Три сценарії розвитку подій...

Люди продовжують мітингувати на майдані Незалежності. Не дивлячись, що опозиція нездатна, а влада не хоче виконати одну з їхніх вимог (відправити уряд у відставку), вони продовжують вимагати змін. 

До речі, одразу після провалу з відставкою Кабміну, регіонали радісно запевняли, що опозиціонери провадили показову «гру м’язами», наперед знаючи, що всі міністри на чолі з прем’єром Азаровим залишаться у своїх кріслах. Плюс до всього, опозиційний тріумвірат мав заздалегідь запропонувати свої кандидатури для новоствореного уряду, а також наперед домовитися з позафракційними та комуністами etc,etc,etc. А, можливою, варто було говорити не про відставку, а про заміну членів уряду, можливо, навіть не всіх, якщо немає голосів?

Представникам Партії регіонів теж не позаздриш. Упевнено, а головне — переконливо захищати сьогоднішню владу з екранів телевізорів, газетних шпальт, хвиль радіоканалів та інтернет-ЗМІ, коли по всій Україні стоять сотні тисяч незадоволених урядом та Президентом громадян — справа не з простих. Тим більше, коли на вигляд монолітна влада, виявляється не контролює ситуацію в країні. «Ані Президент, ані прем’єр-міністр не знали про проведення цієї операції», — прокоментував дії «Беркуту» в ніч на 30 листопада прем’єр Микола Азаров. — ?! Висновок один — погані справи в уряду.

Очевидно, що і владі, і опозиції слід набагато серйозніше підходити до формулювання плану дій на найближчу перспективу. Тому що фотографії скривавлених журналістів після подій біля АП, кадри побиття сотень активістів студентського Євромайдану, а також світлини з нажаханими дітьми, які рятувались від «Беркуту» у Михайлівському Золотоверхому монастирі — є набагато промовистішими, аніж сотні захоплених тирад про те, що винні будуть знайдені і покарані. Поки не знайдені і не покарані.

А хто сьогодні захистить людей, яких судять за погроми?

Можливо, опозиція, яка закликала людей виходити на вулицю, а іноді і штурмувати адмінбудівлі? Поки на це не схоже. Хоча... «Ми будемо захищати засуджених, — коментує «Дню» народний депутат від «УДАРу» Сергій Каплін. —  Нещодавно затримали одну людину, ми відшукали його дружину, запросили в Київ, а далі забезпечимо максимальний юридичний захист і зробимо цей процес публічним. Будемо контролювати, щоб до затриманого ставилися по-людськи, а не по-звірячому. Так само й інші опозиціонери. Депутат від «УДАРу» будуть брати участь у процесі захисту й ми витягнемо цих людей на волю. Окрім того, буде мирна хода на захист перших політв’язнів».

А, можливо, влада нарешті знайде і покарає винних у побитті людей? «Суд повинен конструктивно розібратися в тому, що склалося, от він і розбирається з тими, кого сьогодні затримали, — наголошує у коментарі «Дню» Михайло Чечетов. — А щодо дій «Беркуту», має розібратися Комісія і, незважаючи на те, хто кого спровокував, всі винні мають бути покарані. Закон — один для всіх. Порушив — відповідай».

Важливо як в ці дні діє Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська. «Я там, де моєї допомоги та допомоги працівників мого офісу найбільше потребують. Так було в ніч на 30 листопада, так було в ніч на 1 грудня, так буде і надалі. Ми увесь цей час перебували в епіцентрі подій, спілкуючись із затриманими, переконуючись у тому, що люди у безпеці, фіксували те, що відбувається, виступали комунікаторами між протестувальниками та працівниками міліції», — заявила омбудсман, повідомляє її прес-служба.

Коментуючи дії працівників правоохоронних органів, Лутковська наголосила: «Має бути ефективне і прозоре розслідування і обов’язкове притягнення до відповідальності, причому як до кримінальної, так і до політичної відповідальності тих, хто порушив закон. У зв’язку із цим зроблений запит і до МВС, і до ГПУ. Якщо окремі особи або групи осіб намагаються перетворити мирне зібрання на немирне, то міліція повинна, насамперед, припиняти незаконні дії конкретних осіб, захищаючи право решти громадян на мирні зібрання, а не під приводом реакції на дії провокаторів розганяти всіх учасників мирного зібрання».

У зв’язку з тим, що люди продовжують залишатися на Майдані, а влада і опозиція стоїть на своєму, як може розвиватися ситуація далі? Можливі три сценарії розвитку подій. Перший — радикальний. Або протести отримають немирний характер, тоді наслідки непередбачені, або влада застосовує силу і розганяє людей. Другий — капітуляційний. Або протести втратять свою силу, а разом з цим програє і опозиція, або під тиском мас здасться влада. Третій — еволюційний. Конфліктуючи сторони сядуть за стіл переговорів. Але для цього мають бути передумови — як мінімум покарання винних у побитті людей в ніч на 30 листопада і негайне звільнення невинних людей, яких захопили біля Адміністрації Президента 1 грудня. Чи готові до цього влада і опозиція?  

«Жодних переговорів ми з владою вести не будемо, — каже ударівець Каплін. — Протестний рух стрімко зростає, тож я не маю сумнівів — це стихія, яку не можна подолати. Акція оголошено безстроково, і триватиме до переможного кінця. Майдан буде ширитися і відчуття страйку в національному масштабі призведе до результату спокійно і впевнено. Але від кроків, які будуть робити уряд та Президент, буде залежати, чи переступимо ми поріг страйку й чи відкриємо  двері для «європартизанщини» — неконтрольованого процесу, коли буде загроза для життя будь-якого без винятку політика».

«Зараз треба сідати зі стіл переговорів представникам політичних сил, представникам Майдану (там є нормальні люди, які хочуть звідти вийти, бо почали розуміти, що політики хочуть їх використати), — говорить регіонал Чечетов. — Треба знаходити компроміс. Іншого виходу немає. Стіл переговорів, консультації. Раз політики завели у такий глухий кут, політики мають і вивести з політичної кризи спокійним мирним шляхом, у тому числі, розблокуванням будинків усіх державних інституцій».

Яким бачать вихід із ситуації експерти — нижче.

«СИТУАЦІЯ РОЗВИВАТИМЕТЬСЯ В ПОШУКАХ БАЛАНСУ»

Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:

 — Звичайно, що в сучасних умовах, про якусь суспільно-політичну динаміку говорити дуже складно. Тому, думаю, що незабаром в якійсь іншій формі буде зафіксований статус-кво. Адже  в інтересах всього суспільства те, щоб, по-перше, були мінімізовані якісь негативні прояви і тенденції: було якнайменше насильства, не відбулося дискредитації якихось ключових ідей — суверенітет, незалежність, громадянське суспільство, права людини, основні свободи, курс на євроінтеграцію. Ну і, звичайно, важливо те, щоб були максимально збережені і зафіксовані ті риси громадянського суспільства, які сьогодні себе проявили: щоб були надійні перепони для будь-яких спроб встановлення диктатури, поліцейської держави, якихось авантюрних і невиправданих кроків на міжнародній арені. От, власне, для того, щоб якось мінімізувати негатив і максимально закріпити здобутки — на цьому має будуватися оптимальна стратегія.

Так само очевидно, що вимоги опозиції на сьогоднішній день виглядають надмірними. Утім, можливо, що вони виконують роль такого собі стабілізатора, який не дозволяє владі здійснити надто вже радикальний реванш і знищити позитивні здобутки проявів громадянської позиції, громадянської активності і так далі. Тому, думаю, що десь в пошуках цього балансу і буде розвиватися ситуація. Також переконаний, що вуличний етап впродовж найближчого тижня повинен завершитися переговорним шляхом — сторони мають зійтися на конкретних принципах подальшої співпраці і визначити правила гри принаймні на період до президентських виборів.

Насправді зараз і влада, і опозиція готові сідати за стіл переговорів. Наприклад, те, що, як прогнозували раніше, мало відбутися у вівторок — переформатування більшості і фактично створення нової владної коаліції -виглядало саме як результат переговорів та  політичного кулуарно-номенклатурного компромісу, про який ні Майдан, ні суспільство не знали. Проте цей варіант так і не був не був реалізований, влада не розкололася і залишилася консолідованою.

Тепер стало ясно, що опозиція має вже домовлятися не сепаратно із владою, а говорити від імені, за дорученням та в інтересах тієї частини громадянського суспільства, яка вийшла на акції протесту. Тому, звичайно, що в нинішніх умовах вимоги опозиції повинні бути співзвучними з інтересами активних громадян, які зараз мітингують. Маю на увазі, передовсім, недопущення політичних розправ, належна оцінка дій правоохоронних органів, і можливо, ще якісь політичні вимоги, які вже за цих умов не будуть настільки принциповими.

«НАСПРАВДІ МАЙДАН СТАВ ПОРАЗКОЮ ДЛЯ ОПОЗИЦІЇ»

Геннадій ДРУЗЕНКО, правник, публіцист:

 — Насправді опозиція, яка закликала людей виходити на вулиці і вголос вимовила слово «революція», на сьогодні отримала повну поразку. Бо, за великими рахунком, їхня тактика чи стратегія тиску на парламент, на органи влади через натовпи людей повністю провалилася. Тобто бажання, скориставшись народним обуренням, переділити владний пиріг, не привела ні до чого. Таким чином, ми можемо говорити, що наразі ми не почули від опозиція ні однієї чіткої та зрозумілої вимоги, реалістичної програми дій чи реакції на те, якого фіаско вони вчора зазнали.

З іншого боку, це фактично очищає поле для нових лідерів та рухів, яким імпотентна опозиція стоїть в горлі не менше, ніж брутальна влада. Але сьогодні не їхній час. Тобто жодної структури, яка б готова була вийти і зайняти місце триголового опозиційного змія, на сьогодні, на жаль, не існує. Тим не менше, люди, які знайшли та пізнали одне одного як людей тієї самої групи крові та ідентичних світоглядів, просто згрупуються і в найближчому майбутньому буде відповідна реакція.

Історія показує, що такий підйом, зазвичай, приводить до зміни влади (чого не відбулося і, вже зрозуміло, що не відбудеться, бо ті, хто покликав людей на вулиці, не готові до якихось рішучих дій, і в правовому полі просто не спрацьовують), або ж, як у нашому випадку, це — кінець парламентської опозиції і початок справжньої радикальної опозиції, яка має шанс завтра згуртуватися, пережити репресії і вже наприкінці наступного року вийти як справжній політичний гравець. Зараз ми на власні очі бачимо, як він народжується і, хочу підкреслити, що він є найнебезпечнішим у першу чергу для опозиції, бо вони претендували на народну довіру і голоси, але і для влади, яка сьогодні набагато краще організована, ніж опозиція, бо ці люди ідуть не торгуватися, а робити справжню революцію. Поки мирну.

Насправді зараз я бачу два шляхи розвитку ситуації. Сценарій песимістичний: люди, які вивели українців на вулиці, неадекватно оцінили ситуацію і виявилися слабшими за своїх опонентів і не готовими втілювати на практиці ті революційні гасла, які вони наважилися вимовити. Це призведе або тихого розпускання Майдану, або ж до його брутального розгону. Думаю, на сьогодні владу від реалізації цього сценарію стримують тільки заходи в рамках ОБСЄ, які завершуються наприкінці цього тижня. Сценарій же оптимістичний, думаю, проявиться, в стратегічній перспективі, бо насправді стане кінцем не влади, а парламентської опозиції. Бо той, хто сьогодні готовий іти далі після Майдану, сформулює свій політичний порядок денний — має шанс вирости на цьому місці, яке звільниться вже до Нового року.