А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

18 років безкарності

«Юридична і моральна оцінка злочинних дій, зокрема у «справі Гонгадзе — Подольського», необхідна Україні як антидот від кучмізму», — експерт
13 вересня, 2018 - 18:45
15 ВЕРЕСНЯ 2017 РОКУ. АКЦІЯ ПАМ'ЯТІ ВСІХ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ, ЗАГИБЛИХ ПРИ ВИКОНАННІ СВОЇХ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ. БУЛА ПРОВЕДЕНА В ЦЕНТРІ КИЄВА НАПЕРЕДОДНІ 17-Ї РІЧНИЦІ ВБИВСТВА ЖУРНАЛІСТА ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ

Днями до редакції завітала наша читачка, яка обурювалася відсутністю належної уваги влади і громадськості до облаштування могили вбитого журналіста Георгія Гонгадзе. Вона живе неподалік церкви Миколи Чудотворця Набережного в Києві, на території якої в березні 2016-го поховали журналіста, і має змогу бачити, в якому стані перебуває могила. Каже раніше там були український та грузинський прапори, але вони вицвіли і їх немає кому замінити. «А так дякуючи служителям церкви, могила більш-менш доглянута — висаджені квіти, хоча тривалий час там не було ні фотографії, ні таблички — просто безіменна могила з великим кам’яним хрестом, який там стояв і раніше, — каже киянка. — Наскільки мені відомо, немає належної уваги не тільки від влади, а й від родини журналіста».

Втім, враховуючи перебіг подій у «справі Гонгадзе — Подольського» протягом багатьох років, ситуація недостатньої уваги, замовчування, фальсифікацій, продажність, небажання розслідувати справу до кінця мала і має місце по відношенню до злочинів проти Георгія Гонгадзе та громадського діяча Олексія Подольського, тому чогось екстраординарного тут немає. Однак це не означає, що потрібно мовчати.

МОГИЛА ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ НА ТЕРИТОРІЇ ЦЕРКВИ МИКОЛИ ЧУДОТВОРЦЯ НАБЕРЕЖНОГО В КИЄВІ. ВЕРЕСЕНЬ. 2018 РІК

Нагадаємо, що виконавці вбивства Георгія Гонгадзе перебувають за ґратами — це колишні співробітники міліції Микола Протасов (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі в березні 2016 року), Валерій Костенко та Олександр Попович (12 років позбавлення волі). Їхні вироки набули чинності в березні 2008 року. У випадку з Олексієм Подольським, злочин проти якого був скоєний 9 червня 2000 року, «перевертнів у погонах» також засудили — 2007 року Апеляційний суд Києва виніс вирок полковнику Миколі Наумцю та майору Олегу Мариняку, які отримали три роки позбавлення волі за перевищення службових повноважень.

А от епопея щодо головного виконавця (в обох випадках групами міліціонерів керував керівник департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексій Пукач) досі триває. Печерський райсуд столиці засудив Пукача до довічного ув’язнення, згодом Апеляційний суд Києва залишив це рішення в силі. Але сторони процесу не зупинилися на цьому і подали касаційні скарги.

Останнє засідання у Вищому спеціалізованому суді відбулося 31 травня 2017 р., на якому було ухвалено такі рішення: «Повторно направити до ГПУ наполягання про внесення до ЄРДР відомостей про шантаж і погрози для проведення розслідування (у серпні 2017-го стало відомо, що прокуратура нарешті зареєструвала цей злочин. — Авт.); доручити голові Печерського райсуду Києва та голові Апеляційного суду Києва вжити заходів щодо зняття грифу «Секретно» з аудіо і технічних записів, які відбувалися в судових засіданнях першої та апеляційної інстанціях; усунути Валентину Теличенко від подальшої участі у «справі Пукача» і запропонувати потерпілій Мирославі Гонгадзе у разі необхідності забезпечити представництво її інтересів іншим представником».

На жаль, роки йдуть, а суттєвого прогресу у справі немає. Змінюються президенти, генпрокурори, проходять майдани, давно ухвалені резолюції європейських структур із закликом розслідувати справу, однак юридичної крапки стосовно замовників так і не поставлено. Чому так відбувається? Чому з року в рік нам доводиться ставити це питання?

Наведемо лише декілька прикладів з останніх подій. Уже традиційно в ці дні вересня (цього року 13—15 числа) в річницю вбивства Гонгадзе родина Кучми — Пінчука проводить щорічну зустріч Ялтинської європейської стратегії. Уже зі складу учасників як з українського боку, так і закордонних гостей можна зробити висновок — чому справа не розслідується. На сайті yes-ukraine.org ідеться, що в зустрічі цього року візьмуть участь понад 600 провідних політиків, дипломатів, бізнесменів, громадських активістів та експертів із 28 країн.

Серед українців: Президент України Петро Порошенко, прем’єр-міністр Володимир Гройсман, мер Києва Віталій Кличко, міністр закордонних справ України Павло Клімкін, також фігурують такі прізвища, як Юлія Тимошенко, Святослав Вакарчук, Анатолій Гриценко, Андрій Коболєв, Світлана Заліщук, Сергій Лещенко, Мустафа Найєм та інші. Серед іноземців: президент Естонії Керсті Кальюлайд, спеціальний представник Державного департаменту США у справах переговорів по Україні Курт Волкер, помічник Генерального секретаря НАТО з політичних питань і політики безпеки Алехандро Альваргонзалес, голова комітету Бундестагу з питань зовнішньої політики Норберт Реттген, колишній прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер, генеральний секретар НАТО (2009—2014) Андерс Фог Расмуссен, 66-й державний секретар США (2005—2009) Кондоліза Райс, російський громадський діяч Ксенія Собчак...

Здається, «справа Манафорта» нічого не вчить. Нагадаємо, колишній діловий партнер американського політтехнолога Пола Манафорта Рік Гейтс заявив у суді про те, що одним із клієнтів Манафорта був український бізнесмен Віктор Пінчук. «Гейтс виявив, що Пінчук заплатив Манафорту через компанію Plymouth Consultants Limited за те, що він описав як юридичний проект. Він не надав інших деталей про те, скільки було заплачено або коли», — повідомляє видання The New York Times.

Ще одним негативним сигналом днями стала новина про те, що Кучма одержав найвищу нагороду Української православної церкви (ні, не Московського) Київського патріархату — Орден святого апостола Андрія Первозванного ІІ ступеня. Про йдеться на сайті фонду Кучми «Україна». За що? «За заслуги з відродження духовності в Україні, утвердження Помісної Української православної церкви і з нагоди 80-річчя від Дня народження». І ще: під час розмови Леонід Кучма та патріарх Філарет обговорили перебіг надання Томосу про автокефалію Української православної церкви. Якщо коротко оцінювати цей крок, то це ганьба!

Що думають з приводу відсутності крапки у «справі Гонгадзе — Подольського» експерти «Дня»?

«ВИКОНУВАТИ РІШЕННЯ ВИЩОЇ СУДОВОЇ ІНСТАНЦІЇ ПРО РОЗСЕКРЕЧУВАННЯ АУДІОЗАПИСІВ НІХТО ЩЕ НАВІТЬ НЕ ПОЧИНАВ»

Тетяна КОСТIНА, адвокат Олексія Подольського:

— Викликає глибоке занепокоєння та обурення тим, що відбувається у резонансній «справі Гонгадзе — Подольського», яка без перебільшення є ключовою та особливо важливою кримінальною справою в історії нашої країни.

По-перше, з травня минулого року виконувати рішення вищої судової інстанції про розсекречування аудіозаписів судових засідань у Печерському суді  ніхто ще навіть не починав. Команда чинити саме в такий спосіб, тобто «по-бєспрєдєлу», скоріше за все, йде з самої владної верхівки України. Навряд чи судді Печерського суду ризикнули б так нагло і цинічно порушувати закон без відповідної на те вказівки згори.

А у Верховному суді процесуально неіснуючим способом вчинено спробу заміни судді-доповідача по справі. Це ноу-хау від реінкарнованої касаційній інстанції найближчим часом стане предметом серйозної розмови про стан правосуддя. Так само, як і ігри з «секретністю» в усіх її проявах. Так само, як умисна, усвідомлена та систематична зміна процесуального законодавства з єдиною метою — не допустити появи в суді для дачі показань навіть у якості свідків Леоніда Кучми та інших знакових осіб.

Що стосується кримінальної справи щодо замовників... Генеральний прокурор Юрій Луценко досі абсолютно незаконно не визнає Олексія Подольського потерпілим у справі замовників злочинів проти Гонгадзе та Подольського, чим остаточно і безповоротно знехтував будь-якими правилами пристойності, переступив через право та мораль, міжнародні зобов’язання України. Переконана, що Генпрокуратура імені лідера акції «Україна без Кучми» не визнає Олексія Подольського потерпілим у справі про замовників, щоб нічим не потурбувати й не потривожити розкішне благополуччя Леоніда Кучми та його Сім’ї.

Забезпечуючи безкарність замовників, Юрій Віталійович на посаді Генерального прокурора вже планує свою майбутню політичну кар’єру ба навіть не згадує про свої багаторічні та лицемірні клятви притягнути до відповідальності замовників злочинів проти Гонгадзе та Подольського.

«В УКРАЇНІ ЩЕ НЕ СТВОРЕНО СИСТЕМИ ВЕРХОВЕНСТВА ЗАКОНІВ І ПРАВА»

Богдан ЦЮПИН, український журналіст, Лондон:

— На мою думку, крапки у «справі Гонгадзе» досі немає тому, що в Україні ще не створено системи верховенства законів і права, тому високопосадовці, впливові політики та люди з грошима можуть легко маніпулювати судочинством. Виконавців, дрібних злочинців ба навіть підставних українські суди можуть покарати. Але якщо слід якогось злочину тягнеться до впливових кіл, українське судочинство пробуксовує.

За такий стан справ відповідає все українське суспільство, бо коли немає відповідної переважної думки, то ситуація не зміниться. Україні потрібно більше якнайширшої освіти й масової поінформованості. Багато українців через малоосвіченість та пасивність не можуть впливати на процеси в країні. Наприклад, величезна кількість людей навіть не здатні сформулювати свою думку державною мовою чи грамотно написати документ.

На Заході про «справу Гонгадзе» пам’ятають переважно ті, хто стежить за подібними справами й процесами. У масовій свідомості подібні випадки довго зберігатися не можуть, бо люди на Заході також, насамперед, переймаються нагальнішими проблемами своїх країн. Чи багато людей в Україні знають чи довго пам’ятатимуть про нещодавнє мафіозне убивство журналістки Каруани Галіції на Мальті та інші подібні випадки?

«ПРОКУРОРИ НЕ МАЮТЬ КОМАНДИ ВІД ЛУЦЕНКА ЧИ ПОРОШЕНКА ЩОСЬ РОБИТИ ВІДНОСНО КУЧМИ»

Iгор ЛУЦЕНКО, народний депутат України:

— Причина безкарності Кучми в тому, що його родина є однією з найбільших медіамагнатів в Україні, вони володіють великими підприємствами, фінансовими ресурсами і відповідно до сих пір зберігають вплив на зовнішню та внутрішню політику України. За останні роки Кучма також є одним з активних переговірників від України в Мінську, і в такій ролі навряд чи хтось його буде чіпати. Менш вдало, але зять Кучми Пінчук також намагається грати роль сполучної ланки з американською елітою. Їх ніби поважають за різні міжнародні преференції, які вони набули за багато років. Тому прокурори і не мають команди від Луценка чи Порошенка щось робити стосовно Кучми, навіть якщо знають про його роль у злочинах.

В українському ж суспільстві до сих пір переважає конформізм, а в окремих його членів — любов до грошей, слави, впливу, бо все це родина Кучми за допомогою своїх ресурсів може дати. Не маючи якоїсь персональної прив’язаності до питання Гонгадзе, більшість політиків вважають, що краще не псувати стосунків з Пінчуком, вигідніше ходити на його телеканали і не згадувати прикру історію Гонгадзе. Також потрібно сказати, що всі ці інституції, які нібито опікуються свободою слова, аналізом роботи українських ЗМІ, захистом прав журналістів, здебільшого, особливо ті, що ближче до міжнародних донорів, є лобістськими організаціями. Це ще один інструмент впливу, а не спосіб захисту журналістів та свободи слова.

Врешті-решт, не можна не згадати такий об’єктивний чинник, як плинність часу і кадрів у журналістиці. Наприклад, на телебачення вже прийшло покоління журналістів, для яких історія Гонгадзе — це із розряду Переяславської ради чи Другої світової війни. Вони не були свідками подій 18-річної давності, тому ця історія для них далека. Хоча ті, хто хоче бути справжніми журналістами, звичайно, мають знати трагічну історію Гонгадзе.

«КУЧМА СТВОРИВ ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ ПОДАЛЬШИХ ПРОВАЛІВ ТА КРИЗ»

Отар ДОВЖЕНКО, журналіст, медіаексперт:

— Боюся, незабаром про те, що Кучму підозрювали в якихось злодіяннях, пам’ятатиме лише газета «День» і ще хіба що «Детектор медіа». Пінчук провів масштабну й дуже дорогу кампанію з відбілювання іміджу свого тестя, практично стираючи пам’ять суспільства і редагуючи історію. Головними акторами цієї кампанії були медіа самого Пінчука, але інші зрештою також забули, що означало слово «кучмізм» і чому була «Україна без Кучми». Люди, які за часів Помаранчевої революції були дітьми, вже закінчили університети, але їм нема звідки дізнатись про те, чим поганий був Кучма. Діє не тільки технологія забування, а й маніпулятивне порівняння начебто благополучних часів Кучми з буремними чи провальними періодами подальшої історії. Хоч насправді саме Кучма, виплекавши олігархів і вивівши на передній план «донецький клан» та Януковича, створив передумови для подальших провалів і криз. Звісно, якщо сама Україна забуває, хто такий Кучма, і починає вірити в образ мудрого «батька нації», то чого вимагати від зарубіжних політиків?

«У ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПОРЯДКУ НАМ ТАК І НЕ ДАЛИ ВІДПОВІДІ НА ЗАЯВИ СУДДІ ЧЕРНУШЕНКА — МАВ МІСЦЕ ТИСК НА СУД ЧИ НІ?»

Ганна МАЛЯР, юрист-кримінолог:

— Оцінювати розвиток подій щодо розслідування вбивства Гонгадзе з юридичного точки зору вкрай складно, тому що є певні обставини. Зокрема, в першій та апеляційній інстанціях справу слухали в закритому режимі. Частина матеріалів по справі засекречена. Тож, говорити тут фахово складно, я змушена вводити елемент припущень. Ми, тобто суспільство, припускаємо, що в цій справі були замовники, але ми не є стороною процесу, тому наше припущення не може вплинути на хід розслідування. Натомість учасником процесу є сторона потерпілої Мирослави Гонгадзе, яка має законні інструменти впливу на процес, проте вона відкликала свою апеляційну скаргу. У відкликаній скарзі як раз ішлося про вади кваліфікації, адже в рішенні першої інстанції був відсутній пункт про замовний характер цього злочину.

Як відомо, були публічні заяви колишнього голови Апеляційного суду міста Києва Антона Чернушенка про тиск по «справі Гонгадзе», який здійснювався на нього з Адміністрації Президента. Але в процесуальному порядку нам так і не дали відповіді на ці сенсаційні заяви — мав місце тиск на суд чи ні? Тобто знову ми маємо припущення, можливо, небезпідставне, але юридичної відповіді  на нього ніхто не дав. Далі заяв справа не пішла.

Сам Пукач ще 2013 року під час оголошення вироку в Печерському суді заявив, що він визнає вирок для себе зрозумілим, якщо поряд з ним будуть Кучма та Литвин. Теж гучна і сенсаційна заява, але чи використав сам Пукач всі процесуальні інструменти для того, щоб повідомити слідству і суспільству про причетність цих людей до злочину? Якщо суд відмовлявся розглядати заяви Пукача, тоді виникає питання: а чи не здійснювався тиск на суд?

У самому вироку кваліфікація здійснена за «старим» Кримінальним кодексом за ст. 93 «умисне вбивство», але пункти цієї статті, які зазначені у вироку, не передбачають кваліфікації вбивства як замовного. І це попри те, що слідством встановлено — наказ на вбивство надав покійний очільник МВС. Тобто з контексту встановлених подій ніби випливає замовний характер вбивства, але у вироку цього немає. Мабуть, у процесі розслідування були здійснені кроки, щоб не було підстав розслідувати це вбивство як замовне. Навіщо? На мою думку, тут два серйозні ризики. Перший — вийти на відомих та впливових замовників, які офіційно не фігурували до цього в матеріалах провадження.

Другий — постане питання відповідальності не лише співучасників вбивства, а вже й правоохоронців, які цей злочин розслідували. І тоді вже захищатися будуть не тільки ті, хто може бути причетний до вбивства, а й ті, хто протягом багатьох років розслідував цю справу. І чим довше триває розслідування, тим міцніше змикається коло правоохоронних органів та суду, які дали саме таку кваліфікацію в цій справі. Це коло замикається у страху, що може відкритись якась інша інформація — працювали непрофесійно або умисно щось не розслідували.

Я в цій справі песиміст. Думаю, за цієї влади немає шансів отримати відповідь, яка начебто лежить на поверхні та про яку здогадуються в суспільстві. Для мене ця справа виглядає як стяг, який кожен президент передає наступному президентові, або кожен генпрокурор передає наступному генпрокурору. Ця справа давно вже перетворилася на інструмент політичного популізму.

«НАГОРОДЖЕННЯ КУЧМИ ЦЕРКОВНИМ ОРДЕНОМ — ЦЕ ТЕРАКТ ПРОТИ МОРАЛІ Й МОРАЛЬНОСТІ»

Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ, народний депутат України другого та третього скликань:

— «Справа Гонгадзе — Подольського» лише невелика глава «справи Кучми», хрещеного батька всієї української корупції та олігархії, який «нагородив» нас своїми численними учнями, серед яких Лазаренко, Табачник, Литвин, Льовочкін, Медведчук, Янукович... та інші відомі персонажі. Практично всі головні й, на жаль, поки невиліковні хвороби української влади породжені вірусом Кучми — вірусом аморальності, безпринципності, жадібності й клептократії. Юридична і моральна оцінка злочинних дій, які були скоєні в головному кабінеті країни, необхідна Україні як антидот від кучмізму, який обплутав своїми щупальцями політику, журналістику та громадянське суспільство. Солідні винагороди від Сім’ї Кучми — Пінчука спокушають вельми нестійких західних політиків і стають вагомою причиною для глибокої моральної деградації багатьох близьких та колег Георгія Гонгадзе, які фактично продали і зрадили його. А нагородження Леоніда Кучми церковним орденом від УПЦ КП «за зміцнення духовності» — це взагалі незмивна ганьба, це теракт проти моралі й моральності...

Іван КАПСАМУН, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments