Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Американський сигнал...

Що означають санкції США проти семи громадян та чотирьох ЗМІ України?
12 січня, 2021 - 19:25

Джо Байден офіційно ще не вступив на посаду, але наслідки американської виборчої кампанії вже наздогнали окремих політиків в Україні. Днями Управління контролю за іноземними активами (OFAC) Міністерства фінансів США запровадило санкції проти семи громадян та чотирьох ЗМІ України через втручання у президентські вибори Сполучених Штатів. Американська влада вказує на причетність до цієї мережі українського народного депутата Андрія Деркача, якого Вашингтон називає «російським агентом». Проти самого Деркача США ввели санкції ще у вересні минулого року.

Наразі ж під санкції потрапили народний депутат зі «Слуги народу» Олександр Дубінський, колишній народний депутат-утікач Олександр Онищенко, колишній прокурор ГПУ Костянтин Кулик, помічники Деркача Антон Симоненко та Дмитро Ковальчук, колишній працівник посольства США в Україні Андрій Теліженко та політолог Петро Журавель. Також Міністерство фінансів США запровадило санкції проти компаній «Ера-Медіа», «Інформаційного агентства Онлі Н’юз», «Скептик» та сайту Nabuleaks. Накладені санкції означають економічні обмеження для згаданих осіб.

n По суті, ще до інаугурації нового американського президента Україні посилається сигнал, від якого, в тому числі, залежатиме подальша політика Сполучених Штатів по відношенню до нашої країни. Що означає цей сигнал? Насамперед, слід розуміти, що ведення відповідних санкцій є результатом внутрішньоамериканської боротьби між командами Джо Байдена і Дональда Трампа, в якій окремі українські групи (олігархи, політики, журналісти) брали участь на тому чи іншому боці, намагаючись взяти участь в цій грі для майбутніх преференцій. І ті, що програли, вже отримали «ответку».

Якщо звернути увагу на осіб, проти яких ввели санкції, то це Деркач і наближені до нього люди. А також люди, яких пов’язують з Ігорем Коломойським, щодо якого Міністерство юстиції США домагається конфіскації частини американських активів, підозрюючи олігарха у відмиванні коштів. Схоже, інтереси цих двох осіб (головне тих, хто стоїть за Деркачем) в американському напрямку співпали. Хоча біографії, калібр і політична вага Коломойського і Деркача суттєво відрізняються.

n Якщо заява американців про «російського агента» Деркача говорить сама за себе (на що не наважуються в державних органах України), то Коломойський має різні сторінки в своїй біографії. Наприклад, мало хто буде заперечувати його позитивну роль в подіях 2014 року, коли зусиллями тодішнього голови Дніпропетровської ОДА (також Геннадія Корбана та Бориса Філатова), «русская весна» була зупинена в регіоні. Хай навіть якщо Коломойський захищав свій бізнес в області: чому інші цього не зробили (замість цього дехто просто гудів)?

Або заява Коломойського в 2015-му на засіданні парламентської комісії про необхідність перегляду приватизації часів Леоніда Кучми. А що у відповідь? А у відповідь тодішня влада Петра Порошенка заклик очільника Дніпропетровської ОДА непросто проігнорувала, а фактично змусила його по-перше, подати у відставку, а по-друге, покинути Україну. Крім цього, проти Корбана була порушена кримінальна справа, яка згодом розвалилася в судах.   

n У нас немає мети виправдовувати Коломойського, адже він далеко не «святий» і кожен має відповідати за свої дії перед законом - головне, щоб він в Україні працював. Але виходить так, що людину, яка в 2014-му боролася з Москвою, сьогодні американці фактично штовхають в руки Кремля. Більш того, чинній владі в Україні, президенту Володимиру Зеленському, дають зрозуміти з ким можна дружити, а від кого варто триматися подалі. Чомусь подібних посилів з приводу іншого олігарха Віктора Пінчука, який за повідомленням американської преси фінансував передвиборчий штаб Гілларі Клінтон в 2016 році, немає. 

Насправді, проблема в тому, що державна політика в Україні, як внутрішня, так і зовнішня, має бути державною, а не спиратися на ті чи інші групи впливу. Не повинен жоден з олігархів диктувати як країні розвиватися і яким зовнішньополітичним вектором рухатися. Те саме стосується і зовнішнього впливу. Керування всіх влад в різні роки призвело до того, що без зовнішніх фінансових запозичень економіка країни фактично не може існувати, а звідси і необхідність виконувати певні вказівки ззовні. Все це свідчить про слабкість і розбалансованість нашої країни, про вразливість перед внутрішніми і зовнішніми викликами.


ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: