Зрушити націю мусить її ж еліта.
Ярослав Стецько, український політичний та військовий діяч, активний діяч ОУН

«2020 рік минає без будь-якого зміцнення бойових спроможностей України на морі»

2 січня, 2021 - 12:14

Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.

Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.

1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).

2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).

4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?

5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?

6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?


«2020 рік минає без будь-якого зміцнення бойових спроможностей України на морі»

Ігор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки:

1. З історії війн та воєнних конфліктів відомо, що рахуються лише з сильними державами. Не кількісно, а якісно сильними. Сильними розумом, стійкістю та згуртованістю нації.

«Давайте говорити відверто. Ніхто не допоможе вам зробити вибір між миром і війною, але є один надійний шлях до миру… ви можете знайти мир зараз же… здайтеся! Якщо ми будемо продовжувати примирення, продовжувати відступати, нам неминуче пред’являть останню вимогу – ультиматум. І що потім?». Це слова Рональда Рейгана з його відомого виступу на національному телебаченні США у 1964 році.

Маємо усвідомити: щоб хтось не говорив – красиво і вітіювато, з чистими помислами чи прихованими смислами, але історія просто не знає успішних прикладів дипломатичного умиротворення агресора. У збройному протиборстві примирення через виключно дипломатичні зусилля врешті-решт означає ультиматум сильного і… капітуляцію слабого. Переможний мир у війні, гарячій, холодній чи гібридній, виборюється лише гнучким поєднанням жорсткої і м’якої сили, завжди закріплює перемогу для однієї сторони та поразку – для іншої. Умиротворення агресора може мати лише одну тактичну доцільність – взяти життєво необхідну паузу для того, щоб зміцнитися мілітарно, економічно і морально, врешті-решт стати сильнішим за агресора.

Тобто, щоб вистояти, перемогти та повернути окуповані території Україні вкрай необхідно бути сильною. Чи стали ми сильнішими за цей рік?

За даними UBN дефіцит промислового виробництва за перші десять місяців року сягнув майже семи відсотків, більш ніж на 20% впало машинобудування, експорт скоротився на 5%, в тому числі аграрний, що приносить близько 40% ВВП – на 7%. Зниження пасажирських перевезень сягнуло 63 (авіаційні) і 64 (залізничні) відсотків. Суттєво зросло безробіття:  якщо в минулому році було три претенденти на одну пропозицію роботи, то в цьому році – вже шість. На фоні певного пожвавлення хімічної та фармацевтичної галузей, підвищення попиту на українську залізну руду з боку Китаю, а також в 4,5 разів більшого ніж в 2019-му дорожнього будівництва, все одне ситуація не втішна: у жовтні Національний банк України прогнозував, що ВВП України у 2020 році скоротиться на 6%, але Міжнародний валютний фонд дає гірший прогноз – 7,2%. Державний і публічно гарантований борг України зараз знаходиться на рівні 63% ВВП (!).

Хтось згадає пандемію і буде правий.., але лише частково. Безумовно, коронакриза викликала серйозні соціально-економічні зсуви у всьому світі. Але, на тлі пандемії і її наслідків в розвинених країнах Європи є абсолютно чітке розуміння: прозорий приватний бізнес є основою ліберальної економіки і в ці непрості часи, щоб вистояти і зміцнитися держава має піклуватися про його живучість. Наприклад, німецький Бундестаг виділив 750 млрд євро на соціальні пакети для підтримки бізнесу та громадян. В рамках однієї з програм під назвою Kurzarbeit держава покриває 60 відсотків заробітної плати працівників, що постраждали від пандемії, або 67 відсотків для працівників, які мають дітей. Уряд Великобританії змінив законодавчі вимоги щодо банкрутства щоб дозволити підприємствам з боргами продовжити роботу. Додатково, Bank of England знизив ставку з 0,75 відсотка до рекордно низького 0,25 відсотка. Як наслідок, стало значно легше погасити кредити, оскільки іпотечні та кредитні процентні ставки також падають. «Економічний і соціальний антикризовий щит безпеки підприємців і працівників у зв’язку з пандемією вірусу SARS-Cov-2», прийнятий урядом Польщі 18 березня 2020 року, передбачив бюджетні витрати близько 212 млрд. злотих ($52 млрд) на забезпечення захисту працівників від втрати робочих місць (покриття 40% заробітної плати працівників), підтримку охорони здоров'я, безпеку фінансової системи, підтримку підприємців і держінвестиції. Зазначені дії є прикладом і виміром стійкості держави, які примножують сили і міцність нації, бо будь-яка криза має згуртовувати владу і громадян – це аксіома виживання в складних умовах.

У нас, як то кажуть, можливі варіанти. За даними лондонського дослідника ринку Kantar в Україні лише 6% компаній задоволені урядовою підтримкою бізнесу під час пандемії (в країнах ЄС цей показник складає 37%). Начебто, нашій владі є над чим серйозно попрацювати. Але, на превеликий жаль, директорій мислення на печерських пагорбах виглядає якось з точністю до навпаки. Яскравий приклад – це Постанова КМУ від 02.12.2020 року № 1198, яка на період дії карантину ввела заборону попередньої оплати товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, за винятком закупок виключно для боротьби із коронавірусом. Це стало серйозним ударом по підприємствам оборонно-промислового комплексу, який унеможливив їхню діяльність з виготовлення зброї, озброєння та військової техніки в інтересах оборони держави. Під тиском з боку виробників озброєння 23 грудня Кабміном були внесені зміни до пункту 3 скандальної постанови, чим розблоковано виконання держоборонзамовлення на 2020-2022 роки…, але лишилися забороненими передплати для проведення ремонтів та модернізації існуючого у військах (силах) озброєння, військової техніки, а також виготовлення складних комплектуючих систем для цього. Тобто, де-факто с грудня 2020 року в Україні припиняється підтримання підприємствами ОПК технічної боєздатності бронетанкової, корабельної, авіаційної та іншої необхідної для оборони держави техніки і озброєння. Ось так у нас борються з коронакризою і… війною.

В експертному середовищі вже не говорять – кричать про небезпеку південного напрямку, відкриті морські фланги з величезною кількістю різнопланових загроз. На жаль, попри усі красиві і гарні виступи, переговори і меморандуми – цей рік минає без будь-якого зміцнення бойових спроможностей України на морі, по факту після втрати в Криму основного бойового складу національного військового флоту Україна так і не створила ані москітного, ані будь-якого іншого адекватного загрозам військово-морського угруповання на морі. Хоча по москітам шансів прискорено це зробити, принаймні на рівні мінімально-необхідних спроможностей, у 2020-му було вдосталь – західні партнери відкрили Україні чудове вікно таких можливостей. Але, замість послідовної реалізації Стратегії розвитку Військово-Морських Сил Збройних Сил України до 2035 року тривають якісь абсолютно відволікаючи від професійної прагматики нападки на визначені у ній засади побудови москітного флоту, живучими залишаються непослідовні пострадянські управлінські кальки, концептуальні спагеті та незбалансовані амбіції vs ресурси.

Загрози безпеці нашої держави, викликані війною і короновірусом, пришвидшуються іншими кризовими трендами. Серед них політичний популізм і піар; олігархічно-клановий устрій країни і корупція; еволюція гібридних стратегій і тактичних дій; падіння кон’юнктури світових ринків вуглеводнів; негативні демографічні тенденції і, водночас, небезпечні міграційні вектори; зміни клімату і погіршення екології; попит на високотехнологічні професії та бурхливий розвиток технологій штучного інтелекту, машинного навчання і паралельного процесінгу – ці техно-чуда мають як світлу, так і темну сторону, тобто неочікувані кібервійни і технологічні битви ще попереду.

Усе зазначене – багатофакторне і нелінійне, несе цілий спектр загроз. Лінійними рішеннями їх подолати неможливо, тобто, вимагає професійного державного управління. Не методу проб і помилок, а асиметричного і нелінійного як самі загрози, водночас, обов’язково фахового кризового реагування та тісного державно-приватного партнерства (не плутати з олігархічно-клановим) – може влада дістане з полиці розроблений у 2015 році проект Закону «Про державно-приватне партнерство у сфері оборони та безпеки України»? Може…

Може прийдешній рік заставить владу та суспільство вивчити уроки 2020-го. Хочеться сподіватися на це…

3. На мій погляд, заслуговує на окрему увагу аналітичний блок видання – різноплановий, багатогранний і системний. Було цікаво на шпальтах газети зустріти думки Наталії Іщенко («Атака фейків»), Віталія Щербенка («Труба в нікуди…»),

Сподобалися «Рецепти лідерства», які записав редактор відділу політики газети Іван Капсамун під час розмови з громадським та державним діячем, головою руху «Сила права» Андрієм Сенченком.

Як і в минулі роки, багато для серйозних роздумів надавали глибоко системні інтерв’ю головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, які висвітлювалися в газеті. Хочу відмітити інтерв’ю UA.TV «Право слова» з Мананою Абашидзе («Україна – це політичний фенікс та країна-трансформер») та UKRLIFE.TV («Путін вже готувався приймати капітуляцію Заходу»).

4. Завжди ціную оптимізм, бо він примножує зусилля. Ціную зустрічі, обмін думками, спілкування з розумними, інтелектуальними людьми. Таких зустрічей було багато і не лише в Україні. Додайте сюди також ZOOM – «за зумітися» стало доволі популярним словом в ковідні часи. Тобто, у мене вийшла своєрідна синергія: і живі, і онлайн дискусії. І ця синергія – моє надбання 2020.

Згадую одну цікаву зустріч. В кулуарах безпекової  конференції в прес-центрі Конгресу США до мене підійшла група американських школярів, які звернулися чистою українською з побажанням взяти інтерв’ю для їхнього шкільного радіоефіру. Українська однієї дівчини була просто чудовою і співучою, практично без будь-якого акценту. Якби тоді я не знаходився у США, то подумав, що ці діти зі звичайної української школи. Ми поговорили про різні безпекові аспекти доступною для сприйняття хлопців і дівчат мовою, а потім ще про їхнє навчання, інтереси, плани і багато іншого. Наприкінці нашої розмови запам’яталися українські слова на прощання від американської дитини: «Ми любимо Україну, віримо в неї та щиро бажаємо процвітання!».

З цих слів не українки, але дитини з українськими коріннями, я порекомендував би розпочинати робочий день кожному представнику державної влади України, чи то в Верховній Раді, чи в урядових офісах, чи в кабінетах на Повітрофлотському.

5. Важкий рік. Водночас, він є повчальним для тих, хто хоче вчитися.

Для мене особисто основний урок року, що минає, полягає в тому, що турбулентний світ навколо нас швидко змінюється, і ці зміни як зі знаком плюс, так і з негативним наповненням, досить часто з першого погляду важко розпізнати що це таке. На моє переконання важливо не здоганяти ці зміни чи підлаштовуватися під них – працювати на випередження, стати живучими в цих непростих умовах, але на білій стороні цього визначення. Не просте завдання, але простою альтернативою цьому є лише занепад. 

Маємо розвиватися – хай зараз в Україні це робити вкрай важко, але все одне потрібно шукати шляхи розвитку, можливості щодо побудови нормальної країни з прогнозованим майбутнім. Важливо своїми діями не руйнувати державу, а допомагати їй стати на ноги. Допомагати стати сильною, бо ми усі разом і є держава. Вимірів цієї діяльності – мільйон, важливо обрати свої і рухатися вперед. 

6. «День» для мене був і залишається територією чистого інтелектуального повітря, повчальних історичних ретроспектив, високих смислових стандартів, елітарності та моральності. Щиро дякую чудовому головному редактору газети Ларисі Івшиній та усій редколегії видання за неперевершену місію служіння нашій нації і державі! 

Сім футів під кілем, чистих фарватерів та повних вітрил щоденній всеукраїнській газеті «День» у новому 2021 році!

Ігор КАБАНЕНКО