Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
Іван Огієнко, український вчений, єпископ, митрополит УАПЦ, предстоятель УГПЦК, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог

Про ризики і стимули євроасоціації

Експерт: Зараз є критична маса людей в Україні, незалежно від політичних партій, яка розуміє, що країна має модернізуватися
10 вересня, 2013 - 11:26
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Чому ВР зволікає щодо гармонізації митних тарифів із ЄС?

На найближчому пленарному тижні депутати готуються затвердити наступні євроінтеграційні закони, необхідні для торгівельного зближення з ЄС. Деякі з них, як відомо, вже ухвалені. Зокрема, напередодні євроінтеграції всіх хвилювала відповідь на запитання: як і за якими митними правилами ми працюватимемо з Євросоюзом. Відповідь була такою. Парламент у першому читанні ухвалив законопроект №2105а «Про внесення змін до Митного тарифу України, затвердженого Законом «Про Митний тариф України» (нова редакція). Але аналіз документа показав: радість передчасна — він лише узаконює митне зближення українського із СОТ-івським законодавством, а євроінтеграційні митні правила лише пишуться. І попередній перегляд чернетки відбувся лише в галузевому парламентському комітеті. Своєю чергою, законопроект №2105а, як зазначено на сайті парламенту, розроблено з метою приведення законодавчої бази у відповідність до положень Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису й кодування товарів, до якої приєдналася Україна шляхом створення Митного тарифу, в основу якого покладена нова версія української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, створена на основі Гармонізованої системи опису й кодування товарів 2012 року, Комбінованої номенклатури Європейського Союзу на виконання тарифних зобов’язань, узятих під час переговорів щодо вступу України до СОТ. 

Сергій ТЕРЬОХIН: «Найкраще, що могла б зробити Україна для ратифікації Договору про створення ЗВТ, — вирішити політичне питання»

Прокоментувати цей законопроект «День» попросив народного депутата України, екс-голову комітету з питань податкової й митної політики Сергія ТЕРЬОХІНА:

— Він нічого не міняє. З натяжкою можна сказати, що він євроінтаграційний. Він не містить норм зближення українського та європейського законодавства. Коли Україна приєдналася до СОТ, то ратифікувала протокол і пропозицію до нього (погоджена тарифна пропозиція України, де позначені коди товарів і ставки мита, що базуються на кодифікуванні 2007 року). Після цього змінилося міжнародне кодифікування 2012 року, відповідно до цього протоколу нам щорік треба було зменшувати митні ставки. Ми заборгували СОТ поміняти внутрішній закон («Про митний тариф України»), але протокол як міжнародний договір був чинний на території всіх країн СОТ. Тобто митниця використовувала всі ставки (що містяться в затвердженому в першому читанні законопроекті) вже п’ять років. І ухвалення цього закону — це технічна дія про приведення внутрішнього законодавства у відповідність до міжнародного договору.

Єдине, що було не безпечне в ньому — підвищення вдвічі повної ставки митного тарифу. Адже ці ставки не поширювалися на торгівлю з країнами СОТ і стосувалися лише 15 країн, з якими у нас є договори про вільну торгівлю або режим найбільшого сприяння, як Білорусь, Казахстан. І коли громадянин возить щось з цих країн, він зобов’язаний вдвічі більше платити. Ми із законопроекту цю норму викинули, як і низку інших «хотілок» лобістів певних бізнес-інтересів.

Для торгівлі з ЄС митне законодавство ще мінятимемо й вноситимемо відповідні зміни до Митного кодексу. У цьому плані дуже важливим є запровадження єдиного порядку визначення митної вартості товару, тому що сьогодні митники, що хочуть, те й роблять. І звідси — хабарі. Крім того, важливим є й впровадження механізму аудит-контролю, щоб розвантажити митницю. Також важливі правила безперешкодного транзиту. Адже є фітосанітарні, ветеринарні й безліч інших норм. Треба прибрати всі перешкоди на кордоні з ЄС, аби торгувати ефективно. Нам доведеться не один рік усе це міняти. Словом, багато чого треба міняти в Митному кодексі. Зараз у парламентському комітеті вже розглянули один законопроект з відповідними змінами. Думаю, що на кінець вересня — на початок жовтня його винесуть на розгляд Ради. Найважливіше для зближення українського та європейських ринків лежить не в митній площині. Якщо у Вільнюсі все буде добре (а я сподіваюся, так і буде), то треба, щоб парламенти 27 країн ЄС ратифікували цей договір. У нас закони міжнародні по 5—7 років «бовтаються» перед ратифікацією. На мій погляд, найкраще, що могла б зробити Україна для швидкої ратифікації договору про створення ЗВТ з ЄС, — вирішити політичне питання Тимошенко. Інакше знайдеться країна, яка може заблокувати ухвалення договору про асоціацію. Яскравий приклад Туреччина, в якої проблеми з правами людини вже понад 30 років ведуть її до ЄС.

ДО РЕЧІ

Коли верстався номер, з’явилася заява радника президента Російської Федерації Сергія Глазьєва про те, що в разі підписання українською стороною угоди про асоціацію з ЄС і створення зони вільної торгівлі Росія запровадить мито на імпортні тарифи проти українських товарів. За його словами, українські товари почнуть витіснятися європейськими, тому що в рамках зони вільної торгівлі (хоча й написано, що вона 10 років створюватиметься) щодо 70% товарів обнуління імпортного мита настає вже з першого місяця після набуття чинності цією угодою. А оскільки, зазначає Глазьєв, українські підприємства не витримають технічних регламентів Євросоюзу й не зможуть модернізуватися через дефіцит кредитних коштів, то «вони прийдуть до нас зі своєю продукцією». За його словами, Росія в такому разі буде змушена вдатися до контрзаходів. Але тут російському радникові треба було б нагадати, що чимало українських підприємств уже працюють за європейськими правилами й готові працювати з конкурентами навіть за нульових ставок! Цікаво, чи багато російських підприємств може цим похвалитися?

Наталія БІЛОУСОВА, «День» 

Олег ЗАРУБIНСЬКИЙ: «Без імплементації євроінтеграційних законів модернізація залишиться в повітрі»

Про теоретичну та практичну сторону євроінтеграційних законів говоримо з народним депутатом від фракції Партії регіонів Олегом ЗАРУБІНСЬКИМ.

— Пане Олеже, зараз багато говорять про необхідність підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі між Євросоюзом та Україною. Наразі Верховна Рада приймає необхідні для підписання угоди євроінтеграційні закони. Яким ви бачите їх реалізацію?

— Є ряд тем, який потребують врегулювання. Зокрема, серед тих законопроектів, які асоціюються з євроінтеграцією, Президент, наприклад, назвав закон про прокуратуру. Я вважаю, що це ключовий законопроект, який ще має бути ухвалений у Верховній Раді. Чому? Коли в 1995 році Україна вступала у Раду Європи, перед нею стояло три питання: реформування кримінально-процесуальної юстиції, зміна законодавства щодо адвокатури і зміна законодавства щодо прокуратури. Зараз виникла ситуація, коли КПК ухвалений і дає перші результати, закон про адвокатуру також прийнятий — він почав впроваджуватися в життя, залишилося прийняти закон про прокуратуру. Цей законопроект прийнятий у першому читанні і зараз знаходиться на експертизі у Венеціанській комісії, яка пообіцяла, що вже у жовтні пришле в Україну свій висновок. Тоді ми продовжимо розгляд цього надзвичайно важливого законопроекту у парламенті. Що ще? Потребують до ухвалення зміни до Конституції стосовно Рахункової палати. Мається на увазі, щоб вона контролювала не тільки витрати державного бюджету, але й надходження. Це вважається серйозним антикорупційним заходом.

Всі законопроекти, які вже ухвалені ВР, мають бути втіленні в життя. Мені, як людині, яка в тому числі ухвалювала ці законопроекти, хотілося б, щоб вони були реалізовані. Як на мене, зараз критична маса людей в Україні, незалежно від політичних партій, яка розуміє, що країна має модернізуватися, оновитися, є. У фізиці є такий термін «рівнодіюча», тобто можуть бути якісь розходження, суперечності, але рівнодіючі векторів є позитивна в плані осучаснення країни. Тому, мені здається, переважна більшість і політиків, і чиновників мають розуміти, що без імплементації цього законодавства, модернізація може залишитися в повітрі. У мене є оптимізм з приводу впровадження євроінтеграційних законів. Це не легко, але треба рухатися в цьому напрямку.

Якими можуть бути економічні ризики?

— За великим рахунком, сьогодні ці ризики трохи геперболізуються. Вони є. Але я хочу вам навести приклад, щоб ми без ейфорії до всього ставилися. Наприклад, за проектом угоди з ЄС, квота на українське зерно складає мільйон тон в рік. У нас експортний потенціал, причому, це позиція не сьогоднішнього року, а кількох, складає 24—26 млн. тон. Зрозуміло, що 1 млн. квоти для такої потуги як Європейський Союз, замало. Можливо, це і ризик, але однозначно це є і предметом для подальшої роботи. Ми маємо робити все для того, щоб ця квота була збільшена. Як на мене, недостатніми є також квоти щодо соняшникової олії, феросплавів, металопрокату, але це робочі питання, яких не треба боятися, їх треба вирішувати — ніякої залізобетонної стіни тут немає. Що стосується питання щодо вітчизняних товаровиробників, то, безумовно, тут має бути приділена увага держави до мінімізації усіх ризиків.

Таким чином, з одного боку, це проблема, а з іншого — це стимул для розвитку. Зрозуміло, що коли ми поглиблюємо стосунки з Європою, то відповідно і стандарти і технічні характеристики вироблених товарів мають бути стандартизовані до європейських норм. Я вважаю, що це добре, бо врешті-решт, ключова фігура виробництва і споживання — це споживач. Ми хочемо якісні товари, за високими стандартами, тому питання конкурентоспроможності бути одним з ключових в українських економіці. На старих технологіях можна сидіти рік, два..., але тоді не буде оновлення і осучаснення країни. Тобто це питання діалектики, з одного боку ми маємо ризики, а з іншого — це стимули до розвитку.

А що стосується митних тарифів.

— Закон про митний тариф Верховна Рада все-таки проголосувала. Правда, не відразу, але прийняла — внесла зміни до митного тарифу. Це треба було зробити для того, щоб зона вільної торгівля з ЄС запрацювала на основі стандартів Світової організації торгівля. Ми є членом цієї організації, всі країни ЄС також входять у СОТ, тому ми мали синхронізувати ці питання.

У всіх цих питаннях Україна зустрічає жорстку позицію Росії. Як думаєте, чому?

— Багато хто в Росії вважає, що вони втрачають Україну. Але у мене виникає питання — в якому контексті? Коли Україна буде дотримуватися стандартів економічного, соціального, політичного життя, характерного до Європи, для Росії це погано чи добре — мати передбаченого сусіда з високими стандартами? Мені здається, що глибинні інтереси Росії полягають в тому, щоб Україна була заможною державою, якщо, звичайно, відкинути всі ці політичні катавасії. Тому я вважаю, що російський істеблішмент має діяти більш толерантніше і спокійніше, навіть з перспективою для себе розглядати серйозні кроки України в напрямок більш глибокої співпраці з ЄС. З іншого боку, я не зовсім погоджуюся з нашими деякими політиками і медійниками, які весь час використовують термін «вимоги» ЄС щодо України. У міжнародному праві вимагати можна від тих, хто є членами тих чи інших організації. Але ми, на жаль, поки що не є членами Євросоюзу. Тому вони не можуть від нас щось вимагати, ЄС може радити, консультуватися, допомагати, а вимагати можна, наприклад, від Греції. Мені здається, що Європа вже також зрозуміла, що позиція ментора — не є найкращою.

Але я хочу, щоб всі зрозуміли, що кінець листопада 2013 року — це лакмусовий папірець не тільки для України, а й для ЄС. Що таке політика східного партнерства — це політика з шістьма країнами (Білорусь, Україна, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія). Це дуже серйозний напрямок у європейський політиці. Білорусь фактично виключена з цього процесу. Вірменія нещодавно вустами свого президента оголосила, що вона вступає в Митний союз. А тепер уявимо, що Європа не підписує угоду з Україною. Тоді це буде не просто невдача — це крах. Це провал всього величезного напрямку діяльності Європейського Союзу під назвою «Східне партнерство». Я думаю, що Єврокомісія і навіть європейські чиновники, які не менші бюрократи ніж українські чиновники, прекрасно розуміють ці речі. Тому в черговий раз Україна опинилася не на околиці геополітичних процесів, а ледве не в центрі. І це добре.

Також йде мова про те, що можуть початися гоніння на українських трудових мігрантів в Росії, проблеми на нашому кордоні...

— Це не на користь Росії. Коли в Росії працюють українські громадяни, тим більше, спеціалісти, це не від хорошого життя в Росії. Це означає, що у них є проблеми в системі розподілу праці. Чому наші громадяни обслуговують старих людей на Заході? Тому що, наприклад, в Італії соціальна політика, спрямована на підтримку старих людей, дуже слабка, мало інституцій, які займаються цими речами. Це також проблема в розподілі праці. Якщо Росія буде застосовувати якісь перешкоди, це вдарить перш за все по економіці Росії, тим більше, якщо дивитися на розподіл праці, то це вдарить по нафто- і газодобуванню. Тому, я думаю, економічні інтереси мають бути вищими ніж інтереси емоційного характеру.

Як ви прокоментуєте висловлювання Володимира Путіна, що «куди б Україна не йшла, ми все одно зустрінемось. Адже ми — один народ»?

— Я б хотів, щоб ми називалися дружніми народами, тому що є російський народ і є український народ. Говорити, що російський народ єдиний — це питання до Путіна, адже ми розуміємо велику національність і релігійну строкатість в Росії. А що стосується — «ми зустрінемося», то ми вже зустрілися, тому що мати такий великий спільний кордон — це зустріч, яка відбулася багато років тому. Ніхто не переселить росіян з території Росії, а українців з території України. Зустріч давно відбулася, головне, щоб вона була доброчинною, без ревнощів, без шантажу, без тиску, а була зустріччю добрих сусідів.

Анна ЧЕРЕВКО, Іван КАПСАМУН, «День»

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ