч. працівникам МВС, СБУ та податкової). Саме прокурор приймає чи погоджує основні процесуальні рішення (повідомлення особі про підозру, звернення з клопотаннями до слідчого судді, складання звинувачувального акту і так далі). Прокурор супроводжує справу безперервно, включаючи представництво звинувачення в суді. Ця норма дуже лякає правозахисників, і насторожує юристів, оскільки створює можливості тиску на слідчих, адвокатів і підозрюваних, виходячи з інтересів прокуратури, як вищої наглядової інстанції у «вертикалі влади».

Наступна неоднозначна норма — декларована Кодексом змагальність процесу і рівність усіх його учасників, тобто обвинуваченого, судді, адвоката та обвинувача. Віднині адвокат перебуває в одній «силі» зі обвинувачем, але одночасно виставлено заборону на проведення захисту будь-якою особою, окрім дипломованого адвоката. Тобто, таких випадків, коли звинуваченого захищає особа з юридичною освітою, але не адвокат, більше не буде. Жоден незалежний юрист також не зможе виступати захисником. Це веде не лише до звуження права на вибір захисника, але й до «приручення» самих адвокатів. Новий КПК застосують до них метод «батога і пряника». «Пряник» полягає в тому, що обійти послуги адвоката тепер не зможе ніхто, і, відповідно, піднімуться ціни на їхні послуги. «Батіг» полягає в тому, що за адвокатами тепер буде встановлено фактичний нагляд, і неугодні адвокати можуть бути позбавлені ліцензії, що автоматично викидає їх із замкнутої корпорації, і позбавляє джерел доходу: вони вже не зможуть стати незалежними захисниками.

Але, мабуть, найбільш неоднозначною мірою нового КПК можна вважати «начебто» запровадження суду присяжних. При формальному еківоку в бік дотримання (нарешті!) Конституції України, яка гарантує це право на ділі, ми отримуємо не повноцінних присяжних, а народних засідателів радянського зразка, хай і вибраних комп’ютером (до речі, суддів у нас теж вибирає комп’ютер, наприклад, суддів Киреєва і Вовка). Класичною, знайомою нам за тими ж фільмами про західне правосуддя, процедури суду присяжних, у новому кодексі немає. Відрізняється вона навіть від процедури суду присяжних у царській Росії, яка, між іншим, була свого часу однією з найпрогресивніших в світі.

Що ж ми бачимо в новому КПК? По-перше, суд присяжних проводитиметься лише над особами, що скоїли тяжкі злочини, де звинуваченому загрожує довічне ув’язнення. По-друге, з п’яти засідателів двоє будуть суддями. За наших умов малоймовірно, щоб присяжні (особливо в містечках і селах, а також у разі особливо гучних процесів), пішли проти суддів. По-третє, умови суду присяжних у новому КПК порушують саму ідею такого суду: право бути судимим рівними собі. Судді будуть, так би мовити, «рівніші» трьох інших засідателів. По-четверте, кількість присяжних викликає запитання. Чому, наприклад, «несуддівських» засідателів має бути 3, а не 4 чи 5? Напрошується думка, що лише заради того, щоб зменшити можливість суперечити суддям і зменшити число «узгоджень» між самими присяжними. Та й маніпулювати трьома легше, аніж 5, 7 або 12-ма. Нарешті, незрозуміло, чи може звинувачений виразити відведення кому-небудь із засідателів, якщо вважає його явно упередженим.

«АВРАЛЬНИЙ» КОДЕКС

Всі неоднозначні та спірні положення нового кодексу можна було усунути, застосуй нардепи від Партії регіонів іншу тактику прийняття КПК, але його «продавлювали» в авральному режимі шляхом «багатоверстатного» голосування за відомою «методикою Чечетова». У залі було, максимум, 100 депутатів, які приймали настільки важливий для наших громадян документ. Але на табло видавався незмінний результат, мінімум, у 250 голосів. Звичайно, при практиці голосування, яка склалася в нинішній ВР, більшої кількості нардепів у залі і не потрібно, але чи можна в такому разі вважати новий КПК плодом справжньої законотворчої роботи?

Досить сказати, що не бралися до розгляду навіть поправки, які походили від представників самої Партії регіонів, зокрема, того ж Сергія Ківалова. Втім, у прес-службі останнього заявили, що поправки Ківалова можуть бути внесені пізніше, як зміни до закону. Що зайвий раз доводить тимчасовість і «сирий» характер прийнятого кодексу. Навіщо ж було квапитися, якщо потім усе одно до нього вноситимуться правки, і той же Ківалов про це знає?

ЧИ ГОТОВІ МИ ЖИТИ ЗА ЗАКОНОМ

І тут важливо зазначити ось що: основна критика нового КПК, так само як і будь-якого документа подібного ѓатунку, спрямована проти практики ігнорування, зневаги законом, свідомого маніпулювання ним, проти того факту, що судова система не є незалежною, а працює в злагодженій системі держапарату, будучи, фактично, каральним органом. Головним питанням за цих умов стають не юридично виписані тонкощі законодавства, а дії самих правоохоронних органів, можливість покарання силовиків, суддів і прокурорів, які здійснюють неправосудні дії і виносять сумнівні ухвали.

Чи будуть особи, які не дотримувалися старого КПК, застосовували тортури і роками морили людей у СІЗО, відмовляли в реєстрації заяв, і які за хабарі виправдовували та випускали винних, виконувати новий кодекс — питання майже риторичне. Без реформування менталітету працівників судової та правоохоронної систем, без надання судовій гілці влади справжньої незалежності, і, кінець кінцем, без зміни менталітету народу, з надр якого й виходять міліціонери-садисти, слідчі-хабарники та прокурори-корупціонери, проблема справжнього правосуддя в Україні не вирішиться.

І не так вже й важливо, ухвалювали цей закон 100 чи 300 депутатів. Адже вони — теж віддзеркалення наших з вами політичних пристрастей і настроїв. І доки ми самі не навчимося поважати закон і жити за ним, а не «вирішувати проблеми», закон у нашій країні залишатиметься «дишлом», як би красиво він не був прописаний і правильно прийнятий.

КОМЕНТАРI

«ВІЗ ПОСТАВИЛИ ПОПЕРЕДУ КОНЯ»

Андрій ОСІПОВ, адвокат, Луцьк:

— Документ є «сирим», крім того, порушено юридичну логіку ухвалення такого документа. При оновленні процесуальних норм, як правило, спочатку оновлюють матеріальне право. У даному разі — Кримінальний кодекс України. У випадку з новопризначеним Кримінально-процесуальним кодексом віз поставили попереду коня — у тій частині, котра стосується функцій захисту. Робота адвоката стає монопольною. Але водночас скасували положення, яке існувало ще з шістдесятих років минулого століття й давало змогу близьким підсудного здійснювати його захист. Такий тривалий період застосування цієї норми довів, що вона була вдалою й досить переконливою. Практика підтверджувала, що такий захист, тим більше в кримінальних справах, використовували активно і був досить ефективним. Тому, на мою думку, разом із брудною водою вихлюпнули й невинне дитя.

«РУКУ, ЩО ЗВИКЛА ТРИМАТИ МЕЧ, ВАЖКО НАВЧИТИ КОРИСТУВАТИСЯ ЩИТОМ»

Володимир БАТЧАЄВ, член правління Асоціації українських моніторів дотримання прав людини (УМДПЛ), Черкаси:

— Ставлюся до нового КПК спокійно: у системі права з’явився ще один законодавчий акт зі своїми перевагами й недоліками. Усім давно було зрозуміло, що старий кодекс необхідно змінювати. Наскільки хорошою є заміна — це предмет для дискусій, і якби в них не втручалися політики, такі дискусії були б продуктивнішими. Головне досягнення нового кодексу в тому, що нарешті позбулися старого, соціалістичного. Є також очевидні плюси — у зв’язку з ухваленням нового КПК прогнозують зменшення кількості громадян, узятих під варту, у новому документі позначені максимально можливі терміни досудового слідства, жодного повернення справи на додаткове розслідування — якщо не змогли довести провину людини в суді, її має бути виправдано. Але ейфорії щодо того, що новий кодекс суттєво посилить рівень захисту прав громадян, я не поділяю. Ера милосердя в Україні не настане. І причина навіть не в тому, що в кодексі досить багато недоліків і норм, сумнівних із погляду гуманності чи навіть відверто «заточених» під інтереси людей із грошима. Просто за умов, коли в країні безкарно зневажають будь-який закон, обѓрунтовуючи це політичною, економічною й іншою доцільністю, ухвалення навіть досконалішого кодексу — це спроба зашивати гнилими нитками стару рану. Як не виконували чиновники і правоохоронці вимоги Конституції, так і тепер не виконуватимуть норми нового кодексу. А що ж суттєво зміниться для нас? Головна проблема в тому, що систему правосуддя в Україні з ентузіазмом руйнували протягом останніх п’ятнадцяти років — привчали оперів катувати, слідчих — фальсифікувати, прокуратуру — закривати очі на очевидні порушення, суддів — ухвалювати рішення після телефонного дзвінка або за гроші. Часом навіть здавалося, що реалізовується якесь цілеспрямоване замовлення, щоб розвалити механізм правового захисту пересічних громадян. Причому замовлення від людей, що володіли владою незалежно від політичного забарвлення. Це їм удалося, і саме тому я не бачу передумов для кардинальної зміни ситуації на краще — руку, що звикла тримати меч, важко навчити користуватися щитом.

Новий кодекс поки що не затверджено Президентом, після цього передбачається певний термін для набуття чинності його норм. Тож у міліції, прокуратури і в правозахисників ще буде час проаналізувати остаточний варіант продукту колективного розуму наших депутатів-опівнічників. І, природно, кожен вишуковуватиме слабкі місця в кодексі, щоб надалі використовувати їх відповідно до своїх інтересів. На жаль, у правозахисників і правоохоронних органів ці інтереси залишаються, як і раніше, різними.


Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк; Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси

Павел КОВАЛЬОВ, політолог
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments