Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Олександр ЧЕРНЕНКО: «Виборець став більш прагматичним і менш ідеалістичним»

16 серпня, 2012 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛIЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХIВУ «Дня», 1997 р.

Цьогорічні вибори обіцяють бути непростими. Крім традиційного протистояння двох старожилів політичної арени, до боротьби за депутатські мандати долучилися й нові партії. Попри загальне незадоволення поверненням змішаної виборчої системи, чималі надії політологи покладають саме на мажоритарників. Більше того, за даними Центральної виборчої комісії, близько половини кандидатів за мажоритарними округами — самовисуванці.

Наразі ЦВК завершила прийом документів претендентів на депутатські мандати, а більшість партій уже почали передвиборчу кампанію (офіційний старт — 30 липня).

Про підсумки й тенденції першого етапу виборчої кампанії «День» розпитав голову Комітету виборців України Олександра ЧЕРНЕНКА.

***

— Виходячи з досвіду попередніх років, ми очікували, що мажоритарників буде більше — близько п’яти тисяч. Наразі подали документи майже три з половиною тисячі. В цілому, це непогано, але розподіл дуже нерівномірний: є округи де балотуються п’ять кандидатів, а є такі, на яких змагатимуться до 40 кандидатів. Така кількість висуванців призведе до того, що виборчий бюлетень буде дуже довгим. Окрім того, суттєво збільшиться навантаження на членів виборчої комісії.

В організаційному плані процес реєстрації відбувся нормально. Ми боялися, що ЦВК не впорається з таким великим потоком мажоритарників, адже раніше їх реєстрували окружні комісії. Тож щодо процедури питань не виникає.

Одним із проблемних моментів була відмова у реєстрації деяких претендентів на депутатський мандат. Багатьом кандидатам було відмовлено через те, що вони неправильно оформили документи чи не заплатили заставу, тобто не виконали норми закону щодо наявності документів, необхідних для реєстрації.

Два найбільш суперечливих питання виникло стосовно кандидатів, які мають непогашену судимість (Луценка й Тимошенко) та тих, хто не проживає протягом п’яти років на території України, як це передбачено нормами Закону про вибори та Конституції.

Щодо судимостей, то тут є певна колізія. Закон про вибори говорить, що кандидат із непогашеною судимістю не може бути зареєстрований, а Конституція говорить про те, що він не може бути обраний. Тобто, відповідно до КУ, реєструвати таку особу можна, а вибирати — ні. ЦВК опинилася в досить непростій ситуації: з одного боку, вона мусить виконувати закон, а з іншого — дотримуватися Конституції. На підставі закону про вибори, було відмовлено в реєстрації Луценку та Тимошенко. Однак інтрига в цьому питанні залишається. Після того як суд першої інстанції підтвердив рішення ЦВК, опозиціонерами було подано апеляцію. Однак якби з самого початку ЦВК зареєструвала Тимошенко й Луценка, то тоді б до суду подали регіонали. Це рішення, незалежно від ЦВК, котра діяла в межах виборчого законодавства, вирішувалося б у судах.

Питання щодо реєстрації кандидатів, котрі не проживали в Україні протягом п’яти років, також неоднозначне. Закон не розшифровує цю норму: не вказано термін перебування чи відсутності у країні, відповідно до якого можна було б прийняти рішення. Таким чином, виникли різні тлумачення. Взяти до прикладу Лазаренка, який об’єктивно не з’являвся в Україні впродовж п’яти років (сидів у в’язниці), — підстава для відмови в реєстрації була абсолютно очевидною. А от як бути з Андрієм Шевченком? Рахувати по днях, скільки він не був в Україні? По-перше, ЦВК не має такої можливості, по-друге, рахувати доведеться по кожному кандидату. Тоді питання б виникли й до Авакова, котрий попросив політичного притулку, до Азарова молодшого, який має бізнес та проживає в Австрії, до Кличка, який тренується та проводить бої за межами України, і ще до кількох десятків чи сотень кандидатів, чиї прізвища не на слуху. Тож комісія вирішила зареєструвати кандидатів, котрі виїжджали за кордон на певний термін чи у відрядження. Недосконалість законів залишає місце для власного трактування виборчою комісією їхніх норм. Претензії до ЦВК можна було б висувати, якби процес відсіювання кандидатів за цим принципом був вибірковим. Але вона зареєструвала всіх, хто так чи інакше перебував у межах держави. Оскільки ЦВК змушена заповнювати своїми рішеннями пробіли в законах, звинувачення на її адресу будуть завжди.

Ще одна очікувана особливість — реєстрація так званих клонів, двійників кандидатів із однаковими прізвищами, а інколи й іменами та по батькові. Така технологія завжди була присутня на мажоритарних і місцевих виборах в Україні, але вона вкрай неефективна. З досвіду попередніх років відомо, що ці клони отримують соту долю відсотка голосів: люди вже навчилися їх вирізняти. Варто зауважити, що кандидати, котрі реєструють таких клонів проти своїх суперників, не тільки викидають власні гроші на вітер (за них треба платити заставу), а й показують свою слабкість. Якщо ти впевнений у своїй перемозі лідер — ти не вдаєшся до маніпуляцій, які, до того ж, фактично не впливають на результат.

«МАЖОРИТАРНИКИ ЗМОЖУТЬ СФОРМУВАТИ АЛЬТЕРНАТИВНІ ЦЕНТРИ ВПЛИВУ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ»

— Говорячи про мажоритарників, варто зауважити, що майже половина з них — самовисуванці. Ці люди являють собою певну альтернативу чи просто відбиратимуть голоси?

— Я думав, що самовисуванців буде більше. Однак я гадаю, що серед обраних кандидатів більшість становитимуть саме вони. Однією з головних причин їхнього успіху може стати те, що партії висунули слабких кандидатів по мажоритарним округам. Знакові фігури від влади та опозиції захотіли заховатися в списку. В той же час є дуже багато потужних, популярних та авторитетних самовисуванців, які просто не хотіли зв’язувати себе з тією чи іншою партією. Серед них є люди, котрі прийшли з бізнесу, місцевого самоврядування, громадського сектору, журналісти і, звісно, суто технічні кандидати. Прийшовши у парламент, мало хто з них опиниться у жорсткій опозиції. Здебільшого мажоритарники — це люди, котрим є що втрачати, отже, вони апріорі вразливі до тиску та санкцій із боку влади. Проте вони не будуть класичними «кнопкодавами». Мажоритарна складова може зіграти позитивну роль. Кандидати, котрі пройшли по одномандатному округу, стануть самодостатніми депутатами, за якими стоятиме певна кількість виборців. Це має убезпечити їх від впливів, котрих зазнаватимуть нардепи зі списків. Більша самостійність дозволить мажоритарникам сформувати альтернативні, хоч і неформальні, центри впливу у Верховній Раді. Парламент не буде таким дистильованим, як зараз: лідери фракції, 5—7 осіб, прийняли рішення, а інші лише тиснуть на кнопки. Буде дуже багато дискусій, торгів та бродінь у парламенті, але, з точки зору представницької демократії, це добре. Парламент — це місце для дискусій. Натомість в Україні він є місцем для бійок, демаршів, порушення регламенту.

— Виходячи з першого етапу виборчої кампанії, які можна зробити висновки про подальші тенденції та особливості цього виборчого сезону?

— Ні влада, ні опозиція не запропонували нам нові, цікаві обличчя у списках. Немає ніякої альтернативи. Між пануючими політичними силами існує велика гострота конфлікту: будь-які кроки тієї чи іншої сторони призводитимуть як до публічних звинувачень, так і до юридичних воєн. Недосконалість законодавства в процедурному плані сприятиме тому, що багато питань вирішуватиме ЦВК у ручному режимі. Отже, з приводу кожного рішення, яке невигідне одній зі сторін, будуть надходити позови й оскарження. Зокрема, на виборах будуть застосовуватися брудні технології з двійниками та підкупом виборців, які з наближенням виборів набирають обертів. В багатьох округах, де є кілька кандидатів із грошима, які будуть вкладати великі ресурси у свою перемогу, відбуватимуться бої без правил. Загалом кампанія буде дуже непростою та доволі брудною, будуть присутні численні порушення, але найбільшою проблемою буде підкуп виборців. Схожа ситуація була й 2002 року, головне, щоб рівень фальсифікацій не виявився критичним і не спотворив волевиявлення. Досить очікувано, що найбільш гострою та проблемною буде кампанія у виборчих округах.

— Ці вибори будуть бруднішими, ніж за часів Кучми?

— Я за освітою педагог, і в нашому колі зазвичай кажуть: «Господи, кожне наступне покоління дітей ще гірше за попереднє». Так само й із виборами. Виборець схильний вважати кожні вибори бруднішими за попередні. Безперечно, є певні негативні очікування, пов’язані з тим, що дуже багато поставлено на карту. Проте такого критерію, як менш чи більш брудні вибори, не існує: вони бувають або демократичні, або ні. Вибори будуть більш проблемними, але заявляти про те, що вони вже сфальсифіковані і їх потрібно визнати недійсними — неправильно. На кожному окрузі будуть свої історії. Вже зараз видно, що на деяких округах є явний лідер і кампанія така, як книжка пише, а є округи, де ми бачимо своєрідний «Сталінград». Загальні висновки щодо того, наскільки ми посунулися в бік демократії чи відступилися від неї, можна буде робити за сукупністю зафіксованих порушень та фальсифікацій під час кампанії та в день голосування. Поки що прогнози песимістичні, але час покаже.

«2004 РОКУ АДМІНРЕСУРС БУВ НЕ МЕШНИМ, НІЖ ЗАРАЗ, ОДНАК ЦЕ НЕ ДОПОМОГЛО»

— Згадуючи про можливі порушення, ви оминули тему використання адмінресурсу. Об’єднана опозиція та «УДАР» вже заявили про адміністративний тиск на їхніх кандидатів. Були випадки примусового відкликання заяв на балотування.

— Адміністративний ресурс є, і він буде досить потужним. Утім, його слід розглядати з різних сторін. Одна справа, коли начальник їздить і агітує за ту чи іншу політичну силу, що також є порушенням, але на практиці є неефективним: виборець приймає абсолютно протилежне рішення. І зовсім інша — якщо здійснюється тиск і погрози, використовування службовців для впливу на результат.

Що ж до тиску на самих кандидатів — потрібно розглядати кожен випадок окремо, дивитися на докази. Вибори — це завжди боротьба. Якщо хтось не готовий боротися, йому не треба йти в кандидати.

Безперечно, адмінресурс відіграватиме величезну роль, але я б не перебільшував його вагу. 2004 року адміністративний ресурс був не меншим, ніж зараз, однак це не допомогло. З порушеннями такого ґатунку треба боротися шляхом їх фіксації, але, на мою думку, більш небезпечним є підкуп виборців. Якщо впливові адмінресурсу виборці здатні протистояти, то перед спокусою підкупом електорат дуже часто виявляється безсилим.

— Із чим пов’язана така поведінка виборців?

— Мотивація у всіх різна. Спостерігається загальне розчарування у політиках. Якби були чіткі лідери чи симпатії, виборці могли б і не брати гречку. Але якщо, на думку людей, усі кандидати однакові, а котрийсь із них хоч щось дає — вони віддадуть йому свій голос. Іще одним фактором, котрий зумовлює такий стан речей, є бідність. У селах люди часто не бачать грошей. Купити дитині шкільну форму на перше вересня — це для них подія. А тут з’являється можливість отримати гроші. Таким чином, тотальне розчарування вкупі із загальним зубожінням призводять до того, що підкуп виборців стає в Україні дедалі ефективнішим. Але це не означає, що всі продають свої голоси. Частка згодних поступитися правом на вибір сягає максимум третини виборців. Дуже часто голоси саме цих виборців стають вирішальними для кандидатів, особливо на мажоритарних округах.

— Чи готовий виборець нести відповідальність за свій вибір?

— Хтось готовий, а хтось — ні. Для когось вибори — це можливість вплинути на владу в демократичний спосіб, для інших — нагода нажитися. Варто пам’ятати: якщо людина готова продати свій голос, нелогічними стають її подальші нарікання на владу, адже вона сама її обрала. Виборці мають відповідально та свідомо підходити до свого вибору.

«ЕЛЕКТОРАТ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ НІКОЛИ НЕ ГОЛОСУВАТИМЕ ЗА ЕКС-ПОМАРАНЧЕВИХ»

— Чи змінився портрет виборця з минулих виборів, коли до влади прийшов Віктор Янукович?

— З’явилося більше розчарування, в тому числі у Вікторові Януковичі та Партії регіонів. Ми бачимо падіння їхнього рейтингу: вони вже два з половиною року при владі, але з обіцяного виконали мало чого, і виборці це розуміють. Утім, електорат ПР ніколи не проголосує за екс-помаранчевих. Саме тому знову набирають рейтинг комуністи і починають користуватися популярністю нові проекти. Наш виборець став більш прагматичним і менш ідеалістичним — це погано.

— Ви кажете про падіння рейтингу ПР, чи зможе підписання мовного закону мобілізувати і повернути партії втрачений електорат?

— Підписання закону радше мобілізує електорат, налаштований проти Януковича, оскільки мовне питання стоїть у другому десятку пріоритетів наших виборців. Можливо, на якусь частину виборців прийняття такого рішення справді подіє, однак це невеликий відсоток. Цинічне підписання мовного закону мобілізувало багатьох людей, розчарованих в опозиції, котрі шукали якийсь третій варіант або були «противсіхами». Тепер вони згодні голосувати за будь-кого, аби не за регіоналів. Партія регіонів не до кінця прорахувала можливі наслідки підписання мовного закону — такий крок може спрацювати проти них.

— Якою загалом буде роль політичних та рекламних технологій на цих виборах?

— Роль таких засобів буде важливою, але не визначальною. В усьому світі технологія — це не мета, а інструмент донесення своїх ідей та месиджів. Картинка має підсилювати сигнал, а не бути самим сигналом. У нас же для багатьох технології перетворилися на самоціль. Немає змісту, ідей та програми, а тільки є картинка, за якою стоїть порожнеча.

— Чи буде ефективною активна рекламна кампанія комуністів і партії Наталії Королевської?

— Я не перебільшував би ролі цих технологій і сплеску певних політичних сил, зумовленого агресивною та насиченою зовнішньою рекламою. Інші партії просто не почали рекламуватися, зустрічатися з виборцями. 2002 року були прецеденти, коли певні партії мали на старті 7% підтримки лише тому, що були присутні скрізь, а інші політсили не розпочинали кампанії, та, як наслідок, вони не набирали й 3%. Виборець, котрий зараз не бачить реальної кампанії та гравців, цікавиться новими обличчями. Ближче до голосування, коли вибір стане менш емоційним та більш свідомим, мотивація стане зовсім іншою.

— Тобто люди здатні абстрагуватися від зовнішнього тиску і зробити адекватний вибір?

— Усі виборці різні, але я не перебільшував би ролі технологій та їхньої ролі. Вирішальним буде принцип: ти за владу чи за опозицію? Українське суспільство дуже поляризоване.

— Чи присутня серед партій та мажоритарників «третя сила» — альтернатива, котру підтримали б виборці?

— Є партії, які називають себе третьою силою, але сформовані ними списки дають підстави в цьому сумніватися. Можна сподіватися, що цікаві, самодостатні й перспективні політики — хоч їх буде й небагато — прийдуть через мажоритарку. Люди, про яких ми не чули або котрих знаємо лише на місцевому рівні, матимуть змогу заявити про себе, вийшовши на загальнонаціональний рівень. У Раду увіллється «свіжа кров». Майбутній парламент повинен дати кілька десятків цікавих політиків нової хвилі, які в майбутньому відіграватимуть головну роль на українському політичному небосхилі. Проте я маю великий сумнів у тому, що їх буде критична більшість. До того ж, є побоювання, що, опинившись у тій системі, вони почнуть грати за її правилами, зраджуючи свої переконання та принципи.

«ЯКЩО ГРОМАДЯНИН СТАВ СВІДКОМ ПОРУШЕНЬ — ПОТРІБНО РЕАГУВАТИ»

— Крім самого голосування, актуалізованою є тема захисту власного голосу. Які для цього існують механізми?

— По-перше, виборець має пильно стежити за тим, що відбувається. Він повинен розуміти, що ніхто не може змусити його голосувати — це злочин. Крім того, виборцеві варто також піти до Реєстру виборців та перевірити, чи є він у списку, чи правильно там записані його дані. Якщо громадянин став свідком порушення, потрібно реагувати: звернутися до виборчих комісій чи до нашої організації, де можна отримати юридичну консультацію за номером гарячої лінії. Найголовніше — виборець повинен протистояти підкупу. Якщо хтось пропонує йому гроші або ще якісь матеріальні винагороди за голос, він має розуміти, що це злочин: узявши гроші, він стає співучасником.

У день голосування закон забезпечує можливість присутності різних політичних сил у виборчих комісіях, офіційних спостерігачів від кандидатів та громадських організацій. Однак самої присутності спостерігача на дільниці не досить. Стежити за дотриманням норм виборчого законодавства повинна людина-професіонал з чіткою громадянською позицією, яка не просто відсиджуватиме день за певну суму грошей, а дійсно обстоюватиме голоси.

Законом гарантовано проведення демократичних виборів та передбачено шляхи для запобігання махінаціям. Але на практиці, якщо закон не виконується, кандидати не використовують права на спостереження або надсилають на дільниці некваліфікованих людей — хай потім не нарікають.

— Чи зроблять відеокамери, які встановлюватимуть на виборчих дільницях, більш прозорим виборчий процес?

— Ні. Відеокамери — це як мінеральна вода, ні користі, ні шкоди. Водночас це дуже дороге задоволення, й у цьому сенсі є певна шкода. Статичні відеокамери, які будуть на дільницях, можуть відображати певну частину грубих порушень, форс-мажорні обставини, але вони не зафіксують підкупу виборців біля дільниць, порушення протягом підрахунку голосів чи під час голосування на дому. Швидше за все, це ритуальна річ, яка мало на що вплине. Якщо реально захочуть сфальсифікувати вибори, зроблять усе так, що камера цього не побачить.

— У разі фальсифікацій громадяни будуть здатні обстоювати свій вибір?

— Основними механізмами для обстоювання власного вибору є спостереження, оскарження і, як остання міра, право на мирний протест. Якщо у людей буде бажання, вони зможуть боротися за свої переконання. Але треба зважати на підсумки виборів. Вони будуть проблемними, гострими та брудними, але говорити про фальсифікацію я б не поспішав.

Анна ЧЕРЕВКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ