Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Плюс каналізація всієї країни

70 років тому, 5 серпня 1933 року, відкрився Біломорсько-Балтійський канал (ББК), одне з багатьох «будівництв соціалізму», що його здійснювали ув’язнені
5 серпня, 2003 - 00:00


У першому томі Української Радянської Енциклопедії (УРЕ), що вийшов друком у 1977 році в Києві, я ще в ті часи «розвинутого соціалізму» віднайшов маленьку статтю «Біломорсько-Балтійський канал» і з великою зацікавленістю її прочитав. З неї можна було дізнатись, наприклад, про те, що ББК — це водний шлях між Білим морем і Онезьким озером загальною довжиною 227 кілометрів (додам від себе, що середня глибина каналу 5 м), що через Онезьке й Ладозьке озера та через ріки Свір і Неву він сполучає Біле море з Балтійським, а через Онезьке озеро і Волго-Балтійський канал — з Волзьким басейном. Виявляється, спорудження ББК сприяло використанню лісових і мінеральних ресурсів прилеглих районів, а також ця споруда мала велике значення як для внутрішніх, так і для експортно-імпортних перевезень. Вказувалось, що канал забезпечив зв’язок між морями Європейської частини СРСР, скоротив шлях від Ленінграда до Архангельська майже на чотири тисячі кілометрів. А от про те, скільком людям канал скоротив життя, автори УРЕ не писали...

«Если б не туфта и не аммонал, не был бы построен Беломорканал» — цю приповідку 30-х років варто згадати насамперед. Чому? Тому, що у тогочасних публічних звітах і рапортах зазначалося, що ББК був споруджений нібито протягом 1932—1933 років. Отже, ОГПУ, за зеківським сленгом, «зарядило туфту». Крім того, відразу після закінчення робіт багато хто зауважив, що чекісти — для прискорення процесу будівництва — наказали копати не так глибоко, як належало. Саме це і коментувалося у наведеній приповідці. Фактично будівництво розпочали наприкінці листопада 1931 року і воно тривало 1 рік і 9 місяців. Саме це засвідчує доповідна записка заступника Голови ОГПУ СРСР Генріха Ягоди на ім’я тодішнього «першого чекіста» країни Вячеслава Менжинського від 27 червня 1933 року, яка, зрозуміло, тоді не друкувалася.

«Всього, — бадьоро повідомляв Ягода, — на Біломорсько-Балтійському каналі побудовано 118 споруд, із них:
шлюзів —19;
гребель — 15;
водоспусків — 12;
дамб — 40;
каналів — 32, довжиною 40 км,

для чого виконано наступну кількість робіт:
виїмка грунту 9.960.000 кубометрів;
із них скельних грунтів 2.514.000 кубометрів.

Зроблено насипу, зворотньої засипки і завантаження ряжів грунтами 8.412.000 кубометрів.

Виконано земляних робіт з переносу Мурманської залізниці 2.500.000 кубометрів.

Всього виконано земляних робіт 21.000.000 кубометрів.

Укладено бетону 390.000 кубометрів.

Додаткових асигнувань проти затверджених урядом по кошторису не знадобилося».

І ще чого, — «додаткові асигнування»! Хіба вони потрібні, коли можна використати дармову робочу силу — зеків. Їх і використали. За деякими відомостями на ББК працювало майже 280 тисяч ув’язнених (чоловіки, жінки, робітники, селяни, техніки, інженери), а з-поміж них чимало українців. Тут було багато в’язнів із Соловків. От вони, власне, і виконали земляні роботи обсягом 21.000.000 кубометрів (та ще й Мурманську залізницю, що заважала будівництву, перенесли). Ви можете собі уявити цей «обсяг»?!

Я не можу, але відомо інше: на ББК загинуло майже 100 тисяч зеків. Смертність була надзвичайно висока, але загальна кількість працюючих не зменшувалась, оскільки на будівництво постійно привозили поповнення. Будівельників називали ув’язненими каналармійцями. Основним засобом впливу стала «котловка» — нерівне харчування: чим менше ув’язнений виробляв, тим менше він отримував їжі. От саме із каналармійцями пов’язана ще одна «туфта».

Вона полягала у тому, що радянська пропаганда подавала досвід ББК як «перший у світі досвід перековки працею найзакореніліших злочинців-рецидивістів і політичних ворогів». Окремих зеків навіть нагороджували «Орденом ББК» (був і такий!). Насправді ніякої «перековки» не було. На каналі було тяжке, але життя. І була тяжка смерть. Або «виконати земляних робіт 21.000.000 кубометрів», або лягти кістьми. Як колись неперевершено висловився Михайло Горбачов, «другой альтернативы не было».

Отже, 20 червня 1933 року було завершено будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, який відразу став каналом імені (напевно, ви вже здогадались) Сталіна. І це справедливо, оскільки ніхто інший, як сам вождь був ініціатором будівництва. То ж не випадково 18—25 липня 1933 року (ще до офіційного відкриття ББК) Сталін, а також Климентій Ворошилов і Сергій Кіров здійснили подорож на теплоході «Анохин» Біломорсько-Балтійським каналом. І тут трапилась неприємна несподіванка: канал імені «його самого» не сподобався Сталіну. «Узковат», — вихопилося у нього.

У тих, хто керував будівництвом ББК, захололо в грудях і земля поїхала з-під ніг. Одначе нічого не сталося. За будівництво каналу майже все чекістське начальство отримало ордени. Ба більше, кожному шостому зеку (з тих, зрозуміло, хто вижив) скоротили термін за спеціально оголошеною амністією. Отож свято не відмінялося, і 5 серпня 1933 року Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна відкрили офіційно з відповідними урочистостями.

Ось так почали реалізовувати великий план КАНАЛІЗАЦІЇ країни. Як там співав Висоцький? «И текли куда надо каналы, и в конце куда надо впадали...» Множина тут доречна, оскільки вже за наступника Ягоди (він очолить ОГПУ у 1934 році), «залізного наркома» Миколи Єжова, а саме 1 травня 1937 року, було завершено будівництво каналу Москва—Волга, який, зрозуміло, будували ув’язнені. А Лаврентій Берія, який наприкінці 1938-го прийшов у НКВД на зміну Єжову, звітував про Волго-Донський судоходний канал імені В.Леніна довжиною 101 км. Його відкрили 27 липня 1952 року. За традицією цей канал також будували самі здогадайтесь хто.

Та повернімося до розмови про ідеологічну «туфту». Наприкінці серпня по Біломорканалу здійснили поїздку на пароплаві 120 (!) письменників на чолі з Максимом Горьким. Напередодні XVII з’їзду ВКП(б) у 1934 році було видано книжку «Беломорско-Балтийский канал имени Сталина. История строительства. Серия «История фабрик и заводов» (М., 1934). Та це буде згодом, а у серпні 1933-го, повернувшись із пароходної екскурсії, «майстри культури» вважали за необхідне продемонструвати, «з ким і проти кого» вони, і висловити свої почуття особисто Генріху Ягоді. То ж мовою оригіналу (бо часом переклад не дає уявлення про важливі стилістичні нюанси) наведу кілька унікальних (у всіх смислах цього слова) свіжих рефлексій вищезгаданих майстрів, а висновки робіть, дорогі читачі, самі.

Ягода! Мы, Кукрыниксы, работая как художники-сатирики, избираем мишенью людей с «родимыми пятнами» прошлого. Этих людей мы бичуем. Если Ваша работа будет проходить такими темпами и все эти люди изменят свой внутренний облик — нам тогда скоро придется «перековаться» на другую профессию. Восхищены грандиозной работой ОГПУ!

Художники Кукрыниксы:
Куприянов, Крылов, Соколов»

«Дело не в том, что я видел грандиозные сооружения — плотины, шлюзы, дамбы и новый водный путь.

Меня больше всего поразили люди, которые там работали и которые организовали эту работу. Я видел воров и бандитов (нынче ударников), которые произносили речи человеческим языком, призывая товарищей по работе брать с них пример. Мне не приходилось раньше видеть ГПУ в роли воспитателя, и то, что я увидел, было для меня чрезвычайно радостным.

Мих. Зощенко»

«Т. Ягода. Я не писатель и поэтому не умею образным словом выразить свое восхищение всем тем, что увидел и услышал. Я — художник кисти, реалист. Считаю, что самым реальным делом будет, если Беломорско-Балтийский канал, который сам по себе есть произведение искусства, будет от Балтийского до Белого морей отражен в произведениях изоискусства. Поэтому я хотел бы сколотить бригаду 5—6 человек из лучших художников весной после навигации, и, возможно, полнее и лучше отразить в картинах не только замечательные сооружения канала, но и людей-героев, строивших его.

Иогансон»

«Генриху Григорьевичу Ягоде.
«Человечность» и «гуманность» все же великие слова, и, мне кажется, не надо отказываться от них. Высшая человечность и гуманность есть то, что сделано Вами — первым из строителей ББК. Она заключается в замечательной работе над исправлением человека. Она заключается в заботе о создании лучших условий жизни для трудящегося человечества. Всякая иная человечность и гуманность есть ложь.

Л.Никулин»

«Беломорско-Балтийский канал кажется мне высеченым в граните грандиозным памятником нашей великой партии и ее вождю Сталину. Большевики-чекисты, ученики Феликса Дзержинского Ягода, Фирин и их боевые соратники, претворили в жизнь великий замысел вождя. Они — люди ленинской породы — сумели подчинить стихию, сумели вернуть к трудовой жизни тысячи людей.
Об этом сразу не напишешь. Трудно написать книгу, достойную Беломорстроя. Трудно, но почетно. Это должна быть книга о жестоких боях, о борьбе и победе, книга о воспитании правдой, книга о большевиках-чекистах, о нашей славной партии, имеющей таких вождей и таких бойцов.

Ал. Исбах»

Напевно, вистачить. Sapienti sat! Зрозуміли, чому 120 «майстрів пера і пензля» возили (годували і поїли) по ББК? Гадаю, були вони не дурніші за нас. Все бачили і адекватно оцінювали, але сказати треба було так, як треба. Вони і сказали. Одначе, на мою думку, всіх перевершив поет Олександр Безименський, якого називали за кордоном «літературним чекістом». Він написав вірш із такою посвятою: «Товарищу Ягоде от поэта, с гордостью носящего присвоенное ему враждебной нам прессой всех стран имя литературного чекиста»

Донесение
Я сообщаю героической Чека,
Что грандиозность Беломорского канала
И мысль вождя, что жизнь ему давала,
Войдут невиданной поэмою в века
И если коллективом вдохновений поэму Беломорского пути
Сумеем мы в литературу донести,
То это будет лучшее из наших донесений

Ну, що ж, вважайте і цю мою публікацію донесенням, якщо вона хоч до когось донесе інформацію про те, чим насправді був ББК і вся та доба каналізації.

А всіх, хто ще й досі не має сумнівів, що то був суперечливий, але героїчний час побудови соціалізму «в основному», щиро вітаю із святом, адже нині ББК — 70!

Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук. Фото з книги Томаша Кіжни «Час імперії» (Варшава, 1997)
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments