Люди рідко користуються свободою, яка у них є, наприклад свободою думки, а замість цього вони вимагають свободи слова.
Серен К'єркегор, данський філософ, теолог і письменник

Про «токсичний сором»

Експерт: «Головне, що Україна може зробити для подолання сепаратистських настров, — це стати успішною»
17 липня, 2014 - 11:30
людей, які підтримують єдину і неподільну Україну на сході, в меншості
ФОТО РЕЙТЕР

Інколи можна почути, що людей, які підтримують єдину і неподільну Україну на сході, в меншості, а процентний розподіл схожий на результати кримського «референдуму». Принаймні Маріуполь — місто сталі та чавуну — доводить, що ця думка вкрай хибна.

Міським маріупольським сайтом після так званого референдуму щодо самовизначення ДНР було проведено інтернет-опитування, в якому взяли участь 20843 людини. 61 % респондентів висловилися на користь єдиної України й про невизнання ДНР. Жителями ДНР, натомість, вважають себе 35,6%. Але це опитування не є показовим, бо воно було відкрите не тільки маріупольцям, не мало поділу на різні категорії за віком.

Більш репрезентативним є соціологічне опитування, проведене в Маріуполі у квітні незалежною групою аналітиків під керівництвом експерта у сфері інформаційних технологій Марії Подибайло, що враховувало думку населення різних районів міста. 75% населення Маріуполя, згідно з соцопитуванням, висловилися за єдину Україну. Із них 15% говорили про федералізацію; 25—15% — за приєднання до Росії; 7% — за ДНР; 3% — не визначились.

Ці цифри краще демонструють, чому під час проведення АТО в місті 13 червня особливих прихильників фейкових республік теж не виявилося. Ніхто з багатотисячних мітингувальників «проти хунти» та «за ДНР» не вирішив ризикувати своїм життям на підтримку т.зв. ополченців. Тим часом багато маріупольців, що називають себе «силами добра», організовано забезпечують допомогу бійцям української армії та батальйонів, біженцям зі Слов’янська та Краматорська.

Є багато факторів, які протягом 23 років незалежності впливали на формування особливого, «східного», погляду на речі, зокрема й на українську політику. Маріупольський політолог Георгій Кухалейшвілі впевнений, що головним фактором впливу був інформаційний: «Сепаратизм було ретрансльовано російськими ЗМІ в розум некритично мислячих осіб, особливо найменш захищених верств населення. Цілком очевидно, що основним ресурсом донбаського сепаратизму є цілеспрямована інформаційна експансія Росії в південно-східних регіонах України».

Чому саме російські ЗМІ чинять такий вплив на розум населення в східних регіонах; чому цього завдання не можуть досягнути українські медіа-ресурси? Згідно з дослідженнями Центру Разумкова, українським ЗМІ на сході не довіряють 68% населення. Причиною такої недовіри до українських медіа є закидання їм звинувачень за нібито необ’єктивне відображення політичної та суспільно-економічної ситуації на Донбасі. Натомість російське телебачення є більш доступним для сприйняття російськомовним населенням. Крім того, воно подає не факти, а вже певну оцінку фактів. Отже, не потрібно ані перекладати щось на «мову побутового спілкування», ані піддавати критичному аналізу. Ще на одну особливість прийнятності російських ЗМІ для їхніх прибічників вказує російський журналіст Павло Казарін: «Російські ЗМІ відображають чітку картину світу, достатню для того, щоб бути щасливими. Вони ніколи не демонстрували проблеми. Російська інформаційна картина чорно-біла, при цьому тебе переконують, що ти — на боці білого, й показують, хто — на боці чорного».

Жителі, що прислуховуються до російських мас-медіа, формують власний імідж «благополучної Росії», і фраза «в Росії жити добре» стає їхнім головним аргументом. Паралельно з цим було сформовано панічний страх перед ультраправими рухами та українським націоналізмом (в контексті поширеної на сході думки читати — фашизмом). Згідно з дослідженнями Київського інституту соціології, 72,8% населення Донецької області згодні з думкою, що «Правий сектор» є загрозою для цілісності країни та її громадян. У сусідній Дніпропетровській області населення вже не так впевнене в цій думці — 44,3%.

Особливості соціальних відносин у регіоні й масової психології також суттєво вплинули на ситуацію. На думку Марії Подибайло, підтримці сепаратизму посприяли відсутність індивідуалізму як такого і середнього класу, яким завжди складно маніпулювати. Марія пояснює, чому такими людьми дуже легко маніпулювати: «На тлі тотального зубожіння стало можливим стравити дві частини населення України. Ми жили й не знали, що на Західній Україні живуть «рогаті люди», «фашисти» і «нацисти». Людей через їхній конформізм, тотальну залежність везуть у Київ бити своїх же співгромадян. Вони їхали за гроші або з примусу, а не через власні переконання».

Коли такі події закінчуються — залишається провина, яку психологи називають «токсичним соромом». Людина не може жити з цим почуттям провини, і вона знаходить собі виправдання. А коли не знаходить — робить ще більші проступки. Усвідомлення провини призводить до усвідомлення покарання, що породжує страх. Страх у свою чергу є предметом маніпулювання.

На сході присутні проукраїнські настрої, але лише мала частина населення готова чинити опір сепаратистському руху. Це можна пояснити нерозвиненим громадянським суспільством. Крім того, тут ніколи не було справжніх політичних партій, альтернативних правлячим. Опозиційні до КПУ і Партії регіонів були маріонеточними і кишеньковими, підконтрольними місцевій владі. Їх можна було підпорядкувати владним інтересам, а якщо не можна — знищити. Влада встановила щось схоже на соціальний контракт, в якому забезпечує певні пільги та гарантії, натомість отримує підтримку населення. Це породжує корупцію, надмірну залежність від держави та йде всупереч будівництву громадянського суспільства. Ось що з цього приводу зазначає журналіст Денис Казанський: «Треба бити людей, які приходять до нас і говорять: «Ми будемо про вас піклуватись!»

У прибічників сепаратизму могло б бути якесь об’єктивне підгрунтя, засноване на економічних чинниках. Вони могли б пояснити це передусім розривом важливих економічних зв’язків із Росією. Могли б, але натомість «борються з фашизмом».

Із другого боку, саме економічний важіль може забезпечити єдність країни. Більшу частину населення можна об’єктивно віднести до групи прагматиків. Вони сприймуть будь-яку владу, що зможе забезпечити нормальні умови для їхнього життя, розвитку бізнесу. І, на думку спеціаліста з порівняльної політології Олександра Черепченка, їхні вимоги цілком раціональні: «Головне, що Україна може зробити, щоб подолати сепаратистські настрої, — стати успішною».

Військові загрози очевидні. Але якщо їх буде подолано, а 23-річні «традиції державотворення» на сході не буде змінено — регіон все одно буде втрачено для України. Для вирішення проблеми вже не існує простих рішень, на кшталт відключення певних телеканалів. Залишається працювати над розбудовою економіки та громадянського суспільства, що може стати головним інтегруючим фактором.

Олексій КОВАЛЕНКО, Український Католицький Університет
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments