Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Тетяна ПЕВЕНЬ: «Вбивці Ігоря Александрова прагнули довести, хто господар у цій країні»

31 липня, 2001 - 00:00

— Тетяно Миколаївно, загибель Ігоря Александрова продемонструвала, що вбивцями керувало бажання розправитися з журналістом, який відчував свою відповідальність насамперед перед аудиторією. А що найчастіше, на ваш погляд, визначає сьогодні позицію регіональної ТРК? Що може гарантувати її незалежність?

— На мій погляд, насамперед на позицію ТРК впливають політика та фінанси. Її незалежність може гарантувати можливість самої телекомпанії здійснювати свій бізнес. У «ТОРа» зараз немає можливості нормально працювати, бо в нас досить-таки серйозні фінансові проблеми, і нові господарі не поспішають їх вирішувати. У 2002 році в нас закінчується ліцензія. Щоб отримати нову ліцензію, необхідно серед інших умов витримати технічний аудит. А для цього потрібні солідні фінансові вливання. І водночас безперечним залишається той факт, що телебачення здатне заробляти на себе. Про це свідчить досвід перших п’яти років роботи нашої телекомпанії, коли ми досить добре заробляли — в основному за рахунок реклами.

Що ж до гарантій незалежності поглядів місцевих журналістів, то, як на мене, вони полягають у прагненні насамперед об’єктивно подавати матеріал. Ну, й ясна річ, у порядності журналіста в усьому, що він робить.

— Чи підтверджує це діяльність Ігоря Александрова?

— Цілком упевнено стверджувати це важко. Так, він намагався бути незалежним, але тут є й інший бік медалі. В тому, що наша компанія в комерційному плані нині перебуває на грані закриття, є й результат саме цього прагнення до незалежності. Те, що робив Ігор Олександрович, не всім подобалося, що не могло не позначитися на фінансовому боці справи. Мабуть, повну незалежність сьогодні в Україні гарантувати неможливо: на жаль, щоб вижити, такий фінансово ємний організм, як ТБ, повинен обов’язково прийняти чийсь бік, бажано найсильніший. Розмова з усіма сторонами на рівних — і тільки на користь глядача — неможлива і здатна викликати певні наслідки. Вести таку розмову на «ТОРі» ми намагалися в передачі «Без ретуші». Вона вийшла один раз за два тижні і була спрямована на розкриття «наривів суспільства». В основному її теми стосувалися Слов’янська, але у переломленні через тенденції розвитку країни загалом. Ми розкривали проблему, подаючи її дещо ширше, ніж це прийнято робити в регіональних ЗМІ. Ігор Олександрович дуже часто проводив зустрічі в прямому ефірі з депутатами Верховної Ради, представниками різних політичних рухів. Траплялося, що через велику кількість матеріалу ефірний час «Без ретуші» (як правило, це були півгодинні випуски) довшав до години й більше.

— Чи існують записи циклу «Без ретуші» з Александровим? Чи збираєтеся ви з ними щось робити?

— Ці записи існують, але в нас їх немає. Напередодні Ігор Олександрович вивіз весь свій відеоархів, тому ми не знаємо, де він зараз і що з ним. Можливо, про це знає його дружина, але з нею на цю тему я не говорила.

— Яку якість журналіста Александрова ви вважаєте головною?

— Безумовно, сміливість. Крім нього, ніхто не брався ні за ці матеріали, ні за ці програми. Сміливість і принциповість — ось дві головні його якості. В нашому місті я не зустрічала таких по-справжньому сміливих журналістів. Він не боявся говорити про те, про що інші кажуть тільки на кухнях пошепки.

— Тут виникає закономірне запитання: оприлюднюючи гострі матеріали, Александров ризикував не тільки собою, але й долею телекомпанії, своїх колег. Чи відчували ви, що він ризикує вами, або ж, навпаки, він робив так, щоб його заяви не торкалися працівників телекомпанії?

— Я працювала разом із Ігорем Александровим над програмою «Без ретуші» («моїми» були теми, пов’язані з роботою правоохоронних органів, місцевої влади, податкової інспекції), але я могла тільки здогадуватися про те, до яких наслідків це може привести. А так, звичайно, ніхто не здогадувався і не знав, бо Александров усе замикав у собі, і він завжди намагався відвести від нас удар. Хоча, певна річ, ризикував.

Він завжди вважав, що всі жителі країни мають право знати правду і його обов’язок — донести її. Я вважаю, що так, як чинив Александров, повинен чинити кожен журналіст, якщо він хоче до останнього грама донести до глядача весь отриманий ним матеріал.

— Чому йому довіряли документи, які не довіряли нікому іншому, чому до нього в студію приходили різні за політичними переконаннями люди?

— Мабуть, враховуючи такі його особисті якості, як принциповість, чесність, сміливість. Люди йшли до нього з надією, що він зможе зробити те, чого не змогли зробити ані правоохоронні органи, ані влада, ані депутати. Чому до нього в студію приходили люди різних політичних переконань? Бо йому самому цікаво було розібратися в усьому, і він вважав за необхідне донести це спілкування глядачеві. Він ніколи не будував нічого на емоціях. Завжди дуже ретельно все перевіряв і добирав документи.

— Якою буде подальша доля програм І.Александрова? Яким ви бачите майбутнє «ТОРу»?

— Сьогодні питання не стоїть конкретно щодо цієї програми, а взагалі — про майбутнє самої телекомпанії. Ми ведемо переговори з нашими новими господарями — товариством з обмеженою відповідальністю рекламно-інформаційним агентством «Серебряный век» (Донецьк)...

— ...З яким пов’язують ім’я народного депутата Олександра Лiщинського, зa позовом якого суд виніс рішення про усунення І.Александрова від журналістської діяльності терміном на п’ять років.

— Так. Щоправда, документів я не бачила, але, з чуток, він засновник цього агентства. У пресі, коли кажуть про справу Александрова, постійно згадують цей суд, тому, напевно, і Ліщинському важко з нами спілкуватися. Точніше, ми спілкуємося з представниками «Серебряного века». Вони обіцяють, що збережуть колектив, що буде виплачено заборгованість із зарплати. Ми надали їм нову концепцію розвитку каналу з усіма фінансовими розрахунками, з технічною базою...

— Яким ви самі бачите майбутнє компанії?

— Ми розробили два варіанти концепції розвитку «ТОРу». Перший: наскрізне мовлення каналу, тобто ми заповнюємо ефір своїми власними та ліцензійними програмами. І другий: частину ефірного часу використовуємо для ретрансляції за угодою якогось центрального каналу, а частину — для власних програм. Із програм власного виробництва ми плануємо залишити програму «Без ретуші».

— Хто вестиме?

— Мабуть, я. Ми з Ігорем Олександровичем вели її по черзі. Що ж до питання про новини на каналі, то перший варіант концепції передбачає, що в нас будуть місцеві, регіональні новини. В другому варіанті, швидше всього, будемо подавати бліц-інформацію, п’ятихвилинні блоки новинного характеру. На «ТОРі» були свої новинні програми, але вісім місяців тому ми їх закрили, бо припинилося фінансування. На сьогоднішній день від редакції, яка нараховувала 15 осіб, залишилося троє — я і два оператори.

Ми намагаємося боротися за свою компанію і будемо боротися, наскільки це можливо.

— У справі Гонгадзе було багато політичних спекуляцій. Власне, цього побоювались і в справі Александрова. Чим ви можете пояснити певну апатію суспільства до справи Александрова?

— Я думаю, що це або втома, або страх. Але, скоріше всього, страх, через який люди займають позицію «моя хата скраю, я нічого не знаю». Власне, саме для цього так витончено і жорстоко й було скоєно вбивство Александрова — для того, щоб показати і журналістам, і всьому суспільству, хто господар у цій країні. Були подібні вбивства у Слов’янську, але вони не були настільки жорстокі, і вбивали тоді представників іншого соціального прошарку. Все-таки є різниця між вбивством відомого журналіста та вбивством колишнього рекетира.

— Керівники правоохоронних відомств настроєні на швидке розкриття цієї справи...

— На сьогоднішній день спливло досить часу з моменту злочину, однак правоохоронні органи не повідомили результатів розслідування. Що дає підстави міркувати про нешвидке завершення розслідування.

— Про що говорив на зустрічі з колективом «ТОРу» Євген Марчук?

— Він питав про відчуття, які в кожного з нас у душі. Це була розмова про життя, про те, якими були взаємовідносини влади і телекомпанії, як відреагувало місто на те, що сталося. Ми вручили йому листа колективу для передачі Президенту і просили про сприяння в долі каналу. Те, що нам болить — про те ми й казали. Прощаючись, Євген Кирилович потис нам руки і сказав: «Тримайтеся!»

— Чому, по-вашому, стали можливі вияви непрофесіоналізму у висвітленні цієї трагедії?

— Я не знаю, чому так сталося. Мабуть, усе-таки колеги-журналісти не дотримуються тих двох складових, про які я казала — порядність і об’єктивність. Можливо, людям, які не мешкають тут, важко зрозуміти, що відбувається.

— Як сьогодні жити людині з совістю, яка не може мовчати?

— Як жити? Працювати. Доводити. Шукати. Мені здається, так.

P.S. «День» збирається й далі відстежувати розвиток подій у справі Ігоря Александрова. В найближчих числах нашої газети читайте інтерв’ю з колегами Ігоря Олександровича — журналістами з Горловки — про їхні спроби провести своє журналістське розслідування цієї справи.

Олександра ЛАВРІНЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ