Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Від педагогіки авторитаризму — до «дитиноцентризму»

20 лютого, 2003 - 00:00


Для чого «розвалювати» стару і випробувану часом систему освіти в Україні? Який вчитель сьогодні потрібен школі? Чи можна забезпечити рівний доступ до якісної освіти в країні нерівних можливостей? Скільки дітей має бути в шкільних класах? Як позбавитись корупції в освіті? На всі ці запитання відповідає гість «Дня» міністр освіти і науки Василь КРЕМЕНЬ.

ОСВІТА В КРЕДИТ

— Сьогодні величезна кількість дітей мають проблеми з отриманням якісної освіти, навіть якщо ці діти й дуже здібні. Як можна отримати рівний доступ до якісної освіти в нашому суспільстві, яке не тільки поляризоване, а й часом роздерте? В країні, де існують школи для бідних і школи для багатих?

— Безумовно, в суспільстві нерівних людей з нерівними можливостями важко мати абсолютно рівний доступ до якісної освіти, однак ми намагаємось робити цю рівність певною мірою можливою. У 1986 році в нас було 176 студентів на десять тисяч населення. В цьому навчальному році ми маємо 348 студентів на ті ж десять тисяч, iз яких половина навчається безкоштовно. Кількість студентів, що не платять за навчання, в нас не змінилася. Інша річ, що таку ж кількість місць у вузах ми ще додали за оплату. Отримання вищої освіти в нас стало масовим явищем, зараз студентів удвічі більше, ніж було при радянській владі, це я говорю про вузи третього та четвертого рівня акредитації. У технікумах і коледжах кількість студентів, яка нараховувалась за радянських часів, майже не змінилася.

Я отримую багато листів, коли батьки просять допомогти перевести їхню дитину з платної форми навчання на безоплатну. Далеко не всі, хто навчається за плату, це багаті люди. Ми шукаємо можливості для матеріальної підтримки тих студентів, які вступили на платне навчання, але батьки яких не можуть надалі фінансувати навчання своїх дітей. Найближчим часом має бути прийнята Постанова Кабінету Міністрів про кредитування для отримання вищої освіти. Раніше ми намагалися робити це лише з першого курсу, а тепер буде надана можливість отримати цей кредит студентові вже на будь-якому році навчання. Звичайно за певних умов — гарному навчанні та соціальній незахищеності. Також міністерство виходить iз пропозицією запровадити окрім академічних стипендій, які залежать від оцінок у навчанні, ще й соціальні стипендії, які будуть надаватись безвідносно до результатів навчання за соціальним станом студентів. Є студенти, які на перших курсах навчаються з низькими результатами через невисокий рівень школи, яку вони закінчували, їм потрібно допомогти наздогнати однокурсників, підтримати їх. Ми знаємо багато таких прикладів, коли сільські діти на старших курсах так вирівнювалися, що випереджали й випускників престижних міських шкіл.

А ще я мрію про запровадження й утвердження Освітнього банку. Це надало б можливість батькам iз самого моменту народження дитини заощаджувати кошти на її майбутнє навчання. Якщо дитина виявилась би на стільки талановитою, що змогла б поступити на безоплатне навчання, то ці заощаджені на освіту гроші залишилися б просто в сім’ї. Цей банк міг би давати гроші на навчання в кредит у разі, коли б їх не вистачало для проходження повного курсу вищої школи. Потрібно створювати безліч фінансових джерел для надання вищої та професійної освіти нашій молоді, щоб кожна дитина, не залежно від матеріального стану своєї сім’ї, змогла б знайти нішу для фінансування вищої освіти. З часом підприємницькі структури по мірі свого розвитку могли б готувати для себе фахівців, оплачуючи їхнє навчання. Звичайно, що найкращий варіант — це коли держава надає можливість кожному отримувати вищу освіту безкоштовно. Але ж ми розуміємо, що, найближчим часом, наша держава цього зробити не зможе.

Щодо якості освіти. Будь-який процес, який є масовим, в якісному відношенні не може не бути різноманітним. Ми маємо державний загально визначений стандарт, і повинні добитись, щоб цей стандарт обов’язково реалізовувався в усіх навчальних закладах. А працювати вище цього стандарту, зрозуміло, ніхто не забороняє.

— Але ж кому ці стандарти реалізовувати? В школах триває процес вимивання активних дійових вчителів, педагоги продовжують перетворюватись на «човників» в торгівлі, знаходити інші місця роботи. Крім того, що зі школи вирвались найбільш ініціативні, ті, що залишилися в освіті, мають сьогодні дуже обмежені можливості для саморозвитку, для цього в них просто немає грошей — ні на книжку чи газету, або на інші види доступу до знань. Йдеться про те, що болить найбільше — про рівень оплати вчителів, про підтримку престижності цієї професії. Раніше ви піднімали питання про надання вчителям статусу держслужбовців. Ваше ставлення до цієї ідеї сьогодні?

— Проблема вчителів-«човників» існує й сьогодні, особливо в західних та східних областях, де вчителі шукають кращу роботу в інших сферах. Часто в нас навіть просто не вистачає вчителів, а серед тих, хто працює в школі, дуже великий відсоток педагогів старшого покоління. При всій повазі до них, я вважаю, що такі вікові диспропорції негативно впливають на стан освітньої діяльності. Крім цього, щоб модернізувати освіту, потрібно, щоб було більше молоді серед вчителiв. Бо молодь, скоріше, адаптується і несе вимоги часу, навіть не завжди усвідомлюючи це.

Колись я був прибічником того, щоб надати вчителям статус держслужбовців. Поміркувавши, я дещо змінив свій погляд. Я за те, щоб вчителям передати всі позитиви, які надає статус держслужбовця (пенсійне забезпечення, більш високий рівень зарплати). А негативи — не передавати. Я маю на увазі заборону працювати одночасно як в школі, так і в іншому місці.

— Але ж цей статус надав би вчителеві можливість отримати деякі невеликі соціальні гарантії...

— Так, про це і йде мова — взяти позитив із статусу держслужбовця. Всі три роки, які я працюю на посаді міністра, Президент України, Кабмін йшли назустріч вчителям, як тільки могли. До 2000 року не було протягом п’яти років жодного підвищення оплати праці освітян, початок 2000 року був ознаменований 120 мільйонами заборгованості вчительству. За цей час вдалося на 80% підвищити заробітну плату. Безумовно, існуючий рівень оплати праці не може задовольнити ні вчителя, ні державу, ні учня, бо вона не відповідає якості та кількості праці, а також не відповідає значущості тієї функції, яку виконує вчитель. Біда тут і в тому, що вчитель не може купити ні фахового журналу, ні іншої літератури, навіть одягтись певним чином, щоб прийти в достойному вигляді в клас. Це надзвичайно шкодить сучасному стану освіти і закладає підвалини для відставання освіти в майбутньому. Таке не пошанування освітянина позначається на тому, що до педагогічних вузів дуже часто не йдуть кращі випускники школи. З некращих випускників важко зробити кращого вчителя. Необхідно сформувати громадську думку поцінування вчителя, щоб не знайшлося людини ні серед депутатів, ні на владному урядовому Олімпі, яка б не сприяла максимальному збільшенню видатків на освіту. За велику роботу по формуванню такої громадської думки я дуже вдячний саме вашій газеті.

«РОЗКРІПАЧЕННЯ» ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНЯ

— Взагалі я би хотів в значній мірі розкріпачити вчителя від внутрішньої та від зовнішньої закутості та обмежень. Це обумовлено і тим, що життя в нас було таке. Вчитель часом не готовий творчо працювати, бо звик, що все було розписане в певних інструкціях, виконання яких дуже суворо перевірялося. Ми повинні сьогодні дати більше свободи вчителю. Міністерство під час перевірок в областях виявляло, що від шкіл на місцях вимагалося багато такої писанини, якої воно ніколи не вимагало. Ми від школи нічого не вимагаємо, я навіть минулого року заборонив цікавитися успішністю учнів у тій чи іншій області, тій чи іншій школі. Лише Указами, законами неможливо підвищити статус вчителя. Суспільство має усвідомити, що від вчителя залежить його майбутнє і що статус вчителя має бути високим.

Зараз вчитель став іншим, раніше він мав авторитет, бо був майже єдиним джерелом інформації. Тепер деякі учні знають більше вчителів, бо дуже великий потік інформації. Вчителеві не потрібно цього соромитись, бо він сьогодні в більшій мірі виступає супроводжуючим дитину в пізнанні, допомагає орієнтуватися в тих величезних масивах знань, якi накопичило людство. Багато вчителів у нас сьогодні до такої функції не готові, бо ми вийшли з тоталітарного суспільства, де панувала авторитарна педагогіка, де піднімали, запитували, наказували... Ми повинні бачити стратегічні шляхи, і це не означає, що ми вже завтра досягнемо бажаного.

Найближчим часом ми відпрацюємо нову парадигму підготовки вчителя, який би міг перейти на особистісно-орієнтовану педагогіку, перейти від педагогіки авторитарної до педагогіки толерантності. Що таке освіченість сьогодні? Раніше освіченою людиною ми вважали людину, яка мала певну суму знань. Сьогодні це вже не критерій освіченості. Окрім суми знань потрібна ще й здатність самостійно навчатися, відчувати в цьому потребу і використовувати ці знання, спілкуватися з людьми, виходячи із своїх знань психології, а ставитись до держави із урахуванням своїх знань iз політології, тобто людиною, яка всю свою життєдіяльність будує на отриманих знаннях.

Раніше ми не стільки готували дитину для життя, скільки готували дитину, яка все знає. Школу сприймали як установу, яка надає знання, а я вважаю, що школа — це установа, яка сприяє становленню особистості в дитині, сприяє готовності до життя в широкому розумінні цього слова. Виховний процес — не окремі якісь заходи, це кожне спілкування з дитиною будь-яким вчителем. Коли кажуть, що не треба нічого в освіті ламати, що в нас все добре, я наводжу завжди такий приклад, — дитина в перший клас іде до школи із задоволенням, а через декілька років більше половини дітей вже не хочуть ходити до школи. В школі ж вона зайнята самопізнанням та пізнанням світу. Чому цей процес стає нецікавим? Не все гаразд в нашому шкільному домі. Там ще існують випадки залякування та приниження гідності дитини, використовується методика примусу замість співпраці. Мають місце й випадки дитячого самогубства від перевантаження, від психологічної атмосфери в школі, в сім’ї... Школу потрібно олюднити. Сприяти розвитку дитиноцентризму, коли дитина в центрі уваги суспільства, яке повинно сприяти становленню дитини. Ми ще не звикли бачити в дитинi особистість, шанувати в ній цю особистість. А це має бути на рівні закону, бо з дня свого народження дитина живе, а не лише готується до життя в дорослому віці. Дитина вимагає в захисті своїх прав більше, ніж дорослі, бо в неї для цього менше можливостей. Думаю, що дійсно, як вже не один раз наголошував «День», потрібно на телебаченні ініціювати програму, де діти були б основними учасниками в обговоренні свого життя.

СТАВИМО ЕКСПЕРИМЕНТ НАД... КОРУПЦІЄЮ

— В школах, ліцеях, вузах — скрізь говорять про плату за оцінки, про вимагання викладачами грошей з учнів та студентів. Наскільки нам відомо, найбільший розмах корупції в освіті має місце саме в Києві. Маленькі міста бідніші й цнотливіші. В Києві, звичайно, складно все перевірити, але інформації, яку всі ми отримуємо від своїх знайомих, просто неможливо не вірити. Зрозуміло, що одномоментно цього явища не позбавитись, але говорити про це чесно треба, бо з часом будемо мати таких спеціалістів, які будуть вважати корупцію нормою. Як це розірвати?

— Повинен погодитись, що значна частина вузів, дійсно, корумпована. Причому, як я вже говорив, в мої студентські роки не можна було уявити корупцію на етапі складання семестрового іспиту. Не може бути освіта відокремлена від життя в суспільстві. В корумпованому суспільстві дуже важко, а може й зовсім неможливо, мати зовсім некорумповану освіту. Ми мусимо намагатись побороти корумпованість в суспільстві в цілому, але треба робити і рішучі кроки в освіті. Минулого року під час випускної кампанії в школах і вступної до вузів в міністерстві працювала «гаряча телефонна лінія». Ми модернізували систему вступу до вузів, щоб хоч трошки зменшити тут загрозу корупції. Ми розвели в часі вступ до вузів різного рівня акредитації, дозволили одночасно складати іспити в декілька навчальних закладів. Це не сподобалось тим ректорам, деканам, які звикли формувати велику частину студентів ще до початку вступної кампанії. Цього року, я думаю, ми проведемо експеримент із вступу (якщо встигнемо розробити тести) на основі анонімного тестування в незалежних центрах. Але тут потрібно відпрацювати захист від можливої монопольної корупційності в самих цих центрах.

Я зі своїми колегами маю намір змінити тип організації навчального процесу в вищій школі. У нас залишився радянський тип навчального процесу з дуже жорсткою системою, коли студент обов’язково повинен вивчати певний перелік предметів за сталим планом. Тестування свідчить, що значна кількість занять студентами просто б не відвідувалась, інколи тільки тому, що лектор викладав свій предмет не на належному рівні. Тому ми хочемо запровадити кредитно-модельну систему організації навчального процесу. Мабуть, вже з наступного навчального року в експериментальному порядку почнемо з Львівської політехніки. Студент буде мати можливість певного вибору предметів iз груп загальноосвітнього характеру, професійного характеру. В рамках кожної групи предметів можна буде вибрати ту чи іншу кількість кредитів. Ці кредити до фінансів ніякого відношення не мають. Йдеться лише про кількість предметів, яку можна обирати з кожної групи дисциплін. Це важливо ще й тому, що це буде крок у наближенні нашої системи освіти до європейської. В 1999 році міністри освіти західноєвропейських країн підписали Болонську конвенцію, згідно з якою взяли на себе зобов’язання стандартизувати вищу освіту в країнах Європи. Якщо Україна також підпише цю Конвенцію, то наш студент iз певною кількістю цих кредитів зможе їхати у будь-який із зарубіжних навчальних закладів, наприклад, на рік-два, а потім повертатись і підключатись до навчання в своїй країні, або навпаки. Така система допоможе нам також залишити за межами університету тих викладачів, які не володіють на сучасному рівні своєю професією і не відповідають вимогам часу, бо студенти до таких викладачів просто не будуть записуватися на навчання. Але це дуже серйозна річ, до якої ми будемо йти поки що тільки через експеримент. Ми також повинні задіяти студентське самоуправління для боротьби з викладачами, які займаються поборами. Але ж, на превеликий жаль, є й студенти, які самі пропонують гроші за оцінки ...

Ми проаналізували всі звернення громадян до міністерства з приводу фактів корупції в освіті, і я можу зазначити, що таких звернень останнім часом стало дещо менше, ніж було раніше. Буде підвищена відповідальність ректорів вузів за дії викладачів навчального закладу, а тих, хто не зможе навести лад в своїй установі, буде звільнено з посади.

— Зараз суспільні науки часом викладають ті, хто в минулому викладав історію КПРС. Чи є в цьому проблема?

— Підручники, програми з історії України ми розробили і вони відповідають сучасному стану досягнень історичної науки. Що ж стосується особистих переконань, то, на жаль, є частина викладачів, які ніяк не можуть змінити свою особисту оцінку історичного минулого і це відбивається на їхньому викладанні матеріалу студентам. Але з цією проблемою повинні розбиратись керівники кафедр на місцях.

— Ми не хочемо знову мати єдиний «правильний» еталон і виставляти з суспільства людей, які інакше думають. Люди мають свої переконання і мають на це всі права. А от що стосується викладання предмету? Можна ж тиснути авторитетом і вимагати «правильної» відповіді шляхом оцінки. Мабуть, тут дійсно потрібна загальносуспільна дискусія.

— Я вітаю історичні дискусії на сторінках вашої газети і книгу «Україна Incognita». Для студента, викладача, старшокласника — ця книга дуже важлива. Важлива ще й тому, що історичний процес в ній не тільки об’єктивно показаний, але й поданий в такому художньому оформленні, що дуже легко читається. Ми будемо сприяти поширенню цієї книги в системі освіти України.

НАДЛИШКОВОГО ІНТЕЛЕКТУ НЕ БУВАЄ

— Сьогодні школа вже не може складатися лише зі стін, парт, підручників. Сьогодні не може бути хорошої школи без комп’ютерів та можливості виходу учнів в мережу Інтернет. Чи є вже така програма «Вітчизняний комп’ютер — вітчизняній школі»?

— Існує програма комп’ютеризації сільської школи та інформатизації середньої освіти. Держава взяла на себе виконання певної частини програми по комп’ютеризації, щоб продемонструвати на скільки це важливо, а далі реалізовувати цю програму потрібно вже на місцях. В Києві, Запорізькій області, Рівненській, Волинській, Полтаві з комп’ютерами в школах ліпше, ніж в інших місцях. Ми в міністерстві зараз активно займаємось створенням електронних підручників. Цього року, я думаю, кілька десятків таких підручників вже випустимо для середньої школи. Але електронний підручник — це не сканування звичайного підручника, це новий тип подання навчального матеріалу навіть в своїй основі. Комп’ютери сьогоднi потрiбнi для вивчення будь-якого предмету, вiд математики — до iсторiї. Це спосiб iндивiдуалiзацiї навчального процесу. В березні у Верховній Раді відбудуться слухання з ініціативи комітету освіти і науки про стан професійної освіти в Україні. Будемо створювати професійно- технічні ліцеї, бо суспільству вони дуже потрібні, а слово «петеушнік» відійде в історію. Потрібно внести зміни до законодавства, які дозволять більш ефективно працювати самому професійному ліцею. Необхідні пільгові умови для реалізації продукції професійно- технічних закладів, щоб підприємства, для яких готуються працівники певної спеціальності, дбали про зміцнення матеріально- технічної бази навчального закладу. Наступного навчального року ми зробимо ривок у наближенні навчання до дитини з погляду впровадження профільного навчання, і ми вже розробляємо плани, як ми зможемо це зробити.

— Ви часом не відчуваєте, що коли вчителі чують слово «ривок», то всі вони втискаються в крісла і думають про те, що добре вам бути реформатором в Києві. Нові сміливі й радикальні кроки далеко не завжди шалено вітаються. Люди, як правило бояться, що нові плани змінять їх уклад життя, але не дадуть достатньо можливостей, щоб досягти мети. Як ви оцінюєте готовність вчительства до нових кроків у реформування освіти? Чи ви хочете не зважати ані на спротив, ані на опір і стару систему таки доламати?

— Ми, звичайно, будемо прислухатися до вчительства, але не будемо сліпо йти за пануючою думкою або чекати доки повною мірою сформується загальна громадська думка освітян. Це означало б йти пастухом позаду. А ми вважаємо, що керівник будь-якої сфери повинен бути десь на певній відстані попереду. Проблема адекватності змін та відповідної готовності та підтримки з боку освітян цих змін надзвичайно складна і важлива. Я це відчув під час переходу до 12-бальної системи оцінювання. Ви, мабуть, пам’ятаєте, яка була спочатку критика. Ми розпочали реформи, може, й несподівано для значної частини людей. Тоді мало хто знав, що в усьому світі так — 20, 12, 100, 50 балів, що є країни, де по кожному предмету своя кількість балів. Взагалі сфера освіти за своєю природою консервативна, але у нас вона консервативна навіть в квадраті або навіть в кубі, в силу консервативності попереднього суспільства. І це проблема. Ми вступаємо в час, коли будь-яке суспільство взагалі не може жити без змін. В ХХI столітті зміна знань, зміна інформації, зміна технологій відбувається скоріше, ніж проживає своє життя одне людське покоління. Я хочу сказати всім громадянам країни, якщо вони хочуть бути успішними, то повинні бути готовими до постійного творення змін і сприйняття змін. В сучасному світі вища освіта міняє функцію. Вона перестала бути тільки способом підготовки спеціалістів до народного господарства. Вона все більше і більше стає обов’язковою нормою розвитку людини. Це допомагає нації готуватись до науково-інформаційних технологій. Надлишкового інтелекту в суспільстві просто не може бути. Безумовно, не всі працевлаштовуються, але це не вина освіти. Це біда економіки, а також рівня розвитку людини. Отримання диплому ще не є перепусткою до отримання кар’єри. Серед тих, хто знає декілька іноземних мов, добре володіє комп’ютером і професією, ви не знайдете безробітних.

«ЛІКНЕП» ДЛЯ БАТЬКІВ

— Ви такі чудові перспективи нам намалювали, але в житті ми часто бачимо дещо інше. Моя дитина першого вересня пішла в перший клас. Школа наша не найкраща, але далеко й не найгірша. Нову систему освіти наша сім’я на собі зараз випробовує. Ось у нас в першому класі більше 30 учнів і керівництво школи каже, що з метою економії бюджетних коштів Міносвіти дало вказівку набирати в клас не менше 30 дітей. Це в цілому результат недофінансування чи впливають якісь інші чинники?

— Безумовно, що недофінансування освіти відчувається в усьому. Починаючи від наповненості класів, комп’ютерів, зарплат освітян. Але вам не зовсім правду сказали, що міністерство освіти і науки вимагає не менше 30 дітей в класах під час їх комплектації. Згідно з нашими нормами, може бути не менше 21 дитини в класі. Разом iз тим це вирішується органами влади на місцях. Я вам скажу, що в областях (в Києві цього не має) йде по вісім — десятеро дітей в клас, я маю на увазі сільські школи. Міська влада в Києві може також зменшити число учнів в класах, і міністерство це не заперечує, а невелику кількість дітей у класах буде всіляко підтримувати. Кошти на шкільну освіту виділяються з місцевих бюджетів, Міністерство освіти й науки не фінансує жодну школу жодною гривнею. Згідно з бюджетним законом — це функції органів влади на місцях і вони мають повноваження збільшувати або скорочувати як кількість шкіл, так і учнів в класах. В Україні 21,3 тисячі шкіл і міністерство не керує кожною школою.

Ми повинні формувати думку громадськості, що освіта — це не просто якась галузь, це загальнонаціональна справа. Ми видали наказ і весь час намагаємось стимулювати ідею створення в кожній школі піклувальної ради, яка б складалася не з батьків учнів та директора школи з вчителями, а з авторитетних людей мікрорайону. Щоб ця рада мала дві функції — допомагати і контролювати школи і щоб бути членом цієї ради було престижно. Я за те, щоб школи мали свої особисті рахунки, а не рахунки відділів освіти.

— Чи є правомірним скорочення педагогічних кадрів в школах одразу після чергового підвищення зарплати? Відомі випадки, коли пропонується в колективах вибирати, хто залишить школу. Це просто провокує «канібалізм»...

— За три роки перебування на посаді міністра під час підвищення заробітної плати жодного разу не відбувалися такі скорочення. Раніше, таке явище дійсно мало місце, коли збільшувалась кількість учнів у класах та звільнялись вчителі заради економії.

— Чи користується міністерство своїм правом якось оцінювати ті кадри, які керують процесом освіти на місцях? Дуже часто (в областях, містах) в управліннях освітою знаходяться люди, які займаються такою бюрократією, яка тільки заважає освітянам нормально працювати.

— Певні можливості є у міністерства, але дуже слабкі. Призначається начальник районного, обласного, міського управління освітою відповідно керівником того чи іншого рівня. Лише тільки начальники обласних управлінь освіти і науки та керівники Київського та Севастопольського управлінь освіти призначаються також відповідно на місцях, але це погоджується з міністерством. Так що вплив ми маємо на освітянську вертикаль недостатній. Минулого року ми одного з начальників управління освітою змінили, але звільнили керівника тільки тоді, коли заслухали на Колегії стан речей, коли після перевірки спеціальною комісією направили протокол iз Колегії в місцеві органи управління, лише тоді добилися звільнення цього начальника з посади.

В Міністерстві освіти є спеціальний підрозділ, правда невеликий, який відповідає за зв’язок із місцями. Створена державна інспекція в міністерстві, яка час від часу виїжджає для перевірок на місця. Вчителі можуть звертатися і до інспекції, і писати мені особисто. В залежності від характеру звернення я чи мої заступники розбираються з цими листами. Ми зіткнулися з такою проблемою, що в ряді регіонів батьки та їхні діти бажають навчання українською мовою, а вчителі та директори шкіл часто не готові для цього. Вважаю, що в Криму ми повинні в російських школах запроваджувати введення класів з українською мовою викладання, бо відкривати зразу україномовні школи надзвичайно складно і на це нема матеріальної бази. Освіта в нашій країні повинна набувати все більше і більше україномовного характеру.

УКРАЇНСЬКА ОСВІТА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

— Які школи в інших державах вам більше подобаються?

— Європейська вища школа зараз взяла за основу американську систему освіти. Оця ступеневість, яка в нас вже працює — це з цієї системи. Система ж професійно-технічного навчання найбільше мені подобається в Німеччині. Там є можливість готувати спеціалістів на останніх зразках сучасної техніки, бо навчальні заклади отримують їх першими. Середня школа в Німеччині теж гарна, а найкращою середня школа вважається в Швейцарії та Британії. Але це дуже дорогі школи. В Швейцарії утримання дитини протягом року та її навчання коштує 40 тисяч доларів.

— Останнім часом ті, хто має можливість, своїх дітей відправляють на навчання за кордон. За вашою інформацією, чи задоволені були батьки цією освітою?

— Не всі задоволені, навіть маємо випадки, коли зверталися з проханням підібрати для повернення в Україну гарну школу. Навчання в іншій країні й повернення на батьківщину — це збагачення певним життєвим досвідом, хоча в нас є не гірші школи, а якби наші школи ще мали такі великі гроші, то ми б зробили навіть краще. Взагалі по кількості наданих знань ми серед найкращих шкіл у світі, але ж наша школа, як і наше суспільство, хворіє закріпаченням дитини та її нездатністю до творчої діяльності на основі отриманих знань.

— Цікаво, а як перебудовується система освіти в одного з наших найближчих сусідів — Росії?

— Весною з міністром Росії будемо обговорювати досвід модернізації освіти в наших державах. В Росії в багатьох регіонах введено вже тестування як єдиний державний іспит на закінчення школи і на вступ до вузу. Але я трошки побоююсь повального тестування, щоб воно не призвело до таких змін у навчальному процесі, коли навчання зведеться до натаскування на тести. Перехід на 12-річне навчання в Росії тільки буде розпочинатись, але відбуватись буде більш динамічно, без розтягування на 12 років, як задумано у нас. В Росії обговорюється питання про бали оцінювання, йде дискусія стосовно 10, 12 та 20 балів. Вони також будуть запроваджувати профільну старшу школу.

— Часто російські політики кажуть, що в Україні російськомовні діти не можуть навчатись російською мовою, що зараз в нашій країні ніхто не вивчає російську класику, бо вона складає лише розділ курсу зарубіжної літератури.

— Я вважаю, що політики, які це стверджують, розігрують певну політичну карту, орієнтуючись на певні настрої і непоінформованість частини росіян. В 1991 році менше половини дітей України навчались українською мовою, сьогодні ця цифра складає 74%, тобто кожен рік кількість школярів, що навчаються українською мовою збільшувалась на 2%, цей процес буде тривати й далі. Етнічних росіян в Україні нараховується близько 17%, а російською мовою навчається майже 25% школярів, решта, тобто 1%, — вже польською, румунською, болгарською...

Стосовно вищої школи. У вузах Криму, Донбасу та в певній частині інших областей в значній мірі залишається викладання російською мовою. Ми будемо все робити, щоб українська мова запанувала й там. Але ми не будемо втрачати здатностi викладати у вузах України і російською мовою. Запроваджуємо викладання французькою, англійською мовами. Досить багато іноземців приїжджають до нас на навчання в Кримський медичний університет, бо там налагоджено викладання англійською мовою. Ми хочемо, щоб було більше вузів, де можна булоб повний цикл викладання здійснювати також і англійською мовою.

— Рідко, але останнім часом були випадки негативного ставлення до іноземних студентів. Іноземні студенти незадоволені умовами життя в гуртожитках. Що ви можете сказати з цього приводу?

— Я за розширення залучення до навчання в Україні іноземних студентів. Це і кошти для держави, і вплив України на майбутнє, це авторитет України. Наприклад, президент Монголії — випускник Одеського університету харчових технологій, чотири болгарські прем’єр-міністри вчились в Одесі, керівник парламенту В’єтнаму — випускник Донецького політехнічного інституту. Це ж впливає на ставлення до нашої держави. В останні роки кількість іноземних студентів збільшилась, найбільше зараз у нас студентів з Китайської Народної Республіки. Минулого року на підготовче відділення їх приїхало до нас більше двох тисяч і наступного року це число має збільшитись. Я засуджую ксенофобію, яка носить побутовий характер. А якби це наші діти потрапили в зовсім інші умови, знаходились далеко від батьків?

Знаю ректорів, які зробили гарні гуртожитки, але вони, звичайно, дорожче коштують. Міністерство зробило в Києві центр по залученню до навчання у вузи іноземців, а також в деяких країнах при посольствах буде вестись робота по залученню в Україну громадян інших держав. В Китаї активно веде роботу асоціація випускників українських навчальних закладів. В світі дивуються освіченості українців. Але цей рівень освіченості потрібно й зберігати, й розвивати. Як тільки ми створимо економічні та політичні передумови для руху капіталу та інвестицій в нашу країну, то цей капітал буде потрапляти в нашу країну, бо в нас буде найбільш розвинена, висококваліфікована робоча сила. І головне, кожний із громадян України відбудеться як особистість і проживе більш щасливе життя.

Розмовляли Лариса ІВШИНА, Мар’яна ОЛІЙНИК, Сергій МАХУН, Людмила РЯБОКОНЬ, «День
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments