Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

«Україна повинна пережити розчарування в лівих ідеях», —

вважає народний депутат, член партії «Реформи і порядок» Сергій ТЕРЬОХІН
26 грудня, 1998 - 00:00

Не можна сказати, що Сергій Терьохін обділений увагою засобів масової інформації, однак те, про що він говорив із журналістами «Дня» (а говорив він про Владу «в особах» і «у вчинках»), по праву можна назвати ексклюзивним. На жаль, ми друкуємо тільки фрагменти розмови, опускаючи детальний аналіз поточного бюджетного процесу (який загалом збiгається із заявою Комітету з питань фiнансiв). Утім, із деякими бюджетними колізіями ми читача ознайомимо...

Отже, перше запитання про те, чому бюджетний комітет Юлії Тимошенко, на відміну від фракції «Реформи» у парламенті минулого скликання, зміг-таки влаштувати міні-революцію в бюджетному процесі, а саме — нав’язати власний проект і домогтися формування бюджету від низу до верху?

Сергій Терьохін: Це величезна ілюзія. Шлях ухвалення бюджету, обраний комітетом, не тільки не відрізняється від попередніх років, коли п. Азаров намагався підмінити уряд, а просто доведено до абсурду. Тому що, якщо раніше мотивації бюджетного комітету були суто грошового характеру, то сьогодні у Юлії Тимошенко мотивація — суто політичного характеру.

— А в чому «політика» п. Тимошенко?

— Усе дуже просто. Коли планується витрат у півтора раза більше, ніж може бути «піднято» доходiв із будь-яких джерел, тоді щодня можна лупцювати уряд із приводу порушення Кримінального кодексу. Те ж стосується наповнення бюджету знизу вгору. Запропонований бюджет ще більш комуністичний, ніж його попередники. Минулого й поточного бюджетного років у відповідності до 142 та 143 статей Конституції було записано, що всі податки йдуть до бюджетів територіальних громад і після цього, якщо у них є спільні програми на рівні районів і областей, то частина цих податків йде наверх. Тепер у бюджеті «імені Тимошенко» записано, що всі надходження йдуть в область, і область вирішує, скільки дати містам і районам, і район вирішує, скільки залишити селам. Одним словом, цей бюджет не принесе доходи місцевому самоврядуванню, цей бюджет принесе доходи обласним елітам. Ще одна знахідка бюджетного комітету полягає в тому, що постійні доходи в розмірі приблизно 3 млрд. було вилучено із держбюджету (від податків, наприклад) і віддано на рівень областей. Замість цього держбюджет отримав непостійні доходи, тобто ті, які чи будуть зібрані, чи ні (від приватизації, від продажу товарів із держрезерву). Таким чином, ризик невиконання бюджету, на якому тримаються силові структури, держуправління, набагато зростає.

— Деякі експерти вважають, що Юлія Тимошенко так чинить заради помсти, оскільки заплановані джерела доходів їй добре відомі...

— Це теж ілюзія. Хоча все можливо. Я в залі (Верховної Ради. — Ред.) сиджу недалеко від фракції «Громада» й можу передбачити, що в деяких випадках ця фракція працює за принципом «що гірше, то краще».

— Але в чому тоді значення підтримки Президентом цих людей? У чому значення заяв про тісне співробітництво його з парламентом? У чому сенс чаювання з Ю. Тимошенко?

— Моя версія дуже проста. Мені здається, Президент нічого в цьому не розуміє. Але ви, напевно, хочете від мене почути, що між Президентом, Ткаченком і Тимошенко йде якась тонка передвиборна гра? Нічого подібного. Мені здається, що все набагато примітивніше. Президент любить розумні ідеї: ось як у випадку з векселями. Вони незрозумілі ні для нього самого, ні для його оточення, але вони звучать розумно. Гадаю, що й політичного розрахунку тут немає. Може, п. Юлії просто подобається ходити до Президента й пити чай. Ось у п. Ткаченка більш тонка політика, тому що в нього щонайперше завдання — остаточно «утопити» Олександра Мороза.

— Як ви вважаєте, чим закінчиться історія з ухваленням бюджету?

— Я думаю, що буде ухвалено проект Кабміну. Незважаючи на те, що у першому читанні було ухвалено проект комітету. Адже п. Тимошенко зачепила дуже багато інтересів. Головне не те, що вона забрала якісь джерела доходів. Вона має намір «занапастити» цілі галузі. Наприклад, транспортування й видобуток газу після її нововведень отримають негативну рентабельність до 200% і просто загинуть. Я не знаю, хто за цим стоїть. Може, Росія. Може, помста... але не економіка.

— Ви працювали в уряді Л. Кучми. Чи бачите ви різницю між Кучмою-прем’єром і Кучмою-президентом?

— Думаю, він став респектабельнішим... Можливо, є ще один плюс: він останніми роками не так швидко міняє свої команди. Ця людина ніколи нікому не довіряла й не визнавала нічиїх заслуг. А з точки зору політичного антуражу, він тепер краще виглядає, не знічується, розмовляючи з лідерами інших країн. Але є дві негативні риси, що залишилися непохитними. По-перше, це небажання розбиратися в питаннях. Взагалі. І, по-друге, це те, що сьогохвилинний вплив на Президента з боку інших людей дуже великий. Простий приклад. Ось є п’ять відвідувань п. Кучми з одного й того ж питання. Є п’ять різних думок, але ухвалено буде останню. Незалежно від аргументів. І всі знають це, й тому потрапити до Президента на прийом пізно ввечері дуже важко. Я ось що хочу сказати, нестабільність у прийнятті рішень, неможливість логічних доказів — це найбільша негативна риса Л. Кучми. І, напевно, через цю «рисочку» я б не хотів, щоб він iще раз став Президентом.

— А що за команда зараз поруч із Президентом?

— Я б не сказав, що це команда. Це обслуговуючий персонал. Тому що з політичних друзів у нього залишився всього один. Це Володимир Горбулін, та й той періодично опиняється в немилості. Я ж маю на увазі ту середню ланку, яка формує соціально-економічну думку Президента. Це добродії Гальчинський, Гайдуцький, Литвицький, Рижов. Усередині цієї команди якісь люди підсуваються, інші відсуваються. І те ж саме відбувається в уряді.

— Як вам здається, хто готував послання Президента Верховній Раді, яке, як писав «День», він прочитав із великою цікавістю для себе?

— Думаю, там було кілька авторів, котрі дотримуються абсолютно різних поглядів. Багато що було написано Кабміном. Деякі розділи було відредаговано В. Литвицьким, котрий відстоює прагматичніші позиції. Ну, а деякі розділи було написано такими «стовпами» економічної науки, як О. Гальчинський, М. Геєць, у котрих завжди мало грошей в економiцi.

— Значить, виходить так, що Президент взагалі не розуміє, що він робить і що говорить? Подивіться, напередодні розгляду бюджету він раптом заявляє, що останній не ухвалювався через невизначеність із валютним коридором. Потім думка різко змінюється й виявляється, що коридор нам не потрібен зовсім, замість чого пропонується запровадити плаваючий курс... Тоді як бути з бюджетом?

— Що ви хочете від мене почути? Якщо ви хочете написати в «Дні», що я вважаю, начебто Президент не розбирається в макроекономіці, напишіть. Я справді так вважаю. Але друге запитання, чи повинен він розбиратися в цьому? Головне завдання керівника будь-якого рангу — отримати інформацію, відсіяти непотрібне та прийняти правильне рішення. А от цього Леонід Данилович робити не вміє.

— Давайте тепер обговоримо зовнішньополітичні ініціативи спікера Ткаченка під час його візиту до Москви. Схоже, що навіть російський прем’єр Примаков був занепокоєний його пропозиціями про єдиний флот і єдину валюту.

— Ви знаєте, Олександр Ткаченко завжди плекав ідею про союз із колишніми радянськими республіками. До речі, всі ці ідеї в тому чи іншому вигляді закладено в додатки до економічного договору. Наприклад, єдиний економічний простір означає зняття тарифних бар’єрів, і можна уявити собі, як відреагують наші шахтарі, у котрих вугілля і так у 4 рази дорожче за кузбаське. І таких прикладів безліч. Щодо перспективи проходження через парламент інтеграційних документів, то вона дуже велика. Особливо після їхньої підтримки об’єднаними соціал-демократами, багато з яких через підприємницькi мотиви зацікавлені у знятті всіляких бар’єрів у відносинах із РФ. Я не великий протекціоніст, але стурбований тим, що ВР готова віддати таку велику частину економічного суверенітету. Мабуть, уперше після 1991 року Україна така близька до швидкої адміністративної інтеграції в іншу країну.

— Але який резон О. Ткаченку проводити таку політику?

— Ви ніколи не звертали уваги на те, що будь-який регіональний лідер хоче ввійти в історію або як дезінтегратор, або як інтегратор? Ім’я Леоніда Кравчука назавжди записано в історію України. Це людина, котра дозволила Україні знову стати Україною. В Олександра Ткаченка, надзвичайно амбіційної людини, є мрія стати інтегратором і знову відродити цей величезний, могутній, перший у світі...

— Він хоче стати прем’єром чи президентом? Чого він хоче?

— Я не знаю, куди він хоче. Я знаю, що він хоче влади. У парламенті минулого скликання О. Ткаченко був причетний практично до всіх галузевих постанов. Більшість питань із державних капітальних укладень, там, де найбільше державного втручання в економіку, було лобійовано п. Ткаченком. Це говорить про те, що найближча йому — урядова робота. Але йому не подобається, що уряд ще комусь підлеглий. Тому він і прагне підмінити Верховною Радою уряд.

— Ви представляєте партію «Реформи і порядок». Не могли б ви нам пояснити, у чому значення «гри» партії навколо персони Віктора Ющенка? Адже всім зрозумiло, що не піде п. Ющенко на вибори. Не дозволять йому піти на вибори. І натяки вже були про те, що станеться, якщо він наважиться... І ще одне запитання на тему передвиборних маневрів ПРП. У чому значення альянсу ПРП із Рухом?

— Відносно «гри» з Ющенком. А чи було у вас так, коли ви когось хочете, а вас — не хочуть. До речі, не завжди це закінчується невдачею... Ми, на жаль, не змогли виростити стійкий бомонд, із якого можна вибрати кандидата в президенти. Сьогодні є кілька чоловік, котрі, з огляду на свою посаду, теоретично можуть претендувати на пост президента. Ви всіх їх знаєте. Так ось, ми довго аналізували вчинки цих людей і вирішили, що нинішню владу підтримувати не будемо. Тому що немає елементарної надії. Коли мені кажуть, а що ж робити, коли до другого туру вийде лівий (Ткаченко, Симоненко, Мороз, без різниці) — і Кучма? Я можу здатися цинічним, але я звичайно відповідаю — чиніть за принципом «якщо немає кращого, то виберіть нового». Гадаю, для нас було б важливо, чи отримати досить сильного, реформаторськи налаштованого нового президента, чи пережити розчарування в лівих ідеях.

Тепер про Рух. Наші переговори почалися задовго до парламентських виборів. Тоді ми домовитися не змогли. Однак саме вибори показали, що ми з Рухом тупцюємо майже на одному електораті. Зараз у Русі триває боротьба ідеологій. Правда, поки що Рух виявляється консервативнішим, ніж нам хотілося б. Спочатку «упав» п. Лавринович, потім п. Костенко. Але ми дуже задоволені, що з’їзд Руху оголосив про свій альянс із ПРП. Раніше нам казали тільки про асиміляцію. Тепер я хотів би говорити виключно як «фізична особа». Я вважаю, що пан Чорновіл на сьогоднішньому етапі — це велика проблема для Руху. І просто вони з цією проблемою не розберуться. І вельми можливо, що підтримка ПРП «молодої порослі» в Русі приведе до того, що ця нова поросль переможе старий бур’ян... У нас є така надія.

У розмові брали участь: Лариса ІВШИНА, Ольга ЛЕНЬ, Яна МОЙСЕЄНКОВА, Володимир ЗОЛОТОРЬОВ, Ірина ГАВРИЛОВА, Тетяна КОРОБОВА, Дмитро СКРЯБІН, Ірина КЛИМЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments