Свобода нічого не варта, якщо вона не включає в себе свободу помилятися
Могандас Карамчанд Ґанді, індійський державний і політичний діяч, національний герой

Актуальні думки Василя Липківського

«Наша церква має право бути автокефальною з історичного, канонічного і морального погляду» (1921 р.)
9 січня, 2019 - 18:56

7 січня 2019 року в Софії Київській відбулася знаменна подія — перша Різдвяна літургія нарешті незалежної від Москви Православної церкви України, яка напередодні отримала від Вселенського Патріарха Варфоломія Томос щодо канонічності статусу.

Проте необхідно згадати, що 98 років тому у славних старовинних стінах цього храму вже було проголошено створення Української автокефальної православної церкви, яка за практикою давньої апостольської Церкви — шляхом накладання рук пресвітерів — визначила протоієрея Василя Липківського Митрополитом Київським і всієї України. (Дивом збереглася його Патериця — посох, на якому викарбувано майже 100 років тому напис: «Перший Митрополит України. Обраний Всеукраїнським Собором УАПЦ. 1921 р.»)

За спогадами очевидців, «здається весь Київ взяв участь у висвяті. Здвиг народу був надзвичайний... Після літургії відбувся урочистий молебень з обходженням навколо храму Святої Софії. Подвір’я було повне народу. Урочисто лунали дзвони Софійської дзвіниці, сповіщаючи про велику ласку Божу до народу Українського...»

Шість років по тому правив Службу Божу Митрополит Василь Липківський у цьому храмі. УАПЦ розквітла, зміцніла, створила парафії по всій Україні, але саме внаслідок цього невдовзі була знекровлена і знищена радянською владою, а Митрополита Василя Липківського було страчено 27 листопада 1937 року...

ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

На жаль, наша громадськість вкрай обмежено інформована про цю важливу сторінку історії України...

Сьогодні, коли утверджується єдина Помісна православна церква України, є нагальна необхідність згадати й донести до нашої людськості глибокі думки Митрополита Василя Липківського щодо автокефалії, слова, написані 90 років тому, але надзвичайно суголосні сучасності. (На сайті lypkivskyivasyl.in.ua можна ознайомитися з повними текстами 197 проповідей Василя Липківського, які вміщені у книжці «Проповіді на неділі й свята. Слово Христове до українського народу». Вони збереглися й побачили світ завдяки отцю Петру Маєвському, якого Митрополит висвятив на священика 1921 року, а 1927-го уберіг від неминучих репресій, порадивши виїхати за кордон.)

У своїх проповідях, виступах на Соборі Митрополит чітко формулював своє глибоко продумане й вистраждане бачення щодо будови національної церкви, відносин між церквами.

•  «...Перший крок, який повинна зробити кожна церква, коли вона хоче бути апостольською і Христовою, будуватись на підвалені апостолів та пророків, на основі самого Христа, — це зруйнувати свої мури, що відгороджують її від інших; поглянути на життя інших церков не пихою ворога, а оком брата, визнаючи за кожним народом волю будувати своє церковне життя на підвалинах Христа й апостолів, згідно з особливостями своєї вдачі та історії; братньою любов’ю шанувати кожну церкву і з нею в спосіб братерський об’єднуватись, щоб усі церкви уявляли з себе будівлю докупи спаяну, одну духом пройняту, що дійсно росте у Господі в єдину Церкву Святу» (проповідь «Український народ у притчі про Самарянина»).

•  «Отже, як кажу й не перестану говорити, що час настирливо вимагає від церков залишити ганебне поділення, згадати єдину підвалину — Христа, на якій всі вони будуються, і шукати одна в одній не того, що їх роз’єднує, а того, що їх з’єднує в єдине тіло Христове, в єдине братерство у Христі. Лише це єднання здобуде їм ласку Божу і дасть їм сили перемогти ту тяжку пошесть, яка на віру Христову насувається. Адже поділ церков на визнані й невизнані, владні й підвладні — це від людей стався, а єднання церков в єдине Христове тіло, — це Божий Заповіт» (проповідь «Зцілення десяти прокажених і невизнання нашої церкви. Заклик до єднання»).

•  Митрополит Василь Липківський неодноразово наголошував на тому, що українська церква бере свій початок від часів хрещення нашого народу, що після трьохсот років неволі йде її відродження, а не побудова чогось нового.

«Любі брати і сестри! Ми тепер відновлюємо свою рідну вільну українську церкву, ми тепер відновлюємо ту будівлю, яку упродовж минулого життя нашого народу кілька разів було вже знесено супротивними вітрами. Але ґрунт, справжня підвалина нашого рідного життя, нашої віри, яку закладено було ще за часів князя Володимира хрещенням нашого народу, остається твердим, непохитним, і доки цей ґрунт твердий, непохитний, ми віримо, що наш народ таки збудує на ньому такий будинок свого рідного, вільного життя, що хоч би і «дощ пішов, і розлилися ріки, і повіяли вітри і налягли на той будинок, він уже не впаде» (Мат. 7, 25)» (проповідь «Заведення Христової віри серед нашого народу і значення її для нашого народу»).

•  «Не нову церкву для нашого народу ми утворюємо — ми відновлюємо ту рідну нашу церкву, за яку предки наші страждали, за яку життя своє покладали, могилами матір-Україну покривали» (проповідь «Шанування предків»).

•  Митрополит Василь Липківський у доповіді на Першому Всеукраїнському православному соборі УАПЦ 18 жовтня 1921 року переконливо обґрунтував право української церкви бути автокефальною.

«Чи має наша Церква право бути автокефальною з історичного, канонічного і морального погляду? З історичного погляду, як ми подивимось на нашу Церкву, то у неї є сама історичність між церквами, не тільки суто України, а й церкви Росії. Ми знаємо, що Київська церква існує з часів св. Володимира, має свій вищий керівний орган, має голову — митрополита Київського. Так було в X столітті, коли ще не було на світі Москви.

Таким чином, Київська церква найбільше має право бути автокефальною. Мало того, вона є матір’ю для всіх останніх церков України і Росії, бо з Київської церкви пішов світ віри у Новгород, Володимир і Москву...

Київська церква є матір’ю, а Московська — дочкою. І що ж зробила ця дочка своїй матері? Ця дочка виросла під вихованням своєї матері, а коли почула за собою силу збройну царя російського, стала сильнішою фізично, бо духовно сильнішою ніколи не була... то вона за коси взяла свою матір рідну Київську».

•  На завершення наведемо ще уривок із проповіді «Позбавлення Української православної церкви волі (у день св. Миколая)».

«Любе братерство! Нам тепер докоряють, вважають навіть єретиками за те, що Українська церква відділилась від московського патріярха без його на це згоди, що утворила собі своє церковне керівництво. Але ж згадайте, чи питав московський патріярх згоди українського народу, коли підбивав під себе Українську церкву силою, без її згоди, він виконував заповіти Христа чи, навпаки, різко порушив ці заповіти і таким чином сам заслуговує докорів у єретицтві...

Отже, тепер, коли Українська церква визволилася з-під влади московського патріярха, обрала собі свого власного голову-митрополита і Всеукраїнську Церковну Раду, відновила свою автокефалію, — вона не лише не зробила нічого противного Христу, нічого єретичного, а якраз навпаки — відновила правду нашої церкви від тої неправди, яку вчинило над нею насильство московського царського уряду, — скасувала різке єретичне порушення московським патріархом заповітів Христа, щоб жити надалі по Христовій волі, а не по людському свавільству. Знайте ж усі ті, що вважаєте себе тут в Україні ще й досі прихильниками старої слов’янської церкви, підлеглої московському патріярхові, що ви підтримуєте неправду людську проти правди Христової, що коли ви не прагнете до церковної волі, до визволення Української церкви, ви йдете проти заповітів Христа, проти наказів св. Апостолів».

Прочитайте і сприйміть ці послання з далекої давнини, адресовані нам з вами, всім українцям, від мудрого мужнього чоловіка, страченого 27 листопада 1937 року за свої переконання, своє українство. Цього, за словами академіка Агатангела Кримського, «апостола українського релігійно-національного відродження».

Костянтин ЛИПКІВСЬКИЙ, онук Василя Липківського, спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments