Прапор має силу тоді, коли його несуть.
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ, політв'язень радянського режиму

Ціна кремлівського слова

Євген МАРЧУК: «Через 17 років після підписання Великого договору між Україною і Росією Путін грубо порушив цей базовий документ. І не тільки цей»
1 червня, 2017 - 20:03

Днями виповнилося рівно 20 років від дня підписання так званого Великого договору між Україною та РФ, в якому було зазначено основні принципи офіційних відносин двох держав. Триває вже четвертий рік війни РФ проти України, окуповано Крим і частина Донбасу (причому щодо Криму РФ не приховує цього факту), вбито більш ніж десять тисяч українських громадян, ще більше калік, більш ніж мільйон українців стали вимушеними переселенцями, втратили оселі та зазнали інших втрат.

Нещодавно МЗС РФ оприлюднило цинічну заяву, де нинішні відносини України та Росії називають «далекими від духу та букви Договору», й причиною цього називають «государственный переворот в Киеве в 2014 г.» та «откровенно недружественные шаги нынешних киевских властей». Як писав класик: «Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать». Та симптоматика агресора відчувалася вже на початку 90-х років. Про це свідчить низка нюансів при диспутах щодо змісту Договору.

КИЇВ. 8 ЛЮТОГО 1995 Р. ГОЛОВИ ДЕРЖАВНИХ ДЕЛЕГАЦІЙ УКРАЇНИ І РОСІЇ ПАРАФУВАЛИ ПРОЕКТ ЗАГАЛЬНОПОЛІТИЧНОГО ДОГОВОРУ МІЖ ДВОМА КРАЇНАМИ. ПІДПИСИ ПІД ДОКУМЕНТОМ ПОСТАВИЛИ ГОЛОВИ ДЕЛЕГАЦІЙ НА ПЕРЕГОВОРАХ, ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄРИ — РФ ОЛЕГ СОСКОВЕЦЬ І УКРАЇНИ ЄВГЕН МАРЧУК. Є.МАРЧУК І О.СОСКОВЕЦЬ ТАКОЖ ПІДПИСАЛИ МІЖУРЯДОВІ УГОДИ ПРО РЕАЛІЗАЦІЮ РЕЖИМУ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ, ПРО ПУНКТИ ПРОПУСКУ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН, А ТАКОЖ ПРОТОКОЛ ПРО РЕАЛІЗАЦІЮ УГОДИ ПРО РЕЕКСПОРТ ТОВАРІВ, УГОДУ ПРО ТОРГОВЕЛЬНЕ СУДНОПЛАВСТВО ТА УГОДУ ПРО УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ (INTERFAX.COM.UA)

«День» поспілкувався з колишнім прем’єр-міністром України (1995—1996), екс-головою СБУ (1991—1994) та представником України в робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи в Мінську — Євгеном Марчуком. Саме Марчук був безпосередньо долучений до «кухні» розробки цього Документа і проводив вирішальні переговори щодо його остаточного погодження на рівні президентів двох країн.

«СУПЕРЕЧКИ НАБИРАЛИ ТАКОЇ ГОСТРОТИ, ЩО БЛОКУВАЛИ ВЕСЬ ПРОЦЕС РОБОТИ НАД ДОГОВОРОМ»

Євгене Кириловичу, наскільки відомо «Дню», ви брали участь не лише в розробці так званого Договору «про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією», а й відіграли ключову роль у відстоюванні принципових моментів в цьому документі, на які РФ не йшла. В умовах війни, яка вже триває три роки, питання зобов’язань і відповідальності РФ надактуальне.

— Я очолював українську сторону, Олег Сосковець — російську (а з початку переговорів — Юрій Дубінін). Те, що називається простою мовою Великий українсько-російський договір, окрім офіційної назви, ще називається базовим. Адже це Договір, у якому закладено практично всі базові компоненти міждержавних відносин України та Росії після розвалу СРСР. Окрім того, було відпрацьовано, узгоджено й підписано багато інших договорів, які мають або тематичне, або галузеве, або інші значення. В базовому ж Договорі відрегульовано принципи міждержавних українсько-російських відносин як самостійних держав. Складність полягала в тому, що паралельно з ним розроблялося декілька угод по розподілу Чорноморського флоту, декілька угод — по боргах України перед РФ за газ та інші угоди про співпрацю в різних галузях.

МОСКВА. 18 КВІТНЯ 1995 Р. ОБГОВОРЕННЯ ПРОБЛЕМ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ. КЕРІВНИК УКРАЇНСЬКОЇ ДЕЛЕГАЦІЇ, В.О. ПРЕМ’ЄРА УКРАЇНИ ЄВГЕН МАРЧУК ЗАЯВИВ НА ПЛЕНАРНОМУ ЗАСІДАННІ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ ПЕРЕГОВОРІВ, ЩО ОБИДВІ СТОРОНИ «МОЖУТЬ В ЦЬОМУ РАУНДІ ІСТОТНО, МАКСИМАЛЬНО ПРОСУНУТИСЯ В ЦІЙ ПРОБЛЕМІ». НА ЙОГО ДУМКУ, В ТОМУ ВИПАДКУ, ЯКЩО ОБИДВІ СТОРОНИ «ДОБРЕ ПОПРАЦЮЮТЬ», МОЖНА БУДЕ ВИЙТИ НА «95-ВІДСОТКОВЕ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ». КЕРІВНИК РОСІЙСЬКОЇ ДЕЛЕГАЦІЇ, ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР РОСІЇ ОЛЕГ СОСКОВЕЦЬ ЗАЗНАЧИВ, ЩО РОСІЙСЬКА СТОРОНА МАЄ НАМІР ПОВЕРНУТИСЯ ДО ДВОХ СТАТЕЙ ПАРАФОВАНОГО ДОГОВОРУ ПРО ДРУЖБУ І СПІВРОБІТНИЦТВО. ЗА ЙОГО СЛОВАМИ, ЙДЕТЬСЯ ПРО СТАТТІ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ПОРЯДОК ВРЕГУЛЮВАННЯ ПИТАНЬ КОРДОНІВ МІЖ ДВОМА КРАЇНАМИ, А ТАКОЖ ПИТАННЯ ГРОМАДЯНСТВА... ЗАПЛАНОВАНА ТАКОЖ ЗУСТРІЧ З ПРЕМ’ЄРОМ РОСІЇ ВІКТОРОМ ЧЕРНОМИРДІНИМ (INTERFAX.COM.UA)

Які питання були найбільш дискусійними?

— Дискусій було багато. Підготовка Договору тривала майже три роки. Я очолив цю роботу, коли був призначений першим віце-прем’єр-міністром уряду України. Робота над цим договором йшла дуже важко. Наведу всього два приклади. Коли нарешті ми підійшли майже до завершення роботи над цим Договором і парафували його з першим віце-прем’єром Росії Олегом Сосковцем, Росія почала наполягати на включення норми про подвійне громадянство в Україні та суттєву зміну статті про міждержавний кордон. Росія стала наполягати на вилученні всього-на-всього одного слова з 2-ї статті, де вказувалося, що сторони «поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Так ось, вони були проти слова «підтверджують».

Тобто поважають, але непорушність не підтверджують...

— Щодо громадянства, РФ хотіла, щоб в Україні залишалась норма подвійного громадянства в інтересах російськомовного населення та етнічних росіян. Пояснювалося це таким чином, що мільйони громадян в Україні російськомовні. Ми, звісно, на це не могли погодитися ні в якому разі. Це суперечило українському законодавству. Росіяни ж наполягали, начебто піклуючись про своїх співвітчизників. Тоді під співвітчизниками вони мали на увазі не лише російськомовне населення, а й етнічних росіян. За радянських часів була така практика — військовим пенсіонерам (головним чином — морякам) селитися в Криму. Такий підхід сформував велику кількість російських сімей військових пенсіонерів, які оселилися в Криму. Суперечки інколи набирали такої гостроти, що блокували весь процес роботи над Договором, але по багатьох із них було знайдено, все ж таки, компроміси. Ми вже практично закінчували роботу над Договором і навіть парафували його. І ось згадані два питання повністю заблокували майже готовий для підписання документ. Причому вперлася в ці пункти саме Росія.

«ПРОСТЯГНУВШИ МЕНІ ДЛЯ ПОТИСКАННЯ РУКУ, ЄЛЬЦИН ВИРІШИВ ПОТЯГНУТИ ЇЇ НА СЕБЕ, АЛЕ Я НЕ ДАВ ЦЬОГО ЗРОБИТИ»

Виходить, що все впиралось у Крим. І питання подвійного громадянства, і формула щодо «підтвердження непорушності кордонів». Як російська сторона мотивувала свою позицію щодо кордонів?

— Щодо «підтвердження непорушності кордонів», то тут росіяни вигадували будь-які виправдання. Мовляв, є кордон, то навіщо наполягати на «непорушності кордонів», адже потрібно тоді робити новий режим кордонів і таке інше. Ми прийшли до останнього раунду переговорів. Я в Москві на переговорах. Російську делегацію очолює Сосковець, а я очолюю українську. Через ці два питання зайшли в глухий кут. У перерві я зустрічаюся з Віктором Черномирдіним і кажу йому, що не дуже розумно внаслідок цих двох позицій блокувати роботу над Договором. Черномирдін мені каже: Євгене Кириловичу, я вас розумію, але ж зрозумійте і мене. Тобто він дав мені зрозуміти, що це не від нього залежить. Я зрозумів його натяк і запитав: а якщо я попрошусь на розмову з Єльциним? Він схвально кивнув головою. Робимо перерву, і я телефоную в Київ президентові Кучмі, щоб він домовився про мою зустріч з Єльциним. Питання можна закрити вже сьогодні, варто спробувати переконати Єльцина. Через півгодини Леонід Кучма повідомляє, що зустріч погоджена. Зрештою ця зустріч того ж дня й відбулася. Зі мною посол України в РФ Володимир Федоров, а з Єльциним був лише його радник Дмитро Рюріков. Там стався характерний епізод. За кілька місяців до того в Москві був Леонід Кучма як президент України. У Єльцина була звичка показувати в переговорах себе головним. Перед телекамерами він робив панібратські рухи, як старший брат. Начебто нічого поганого чи образливого в обіймах немає, але при цьому демонструється показова домінація. Я про цю особливість Єльцина знав. Тому коли зайшов до кімнати телевізійний оператор, а потім Єльцин з Рюріковим, то Борис Миколайович дуже по-дружньому продемонстрував, що впізнав мене ще з попередніх переговорів. Але простягнувши мені для потискання руку, він вирішив потягнути її на себе. Я, у свою чергу, при рукостисканні, як кажуть, на повну «включив» м’язи правої руки і не дав перетягнути себе до нього. Звичайно, я не робив вигляду, чому я так зробив, але Борис Миколайович злегка посміхнувся і кинув на мене трохи холоднуватий погляд. Мовляв: «Ну-ну!». Але поблажливі обійми «старшого брата» не відбулися.

МОСКВА. 18 КВІТНЯ 1995 Р. ПРЕЗИДЕНТ РФ ЄЛЬЦИН ПІДТВЕРДЖУЄ ДІЮ ПАРАФОВАНОГО ДОГОВОРУ МІЖ УКРАЇНОЮ І РОСІЄЮ. ЗА СЛОВАМИ Є.МАРЧУКА, ТАКИМ ЧИНОМ В ТЕКСТІ ДОГОВОРУ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ ФОРМУЛЮВАННЯ ПУНКТУ ПРО КОРДОНИ, ЗАПРОПОНОВАНЕ УКРАЇНСЬКОЮ СТОРОНОЮ І В ЯКОМУ ЙДЕТЬСЯ, ЩО «СТОРОНИ ПОВАЖАЮТЬ ІСНУЮЧІ КОРДОНИ ОДНА ОДНОЇ І ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ЇХНЮ НЕДОТОРКАННІСТЬ» (INTERFAX.COM.UA)

Зараз на міжнародній арені навіть пересічні громадяни могли переконатись у важливості цього прийому на прикладі потискань Трампа.

— Розпочав розмову Єльцин зі звинувачення нашої сторони. Тоді очікувався візит Єльцина в Україну для підписання цього Договору. Договір був вже парафованим, але ще не підписаний президентами, а отже, не міг бути направлений до наших парламентів на ратифікацію. Я пояснив Єльцину позицію щодо подвійного громадянства, і він нарешті погодився. А потім повернулися до згаданої непорушності кордонів, а точніше, до того самого слова «підтверджують». Єльцин: ми ж братські народи! І що ж це ми маємо всьому світу говорити про те, що підтверджуємо непорушність кордонів? І додав: я заявляв і зараз заявляю, що Крим — це Україна. А тоді, до речі, не було не те що делімітації, а й демаркації кордонів. Тоді я кажу: чому, в такому разі, існує ця ж формула «підтвердження непорушності кордонів» у договорах Росії та Казахстану, Росії та Білорусі, Росії і Таджикистану, який навіть не має безпосередніх кордонів з РФ? Чому тоді з Україною це одне слово не має звучати в Договорі? Єльцин подивився на Рюрікова, який про цей момент, мабуть, не попередив свого президента. Додаю: більш того, Борисе Миколайовичу, ви ще до ГКЧП, 1990 року в Києві, як президент РФ ще в складі СРСР підписали українсько-російський Договір, де зазначена саме така формула. На той час Росія перша із усіх країн колишнього СРСР ухвалила декларацію про державний суверенітет, і в повітрі зависло питання про можливість створення конфедерації замість Радянського Союзу. Кажу: адже це загальноприйнятна формула солідних держав. Єльцин мав звичку несподівано замовкати на переговорах, обдумуючи проблему. І тут він насупився, замовк. Настала пауза. Потім він повернувся до свого радника і проговорив: «Рюріков, а ви, як бачу, бюрократ». Звичайно, в цьому був певний спектакль, але потім Єльцин твердо сказав: добро! Тобто погодився. Звичайно, це дуже скорочена і дуже спрощена версія тих переговорів. До речі, замість планових 20 хвилин розмова тривала 40 хвилин. Але навіть після цього погодження минуло ще багато часу. Важко йшли переговори щодо розподілу Чорноморського флоту . І Договір було підписано лише через два роки, коли Єльцин прибув в Україну.

«У РОСІЙСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ВЕРХІВЦІ ЩЕ З ТИХ ЧАСІВ ЖИВЕ НЕСПРИЙНЯТТЯ ПРИНЦИПУ «ПІДТВЕРДЖЕННЯ НЕПОРУШНОСТІ КОРДОНІВ»

Чому росіяни так довго тягнули питання зі словом «підтверджують»? Можливо, вони тоді вже мали наміри порушувати наші кордони?

— Уже після смерті Бориса Єльцина ті, хто брав участь у цих переговорах, наприклад, такий російський дипломатичний «яструб» Юрій Дубінін, написав навіть статтю «Як ділили Чорноморський флот», де сказав, що Єльцин, а найбільше — Сосковець, пішли на невиправдані поступки Україні. Я не виключаю, що ідею подвійного громадянства в Україні Єльцин і сам підтримував. А ось у намаганні уникнути «підтвердження» непорушності кордонів звучало вже застереження на майбутнє.

Через 17 років президент РФ Путін грубо порушив цей базовий українсько-російський Договір. І не тільки цей. Значною мірою це і пояснює, що в російській політичній верхівці ще з тих часів живе несприйняття принципу «підтвердження непорушності кордонів». Грузія 2008 рік і Україна 2014 року є тому підтвердженням.

Виходить так, що всі подібні договори, які Росія підписувала з колишніми союзними республіками, де-факто не дають жодних гарантій безпеки цим державам з боку РФ?

— Путін порушив взагалі всі базові принципи міжнародної безпеки. Тому, наприклад, після того як Казахстан перейшов на латиницю (при їх дуже складному кордоні з Росією, якого свого часу майже не було), трапитись може все що завгодно.

Тож цей Договір, як і інші, що підписала Росія, не став дієвим запобіжником від агресії РФ.

— Після ратифікації ця міждержавна угода була направлена в Раду Безпеки ООН, де вона й зберігається як базовий міждержавний договір двох країн. Без цього Договору МВФ не пішов би на повномасштабну співпрацю з Україною. Адже Україна і РФ вийшли із однієї країни СРСР, і між ними залишилось безліч складних проблем. Я добре пам’ятаю, як ми буквально через хвилину прямо із зали переговорів повідомили телефоном нашій делегації, яка була в штаб-квартирі МВФ, про те, що тільки що голови української і російської державних делегацій Марчук і Сосковець парафували Договір. Він мав велике значення ще й тому, що в будь-якій суперечці з будь-якого питання могла бути апеляція до цього Договору.

Коли згадують слова Бісмарка про те, що договори з Росією не варті паперу, на якому стоїть російський підпис, то мушу сказати: всі договори підписують на папері. Іншого способу офіційного врегулювання міждержавних стосунків немає. Лавров якось сказав, що той саме Будапештський меморандум передбачав лише відсутність ядерної загрози від країн-гарантів. Тоді я дав на телебаченні коментар: нічого подібного, треба згадувати текст меморандуму, де згадується не властиве англійській мові потрійне заперечення. «Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використана проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином, згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй». Ніяка, ніколи, не буде. Росія наплювала і на цей міжнародний документ.

Чи можна в Міжнародному суді апелювати до цього Договору на юридичному фронті боротьби з агресором?

    — Можна. Але до цього треба провести велику роботу з правильного збору доказів російської агресії, які б витримали опонування Росії в Міжнародному суді, обчислили за дуже непростою процедурою втрати, яких зазнала держава Україна та українські громадяни від такої агресії. Потрібно зробити ще багато чого. Дуже багато.

— Як  ви  вважаєте, якби Єльцин передав владу не Путіну, а Черномирдіну, чи почалась би російська агресія проти України?

— Ніколи. Проблеми могли бути, але війни і анексії Криму не було б. Але й Україна повинна була за цей час також зробити багато для зміцнення своєї безпеки.

Валентин ТОРБА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments