А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Про «три кити» ВМС

«Це політика, стратегія і програма розвитку Військово-Морських сил України. Стратегія буде представлена вже восени», — Ігор КАБАНЕНКО
7 серпня, 2018 - 18:27

Учасниці Літньої школи журналістики побували в гостях у української компанії з науково-технічних розробок — UA.RPA, де працює адмірал, експерт з питань оборони та безпеки Ігор Кабаненко. Під час короткої екскурсії Ігор Васильович ознайомив студентів із представленими в шоурумі військовими розробками компанії, що поставляються в Збройні сили України. Зокрема студенти побачили шолом, що забезпечує найкращий захист на полі бою в умовах снайперської війни, прилади нічного бачення для бронетанкової техніки, а також системою «Антиснайпер», з принципом роботи якого нас ознайомив головний інженер компанії. Ця система стеження і виявлення оптичних прицілів та снайперських біноклів є всього в кількох країнах: Ізраїлі, США, Франції та Україні.

Найбільше учасниць Літньої школи вразив найсучасніший інтерактивний лазерний комплекс для тренувань зі стрільби. Студентки навіть мали можливість побачити, як він працює, а дехто навіть спробував влучити в мішень з пістолета. Цей тренажер розроблений для військових, щоб вони мали можливість тренуватися стріляти з різних видів зброї На тренажері відпрацьовуються найрізноманітніші ситуації: від найпростіших умов до ведення бою в місті, нічних, літніх, зимових боїв. Один такий тренажер економить державі два з половиною мільйони гривень.

Перш ніж ми почали ставити свої запитання Ігорю Кабаненку, адмірал познайомив нас із меценатом та підприємцем Євгеном Уткіним. Останній говорячи про роль сучасних технологій, прирівняв будівлю, де міститься компанія UA.RPA, до Кремнієвої долини, оскільки тут ще за часів Радянського Союзу кожного місяця виготовляли кілька мільйонів мікросхем. Він зауважив, що 40 % техніки СРСР виготовлялося саме в Україні, в таких провідних містах як Київ, Дніпро, Одеса, Харків та інших. Також він звернув увагу студентів на IT-аутсорсинг: «Від того, що ми відправляємо наших талановитих «айтішників» за кордон страждає наша економіка». «У сучасному світі дуже важливим є інтелектуальний капітал», — зауважив Євген Уткін. Але закінчив він свій короткий виступ на оптимістичній ноті, наголосивши на тому, що від нас самих залежить чи залишаться талановиті спеціалісти в Україні та працюватимуть тут, чи мріятимуть втекти з країни.

Далі розпочалося спілкування з Ігорем КАБАНЕНКОМ.

«ЦЕ СТЕРЕОТИПИ, ЩО МИ КОНТИНЕНТАЛЬНА КРАЇНА. ВЕЛИЧЕЗНОЮ ЦІННІСТЮ ДЛЯ УКРАЇНИ Є МОРЕ»

Христина САВЧУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Як ви оцінюєте нещодавній саміт НАТО в Брюсселі? Які в нас шанси щодо вступу в НАТО?

— На саміті 2008 року в Бухаресті Україною та Грузією було заявлено про прагнення вступити в НАТО. У відповідь нам запропонували зосередитись на реформах та на розвитку демократії в наших країнах. Тоді про все це йшлося в одному параграфі. Однак зараз у декларації саміту в Брюсселі ми з Грузією вже в різних параграфах. Грузії обіцяно план дій щодо вступу в НАТО (ПДЧ), а Україні радять сконцентруватися на внутрішніх реформах, зокрема й оборонній, боротьбі з корупцією, впровадженні цінностей ліберальної демократії, щоб наблизитись до ПДЧ. Тобто Україна і Грузія мають схожі проблеми пов’язані з агресією Росії, проте Грузія зробила реальні реформи, і це оцінили союзники з Альянсу. Тому на ювілейному саміті НАТО наступного року Грузія має великі шанси отримати ПДЧ.

Розуміючи новий тип нинішньої війни проти України, ми повинні на неї відповідно реагувати, зробити прозорою нашу оборонну промисловість та змінити систему комплектування кадрів. Для цього потрібні знання і серйозна політична воля. Без базування на цінностях нічого зробити неможливо, але маємо відповісти на запитання, а що таке наші цінності, яким чином вони мають бути імплементовані. Це мій головний посил щодо того, що відбулося на саміті.

Владислава ШЕВЧЕНКО, Київський університет імені Тараса Шевченка:

— Наскільки Україна та її ресурси є важливими для Європи. І яке стратегічне значення для України має море?

— Україна є вкрай важливою для Європи, але їм потрібна незалежна країна, яка не відноситься до імперського виміру. Це важливо не лише для безпеки Європи, а й для її розвитку. Україна має всебічні ресурси, які можливо реалізувати лише спираючись на цінності ліберальної демократії. В іншому разі, Україна буде лише джерелом розв’язання проблем.

Про нашу країну думають, що вона орієнтована на землеробство, що це континентальна країна осілого способу життя. Це стереотипи, які нам треба долати. Величезною цінністю для України є море, бо це ще й корисні копалини. Незважаючи на анексію, ми маємо море, на яке поширюються суверенні права України. Росія, окупувавши Крим, а з ним і наші родовища газу, до кінця 2017 року видобула там 7,2 млрд газу. Морські порти — це 12% українського ВВП. На Азовському морі відбувається пряма блокада наших ключових портів, але вони теж мають бути цінністю для нас. Така сама ситуація розвивається в Чорному морі, і там є ознаки того, що можливі ще гірші сценарії.

Розмірковуючи над тим, як можна вплинути на ситуацію, подивіться як це працює в країнах ліберальної демократії. Думаю, всі дивилися «Темні часи» про Вінстона Черчилля. Розумію, що там присутні певні художні елементи, але є реальні факти. В парламенті Черчилль згадав слова Джоанни Сміт: «Ми будемо захищати нашу країну до останнього. Ми не можемо здати нашу землю, зрадити нашим людям та цінностям». Тобто ми повинні бути проактивні, достатньо цілеспрямовані — від суспільства багато залежить, як воно повинне реагувати на ризики і загрози, що існують.

На жаль, за чотири роки мало зроблено, щоб зміцнились наші Військово-Морські сили. М’яко кажучи, в нас вони недостатньо спроможні. Але це в тому числі позиція суспільства. Воно повинне позиціонувати море не лише як те, що видно з пляжу в Одесі, а значно глибше з точки зору сценаріїв та загроз, які можуть бути в нинішні турбулентні часи. Море вкрай важливе для України, разом з повітряним простором, нашою екологічною, інформаційною безпекою, релігією та іншими складовими воно формує націю. Нація не складається з людей, які живуть на окремій території. Вона складається з цінностей. Цінності, традиції, спосіб існування — це фундаментальні речі. Без цього нація не існує.

«СПОЧАТКУ ВМС УКРАЇНИ МАЛИ НАВІТЬ КРАЩЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, НІЖ ЧФ РФ. АЛЕ ПОТІМ МИ СТАЛИ ВТРАЧАТИ СВОЇ ПОЗИЦІЇ»

Евеліна КОТЛЯРОВА, КНУ ім. Тараса Шевченка:

— Коли розпався СРСР, де саме ви служили? Чи були свідком розділу Чорноморського флоту СРСР між Україною і Росією? Адже відомо, що цей процес відбувався дуже складно — протистояння було серйозним. Хто виграв у результаті розділу флоту? Чи Україна захистила свої інтереси?

— Я не просто був свідком розподілу Чорноморського флоту колишнього Радянського Союзу. В той час я був капітаном другого рангу, тому всю драму тих подій мені довелось пережити. Спочатку пропонувалися варіанти спільного командування під керуванням Москви. Це були досить драматичні події, зокрема в Донузлаві та Одесі. Росіяни розігрували сценарій захисту південних рубежів України і Росії з витісненням українських військових моряків до Миколаєва. Але позиція українського військового командування була дуже принциповою.

Саме Росія після розпаду Союзу розпоряджалася майном Чорноморського флоту. До нас ставилися як до чогось несерйозного, другорядного, з нами не рахувалися. Спочатку флот мав би розділитися 50 на 50 відсотків, але потім під різними політичними впливами це було змінено. Реально ми отримали набагато менше, багато майна нам так і не передали. Базування наших сил було не найкращим на відміну від Росії. Не були визначені ті речі, які стосуються реальних розмірів територій, не була проведена інвентаризація.

Події 1990-х років пов’язані з персоналіями. Хотів би сказати, що позиція відомого українського дипломата, колишнього міністра закордонних справ Володимира Огризка щодо розподілу Чорноморського флоту була дуже принципова. Аналогічно — перший командувач Військово-Морських сил України — віце-адмірал Борис Кожин і вже, на жаль, покійний віце-адмірал Володимир Безкоровайний були державними лідерами. В цих воєначальників нашому поколінню треба повчитися відстоювання позиції.

Спочатку Військово-Морські сили України мали навіть краще грошове забезпечення, ніж Чорноморський флот Російської Федерації. Але потім ми стали втрачати свої позиції в забезпеченні матеріального відновлення, розвитку інфраструктури. Відбулося багато політичних подій, які негативно впливали на Військово-Морські сили України.

І.К.: — А були тоді можливості в України політично відстоювати інтереси?

— На мою думку, можливості були. Ті ж події в Одесі і в Донузлаві, коли була принципова позиція командувача. Звичайно, вона була в дуже жорсткій контрпозиції з офіційною позицією Києва, але з точки зору наслідків, державних інтересів, вона була абсолютно правильною. Ця людина брала на себе відповідальність, і вона вірила в це, вірила в підлеглих і слідувала виключно державним інтересам, не політичним, а національним. Але поле маневрів не завжди було таким, щоб можна було це робити більш ширше. Хоча такі елементи існують в історії країни, їх треба використовувати та вивчати. Наприклад, події навколо Тузли 2003 року, коли Євген Кирилович Марчук керував Міністерством оборони. Тобто є багато речей, які в нашій історії були і які ми повинні вивчати, навіть популяризувати. Особливо стосовно національної гідності і вміння приймати державні рішення.

«СИМЕТРИЧНИЙ ПІДХІД — СТВОРЕННЯ МОСКІТНОГО ФЛОТУ»

Дар’я ЧИЖ, Київський університет імені Бориса Грінченка:

— Унаслідок анексії Криму Україна втратила 70% кораблів. Яким потенціалом на момент окупації володіли Військово-Морські сили України? Як себе повели українські моряки? Чи все правильно тоді робив Київ?

— Ми втратили там основний бойовий склад. У військовій справі завжди важливе лідерство вищих ешелонів і моральний стан підлеглих військ. Це тонкі речі, але якщо немає лідерства, то сподіватися, що буде нормальний моральний стан, немає сенсу. На жаль, лідерство в той час було не зовсім адекватним. Військова служба — це вертикаль, де субординація і виконання наказу то святі речі. На мій погляд, тоді багато чого не спрацювало. Це стосується, наприклад, виводу кораблів — не потрібно було чіпляти їх до причалу, бо він вразливий, особливо в критичних та кризових ситуаціях.

Інша сторона використала слабкості нашої країни, зробила так, щоб кораблі були заблоковані. Це була серйозна проблема і втрата 70 % бойового потенціалу. Однак за чотири роки в нас була можливість відновити цей потенціал. Бо чотири роки — серйозний період, навіть з урахуванням того, що морський флот задоволення недешеве, але це аксіома існування морської держави. Система лідерства — це не командування і контроль, це зовсім інші шляхи. Цьому треба вчитися, та вводити в систему державного управління. Командувати легше, а бути лідером складніше! Це абсолютно різні речі.

Неможливо в цих умовах гнатися з симетричною відповіддю на ту непросту ситуацію, яка склалася на морі. Вона може бути виправлена з точки зору тих загроз, які активно розвиваються. Потрібно стримувати, тобто не дати перейти супротивнику в фазу конфлікту. Але це не симетричний підхід. Симетричний підхід — це те, про що я багато разів говорив — створення москітного флоту, тобто невеликих морських загроз, які мають можливість реагувати адекватно, забезпечити присутність у важливих зонах нашої економічно-морської зони, захистити наші порти, але меншими ресурсами і відповідною ефективністю.

Британці, американці вивчають це на різних рівнях, починаючи з військової школи і закінчуючи університетами. Історія побудована в основному на морських битвах, морській геополітиці. Якщо ми не будемо це вивчати, не будемо цікавитися, то і не будемо знати, відповідно програватимемо на цьому полі. Тут, на мій погляд, є багато речей, якими ми повинні займатися. Море не може вимірюватися лише пляжами.

«СТРАТЕГІЯ БУДЕ ПРЕДСТАВЛЕНА, АЛЕ ВОНА МАЄ БУТИ ПРИЙНЯТА І НА ВИЩОМУ РІВНІ»

Юлія ДОВГАЙЧУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Заступник начальника штабу командування ВМС з євроатлантичної інтеграції Андрій Риженко нещодавно повідомив про те, що командування ВМС спільно з іноземними партнерами розробляє Стратегію розвитку Військово-Морських сил України до 2035 року. Чи запрошували вас до розробки цієї стратегії?

— Так, я брав участь у цій розробці. Стратегія вкрай необхідна, але має бути і морська доктрина України, яка ще не прийнята. В цілому ж до військово-морської стратегії спершу має бути державна політика в морській галузі. І тут державі ще потрібно працювати. Військово-морська стратегія, а потім — концепція, державна програма розвитку ВМС, яка включає і державну програму кораблебудування й інші підпрограми.

Це три кити — політика, стратегія, програма розвитку. Оці речі мають бути об’єднані єдиним стержнем. Так сталося, що з 2015 року морська доктрина України кудись рухається, але реально вона не прийнята. Це проблема, про яку треба знати і згадувати. Те, що стосується військово-морської стратегії, то група фахівців ефективно працювала, документ буде представлений суспільству восени цього року. Він не може бути закритим. Ми абсолютно прозоро заявляємо про наші інтереси, морські кордони, суверенні права на морі, готовність їх захищати. І говоримо про це, спираючись на міжнародні правила та принципи. У першу чергу — конвенцію ООН з морського права. Повірте, фахівці найвищого рівня допомагали нам: працювали і наші експерти, і іноземні фахівці, щоб глибоко, логічно, обґрунтовано підготувати якісний документ. Стратегія буде представлена, але вона має бути прийнята і на вищому рівні, тобто затверджена Указом Президента України. Але найголовніше — не може бути так, що стратегічний документ прийнятий і не виконується. Це елемент державотворення.

І.К.: — Після нападу Росії минуло вже чотири роки, але всі ці документи лише в розробці.

— Краще пізно, ніж ніколи, хоча раніше було б краще. Стратегію розробляють не тому, що є директива зверху, а тому що зібралися люди, яким це потрібно. Це поєднання зусиль наших партнерів. Наприклад, проект з американськими «Айлендами» міг бути вже реалізований. Ми могли б отримати ці катери. Українські моряки були в Балтиморі і бачили їх технічний стан. Я вважаю, що нам треба не два таких катери, а більше. Але з вини української сторони ми навіть ці два катери досі не отримали.

«ПРОБЛЕМА ЩОДО МОЖЛИВИХ АТАК У РАЙОНІ МАРІУПОЛЯ З БОКУ РОСІЇ ІСНУЄ»

Андріана БIЛА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Останніми місяцями Росія веде себе агресивно і нахабно в акваторії Азовського моря, затримуючи українські та іноземні судна, які прямують до українських портів. Про що свідчить така політика Росії? Чи варто очікувати подальшої ескалації, можливо, навіть удару з моря? Чи це все-таки тактика постійної дестабілізації і розхитування ситуації?

— З боку Росії щодо України демонструється новий тип збройної боротьби, який побудований на використанні різних методів і способів, зокрема й економічних, енергетичних. Можемо згадати два газові потоки — «Північний потік-2» і «Турецький потік», які серйозно вплинуть на економіку України. На сьогодні, на жаль, росіяни контролюють повністю наше судноплавство. Огляди суден, що прямують до українських портів, проводяться безпосередньо під Бердянськом у межах наших територіальних вод. Тому постало питання нашої адекватної реакції. Це вкрай важливо, бо проблема невиконання угоди 2003 року існує: більшість пунктів цієї угоди заблоковані Росією. І це реальні підстави для її денонсації. Нам потрібно спиратися на Міжнародну конвенцію з морського права про встановлення меж територіальних вод і внутрішньоморської економічної зони.

Чого очікувати? Враховуючи тактику, яка використовувалася до цього, то в найбільш неприйнятний для України момент може бути запроваджено режим ембарго. Це серйозно вплине на нашу економіку. Також не можна виключати проблеми сухопутного коридору, який потрібен для агресора, — в обхід чи через Маріуполь. Маріуполь це стратегічно дуже важлива точка, адже це не лише індустріальний hub, а й вкрай важливий стратегічний point з точки зору безпеки України на Півдні. І проблема стосовно можливих атак з боку Росії існує. Тому ми повинні оперувати питаннями загроз, розуміючи наші інструменти і можливості. На жаль, уже втрачено багато часу. Але це не значить, що маємо сидіти склавши руки. Потрібна політична воля і ретельно вивірені кроки, тому що ми перебуваємо в стратегічній геополітичній грі.

Iрина ЛАДИКА, Львівський національний університет імені ІIвана Франка:

— Спільні українсько-американські навчання «Сі Бриз-2018». Вони відбуваються вже понад 20 років. Який ефект від цих навчань? Наскільки ми наближаємося до стандартів НАТО?

— Так сталося, що я організовував перші навчання цієї серії. Вони ефективні, тому що дають можливість покращувати взаємосумісність. Це серйозний партнерських захід, де кожного разу опрацьовуються нові галузі, відбуваються спільні заходи і тренінги. Це дуже добре з точки зору безпеки нашої країни, чорноморської безпеки і тих аспектів, що пов’язані з наближенням України до НАТО.

«Я ПРОПОНУЮ СТВОРИТИ ДЕРЖАВНИЙ МОРСЬКИЙ КОМІТЕТ»

Ольга КРИСА, Львівський національний університет імені ІIвана Франка:

— В інтерв’ю газеті «День» ви говорили про те, що усі проблеми з морською територією в нас через те, що українська політична еліта мислить лише континентально. А чи є в нас — стратеги, військові, можливо, політики, взагалі школа, яка б мислила морськими категоріями?

— Нам потрібно якомога швидше створювати таке мислення і культуру, зокрема через економічні проекти. На українському континентальному шельфі і виключній морській економічній зоні існує багато ресурсів, які можна використовувати для нашого розвитку. Наприклад, якщо подивитися на ту різницю газу, який ми видобуваємо для власних потреб і тим, що ми транспортуємо з Росії, то з урахуванням навіть технологічного газу в трубі, — це десь 9,2 млрд кубів на рік. Ми можемо це покрити за рахунок газу, який є на континентальному шельфі. І тут, до речі, величезні можливості для розвитку бізнесу з західними партнерами, зокрема й у безпековому аспекті.

Морський елемент національної культури потрібно вивчати в університетах, зокрема й у закладі при Президенті України, військових структурах. Мають бути відповідні військово-морські проекти, розвиток програм, які готують відповідних фахівців. Я пропоную створити Державний морський комітет, куди необхідно залучити представників держави, лідерів суспільної думки, професіоналів, експертів, які розуміються на питаннях ВМС, моря... Свого часу це було в Британії, Туреччині, це існує в Росії. Тобто це інструмент впливу і розвитку ВМС, адже повинна перемагати логіка і здоровий глузд.

І.К.: — Наступного року на нас чекають президентські та парламентські вибори. Чи розглядаєте ви можливість своєї участі в політиці, виборах?

— Не лише я, а й кожен із нас є елементом державної політики. Кожен із нас має право і зобов’язаний через різні інструменти впливати на неї. Нам потрібно робити правильні речі, щоб наша держава відбулася на цінностях ліберальної демократії. Наш історичний досвід ще з часів Ярослава Мудрого, досвід Козаччини, Гетьманату Павла Скоропадського (недостатньо вивчений, в тому числі з точки зору геополітики), говорить про те, що Україна відбудеться.

ДО ТЕМИ!

Дар’я ЧИЖ, Літня школа журналістики «Дня»-2018, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments