У боротьбі за незалежність

«Ніщо не виникає з нічого. У створенні 25 років тому в Україні першої легальної опозиційної до КПРС політичної організації відіграли роль тодішній політичний клімат, об’єктивні й суб’єктивні чинники». Конаючий тоталітарний режим шукав засобу, щоб продовжити собі життя. Його запропонував новий генсек СРСР — Михайло Горбачов. З його іменем пов’язана друга, після Хрущова, політична «відлига». Задекларована генсеком тріада «Перебудова. Демократизація. Гласність» сприяли поступовому розкріпаченню народного духу, вивільненню його з обіймів тоталітарного страху.

Дивний збіг обставин: у березні до влади в СРСР приходить 54-річний Михайло Горбачов, а в травні цього ж року повертається із заслання до Львова 48-річний В’ячеслав Чорновіл. Два роки він приглядається до політики Горбачова. Коли молодий генсек приступив до реалізації наміченої програми реформ, Чорновіл вирішив діяти. У лютому 1987 р. приїхав до Москви, добився зустрічі з працівниками КГБ СРСР та заявив їм про намір відновити вихід журналу «Український вісник», за анонімне редагування якого 1972 р. його було заарештовано і засуджено на шість років ув’язнення і три роки заслання, порушив питання про долю політв’язнів і необхідність їхнього звільнення. Ознайомившись із діяльністю московського дисидентського середовища, яке, як і в республіках Балтії, організовувало неформальні об’єднання, випускало самвидавні газети й журнали, Чорновіл повертається із Москви з твердим наміром приступити до випуску журналу з оприлюдненням прізвища головного редактора. Якраз у той час із тюрем і концтаборів під тиском громадськості й Заходу, на основі постанов Президії Верховної Ради СРСР, виходить на волю частина українських політв’язнів. Чорновіл залучає до підготовки сьомого числа журналу «Український вісник» Михайла Гориня, Павла Скочка та Івана Геля. Головним матеріалом цього випуску став «Відкритий лист В. Чорновола генеральному секретареві ЦК КПРС Горбачову М. С». У сміливому за змістом політичному документі порушено низку важливих питань, зроблено акцент на «білих плямах» — замовчуваних сторінках української історії. Невдовзі головний редактор, розширивши тематику журналу і коло авторів, вводить у редколегію Василя Барладяну, Богдана Гориня, Віталія Шевченка.

НЕФОРМАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА САМВИДАВНІ ЖУРНАЛИ

Щоб частково уповільнити затиснуту в лещата страху людську волю й енергію, КПРС дає дозвіл на створення громадських організацій культурологічного спрямування. В Україні, як і в інших республіках, виникає ряд товариств, об’єднань, клубів, які спочатку діють із дозволу й контролю з боку ЦК комсомолу та його обласних, міських і районних організацій. У Києві санкціоновано створення Українського культурологічного клубу (УКК), українознавчого клубу «Спадщина», а у Львові, де виявився особливо родючий ґрунт для утворення неформальних організацій, під егідою міськкому комсомолу організовано культурологічне Товариства Лева — своєрідна філія Київського УКК, розпочинає свою діяльність єдиний у республіці Дискусійний політичний клуб, товариство «Меморіал», виникають організації, не санкціоновані комсомолом, як Товариство рідної мови, Асоціація незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ), гурт «Євшан-зілля», Комітет за легалізацію УГКЦ, у грудні 1987 р. оголошує про відновлення своєї діяльності Українська Гельсінська група (УГГ). Більшість із цих громадських об’єднань мали свої самвидавні журнали, в яких друкувалися матеріали історичного, культурологічного та релігійного спрямування. Михайло Осадчий із кінця 1987 р. редагував орган УАНТІ — квартальник «Кафедра»; Ігор та Ірина Калинці — альманах «Євшан-зілля», який ставив за мету повернення українцям історичної пам’яті та самоповаги; Іван Гель — «Християнський голос», орган очолюваного ним комітету за легалізацію УГКЦ; В’ячеслав Чорновіл оголосив «Український вісник» друкованим органом УГГ.

Діяльність усіх цих товариств, організацій, комітетів пильнував КГБ України та його обласні управління, різко реагуючи на відхилення від культурологічної діяльності в бік політичної. Саме тому почалися переслідування редколегії «УВ», репресії щодо членів УКК, УАНТІ, Політичного дискусійного клубу, який був ареною для гострих політичних виступів В’ячеслава Чорновола, Богдана і Михайла Горинів, Ірини Калинець, Михайла Осадчого та ін.

Після закриття владою у квітні 1988 р. Політичного дискусійного клубу Чорновіл, усвідомлюючи, що 19-ти членів відновленої УГГ не досить для боротьби з тоталітарним режимом, на таємній зустрічі з Богданом і Михайлом Горинем на околиці Львова пропонує створення легальної опозиційної політичної організації під камуфляжною назвою УГС. Кожен із учасників зустрічі зобов’язався підготувати тези, пункти, пропозиції для програмного документа організації — «Декларації принципів». Підготувати такі тези не становило для них особливих труднощів. Досить переглянути тексти їхніх виступів, щоб переконатися, що більшість положень, програмних засад майбутньої програми були оприлюднені ними під час виступів на численних мітингах. Дискусійним було обговорення методів і способів боротьби, вироблення стратегії й тактики. Зацікавлений ще з 1960-х років філософією Ганді Богдан Горинь запропонував задекларувати в програмі принцип еволюційного, ненасильницького шляху досягнення мети, яку сповідував Махатма Ганді. Це означало, що УГС відмовляється від збройної боротьби, яка була абсолютно неприйнятною, а також від підпільної діяльності. За тотального контролю з боку КГБ за кожним громадянином підпільна робота, як засвідчив гіркий досвід створення Левком Лук’яненком Української робітничо-селянської партії (УРСП), не виправдала себе. Засновники УГС — В’ячеслав Чорновіл, Богдан і Михайло Горині прийшли до згоди, що УГС діятиме легально, крок за кроком прямуватиме до досягнення головної мети — державної незалежності України.

Відповідно до Статуту, органом, який підготовляв проекти документів — звернень, заяв, планував роботу організації був Виконавчий комітет, незмінним головою якого після повернення із заслання в січні 1989 р. був Левко Лук’яненко. Важливі рішення і документи УГС затверджувала на своїх засіданнях Всеукраїнська координаційна рада, членами якої були голови обласних організацій УГС, а також голови громадських організацій, які поділяли програму й діяльність організації.

Перша ступінь вимог УГС до центральної влади — надання республікам не фіктивних, а реальних державних повноважень. А від закладення основ конфедеративних відносин уже крок до незалежності. Як демократична організація УГС обстоювала право окремих осіб чи громадських груп конституційним шляхом домагатися своїх ідеалів державності, включаючи боротьбу за повну державну незалежність України.

Стратегію і тактику діяльності УГС розгадало ЦК КПУ та КГБ, які обговорювали програму організації на численних нарадах, різними засобами і способами намагалися задушити УГС, але їм це не вдалося. З метою досягнення стратегічної мети — відновлення Української незалежної держави, у програмному документі УГС «Декларація принципів» закладено ряд важливих положень, окремі з яких не втратили свого значення й нині. У преамбулі сказано, що УГС визначає основним напрямком своєї діяльності захист національних прав, насамперед права націй на самовизначення, передбаченого ратифікованого СРСР Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, «бо без свободи нації справжнє забезпечення свободи особи неможливе». Доказом цього є існування УРСР, яка ніколи не була суверенною республікою, а тому не могла захистити народ від тотального голоду, від нищення інтелектуального потенціалу нації, від русифікації, від штучної зміни етнічного складу населення України. Важливим є твердження, що жодна партія не сміє монополізувати права на вирішення кардинальних проблем народів — йшлося про народи СРСР. Задля захисту від звинувачення репресивних органів у антидержавній діяльності, в програмі заявлено: «Не будучи політичною партією і не ставлячи собі за мету перебрання влади, УГС бачить своє завдання в активізації народних мас, у виробленні надійного контролю за державним апаратом».

Основні принципи діяльності організації такі:

— УГС боротиметься за відновлення української державності, яка сьогодні існує тільки на папері.

— УГС захищає право окремих осіб чи громадських груп конституційним шляхом домагатися своїх ідеалів державності у формі як федерації чи конфедерації з іншими народами СРСР або Європи, так і повної державної незалежності, перехідним етапом до чого може бути федерація суверенних демократичних республік.

— На союзному рівні повинен діяти тільки консультативний орган. Уся повнота керівництва економічним, політичним та культурним життям повинна бути передана республікам.

— У новій конституції не має бути місця для імперіалістичного терміну «радянський народ», а повинно стояти «народи СРСР».

— У нову конституцію України, основану на міжнародних документах і національному досвіді слід ввести статтю про громадянство України при обов’язковому для всіх достатньому знанні державної мови Республіки, включивши тих, що проживають на території України не менше десяти років і знають українську мову та визнають Конституцію України.

— Засобом проти штучної зміни етнічного складу населення України повинен стати контроль за в’їздами на територію України.

— Вимога негайного конституційного визнання української мови як державної мови республіки і впровадження її в усі сфери суспільного життя — в державний і господарський апарат, у дошкільне виховання, шкільництво, вищу та професійно-технічну освіту, військову справу.

— УГС обстоює право поширювати свою діяльність на території, заселені українцями в інших республіках і державах.

— УГС співпрацюватиме з українською еміграцією.

— УГС домагатиметься представництва України на міжнародній арені, встановлення дипломатичних відносин з іншими державами на рівні посольств та консульств.

— Фактична влада, яка зосереджена в руках Компартії, має бути передана в руки обраних демократичним шляхом рад народних депутатів.

— Необхідно ліквідувати союзні міністерства, замінивши їх координаційними комітетами з обмеженими функціями обміну інформацією.

— В Україні повинна домінувати ринкова економіка з вільним ціноутворенням.

— УГС буде добиватися створення системи соціального забезпечення — пенсій трудящим та інвалідам, не нижчих від середнього рівня зарплати.

— Внаслідок злочинної діяльності правлячої верхівки Україна опинилася перед екологічним геноцидом (екоцидом).

— Дотримання прав людини мусить базуватися на Загальній декларації прав людини та інших міжнародних правових актах.

— УГС домагатиметься вилучення з Кримінального кодексу дискримінаційних статей 62 і 64, 187-1 (наклепи), скасування смертної кари.

— Має бути реорганізоване судочинство.

— Військова служба повинна проходити на території республіки.

УГС домагатиметься реабілітації УГКЦ та УАПЦ.

Пункти «Декларації принципів УГС» про необхідність запровадження в республіці статусу громадянства, дипломатичних відносин України, ухвалення Закону про українську мову як державну і запровадження її в усіх установах, навчальних закладах були яскравим свідченням, що УГС — не громадська організація, а політична структура під камуфляжною парасолькою міжнародного правозахисного руху.

ОПРИЛЮДНЕННЯ СТВОРЕННЯ УГС

Щоб оприлюднити народження УГС та її програмного документа, засновники організації — В’ячеслав Чорновіл, Богдан та Михайло Горині вдалися до хитрощів. Вирішено було провести мітинг про збереження пам’яток історії та культури з порушенням питання про побудову пам’ятника у Львові Тарасові Шевченку. Домовилися, що під час виступів буде заявлено про необхідність створення в Україні Народного фронту за перебудову, в склад якого увійде щойно створена УГС. Водночас громадськість Львова була широко повідомлена про важливість мітингу 7 липня 1988       р. Влада, дізнавшись про наміри організаторів, вирішила зірвати віче, на який зібралося близько 50 тисяч людей. Переборюючи перешкоди, засновникам першої в післявоєнні роки політичної організації, опозиційної до КПРС, все ж вдалося заявили про необхідність заснування Народного фронту за перебудову, до складу якого увійде щойно створена УГС. Лідери опозиційної організації, приготувавши десятки примірників віддрукованої на машинці програми «Декларація принципів», роздали їх людям, і того ж дня передали по телефону текст програми на «Радіо Свобода», де працювала закордонний представник УГС Надія Світлична, котра в кількох радіопередачах оприлюднила програмний документ УГС для всієї України.

ЗУСТРІЧ ІЗ ЖУРНАЛІСТАМИ

КГБ був розгублений. Перед ним постало питання, як докладніше дізнатися про наміри організаторів УГС. Щоб отримати інформацію з перших рук, було дано завдання акредитованим у Львові журналістам всесоюзних та республіканських видань запросити після історичного мітингу 7 липня на відверту «щиру» розмову В’ячеслава Чорновола, Богдана і Михайла Горинів. 15 липня у Клубі журналістів працівники «Комсомольской правды», «Советского спорта», «Советской культуры», АПН, «Радянської культури», журналу «Україна» та чекісти в штатському протягом п’яти годин вели своєрідний допит, намагаючись з’ясувати, яку мету ставлять організатори УГС. Чорновіл вперше оприлюднив «хто є хто», назвавши себе членом Виконавчого комітету УГС, головним редактором «Українського вісника», Михайла Гориня — членом виконкому і членом редколегії «УВ», Богдана Гориня — членом редколегії «УВ» і головою Львівської обласної організації УГС. Відповідаючи на запитання, вони висвітлювали й аналізували політичні процеси, які відбуваються в Україні, заперечили настирливе нав’язування думки, що УГС — політична партія, яка створена з метою боротися за владу в УРСР. Проведена з журналістами дискусія дала несподіваний результат: кілька газет помістили статті про цю зустріч, надавши всесоюзного розголосу УГС.

Присвячена 25-річчю створення й діяльності першої в післявоєнні роки в Україні легальної опозиційної до КПРС політичної організації виставка «У боротьбі за незалежність», що відкрилася днями в Музеї шістдесятництва, висвітлює широкий спектр діяльності УГС у 1988—1990 рр.

На основі представлених на виставці документальних фото відтворено політичний клімат в Україні наприкінці 1980-х рр. із наростаючою стихією багатотисячних мітингів протесту, поетапно висвітлено створення та діяльність УГС, зокрема на прикладі Львівської обласної організації, починаючи від багатотисячного мітингу-протесту 21      червня 1988 р., велелюдного віча 7           липня 1988 р. на площі біля Львівського університету, на якому заявлено про створення УГС, забороненого мітингу 4 серпня 1988 р., під час якого міліція з собаками і чекісти в цивільному вчинили побиття й заарештували десятки людей, у тому числі голову ініціативного комітету львівських мітингів Івана Макара, порушивши проти нього кримінальну справу.

В експозиції на численних світлинах зафіксовано засідання комітету захисту першого політв’язня перебудови; мітинг 10 грудня 1988 р., присвячений 40-річчю «Декларації прав людини»; демонстрація та віче 19 травня 1989 р. з вимогами звільнити заарештованих активістів УГС; мітинг 3 серпня 1989 р., що відбувся під гаслом «Консолідація демократичних сил як альтернатива» — відповідь на наклепницькі вигадки КГБ про незаконну діяльність опозиційних сил; демонстрація та мітинг проти злочинної змови Сталіна — Гітлера, внаслідок якої польську окупацію західних земель України було замінено на ще жорстокішу — совєтсько-комуністичну.

На деяких світлинах можна побачити жалобну акцію у Львові — у центрі міста живий ланцюг скорботних людей із запаленими свічками в руках — вшанування жертв політичних репресій, вчинених новими окупантами. КПУ й КГБ вирішили помститися за проведені УГС акції: 1 жовтня 1989 р. відбулося жорстоке побоїще. Однак це не залякало людей, не зупинило їхньої боротьби за волю й незалежність України. Зафіксований на світлинах живий ланцюг — багатотисячна українська хвиля радості у День відзначення Соборності України стала поворотним моментом української історії. На виборах до Верховної Ради УРСР одинадцять членів УГС отримали мандати народних депутатів. З їхньої ініціативи і з їхньої активної участі були ухвалені «Декларація про державний суверенітет України» та «Акт про незалежність України».

З експонатами виставки у день її відкриття, 27 липня, ознайомив присутніх організатор заходу Богдан Горинь. Під час виступів колишні народні депутати     — Левко Лук’яненко, Олесь Шевченко, Юрій Гнаткевич, Євген Лупаков високо оцінили внесок УГС у боротьбу за незалежність України. Про важливість та актуальність виставки говорили колишній голова Житомирської обласної організації УГС Василь Овсієнко, заступник голови молодого Народного руху Олексій Захарчкенко. Присутні з цікавістю вислухали розповідь про роки діяльності УГС журналіста, історика, відповідального за працю Міжнародної амністії щодо в’язнів у СРСР, колишнього керівника української служби «Радіо Свобода» Богдана Нагайла.

Відкрита виставка — лише невеличка частина світлин і документів із багатого архіву Української Гельсінської Спілки, яка, за оцінкою В. Чорновола, «увійде в історію України і нашої боротьби як славна сторінка... вона увійде в українську історію героїчною сторінкою».

Богдан ГОРИНЬ, співзасновник УГС, член Всеукраїнської координаційної ради УГС, голова Львівської обласної організації УГС (1988—1990), народний депутат двох перших скликань українського парламенту в 1990—1994, 1994—1998 рр.