Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

«Нормандська зустріч» – «гамбурзький рахунок»

«Потрібно починати широку і чесну дискусію щодо альтернативних сценаріїв розв’язання проблеми окупованих територій», — експерт
10 грудня, 2019 - 18:29
ФОТО REUTERS

Понад шість годин переговорів, чотиристоронні та двосторонні зустрічі, вечеря, втома і спільна пресконференція лідерів. Усе це про зустріч Володимира Зеленського, Володимира Путіна, Ангели Меркель та Еммануеля Макрона в Парижі в межах «нормандського формату». Україна, що затамувала подих перед першим серйозним «дипломатичним боєм» Зеленського, може видихнути. Немає ні великої «перемоги», ні великої «зради». Не будемо детально зупинятися на заявах лідерів за результатами зустрічі (все це доступно в ЗМІ), а одразу перейдемо до аналізу. 

Нагнітання ситуації і певна істерія навколо зустрічі в Парижі з боку окремих політичних сил (до речі, всі вони в різні часи були у владі — і «Європейська солідарність», і «Опозиційна платформа — за життя», і «Батьківщина»), зокрема підконтрольними їм телеканалами, не могли не «підігріти» суспільство. Звідси «тонни» різної інформації, думок і аналізів, де здебільше обговорюється форма, а не зміст: хто на чому приїхав до Єлисейського палацу, потиснув Зеленський руку Путіну чи не потиснув, в які саме крісла вони сіли під час переговорів, хто виглядав більш втомленим, а чому український президент не сказав те, або не зробив так... 

Звичайно, деталі мають значення (часом велике), тим більше в епоху інформаційних технологій, коли кожен міліметр і рух можна передати онлайн. Але суть проблеми є досить чіткою і зрозумілою — її не «розмажеш» на цілодобові марафони.

Отже, один з висновків зустрічі норманської четвірки — це рух в фарватері Мінських домовленостей. Буквально напередодні поїздки в Париж ми писали, що Володимир Зеленський має вузький коридор для маневру, відповідно очікувати якихось проривів не варто («День», № 227 за 9 грудня 2019 р.). Не дарма вже на спільній прес-конференції Путін декілька разів радив почитати текст Мінських домовленостей. Але почитати цей текст було б корисно і багатьом в Україні...

«У чергове стало зрозуміло, що всі наші сьогоднішні проблеми — кордону під контролем РФ, вимога провести вибори в ОРДЛО, відсутність безпеки, на яких жорстко спекулює РФ — закладені в Мінських угодах, які так наполегливо просував і хвалив Петро Порошенко. Людина залишила нам ціле мінне поле... А весь цей шум, піднятий його прихильниками — банальна спроба уникнути відповідальності», — вважає блогер Михайло Подоляк.

ФОТО REUTERS

Взагалі опозиції потрібно міняти стиль спілкування і поведінки, тому що гасла «ні капітуляції!» і сцена біля Офісу Президента навряд чи матимуть зворотню підтримку в суспільстві і відповідатимуть об’єктивній реальності. Особливо після останньої зустрічі у французькій столиці. 

Отже який результат переговорів? Кожна зі сторін-учасників видавила з ситуації для себе стільки, скільки змогла.

 Франція та Німеччина. У кожної з цих країн свої цілі, однак найголовніше — вони продемонстрували, що виступають головними миротворцями у врегулюванні конфлікту в Європі. По суті, вони перехопили ініціативу у американців і британців, зумівши замістити підписаний ще у 1994 році Будапештський меморандум, нормандсько-мінським форматом, що однозначно вигідно росіянам (саме цього вони і домагалися). Напавши на Україну, Росія грубо порушила Будапештський меморандум, а інші гаранти-підписанти не забезпечили, правда деталі не були прописані в самому договорі, територіальну цілісність та державний суверенітет України.

Особливо важливим для Німеччини і Франції є розвиток і поглиблення економічних відносин з Росією. Саме Німеччина допомагає РФ будувати Північний потік-2, що, за словами Меркель, все одно має зберегти транзит російського газу через Україну — і не треба ув’язувати це питання із ситуацією на сході України. Паралельно Макрон заявляє: «Росія — дуже глибоко європейська країна і ми віримо в Європу, що простягається від Лісабона до Владивостока». Звичайно, потрібно подякувати цим двом країнам за їхні зусилля і допомогу, проте Україні потрібно чітко розуміти, що замирення Росії може відбутися за рахунок наших національних інтересів.

«Колективна Європа (в особі втомлених Макрона і Меркель) відразу відповзла і відсторонилася, — пише Михайло Подоляк у ФБ. — Ніяких ініціатив і ніякої реальної зацікавленості, що цілком очікувано. Її влаштовує відсутність будь-яких «гарячих військових фаз», масової міграції та виключно хороші домовленості щодо транзиту газу. Решта — як лобісти ляжуть. Санкції або не/санкції — все одно».

 Україна. Не дивлячись на апокаліптичні настрої, Зеленський приємно здивував. До речі, ще напередодні зустрічі у Франції український дипломат Олександр Чалий відзначав, що «нормандський саміт — стратегічний успіх дипломатії Зеленського» (apostrophe.ua). «Можна сміливо стверджувати, що без політичної волі президента України і його дипломатичної напористості і сміливості зустріч б не відбулася. Тільки завдяки президенту Зеленському та його особистій команді вдалося провести довгоочікуваний обмін військовополоненими і розвести війська в трьох раніше узгоджених в рамках нормандського формату точках», — заявив Чалий.

Чи вдалося розвинути цей успіх? Лунають різні думки. Якраз з приводу подальшого обміну утримуваними особами і розведення сил і засобів в наступних трьох ділянках є позитивні сигнали. «Вони (сторони — ред.) підтримають домовленість у рамках Тристоронньої контактної групи щодо трьох додаткових ділянок розведення з метою розведення сил і засобів до кінця березня 2020 року. Вони заохочують Тристоронню контактну групу сприяти звільненню та обміну утримуваних осіб, пов’язаних з конфліктом, до кінця року на основі принципу «всіх на всіх», починаючи з «усіх встановлених на всіх встановлених», — йдеться у спільному комюніке за результатами нормандської зустрічі.

Правда на цю заяву вже з’явилася реакція лідера кримських татар. «У такому формулюванні немає кримських політв’язнів, абсолютна більшість з яких кримські татари... У мене питання до МЗС і найближчих помічників Президента України Володимира Зеленського: «Хто, персонально, виписував такий текст «Узгоджених висновків...»?», — поцікавився Рефат Чубаров.

«З обміном вивели на Червоний хрест — значить місцеві посередники типу «Медведчук потрібен тому що тільки з ним обмінюють» вилітають в трубу. І це добре», — це вже реакція Ігоря Тишкевича, експерта Українського інституту майбутнього.

З приводу інших питань порядку денного норманської зустрічі фактично домовилися домовлятися. «Вибори після умов, про які не домовилися остаточно — це значить зустрічатися будуть довго, — пише Тишкевич. — Формула Штайнмайера — прогнозовано і з урахуванням попереднього пропозиції, прийнятно. Забрати борг газом — цинічна, вигідна для нас і дратівлива для росіян схема. Грошей все одно не дочекаєшся, можливість реально відсудити активи є, але шанси невеликі, значить треба брати натурою».

«Мій особистий маркер «зради» у питанні війни — це підписання і підтримка Мінських угод. Просто тому, що вони суперечать національним інтересам України. Зеленський їх не підтримав у пункті — «спочатку вибори в ОРДЛО, а потім повернення Україні контролю над її східним кордоном». І це правильна постановка питання. Бо що це за вільні та демократичні вибори, якщо територію контролює окупант, — пише правник, адвокат Анна Маляр. — Але в Мінських угодах (2015) залишається ще пункт 11 — це Конституційна реформа на умовах окупанта і прийняття постійного закону про особливий статус ОРДЛО. Президент чітко сказав, що він проти федералізації та зміни Конституції, а от особливий статус залишається предметом перемовин».

Додамо, що пізніше Президент України уточнив, що закон про особливий статус Донбасу «треба продовжити». «Тим паче, так записано в Мінських домовленостях, що ми повинні погодити з усіма сторонами в ТКГ. Цей закон уже є. Ми його продовжуємо, але він тимчасовий — на рік», — додав Зеленський.

«Імплементація «формули Штайнмайера» поки станеться у вигляді пролонгації чинного закону про ОДРЛО, — вважає політичний експерт Олександр Кочетков (facebook.com). — Оскільки чинного, то його не треба погоджувати з усякими пушилінами і Кремлем. І всього на рік, а не назавжди, як хочуть в Кремлі. Подивимося, як це пройде в Раді, але пролонгація — це непомірно простіше, ніж протягувати новий закон».

Питання Криму, як виявилося, під час переговорів не піднімалося, хоча напередодні поїздки Володимир Зеленський обіцяв поставити це питання. «Я дуже хотів обговорювати це питання (Криму — ред.). Не буду вам брехати, тому що ми на перше ж питання про розведення витратили 30—40 хвилин, тому що у мене своя позиція. Потім обмін, він пішов легше. І до Криму детально ми не дійшли», — відповів президент українським журналістам в Парижі.

«На обговорення деокупацію Криму не буде вистачати часу до тих пір, поки ми не повернемося до питання виконання Будапештському гарантій», — відреагував у ФБ лідер руху «Сила права» Андрій Сенченко.

 Росія. Мета Кремля відома — змусити Україну і світ забути про Крим, а також продовжити фактичний контроль над частиною Донбасу, юридично закріпивши його за Україною. Глобально це означає внутрішньополітичне і зовнішньополітичне блокування розвитку країни. На паризькій зустрічі Росії не вдалося проштовхнути свій порядок денний, проте вона зуміла закріпити статус-кво Мінських домовленостей і просунутися тактично по певним крокам. Наприклад, частина експертів вважає, що розведення на трьох наступних ділянках — це відступ української армії.

«Попередня згода Вітренка (виконавчий директор НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко. —Ред.) на сплату російського штрафу «натурою», тобто прямим газом з Росії, — вважає політичний аналітик Володимир Горбач. — Сплата натурою — це вам не разова акція, а довгостроковий процес, який РФ може перервати у будь-який момент. Така собі відновлена форма залежності — вв борг, тільки навпаки. А як Путін нам той газ продавав, як продавав... Навіть на прес-конференції: «А у нас в квартірє газ, будєт і у вас, но дєшевлє на 20%». Ага, конечно».

«Тепер почнеться гра в довгу — типова для росіян, коли через безліч переговорів, зустрічей і різних обхідних маневрів будуть тиснути і схиляти до потрібного варіанту, використовуючи різні прийоми дипломатичного, політичного, торговельно-економічного характеру» — пише в соцмережі експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

Путін, повернувшись до Москви «з порожніми руками», звичайно ж буде мстити. Маючи потужні важелі тиску на Україну Кремль спробує, за чотири місяці до в наступній імовірної зустрічі, «дотиснути» Зеленського і змусити Україну піти на поступки сепаратистам Донбасу. Тому слід очікувати різкого загострення не тільки в зоні АТО, а й соціально-політичної напруженості всередині України, по самим різним приводом, щоб переконати Зеленського піти на зустріч інтересам Путіна, а не України.

«Путін, повернувшись до Москви «з порожніми руками», звичайно ж буде мстити, — припускає політолог Віктор Небоженко. — Маючи потужні важелі тиску на Україну Кремль спробує, за чотири місяці до наступної ймовірної зустрічі, «дотиснути» Зеленського і змусити Україну піти на поступки сепаратистам Донбасу. Тому слід очікувати різкого загострення не тільки в зоні ООС, а й соціально-політичної напруженості всередині України, за різними приводами, щоб переконати Зеленського піти на зустріч інтересам Путіна, а не України».

***

Тепер ми підходимо до найголовнішого. Що робити? «Починати широку і чесну суспільну дискусію щодо альтернативних сценаріїв вирішення проблеми», вважає Андрій Сенченко. Власне, подібні голоси звучать все голосніше. Адже навіть якщо уявити, що Росія почне виконувати «Мінськ», подальші пункти домовленостей все одно є програшними для України (ми не контролюватимемо цю територію). Не кажучи про те, що Крим взагалі випав з дискусії.

І тут заява Ангели Меркель про те, що вона вітає пропозиції президента Володимира Зеленського щодо зміни Мінських домовленостей, якраз є обнадійливим сигналом. «Є питання, цей документ (Мінські угоди — ред.) скам’янілий чи його можна змінювати. Адже є певні пропозиції президента Зеленського щодо його зміни. Ми сподіваємося, що цей документ знову буде гнучким і його буде оживлено», — заявила вона.

Це шанс продовжити дискусію з перегляду «Мінська» або взагалі пошуку альтернативи «нормандсько-мінському формату». Попри  слабкість Будапештського меморандуму, цей документ усе одно дає певні можливості для України. Також існує призабутий Женевський формат (Україна, Росія, США, ЄС), щодо якого також можна дискутувати. Можливо, з’являться інші варіанти. Головне, що саме в цьому напрямі українській владі потрібно активно діяти.

ФОТО REUTERS

ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»

Юрій БУТУСОВ, журналіст, головний редактор сайта Цензор.нет:

Наслідки «зустрічі року» в Парижі 9 грудня.

Домовленості, про які йшлося, можуть мати двоїсте тлумачення та вимагають роз’яснень. Отже, в чому позитив, негатив і що робити?

Позитивно:

1. Зеленський грамотно й чітко озвучив національний порядок денний, висновки із виступів можна зробити такі:

1.1. Крим і Донбас — це Україна;

1.2. Жодної федералізації України не буде;

1.3. Поступок щодо газу й обнуління перемоги України в судах над «Газпромом» не буде;

1.4. Передача Україні під контроль державного кордону — головна умова мирного врегулювання;

1.5. Перемовин на Донбасі з представниками фейкових «ЛДНР» Україна проводити не буде;

1.6. Розширюються повноваження місії ОБСЄ — для цілодобового контролю (зараз — лише вдень).

1.7. Із Донбасу треба вивести всі незаконні збройні формування, всі іноземні війська;

1.8. Донбас є «окупованим»;

1.9. Питання про амністію злочинцям і терористам не обговорюється;

1.10. Де-факто зовнішньополітичний курс України в взаємовідносинах із РФ залишається таким же, що й протягом усіх років війни, «червоні лінії» чітко дотримані, ми зберігаємо послідовність.

2. Обмін полоненими повинен відбутися до 31 грудня. Але не «всіх на всіх». Путін сказав «установленими на встановлених». Чи входять до категорії встановлених цивільні особи у в’язницях Донбасу? Чи входять до цієї категорії заручники в Криму? Якщо ще одна обіцянка Путіна призведе до звільнення якоїсь частини наших людей — це вже досягнення. Хоча, нагадаю, Путін обіцяв Порошенку та Меркель обміняти «всіх на всіх» багато разів.

3. Зеленський виступив на прес-конференції просто відмінно, і був набагато переконливішим за кремлівського бувальця в публічному діалозі. Чудово відповів Зеленський російській журналістці із заготовленим запитанням про необхідність перемовин із «ЛДНР». Мовляв, до України переїхало три мільйони біженців, і з цими мешканцями Донбасу президент спілкується щодня, в сенсі, що думка цих представників Донбасу для нього є найважливішою. Це була найсильніша емоційна мить прес-конференції.

Негативно:

1. Путін домігся підтвердження Зеленським зобов’язань щодо Мінських угод від 12 лютого 2015-го. Причому умови цієї угоди не дозволяють скласти дорожню мапу та забезпечити послідовність дій сторін — усе, як і раніше, залежить виключно від доброї волі Путіна.

2. Путін відмовився щодо повернення українських сил на український державний кордон.

3. Путін відмовився проводити вибори на українському Донбасі згідно з українськими законами.

4. Путін відмовився припиняти вогонь російських військ по українських солдатах і цивільному населенню Донбасу.

5. Путін відмовився дозволити Україні ввести миротворців на український Донбас.

6. Обговорювалося питання розведення військ ще в трьох місцях. Навіщо розводити, якщо нічого за фактом не змінюється?

7. Путін продовжує агресивні дії проти України. Продовжується війна, блокада Азовського моря, інформаційні операції.

8. Путін вимагає амністії для російських військовиків і найманців РФ як обов’язкової умови миру.

9. Путін вимагає фактичного визнання Україною «властей ЛДНР».

10. Франція та Німеччина, як і раніше, жодним чином не тиснутимуть на РФ і в перемовинах залишаються пасивними спостерігачами.

Який висновок: Країна, яка просить миру в агресора, ніколи не користуватиметься повагою агресора.

Отже, що робити?

1. Позиція перемовин має бути сформована не з прохань, а з бажання до боротьби. «Планом Б» треба не погрожувати, «План Б» треба реалізовувати, тоді до наших слів почнуть ставитися серйозно. І не треба будувати ніякої стіни та вигадувати неіснуючу панацею. Стіна у нас уже є — це українська армія. Лише вона захистить.

2. Україна повинна завдавати збитків агресорові — поглянете на приклад війни «Нафтогазу» з «Газпромом». Держава об’єднала зусилля, виробили реалістичну стратегію боротьби з «Газпромом», політичного та юридичного тиску, п’ять років її реалізовували послідовно, домоглися перемоги в судах, зараз переслідують «Газпром» у Європі та зривають його контракти. І тому на позицію України в газовому питанні Росія вперше почала зважати.

3. Давайте почнемо нарешті професійно воювати — без наступів, від оборони. Щоб не заробітчани в армію йшли, а фахівці. Розпочнемо нарешті не на словах, а на ділі реформу армії на шостому році війни, дамо генералам доктрину локальної війни згідно з обмеженнями, що діють, але поставимо мету вбивати не 30-40 найманців на місяць, а хоч би 300-400. І тоді у Путіна з’явиться інтерес до миротворців. Ізраїль воює 70 років, і щороку втрати, гинуть солдати, але це не стало гальмом у розвитку країни. Інколи війна неминуча, і втрати на війні неминучі, а сильна держава ці втрати мінімізує, і максимізує втрати ворога.

4. Ми можемо ефективно розвиватися і під час війни. Державі потрібна модернізація судової системи, оборони та безпеки, необхідні стратегії, які посилюють каркас держави, посилюють опір. Усього цього Зеленський поки намагався уникнути — в надії на диво, що Путін раптом захоче  раптом відмовитися від окупації. Дива не буде — націю і державу може побудувати лише кров, піт і тяжка праця, розумні стратегії та вперта воля в їх реалізації.

Висновок:

Розвіяні гори ілюзій у тих, хто починав ці перемовини в надії, що Путін почне ставитися до них як до рівних. І у тих, хто вірив, що на зустрічі в Парижі буде досягнутий мир, і Росія захоче припинити війну зі своєї волі.

Президент Володимир Зеленський повинен замислитися про своє місце в історії. Не як людина, здатна домовитися з Путіним, а як людина, здатна зробити Україну сильною. І лише це змусить ворога сісти за стіл перемовин і шукати миру на вигідних для України умовах.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ