Нація тримається духовними зусиллями особистостей
Євген Сверстюк – філософ, головний редактор газети «Наша віра», публіцист, колишній дисидент і політв’язень

«Система не хоче змін»

Андрій САДОВИЙ: «Мине три-чотири місяці, й ми з вами зрозуміємо, що це було — шоу чи реальне наведення порядку в країні»
3 квітня, 2015 - 10:50
ФОТО З АРХІВУ "ДНЯ"

Робота на два фронти. Обіймаючи посаду мера Львова, Андрій Садовий опосередковано бере участь і в діяльності Верховної Ради, координуючи роботу своєї партії щодо законодавчих ініціатив. І якщо першу посаду він займає вже досить тривалий час, то заявку на загальнонаціональний рівень було зроблено восени минулого року, коли партія «Самопоміч» пройшла в парламент. Про місцеве самоврядування та децентралізацію, парламентську роботу «Самопомочі» та перспективи коаліції, деолігархізацію та проблеми війни — в інтерв’ю з Андрієм САДОВИМ. 

«ДЕРЖАВА ПСИХОЛОГІЧНО НЕ ХОЧЕ ВІДДАВАТИ ПОВНОВАЖЕННЯ НА МІСЦЯ»

— Нинішнє українське керівництво від початку своєї діяльності декларує політичний курс на децентралізацію влади. Розкажіть, чи сьогодні у Львові розширюються права територіальних громад, вдосконалюються процеси самоврядування? Що вже досягнуто, а що гальмується?

— Що зроблено за останній рік? Насправді небагато. Бо щодо архбудконтролю — нуль і щодо муніципальної поліції — нуль, і щодо багатьох інших повноважень, які ми обговорювали, так само. Єдина зміна, яка відбулася, — у царині фінансів, але ще треба дебатувати, де плюси, а де мінуси такої реформи. Раніше міста наповнювали свій бюджет за рахунок прибуткового податку. 75% податку лишалося в міському бюджеті, а потім відбувалися певні вилучення. Зараз нам лишають 60%, натомість місто отримує субвенцію на освіту, медицину та соціальний захист. Спочатку все красиво виглядало, але зараз, наприклад, Львову бракує 30 млн грн, а отже, відповідальне профільне міністерство чогось не враховує. Не хотілося б, щоб у кінцевому підсумку місто знову стало заручником процесу. Причина таких явищ у тому, що держава психологічно не хоче віддавати повноваження на місця, а якщо люди не звикають бути самоврядними, то в них атрофуються здібності й таланти. Львів — це щось особливе, у нас Магдебурзьке право в крові, і ми за будь-яких обставин традиційно щось робимо, працюємо, а багато інших міст чекають команди згори. Команди немає — ніхто нічого не робить. І в цьому біда.

— А що має бути першим кроком до реальної децентралізації влади з боку уряду? Конституційна реформа?

— Якщо зводити цей процес до проведення конституційної реформи, то взагалі невідомо, коли відбудуться зміни. Аби надати містам більше повноважень, достатньо ухвалити кілька поправок до існуючих законів, але готовності це зробити поки немає. Іще рік тому був зареєстрований законопроект, який мав на меті передати повноваження щодо архбудконтролю містам, однак досі його не прийняли. Напередодні Львівського форуму місцевого самоврядування я був у голови парламенту Гройсмана й запитував, коли в Раді слухатимуть цей законопроект. Відповів, мовляв, закон голосуватимуть тільки у травні — система блокує розгляд, уже є двісті поправок... Система не хоче змін. Влада забрала з міст повноваження, і на цьому «жирує».

— Наскільки інші регіони, особливо південні та східні, готові до децентралізації, адже їхнє ураження від радянського періоду є набагато глибшим? Тут ще важливо, на які міста історично розповсюджувалося Магдебурзьке право. Чи не буде так, що для одних децентралізація стане ліками, а для інших лише поглибить проблеми?

— Так кажуть представники державної влади, які бояться віддавати повноваження містам. Але якщо цього не зробити, готовності не буде ніколи. Коли людина хоче говорити англійською мовою, то вона мусить говорити. Звісно, будуть помилки, але саме по собі це не відбувається. Так само й тут. Якщо у міст і людей не буде можливості вчитися, децентралізації не відбудеться ніколи.

Держава має лишити за собою спеціальну службу, прокуратуру, кримінальну поліцію, право визначати політику в міжнародних відносинах, аграрному секторі, тобто політику за напрямками. А вся інша влада має бути в містах і областях. Я б однозначно реформував обласні та районні адміністрації, бо вони не потрібні в такому вигляді, у якому вони є сьогодні. Мали б радше бути представництва, і не Президента, а уряду, бо ми сьогодні перейшли в статус парламентсько-президентської республіки. А по факту маємо дві виконавчі вертикалі — президентську та прем’єрську. Це закладений конфлікт, який можна вирішити тільки, коли робота просуватиметься в інтересах держави, а не задля з’ясування, хто головніший.

«ЗНАЮ БАГАТЬОХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПРИЇХАЛИ З КРИМУ ЧИ СХОДУ, І ТЕПЕР ЇХ УЖЕ ВАЖКО ВІДРІЗНИТИ ВІД МІСЦЕВИХ»

— Після анексії Криму і окупації Донбасу тисячі українських переселенців знайшли собі прихисток у Львові і в регіоні загалом. Наскільки ці люди змогли інтегруватися в західноукраїнське середовище?

— Усі, хто хотів, достатньо активно інтегрувалися. До Львова приїхали люди у більшій мірі самодостатні, дехто відкрив невеликий бізнес, орендують помешкання, хтось навіть створює нові робочі місця. Знаю багатьох людей, які приїхали з Криму чи сходу, і тепер їх уже важко відрізнити від місцевих. Українську мову опанували, погляди на життя в них стали реалістичнішими, бо раніше все-таки були певні міфи та фантазії щодо Львова. Як співає гурт «Мері», Львів — це місто, яке навіть рабів здатне створити народом.

— Після Майдану Львів став першим і єдиним містом, яке у рамках акцій від міської ради показало Західну Україну десяткам тисяч жителів сходу. Зараз багато львівських хлопців беруть участь в АТО. Чи зменшилася, на вашу думку, ментальна прірва між сходом і заходом країни із початку Майдану?

— На моє переконання, між молодими людьми, які народилися в незалежній Україні, немає уже жодної прірви. Складніше тим, хто інфікований стандартами подвійної моралі або іншими догмами, які вбивали в голови людям у Радянському Союзі. Аби пройти етап непорозумінь, потрібен час. Враховуючи, що народжується багато українців у новій добі, я не бачу суттєвої різниці менталітету. Я спілкуюся з молодими людьми, які приїжджають до Львова з Харкова, Дніпропетровська та інших міст, і не відчуваю цієї різниці.


ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Окрім зміни поколінь, важливим є також фактор правдивості інформації. Тому що люди, які мешкають на сході, дивляться переважно російське телебачення, а воно нав’язує відому позицію. То є велика зброя, і, до речі, на заході України так само. Такі процеси вигідні політикам, які створюють штучні бої між різними регіонами та ніби захищають інтереси «своїх» людей. А після закінчення шоу ці ж політики разом ідуть на пиво. Таке політичне життя.

— У Львові, незважаючи на його показову цивілізованість та європейськість, іноді відбуваються абсолютно небажані речі. Наприклад, останній парад вишиванок, який обернувся медійним скандалом через те, що патріотично налаштована молодь проігнорувала будь-які громадські звернення, зокрема ветеранів ОУН-УПА, і в складний для країни час своїми націоналістичними гаслами дала привід журналістам російських ЗМІ для нової пропаганди. Як ви ставитеся до таких випадків? Наскільки міська рада може впливати на ситуацію?

— Міська рада — це і депутати, серед яких більшість від «Свободи», і недепутатський корпус, і міський голова — це не є однорідний орган. Щодо оцінок таких ситуацій — треба завжди аналізувати деталі. Я пригадую, як під час концерту-реквієму за вбитим Білозіром на стадіоні «Україна» кілька осіб витягли великий банер «Бий москалів», що моментально відзняли російські телеканали. Епізод тривав кілька секунд, але цього вистачило: кремлівські ЗМІ показали все у потрібному їм світлі. Чи, наприклад, кілька років тому на 9 травня у Львові працівники міліції «красиво» провели автобус фірми «Фіакр», власниками якої на той час були свободівці, до вічного вогню. У тому автобусі знаходилися комуністи, які вийшли і розгорнули радянську символіку. На них одразу напали ті самі представники «Свободи». Все — картинка готова. Усі російські телеканали, вишикувані в рядочок, зафіксували, аби потім двадцяти п’ять разів на день показати це у себе вдома. В той же час у Львові було свято міста, але ніхто про це не знав і не чув. Такі епізоди — постановочні шоу. Є замовники і виконавці, а молодих людей дуже часто просто використовують у таких процесах. Про це треба говорити і показувати на прикладах.

«АЛЬТЕРНАТИВОЮ ВІЙНІ Є ПРИСУТНІСТЬ У ВЛАДІ МОРАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ. КОЛИ БІЛЯ ВЛАДИ ШАХРАЇ, ВІЙНА НІКОЛИ НЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ»

— Як ви оцінюєте температуру в новому постмайданному парламенті? Ви раніше вже говорили, що Рада не відповідає запиту суспільства. Але який вихід? Нові вибори — чи реально це в нинішніх умовах? Новий Майдан — чи переживе країна?

— Перед виборами я чітко озвучив позицію, що парламент треба обирати на пропорційній основі з відкритими виборчими списками. Якби влада почула ці пропозиції, нова Рада була б зовсім іншою, і ми мали б кардинально кращий уряд. Сьогодні у Верховній Раді десять-п’ятнадцять відсотків людей, які жертовно працюють і розуміють важливість парламентаризму. Натомість більшість — це депутати, які красуються тим, що обіймають свої посади та вкрай рідко читають закони.

Ми пішли за гіршим виборчим сценарієм. Але треба приймати це як факт і витискати максимум із того, що є. Сьогодні є коаліція, дуже непроста, але треба змушувати її працювати та робити так, аби парламент ухвалював закони, за які потім не буде соромно. Ця рада є робочою. Якщо не буде конфлікту між партіями через відносини Президента і прем’єра, при цьому буде достатній тиск громадськості, а також підтримка від країн-партнерів, то рух у правильний бік буде. Можливо, не такий швидкий, але буде. Якщо ж ми будемо бачити ті чи інші проблеми в коаліції, то не треба боятися нових виборів. В Італії чи Ізраїлі вибори відбуваються регулярно. Я не пригадую, щоб у цих країнах хоча б один термін був доведений до кінця. Замість Майдану люди йдуть на дочасні вибори.

— Але в Італії немає війни...

— Зате в Ізраїлі тривають постійні конфлікти. У жовтні в Україні мають відбутися місцеві вибори, і це слушно, бо в багатьох регіонах при владі криміналітет, який керує містами через своїх депутатів. Тому мені дуже прикро чути думки членів коаліції, які пропонують перенести місцеві вибори на невизначений термін. Я вважаю це узурпацією влади. Вибори треба проводити за відкритими списками, за тією моделлю, яка буде оптимальною для кожного міста. Бо для маленьких містечок, приміром, проводити вибори на пропорційній основі — це абсурдно. Там треба просто зменшити кількість депутатів. Проте є люди, які говорять, що бояться місцевих виборів, буцімто триває війна, не до цього. Так-от, альтернативою війні є присутність у владі моральних людей. Коли біля влади шахраї, війна ніколи не закінчиться, бо вона їм вигідна.

«НА СЬОГОДНІ МИ НЕ ГОВОРИМО ПРО ВИХІД ІЗ КОАЛІЦІЇ»

— Парламентська фракція «Самопоміч» увійшла в коаліцію на умовах, що виконуватимуть Коаліційну угоду. Але ми бачимо, що із зазначених пунктів і термінів мало що виконують і мало чого дотримуються. Наскільки міцною сьогодні є коаліція?

— Коаліція є такою, якою вона є. Те, що, можливо, не виконано усіх тих пунктів, які прописані, це ще не страшно. Можливо, почнуть більш активно працювати, адже коаліція не так давно існує — нещодавно прозвітувала лише про перші сто днів. Тому я більше налаштований вимагати від коаліції, аби вона виконувала угоду, для виконання якої вона і була створена. Це наше спільне завдання. На сьогодні ми не говоримо про вихід з коаліції. Враховуючи ситуацію, яка існує в країні, важливою є єдність адекватних сил.

— Якою загалом є атмосфера у вашій партії, адже відомі певні негативні індикатори? Наприклад, виключення з парламентської фракції «Самопоміч» Ірини Суслової. Тут виникає питання щодо критеріїв підбору кадрів на передвиборчій стадії.

— Атмосфера хороша. Важка праця, кожен законопроект опрацьовується, до кожного є зауваження, і кожне голосування, яке відбувається в сесійній залі, відбувається лише після обговорення. Немає такої ситуації, яку ми бачимо в інших фракціях, де роздають листівки, за який законопроект голосувати, а за який — ні. У нас існує дискусія.

Було прийнято жорстке рішення щодо голосування про призначення прокурора. Депутат Суслова зайняла іншу позицію, тому було моментальне рішення фракції про її виключення. Фракційну дисципліну ніхто не відміняв. Є командна гра, не хочеш — до побачення.

«ЯКЩО ПОРІВНЯТИ ФАХОВИЙ СКЛАД ВРУ ВІД 1990 РОКУ Й ДО СЬОГОДНІ — ВІДБУВСЯ РЕГРЕС»

— Під час підготовки до дочасних президентських виборів 2014 року ви відмовилися балотуватися на посаду президента України, пояснивши це тим, що бачите своє покликання бути мером Львова. Однак також зазначили, що основним часовим орієнтиром у питанні головування містом для вас є термін дії чинної каденції міського голови. Ви розглядаєте можливість зміни своєї посади після закінчення каденції?

— Кожен на своєму місці має робити якісну роботу. Моя амбіція дуже проста — бути успішним міським головою, щоб потім не було соромно. Наступне — у мене є амбіція долучитися до будівництва потужної партії, адже саме ці структури є тим інструментом у світі, який будує успішні країни. І це робота на наступні двадцять років. Партія має бути корисною для людей — ще одна амбіція. Якихось інших у мене немає. Не можуть бути усі президентами чи міністрами. А у нас чомусь велика частина політиків тим і займається, що мріє обійняти посаду. Якби люди спрямували всю енергію на вирішення тих проблеми, за які вони відповідають, ми мали б зовсім іншу ситуацію. Складні проблеми потрібно вирішувати важкою працею та відповідальністю.

Українці завжди мали владу, яку вони вважали окупаційною, особливо у нас на Західній Україні. У нас апріорі є недовіра до влади, й завжди говоримо, що влада погана. Але люди обирають собі подібних. Тому якщо не займатися просвітницькою роботою, не працювати з людьми в долині, в середовищах, то нічого не зміниться. На превеликий жаль, якість влади не покращується з часом. Якщо порівняти фаховий склад ВРУ від 1990 року й до сьогодні — відбувся регрес. Тому треба працювати з людьми, і в цьому бачу своє завдання — їздити з колегами в інші міста чи області, спілкуватися, показувати добрі практики, давати розуміння, що потрібно наводити порядок в своїй хаті.

«БАЧИМО ПРОБЛЕМУ, КОЛИ ЕНЕРГЕТИКА ДЕРЖАВИ ПЛАВНО ПЕРЕХОДИТЬ ПІД ВПЛИВ ГРИГОРИШИНА»

— Як ви можете прокоментувати ситуацію з конфліктом, який нещодавно мав місце між Президентом Петром Порошенком та на той час керівником Дніпропетровської облдержадміністрації Ігорем Коломойським? На вашу думку, чи вичерпаним є це протистояння, чи це лише пауза?

— Некрасиво. З одного боку, держава починає наводити лад зі своїми активами в нафтовій галузі. З іншого — бачимо проблему, коли енергетика нашої держави плавно переходить під вплив пана Григоришина. Я за те, щоб бізнес платив податки, а не використовував державне майно для власного збагачення. Ми повинні пройти деолігархізацію. В 1990-х роках ми отримали незалежність й позбулися впливу номенклатур, але паралельно отримали вплив олігархів, які приватизували все майно в державі. І насправді країною керували багато років лише кілька людей, що мали у власності медіа, кишенькові партії, основні активи. Щодо конфлікту — сторони між собою знайомі давно й про щось домовилися. Як воно буде — ніхто не знає, крім Президента та екс-керівника Дніпропетровської облдержадміністрації.

«ПІСЛЯ ВИСТУПУ КОЛОМОЙСЬКОГО МАЛО БИ БУТИ РОЗПОЧАТО З ДЕСЯТОК КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ»

— Між ким цей конфлікт — владою й олігархами, олігархами й олігархами?

— Мені здається, це конфлікт за владу. А назвати його учасників та їхній статус можна по-різному. Мине три-чотири місяці, й ми з вами цікавіше побачимо цю ситуацію й зрозуміємо, що це було — шоу чи реальна надія наведення порядку в країні. Кількість людей, які бажають жити в нормальній країні, зростає. Сумніваюся, що хтось зможе маніпулювати новим поколінням.

— Хотілося б також почути вашу думку щодо відомого засідання парламентської Комісії з приватизації, де був присутній Ігор Коломойський. Тоді він зробив крок, на який поки не наважився жоден з олігархів: по-перше, прийшов, а по-друге, назвав прізвища та об’єкти корупційної приватизації за часів президентства Кучми. Чому, на вашу думку, немає відповідної реакції правоохоронних органів? І суспільство відреагувало якось кволо...

— За результатами виступу екс-голови облдержадміністрації Дніпропетровська мало би бути розпочато з десяток кримінальних проваджень. Я вважаю, Генеральний Прокурор зобов’язаний це зробити. Адже були наведені шокуючі факти для українського суспільства. Все було відкрито й публічно, тому журналісти сміливо повинні адресувати запити з актуальними питаннями.

«СЬОГОДНІ МАЄМО РАКОВУ ПУХЛИНУ, ТОМУ ТРЕБА ДУМАТИ ПРО ВРЯТУВАННЯ ВСЬОГО ОРГАНІЗМУ»

— На сьогодні абсолютно очевидним є те, що Мінські домовленості не дали бажаного результату, хоча з самого початку було зрозуміло, що це програшний для нас формат. По факту Кремль повністю контролює частину Донбасу і продовжує заповнювати цей регіон своїми військовими та зброєю. Який ви бачите вихід із ситуації? Чого, на вашу думку, слід очікувати найближчим часом?

— У сьогоднішніх умовах це найскладніше запитання для держави. Ми вживаємо певних заходів, але якщо зануримося в питання Донбасу, то там і загрузнемо. Думаю, потрібно більше приділити уваги питанням наведення порядку в самій країні, щоб західні політики не називали наші реформи імітацією, а українці були свідомими учасниками всіх прозорих і відкритих змін. Маємо почати відчувати, що потуга армії зростає з кожним днем, а в арсеналі є якісне управління, забезпечення і стратегія. Тоді питання Донбасу буде вирішуватись набагато швидше. Адже коли організм одужує, то знаходяться багато нових можливостей. Сьогодні маємо ракову пухлину, тому треба думати про врятування всього організму та його одужання. Важливо, що є умовне перемир’я і люди менше гинуть, але Україна, на превеликий жаль, не є настільки сильною, як би нам хотілося. А Росія звикла говорити тільки з сильною країною.

Дмитро ПАЛЬЧИКОВ, Костянтин ЯНЧЕНКО, Львівський національний університет ім. Івана Франка, випускники Літньої школи журналістики «Дня
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments