Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього
Мігель де Сервантес Сааведра, іспанський новеліст, драматург і поет, класик світової літератури

Володимир ФЕДОРОВ: "Ейфорії не може бути"

19 липня, 1997 - 00:00

- Шановний пане посол, як розвиватимуться, на Ваш погляд,

українсько-російські відносини після підписання міждержавного договору про співробітництво й партнерство та пакету документів стосовно Чорноморського флоту?

- Із підписанням цих документів та проведенням другого засідання міжурядової комісії з економічних питань завершився період заполітизованості в наших відносинах, невизначеності й недомовленості. Утворилася нова атмосфера, створено правову основу двосторонніх відносин. Тепер наше завдання - наповнити досягнуті домовленості та намічені шляхи співробітництва конкретикою. Тут не може бути ейфорії - мовляв, усе тепер піде само собою. Треба враховувати, зокрема, різні інтереси сторін. Особливо я відзначив би значення та роль його величності бюрократа. Усі наступні кроки будуть прийматися грунтуючись на основі чиїхось думок, які і формує пан бюрократ - а він намагатиметься зберегти перешкоди, які створив раніше. Нам поки що не вдалося реалізувати домовленості й доручення президентів - ми не просунулись у вирішенні питання ПДВ, скасування мита й інших всіляких обмежень у торгівлі. Ми так і не визначилися з кооперативними поставками, і навіть не підступилися до формування конкретної програми довгострокового співробітництва.

З українського боку підхід до реалізації домовленостей предметний, ми буквально пресингуємо російську сторону та спонукаємо її до конкретних дій. Хочемо ми чи ні, але ми повинні знайти вирішення проблем, які залишаються.

- Яких саме проблем? І в чиїх інтересах може бути їхнє невирішення?

- Ми маємо визначитися з обкладанням торгівлі податками. Який ПДВ скасовувати - на експорт чи на імпорт? Адже це пов`язане з бюджетами обох країн. Ми маємо вирішити як уникнути обкладання додатковим 25%-ним митом українського цукру в Росії. Найголовніше - як реалізувати Ашгабатську угоду про кооперативні поставки, яка торкається багатьох виробничих циклів, пов`язаних із російськими виробниками. Вона з чиєїсь волі не діє - і таких прикладів, коли обмежуються можливості обох сторін, чимало.

Невирішення цих проблем передусім в інтересах лобістів. Різних лобістів. Адже навряд чи обмеження Росією імпорту українського цукру може бути державною політикою. Тут я не маю права переходити на особистості. Просто ми повинні це подолати.

- Серед невирішених проблем, очевидно, й знаменитий "нульовий варіант"?

- Так, російська сторона висуває до нас претензії щодо ратифікації угоди про "нульовий варіант". Цей процес почався ще за Радянського Союзу - переговори завершилися підписанням 4 грудня 1991 року угоди, яка визначає, що таке активи і пасиви й кому яку долю боргу обслуговувати. Усі колишні радянські республіки підписали угоди про "нульовий варіант" з Росією, прибалти відразу запровадили його де-факто. Ми ж повинні вирішити це питання якнайшвидше й тим самим розв`язати собі руки. Адже ми не обслуговуємо свою частину боргу СРСР і не можемо визначити своєї позиції. "Нульовий варіант" потрібно запровадити в дію, але форми цього можуть бути різними - я не хотів би тепер про них говорити.

При цьому доля алмазного фонду колишнього СРСР має бути визначена на окремих переговорах.

Це все - дуже непросте й делікатне питання, але затягування з його вирішенням не в інтересах ні України, ні Росії.

- Незважаючи на зменшення обсягів двосторонньої торгівлі, газети пишуть про експансію російського капіталу в Україні. Чи правда це, на Ваш погляд?

- Взаємопроникнення капіталів просто неминуче з огляду на економічну вигоду. Зокрема, я знаю кілька прикладів створення в Росії підприємств за участі українського капіталу. Інше питання - як цей процес скерувати, як визначити, що нам у ньому вигідно стимулювати.

Наприклад, у березні 1993 року ми підписали з Росією так звану "Сургутську угоду", яка надавала нам можливість отримувати щороку 8 млн. т нафти на наших нафтодобувних підприємствах у Росії. Однак ця угода пропрацювала лише рік, а потім про неї забули. Може, через економічні труднощі, а може - через відсутність належного контролю. Звичайно, його б можна було відновити, як і все розумне. Але це вже дуже непросто, і це вже інше питання. Життєво необхідне проникнення російського капіталу в авіабудування - про це говорив і наш Президент. Нам потрібно також створювати свої комерційні структури, які б проникали в російські галузі, цікаві для нас. Якщо боятися, що хтось усе скупить - так у Росії навряд чи є такі можливості. А приток капіталу допоможе оживити виробництво, та й бюджет отримуватиме кошти.

- Що в двосторонніх відносинах є найскладнішим сьогодні?

- Навряд чи можна когось звинувачувати в наших непростих відносинах із Росією. Це, видно, об`єктивна реальність того, що ми отримали у спадщину - а отримали ми дуже великі завали. Найскладніше - подолання людської психології. Адже багато хто, навіть з тих, хто офіційно підтримує суверенітет і незалежність України, на побутовому рівні сприймає незалежність України як нонсенс - як це "вони можуть бути без нас".

- Може, якесь українське лобі в Москві, в уряді, в Думі сприяло б психологічному перелому?

- Це лобі не потрібно організовувати. Адже вся справа в тому, хто як розуміє необхідність наших відносин. У Москві є справді розважливі люди, які реально сприймають дійсність, і якби їх не було - то, мабуть, й організувати візит президента Єльцина до Києва, і підписати договір не вдалося б. Розважливість бере гору.

- Останнє. Як ви ставитеся до критики Вас та очолюваного Вами посольства в українській пресі?

- Я знаю, про які ви статті кажете. Я їх сприймаю як плювок у спину людям, які тут працювали за велінням серця, були справжніми патріотами України й пішли за ротацією. До речі, в інтересах України я не хотів би відпускати за ротацією ще декількох фахівців, які вже відпрацювали свій термін. Щодо мене - там просто били по особі посла. Це - випад проти інтересів держави. Я завжди служив і служу Україні, порівняно з іншими, і все, що маю, маю на законних підставах. Я досить довго працював у політиці - для посла це не менш важливо, ніж дипломатична кар`єра. До того ж я закінчив не один вуз. На посаду послів завжди підбирали особистостей, а не просто кар`єрних дипломатів. Коли б я почував, що не корисний Україні, то давно б уже пішов сам.

Бесіду вів Віктор ЗАМ'ЯТІН, "День"

Москва - Київ

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments