Справедливість має бути сильною, а сила має бути справедливою.
Блез Паскаль, французький філософ, письменник, фізик, математик

Виклики часу

28 грудня, 1999 - 00:00

Кажуть, що головний урок історії в тому, що вона не враховує жодних уроків. Це красиво звучить, але не дуже вірно. Досвід тисячоліть осідає десь у релігійно-філософських засадах життя, досвід століть видно на реальному прогресі. Що б не казали, за минуле століття життя людей стало кращим, комфортнішим, більш захищеним від хвороб, неврожаїв, природних катастроф.

І все ж майбутнє несе щоразу більше несподіванок.

Найвиразніша модель цивілізації ХХ століття —Чорнобиль. Чорнобиль вперше наочно і страшно показав, що рахувати слід не реальні виграші і програші, а можливі ризики. Фантастичний прорив у енергетиці, про який не мріяв жоден Жюль Верн, обернувся небезпекою, імовірність якої може бути вкрай малою, зате розміри ризику приголомшуючими.

Цивілізація створює не просто речі, — вона створює можливості. В світі можливостей жити набагато складніше, ніж у світі реального. Ризики зростають ще швидше, ніж наша влада над природою. І постає питання, чи варто будувати грандіозні споруди майбутнього, якщо вони все ближчі до краю прірви.

Це стосується не тільки техніки.

Основною подією століття стало падіння комуністичного режиму. Не будемо вдаватися до таких крайнощів, як американський вчений Френсіс Фукуяма, що проголосив 90–ті роки остаточною перемогою Заходу і кінцем історії. Але важко утриматися від консерватизму перед лицем такого краху утопічних ілюзій про світле майбутнє, де колективна власність мала розв'язати всі соціальні хвороби людства. Вже не вперше в історії романтичні мрійники перетворювались на озброєних безумців, але такого масштабу небезпека ніколи ще не сягала. І неприйняття насильницького нав'язування людству «щасливого майбутнього» переростає на страх перед ризиком далекосяжних соціальних реформ.

Прогрес і в техніці, і в суспільному житті все швидший і все ненадійніший. Але зупинитись неможливо. Слід просто перебудувати стратегію прогресу і обраховувати його ціну, виходячи не з затрат, а з майбутніх небезпек. Це дуже міняє і ускладнює, так би мовити, кошторис майбутнього. Проте інакше не можна.

Західна цивілізація має свої болючі проблеми, серед її глибоких критиків слід пам'ятати також і Карла Маркса. Сила її полягає в тому, що вона створила надійні механізми поступового розв'язання своїх проблем.

Основні принципи західної цивілізації — політична демократія, ринкова економіка і національна держава. Здавалось би, що простіше від реформи на західний зразок? Проголосити національну незалежність, ввести загальні вибори, відпустити ціни — а далі все зробить «невидима рука ринку»! На жаль, життя складніше. Якою б могутньою не була сила ринкової стихії, її невидима рука не розставить все по своїх місцях. Головне полягає у взаємодії життєвих елементів західної цивілізації.

Система тим міцніша, чим більше гроші відділені від влади, а влада від духовного життя. Однаково небезпечно, і якщо всі проблеми розв'язуються в якомусь всевладному Комітеті за принципом «ми тут порадились, і є така думка», — і якщо все продається і купується. Захід знав і терор тоталітарних диктатур, знає і продажність демократичних політиків. І якщо він виграв у напруженій боротьбі впродовж ХХ століття, то тільки тому, що баланс сил і відносну їх незалежність все-таки вдалося зберегти. Західна цивілізація виробила той механізм опору всевладдю всяких політичних та фінансово-економічних інституцій, який називається громадянським суспільством.

Не самі по собі кооперативи, товариства споживачів чи союзи філателістів являють собою громадянське суспільство. Розгалужена сітка громадських організацій може прекрасно служити тоталітаризму. Політичні партії можуть стати опорою і декоративними прикрасами владного режиму або знаряддями фінансових чи й кримінальних кланів, а ще гірше — тим і іншим водночас. Громадянське суспільство має бути максимально незалежним і від влади, і від грошей.

Незалежність тих структур, які в сукупності складають громадянське суспільство, грунтується на тому, що вони слугують безпосереднім потребам простих людей. Як споживач кожен, безумовно, обмежений куцими інтересами, представленими відповідним товариством. Зате за ці свої інтереси проти тих, хто його хоче обманути, він буде боротися безкомпромісно.

Незалежність інституцій громадянського суспільства базується на незалежності кожного його члена, яку забезпечує йому або власність, або кваліфікація, або принаймні групова солідарність. Для балансу сил потрібна фанатична упертість лицарів «Грінпісу» та безмежна відданість «Лікарів без кордонів» чи «Міжнародної амністії». Тільки взаємоузгодженість групових інтересів і різноманітність соціальних структур забезпечує життя цілого, немов система найтонших капілярів. Така система спроможна чутливо реагувати і на небезпеку застою, і на надмірний ризик новації.

Саме цієї тонкої структури бракує нашому суспільству. І тут нам не допоможуть ніякі реформатори. Ніхто, крім нас самих, не створить нам системи захисту наших інтересів.

З погляду майбутнього Україна насамперед є краєм величезних невикористаних можливостей. Хочеться вірити, що ми зуміємо їх виявити і використати.

Нехай наших нащадків чекає щедре і добре тисячоліття.

І нехай ми уже нового року побачимо світло.

Мирослав ПОПОВИЧ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments