Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

«Багато матеріалів і досі не розкриті»

У Києві триває виставка документів і спогадів, присвячена «Великому терору» в Білорусі
22 травня, 2018 - 10:30

Так само, як на теренах України, «єжовщина» залишила великий шрам і на тілі Білорусі. Зокрема, це лісове урочище (у 26 гектарів) Куропати, що на околиці Мінська, де в період з 1937-го до 1941 року НКВС було розстріляно тисячі людей. Про цю трагедію білоруського народу розповідає документально-мистецька виставка «Правда про Куропати. Факти, документи, свідчення», яка відкрилася у Києві в дуже символічному місці — колишньому будинку київського управління НКВС.

Вона складається із 17 банерів, які детально розповідають про цю трагедію. Історія Куропат набула розголосу лише 1988 року, коли археолог Зенон Позняк та інженер Євгеній Шмигальов дослідили це місце, зібрали факти і надрукували статтю «Куропати — дорога смерті». У ній вони довели, що співробітники НКВС розстрілювали в тій місцевості безневинних людей і приховували це протягом багатьох років: прокладали через урочище магістральний газопровід, розширяли Мінську кільцеву автодорогу.... Цей матеріал став приводом для порушення кримінальної справи прокуратурою БРСР 1988 року і початку першого розслідування. Тоді були виявлено 510 западин із людськими рештками та особистими речами. Серед людей, яких вибірково ексгумували, щонайменше 356 було розстріляно.

Усього було чотири великих розслідування, і, зрозуміло, з’явилися поборники «радянської» теорії, які стверджували, що це була робота німецько-фашистських окупантів. Але жодного доказу «фашистської» теорії за час розслідувань так і не було виявлено.

«Перші розкопки доручили зробити після того, як діти, котрі гуляли на ділянці, наткнулися на залишки людей. У нашому розслідуванні ми знайшли нових свідків. Наприклад, одна жінка розповіла, що коли у неї пропав безвісти чоловік, вона шукала його біля Куропат і випадково почула крики: «Птушкі, птушкі (білор. птахи. — Авт.), хоть вы расскажите про нас, мы ни в чем не виноваты!» Ті люди розуміли, що їх убивали ні за що, і це дуже важко для сприйняття»,   — поділився співорганізатор виставки Генадь ДРАЗДОВ.

Матеріал для виставки збирали зі слів очевидців, документів старих розслідувань і матеріалів археологів.

«Майже щоразу висновки не подобалися комуністичним та ветеранським організаціям, тому слідство відновлювалося. Фактично, багато матеріалів і досі не розкрито. Під час останнього розслідування було знайдено розписки, видані двом людям, але коли ми звернулися до органів влади із запитом назвати імена, нам відповіли — і ця відповідь є на стендах, що це є державною таємницею. Більша частина наших матеріалів — непрямі. Імена загиблих ми отримали зі списків реабілітованих людей. Точних даних про те, скільки були вбито, — у нас немає, а держава приховує інформацію», — розповів «Дню» інший співорганізатор виставки Вацлав АРЕШКА.

Взагалі, питання Куропат майже не порушується в самій Білорусі. Цього немає в підручниках з історії, і лише через 16 років після виявлення трагедії були затвердженні межі зон охорони. Крім того, багато років тому під тиском громади влада пообіцяла встановити меморіальну пам’ятку, але це так і залишилося обіцянкою. Для білоруської влади ця історія є неприємною, бо вона «очорнює» радянське минуле, тому владні структури не допомагали в розслідуванні й намагалися продати територію пам’ятки одному забудовнику, розповідають організатори виставки. А протестувальників, котрі не дали цього зробити, розганяли сльозогінним газом і лупцювали. Однак на Куропатах стоять сотні хрестів, які встановили небайдужі люди з усієї Білорусі, Польщі, білоруські євреї в пам’ять про загиблих. Навіть уже колишній президент Америки Білл Клінтон від імені свого народу передав туди меморіальну лаву.

Як відзначили організатори, для них дуже важлива співпраця з Україною, бо в нашій країні тривають активні процеси декомунізації, і білорусам є в кого переймати досвід. Тому, як зазначив керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ, ця виставка є одним із перших кроків для них. Бо, хоч би як сумно це було, але саме подібні трагедії допомагають нації ідентифікувати себе, як не раз це було в нашій країні.

Після Києва (експозиція працює за адресою: вул. Липська, 16, Біла зала) виставку планують показати в інших містах України і за кордоном.

Євген ТЕРЕЩЕНКО, фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments