«Великий Путін»: експортний варіант

Цьогорічна Валдайська промова російського президента має цілу низку адресатів, і серед них не в останню чергу — ті десятки мільйонів європейців, які не сприймають як панацею панівні на сьогодні ліволіберальні настанови.

Парадоксально, але факт: людей, що сповідують засадничі цінності, на грунті яких постала євроатлантична цивілізація з усіма її здобутками, сьогодні в європейських мас-медіа нерідко звуть «праворадикалами», «неонацистами», «противниками прав людини», «носіями мови ненависті» тощо. Далеко не кожен європейський політик чи журналіст наважується публічно говорити правду про складні питання сьогодення, називаючи речі своїми іменами. І все більше й більше європейські політики своїми ж руками руйнують підвалини могутності власних країн, скажімо, публічно відмовляючись не тільки від християнських цінностей, а й від національних символів, пов’язаних із християнською традицією. Робиться це начебто в ім’я прав людини — але ж сама постановка проблеми прав людини виникла в межах християнства, ба більше — цю концепцію створено єзуїтами. Мераб Мамардашвілі зазначав: «...Частью и итогом довольно интенсивной интеллектуальной работы, которую иезуиты вели и, как предполагается, в своекорыстных целях, явилась разработка самого понятия и концепции прав человека в современном смысле этого термина — концепции, заложенной как в Декларации Французской революции, так и в Декларации ООН и так далее и так далее. ...Иезуиты ведь — христиане, это христианский орден, а понятие личности фундаментально для христианства». Схоже, сьогодні в Європі певними силами Мамардашвілі був би оголошений «носієм мови ненависті» та «взірцем неполіткоректності», а тим часом новітня хвиля секуляризації європейської культури та гіпертрофованої політкоректності руйнує підвалини всієї сучасної цивілізації, нічого конструктивного натомість не пропонуючи. Бо ж на наших теренах уже декларувалися свого часу спроби «в мире без Россий, без Латвий жить единым человечьим общежитием» (Маяковський), кинувши в табори попів і зачинивши храми. І що в результаті? Страхітливий тоталітаризм, поєднаний із відродженням Російської імперії в новій формі...

Так от, Путін із трибуни Валдайського форуму звертався й до цих мільйонів європейців (ясна річ, самі вони його промову не слухали, але можна не сумніватися: чимало західних ЗМІ, критикуючи певні сюжети промови російського президента, насправді займуться їхньою популяризацією, даючи змогу зекономити призначені для замовних статей «газпромівські» гроші.

Що ж саме у виступі Путіна було адресоване безпосередньо цій немалій аудиторії? По-перше, цілком справедлива теза, яка стосується всіх країн: «Ведь в конце концов и экономический рост, и благосостояние, и геополитическое влияние — это производные от состояния самого общества, от того, насколько граждане той или иной страны чувствуют себя единым народом, насколько они укоренены в этой своей истории, в ценностях и в традициях, объединяют ли их общие цели и ответственность». У більшості країн Західної Європи цього сьогодні немає (а ще кілька десятків років тому було) внаслідок формування значних іммігрантських анклавів зі своєю культурою, традиціями, правопорядком та нерідко викличним небажанням інтегруватися в європейську спільноту. Юрій Щербак у своїй антиутопії «Час смертохристів» пунктиром позначив, які катастрофічні наслідки для Європи матимуть такі тенденції в разі їхнього продовження у майбутнє...

По-друге, інша, теж достатньо справедлива теза: «Мы видим, как многие евроатлантические страны фактически пошли по пути отказа от своих корней, в том числе и от христианских ценностей, составляющих основу западной цивилизации. Отрицаются нравственные начала и любая традиционная идентичность: национальная, культурная, религиозная или даже половая. Проводится политика, ставящая на один уровень многодетную семью и однополое партнерство, веру в бога или веру в сатану. Эксцессы политкорректности доходят до того, что всерьез говорится о регистрации партий, ставящих своей целью пропаганду педофилии. Люди во многих европейских странах стыдятся и боятся говорить о своей религиозной принадлежности. Праздники отменяют даже или называют их как-то по-другому, стыдливо пряча саму суть этого праздника — нравственную основу этих праздников. И эту модель пытаются агрессивно навязывать всем, всему миру. Убежден, это прямой путь к деградации и примитивизации, глубокому демографическому и нравственному кризису. Что еще может быть большим свидетельством морального кризиса человеческого социума, как не утрата способности к самовоспроизводству? А сегодня практически все развитые страны уже не могут воспроизводить себя, причем даже с помощью миграции. Без ценностей, заложенных в христианстве и других мировых религиях, без формировавшихся тысячелетиями норм морали и нравственности люди неизбежно утратят человеческое достоинство. И мы считаем естественным и правильным эти ценности отстаивать. Нужно уважать право любого меньшинства на отличие, но и право большинства не должно быть поставлено под сомнение».

Що тут заперечити? Ніколи досі в історії людства одностатеві відносини не набували форми шлюбів, за єдиним винятком — на піратських кораблях. А, крім того, в деяких культурах існували своєрідні шлюби дорослих чоловіків із хлопчиками — але це вже, пробачте, класична педофілія. Бо ті шлюби мали чинність до набуття хлопчиками повної статевої зрілості. Але ж у разі легалізації одностатевих шлюбів ті, хто це робить, мусять не брехати людям, а чесно сказати: ми змінюємо алгоритми всієї людської цивілізації, що буде з того — невідомо; це ми проводимо такий собі глобальний експеримент над людством, другий після того, який намагалися здійснити більшовики...

По-третє, Путін жорстко (і знов-таки досить справедливо) сказав про іще одну проблему: «В европейских, да и в ряде других стран так называемый мультикультурализм — во многом привнесенная, искусственно сверху внедряемая модель — ставится сейчас под сомнение, и понятно почему. Потому что в основе лежит своего рода плата за колониальное прошлое. Не случайно сегодня политики и общественные деятели самой Европы все чаще говорят о крахе мультикультурализма, о том, что он не способен обеспечить интеграцию в общество иноязычных и инокультурных элементов». І це теж важко заперечити. Скажімо, у вже колишньому норвезькому уряді міністром культури була призначена 29-річна телеведуча-мусульманка. Це одразу ж назвали торжеством політики мультикультуралізму. Насправді ж ішлося про торжество квотного підходу знов-таки в більшовицькому стилі: не може бути міністром культури людина в такому віці, незалежно від освіти, релігійної приналежності й особистих мистецьких успіхів! Потрібен чималий життєвий досвід, здобута з роками мудрість, без них «торжество мультикультуралізму» неодмінно виллється в торжество безкультур’я! І не випадково норвежці на недавніх виборах рішуче «прокатали» ліві сили, на які спирався цей уряд...

Стратегічна мета цих і подібних до цих заяв Путіна зрозуміла: створити потужну базу підтримки себе, коханого, в Європі, причому як на суспільному рівні, так і на рівні політикуму. Ще до Валдайської промови аналіз Інтернету дозволив зробити висновки, що багато хто на Заході почав бачити в главі Російської держави передусім захисника традиційних євроатлантичних цінностей, а не автократичного правителя й принципово противника реальної демократії. Що ж, свого часу Сталіну вдалося привернути на свій бік ліву та ліволіберальну — за рідкісними винятками — інтелігенцію Європи та всього світу, виставивши себе захисником трудящих мас і «справжньої» демократії. Команда Путіна запрограмувала фактично те саме, тільки на грунті того світоглядно-ідеологічного напряму, який сьогодні зветься «правим», хоча реально далеко не завжди є таким. Чи вдасться задум? Цілком можливо, так — і Путін вдягнеться в тогу «всесвітнього захисника традиційних цінностей».

Хоча насправді все процитоване вище є цілковитою демагогією, якщо взяти до уваги політичні та особисті характеристики промовця. Чи сумісна фальш, якою оповите приватне життя Путіна, з нормами християнської моралі? Як поєднуються заклики до дотримання традиційних цінностей із поведінкою верхівки російського чиновництва? Чи відповідають християнським нормам умови утримання в’язнів, про які пише у своєму листі засуджена на два роки позбавлення волі учасниця панк-групи Pussy Riot Надія Толоконнікова (оголосила голодування й написала заяву до Слідчого комітету)? І чи не внаслідок провалів у політиці російського керівництва в державі невпинно падає число етнічних росіян і загальна кількість населення в багатьох регіонах? І так далі, і таке інше. Але, нагадаю, йдеться про «експортну модель» образу В.Путіна, який узявся рятувати не лише «Русский мир», а й усю Європу та християнську ойкумену...