Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Без терміну давності

Чому Україна не виконує міжнародні зобов’язання у справах Гонгадзе, Подольського, Єльяшкевича?
6 листопада, 2018 - 18:26

Уперше за історію довготривалих і резонансних для України справ Гонгадзе, Подольського, Єльяшкевича, а це — вдумайтесь лише — понад 18 років, їх обговорили в Комітеті Верховної Ради в закордонних справах. Потрібно віддати належне голові комітету Ганні Гопко, яка відреагувала на відповідне звернення адвоката потерпілого у справі Олексія Подольського — Тетяни Костіної. Як відбувся захід? Це був круглий стіл на тему «Стан виконання міжнародних зобов’язань України щодо розслідування та правосуддя в справах Гонгадзе, Подольського, Єльяшкевича».

Так, це ті злочини, які стали ганьбою для кожної влади в Україні. Єдина причина чому справи Гонгадзе, Подольського, Єльяшкевича не розслідуються — це відсутність бажання чинної влади ставити юридичну крапку щодо замовників у цих злочинах, тому що «домінуючий клан» другого президента, незважаючи на всі події в країні й зміну облич на ключових посадах, усе ще впливає на прийняття рішень. А впливає, бо має ресурси, ЗМІ, зв’язки, зокрема й за кордоном. Розглянемо один із аспектів, який є показовим.

На цей раз позитивно здивувало те, що представники масмедіа не оминули увагою важливий захід. Були присутні всі провідні телеканали, друковані ЗМІ та інтернет-видання країни. Однак негативним аспектом стало те, що на виході ми майже не побачили телевізійні сюжети, статті та змістовні матеріали. Це також хитромудра форма замовчування — засвітитися, зробити вигляд, а потім нічого не дати. Хоча винятки були, грішити на всіх не будемо.

А от справжній ігнор продемонстрували політики. Виключенням стали лише народні депутати Антон Геращенко, Ігор Луценко та колишній народний депутат Григорій Омельченко, які прийшли за власним бажанням. У той самий час не прийшов жоден член... парламентського комітету у закордонних справах (крім голови Ганни Гопко), хоча кожного з них запрошували особисто. Так, можливо в когось була поважна причин, але більшість із них були в Києві, а дехто навіть брав участь у засіданні погоджувальної ради парламенту. Ірина Луценко — член комітету і, що важливо, представник Президента України у Верховній Раді. Президента, який стояв на колінах перед пам’ятною дошкою Георгія Гонгадзе і говорив, що ця справа для нього — справа честі. Або Володимир Ар’єв — член комітету і... голова Постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї Ради Європи, віце-президент ПАРЄ. Не було члена комітету, першого заступника голови Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ Юлії Льовочкіної. Не прийшла і член комітету, «єврооптимістка» Світлана Заліщук.

Перелік можна продовжувати, але картина зрозуміла. Чому акцент на ПАРЄ? А тому що міжнародні зобов’язання України щодо розслідування та правосуддя в справах Гонгадзе, Подольського, Єльяшкевича передбачають виконання резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи. Але Україна їх не виконує — з початку 2000-х, тобто стільки, скільки існують ці справи. Чому не виконує? Тому що немає прогресу в розслідуванні щодо замовників злочинів. Хто розслідує? Генеральна прокуратура України, яку в останні роки очолює один із активних учасників акції «Україна без Кучми», під час якої зокрема вимагали розслідувати «справу Гонгадзе», той хто натискав на кнопку магнітофона, щоб увесь світ дізнався про «плівки Мельниченка» та їх сенсаційний і злочинний зміст, колишній керівник МВС Юрій Луценко.

У ВІВТОРОК, 6 ЛИСТОПАДА, ГЕНПРОКУРОР ЮРІЙ ЛУЦЕНКО ЗАЯВИВ, ЩО ПОДАЄ У ВІДСТАВКУ НА ТЛІ РЕЗОНАНСУ, СПРИЧИНЕНОГО СМЕРТЮ КАТЕРИНИ ГАНДЗЮК. СПІКЕР АНДРІЙ ПАРУБІЙ НАВІТЬ ПОСТАВИВ НА РЕЙТИНГОВЕ ГОЛОСУВАННЯ ДАНЕ РІШЕННЯ, ОДНАК «ЗА» ПРОГОЛОСУВАЛИ ЛИШЕ 38 ДЕПУТАТІВ ІЗ 332, ЗАРЕЄСТРОВАНИХ У СЕСІЙНІЙ ЗАЛІ. СХОЖЕ, ГЕНПРОКУРОР БЛЕФУВАВ, БО БУВ УПЕВНЕНИЙ, ЩО НЕОБХІДНОЇ КІЛЬКОСТІ ГОЛОСІВ ЗА ЙОГО ВІДСТАВКУ НЕ НАБЕРЕТЬСЯ, НЕ КАЖУЧИ ПРО ТЕ, ЩО ЗА ПРОЦЕДУРОЮ ВІДПОВІДНЕ ПОДАННЯ ДО ПАРЛАМЕНТУ МАЄ ЗРОБИТИ ПРЕЗИДЕНТ. ТИМ ЧАСОМ, НЕМАЄ ЗРУШЕНЬ І У «СПРАВІ ГОНГАДЗЕ — ПОДОЛЬСЬКОГО», ЯКА ТРИВАЄ ВЖЕ 18 РОКІВ І ЯКУ НЕОДНОРАЗОВО ОБІЦЯВ ЗАВЕРШИТИ ОДИН ІЗ ЛІДЕРІВ АКЦІЇ «УКРАЇНА БЕЗ КУЧМИ» ЮРІЙ ЛУЦЕНКО

Але ви тільки-но послухайте яку відписку прислав заступник генерального прокурора Юрій Столярчук на ім’я голови комітету. Спочатку йдеться про те, в якому стані перебувають зазначені справи, а в кінці резюмується: «Висловлюю Вам вдячність за пропозицію залучити представників прокуратури до зазначеного круглого столу. Разом із тим у зв’язку з завантаженістю їхня участь у згаданому заході не виявляється можливою». Це свого роду також відповідь на те, чому Україна не виконує свої міжнародні зобов’язання щодо розслідування та правосуддя в справах Гонгадзе, Подольського, Єльяшкевича.

«Я перший Генеральний прокурор незалежної України, — каже присутній Віктор Шишкін, суддя Конституційного суду (2006—2015 рр.). — Ми утворювали нову Генеральну прокуратуру, а не отримали її у спадок. Знаєте скільки в мене було співробітників? Сім тисяч. Скільки їх в останні роки? Точно знаю, що вдвічі більше. А тепер візьміть законодавство 1990—1991 рр. і порівняйте обсяг роботи тієї прокуратури і обсяг нинішньої прокуратури. Сьогодні обсяг роботи в ГПУ в рази менше, тому що в них немає загального нагляду, слідства та багато чого іншого. Так я запитую — звідки завантаженість? Мені семи тисяч співробітників і більшого обсягу роботи часу вистачало, а сьогодні, коли все навпаки, їм чогось не вистачає?».

Що саме не вистачає, здається, пояснив сам Генпрокурор. На сторінці «ФБ» журналістки Ірини Ромалійської, яка дорікнула Юрія Луценка в тому, що замовники досі не названі, а представники ГПУ навіть не прийшли на круглий стіл, Генпрокурор відповів у коментарі: «почитайте, що говорить закон про термін давності». Ну що ж, дуже «змістовна» відповідь, яка «пояснює» відсутність прокурорів. Не кажучи про те, що за своєю суттю, відповідь не відповідає реальності. Ще 2015 року в Бібліотеці газети «День» вийшла книга «Котел, або Справа без терміну давності», в якій із юридичної і моральної точки зору пояснюється — чому ця справа не має строку давності.

 

«З приводу строку давності в частині замовників, як старий Кримінальний кодекс 1960 року, так і новий кодекс 2001 року, говорить про те, що якщо особа, яка вчинила злочин ухиляється від слідства чи суду, то перебіг цієї давності зупиняється, поки цю особу не затримують, або доки ця особа не з’явиться з зізнаннями, — пояснює «Дню» адвокат Тетяна Костіна. — Також, якщо особа протягом строку давності вчиняє новий злочин, то строки починають рахуватися з дня вчинення останнього злочину. Крім цього, питання про те, чи застосувати строк давності до особи, яка вчиняє злочин, у даному випадку йдеться тільки про особливо тяжкі злочини, або коли йдеться про довічне позбавлення волі, то це вирішує суд. Далі. Згідно з Кримінальним кодексом 2001 року строк давності не застосовується, коли злочин вчиняється проти національної безпеки, територіальну цілісність, посягання на державного діяча і т.д. Якщо ми говоримо про Кримінальний кодекс 1960 року, Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року, так само і КПК 2012 року, то про звільнення від кримінальної відповідальності вирішує лише суд. Але для цього суд має з’ясувати думку учасників процесу. Тобто в частині замовників убивства Гонгадзе термін давності взагалі не існує, а щодо злочину проти Подольського, це має вирішувати суд після розгляду всієї справи, і шансів на застосування давності в замовників практично немає. Єдиний можливий спосіб уникнути відповідальності для замовників цих жахливих злочинів — визнання їх недієздатними особами. Зважаючи на заяву Кучми, що він досяг «критичного віку», не виключаю, що саме ця версія може бути застосована для уникнення замовників від відповідальності».

Був присутній на заході й Мортен Енберг, глава Офіса Ради Європи, представник генерального секретаря РЄ з координації програм співробітництва, який уважно стежив за всіма виступами.

А вони, крім змістовності, були й дуже емоційними, особливо Олександра Єльяшкевича та Олексія Подольського. Щоправда, не прийшов жоден іноземний посол, яких також запрошували. «Сталася цікава ситуація, — каже Ганна Гопко, — коли одна з послів знайшла час прийти на захід, пов’язаний із корупційними зловживаннями при торгівлі українською деревиною, а трохи згодом — на цей захід, час не знайшовся. Нас напередодні поінформували, що посла не буде, тому що її... немає в Україні. Тобто з міжнародних дипломатів також не кожен хоче брати участь у заході, який пов’язаний із такими резонансними справами. Напевне, на форуми YES ходити вигідніше».  

Більш детально про зміст перебігу подій під час круглого столу — у виступах його учасників.

«УБИВСТВО ГАНДЗЮК Є НАСЛІДКОМ ТОГО, ЩО ЗАМОВНИКИ В СПРАВАХ ГОНГАДЗЕ, ПОДОЛЬСЬКОГО, ЄЛЬЯШКЕВИЧА, НЕ ПОКАРАНІ»

Ганна ГОПКО, голова комітету Верховної Ради України в закордонних справах:

— Під час засідання погоджувальної ради парламенту в понеділок, народні депутати вимагали включати в порядок денний створення тимчасової слідчої комісії щодо розслідування вбивства Катерини Гандзюк, оскільки результатів розслідування цього злочину ми досі не побачили. Це свідчить про те, що непокаране зло (на сьогодні відсутні результати розслідування щодо замовників у «справі Гонгадзе — Подольського»), на жаль, має здатність масштабуватися. Тому щоб система не породжувала нові непокарані злочини, важливо поставити крапку в старих справах.

У контексті міжнародних зобов’язань України, ми хотіли б обговорити — чому це важливо, адже 18—20 вересня 2018 року в Страсбурзі в межах Комітету міністрів Ради Європи тривало чергове засідання з питань прав людини на рівні міністрів заступників держав-членів. Серед важливих питань, які розглядалися під час засідання були — порушення прав людини та невиконання рішень Європейського суду з прав людини державами-членами. Стосовно України комітет розглянув ситуацію щодо прогресу трьох справ, одна з яких — «Гонгадзе проти України». В результаті комітет у чергове звернувся до України з вимогою якомога скоріше надати інформацію про касаційне провадження стосовно ув’язненого екс-генерала МВС Олексія Пукача, одного з винних у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе. Також у цьому рішенні висловлено очікування, що провадження буде стрімко завершене, та жаль із приводу того, що незважаючи на попередні рішення, після 18 років розслідування в підбурюванні та організації вбивства Гонгадзе, воно все ще потребує повного завершення. Комітет міністрів наполегливо закликав українську владу швидше завершити розслідування у відповідності зі стандартами Конвенції. А також дати додаткові роз’яснення щодо поточної ситуації в контексті захисту журналістів. Українська влада має до 31 березня 2019 року надати оновлений план дій, або представити відповіді на питання подальшої оцінки результативності заходів, вжитих владою.

СМІЛИВИЙ КРОК...

Наше завдання — обмінятися думками як Україна має продемонструвати прогрес у розслідування цих важливих справ. Мені прикро, що від Генпрокуратури ніхто не прийшов, це також показово. Мені хотілося б, щоб одного дня й Кучма, й Литвин, і інші, причетні до цього злочину, прийшли в суд і дали свідчення. Я не бачу перешкод, якщо вони вважають себе невинними.      

«ГПУ ПРОДОВЖУЄ РОЗСЛІДУВАННЯ ФАКТІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПІДБУРЮВАННЯ ДО УМИСНОГО ВБИВСТВА ЖУРНАЛІСТА ГОНГАДЗЕ»

Iван ЛIЩИНА, заступник міністра юстиції України — Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини:

— «Справа Гонгадзе» об’єднана з кількома рішеннями, які стосуються порушення права на життя й на ефективне розслідування. Коли йдеться про рішення ЄСПЛ, ми кажемо «Гонгадзе проти України», коли ж ми говоримо про Комітет міністрів, ми кажемо «група Гонгадзе», куди входить кілька десятків інших справ. Комітет міністрів об’єднує їх відповідно до своїх внутрішніх стандартів, і у відповідних державах пояснює яким саме чином вона виконала чи не виконала рішення щодо групи справ. У заході індивідуального характеру — це сплачення індивідуальної компенсації. Набагато складніше, коли йдеться про ефективне розслідування. Тут, дійсно, в України досить серйозні проблеми, зокрема й у «справі Гонгадзе». Заходи загального характеру стосуються змін у законодавстві, в адміністративній практиці, які спрямовані на те, щоб подібних порушень у подальшому не відбувалося. 

Головним слідчим управлінням ГПУ впродовж 2000—2008 рр. проводилося розслідування в кримінальній справі за фактом умисного вбивства журналіста Гонгадзе. Під час розслідування було встановлено, що вказаний злочин вчинено під керівництвом Пукача О.П. та його підлеглими — представниками розвідки МВС. 2008 року їх було засудження до позбавлення воля. 2013 року вироком Печерського суду м.Києва Пукача було засуджено до довічного позбавлення волі за умисне вбивство журналіста Гонгадзе за попередньою змовою групи осіб. З 2017 року справа перебуває у Вищому спеціалізованому суді. Потім справу було передано до нового Верховного Суду. Станом на сьогодні триває виконання ухвали ВССУ від 31 травня 2017 року. Крім того, слідчими ГПУ продовжується розслідування фактів організації та підбурювання до умисного вбивства журналіста Гонгадзе.

За останні роки в Україні були прийняті численні інституційні та законодавчі зміни у сфері захисту прав журналістів. Зокрема Закон України «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів» було доповнено положеннями щодо відповідальності за посягання на життя та здоров’я журналіста. Кримінальний кодекс України було доповнено статтями щодо погроз або насильства щодо журналістів, умисного пошкодження майна, посягання на життя журналіста, захоплення журналіста як заручника. З метою забезпечення належного реагування на будь-які прояви загроз життю журналістів Міністерство інформаційної політики України співпрацює з Радою Європи для захисту журналістів. На цій платформі оприлюднюються факти порушення свободи слова та нападів для журналістів...  

Усю інформацію, яку надає урядовий уповноважений до Комітету міністрів Ради Європи, він отримує від відповідних органів. Я не маю матеріалів справи. Якщо якась інформація не надійшла чи була викривлена, то немає жодних проблем звернутися до мого офісу чи мене особисто, щоб ця інформація була надана. Ба більше, ніхто нікого не обмежує безпосередньо подавати інформацію до Комітету міністрів РЄ, тому що ще відкритий орган, до якого постійно звертаються правозахисники.

«ЖОДЕН ПУНКТ ІЗ РЕЗОЛЮЦІЙ ПАРЄ, ЯК НА МЕНЕ, УКРАЇНОЮ НІКОЛИ НЕ ВИКОНУВАВСЯ»

Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ, народний депутат II та III скликань Верховної Ради:

— Пан Ліщина особисто не надав інформацію Комітету міністрів Ради Європи про те, що в касаційній інстанції розглядається не лише скарга Пукача та його адвокатів, а й скарга Подольського, моя скарга, скарга колишнього генерального прокурора та судді Конституційного суду України Віктора Шишкіна. Ба більше, він фактично ввів у оману Комітет міністрів РЄ, сказавши, що рішення щодо розсекречення було прийнято за клопотанням Пукача та його адвокатів, хоча це зробила адвокат Подольського — Тетяна Костіна. Пан заступник міністра юстиції робить вигляд, що він чогось не знає, хоча це публічна інформація, яка була оприлюднена в ЗМІ. Про це знають усі, але чомусь не знає пан Ліщина.

Чи будемо ми звертатися до ЄСПЛ та інших світових інституцій? Це наше право, яке ми обов’язково реалізуємо. Але лише після того, як завершиться «справа Гонгадзе» в Україні. Чому? Тому що спочатку ми хочемо пройти весь шлях у нашій країні, незважаючи на те, що більшість близьких і колег самого Гонгадзе продали й зрадили його. Тому що я маю певні моральні зобов’язання перед пам’яттю Георгієм Гонгадзе, адже це єдиний журналіст, який після замаху на мене дав мені можливість із лікарні вийти в прямий ефір і заявити офіційно, що замовником нападу на мене є Леонід Кучма.

ПАРЄ ухвалює резолюції, які несуть рекомендаційний характер для країни щодо якої приймаються ці резолюції. Крім справ, які пов’язані з Гонгадзе, Подольським та Єльяшкевичем, адже є постанова Верховної Ради від 10 січня 2002 року. В ній йдеться про таке: «Вважати за необхідне виконати в першому кварталі 2002 року вимогу резолюції ПАРЄ від 27 вересня 2001 року щодо дотримання обов’язків та зобов’язань Україною, зокрема прискорити та завершити розслідування вбивства Георгія Гонгадзе або розпочати, вразі потреби, нове незалежне розслідування цієї справи за допомогою міжнародних експертів. Розпочати спеціальне розслідування щодо побиття народного депутата Олександра Єльяшкевича, передбачити в державному бюджеті на 2002 рік 500 тис. грн для проведення експертами, яких визначить Рада Європи, експертиз таращанського тіла та записів розмов у кабінеті президента України стосовно Гонгадзе, Єльяшкевича та Подольського».

Але Україна досі не виконала постанову Верховної Ради, а відповідно й резолюцію ПАРЄ. Далі були ще резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 2003, 2005, 2009 років. У цих резолюціях ви все прочитаєте, пане Ліщина. Так от, жоден пункт із цих резолюцій, що стосується мене особисто, ніколи не виконувався. Й сюди Столярчук, а тим паче, Луценко, не приходять не тому, що їм немає що сказати, навпаки, їм є що сказати, бо особисто Столярчук і особисто Луценко брали участь у фальсифікаціях справ. Хоча той самий пан Луценко разом із Тарасом Чорноволом 14 березня 2003 року особисто передав необхідне обладнання й записи «плівок Мельниченка» Міністерству юстиції США.

Як можуть виконуватися резолюції ПАРЄ, які в нас мають обов’язковий характер, якщо досі Олексій Подольський не є потерпілим у частині замовників у своїй же справі? Тим часом, пан Луценко вдає, що він збирається щось розслідувати у справі щодо замовників. І саме тому, що сторона Подольського — єдина в цьому процесі, яка реально зацікавлена, щоб замовники понесли покарання, сам Подольський не є потерпілим у справі. Ви ж, заступник міністра юстиції, про це не повідомляєте в міжнародні організації. Тому до вас і претензії, а не тому, що ви просто передаєте інформацію. Ви хоч один раз запитали у суб’єктів резолюцій ПАРЄ, рішень ОБСЄ, як рухається ця справа? Якщо б ви сьогодні не побачили Подольського, ви взагалі б знали про його існування? У вас самого не виникало бажання зустрітися з нами і напряму дізнатися інформацію?

Звичайно, ми самі інформуватимемо міжнародні організації. А поки Тетяна Костіна тому й звернулася до комітету Верховної Ради в закордонних справах, адже йдеться вже не про внутрішні справи України, а про свідоме й систематичне невиконання нашою країною своїх міжнародних зобов’язань. Я, до речі, можу ще довго розповідати про те, як українська влада також не реагує на листи члена Гельсінської комісії Конгресу США Стіва Коена, які стосувалися справ Гонгадзе, Подольського та Єльяшкевича. Не реагував президента Януковича, не реагував в.о. президента Турчинова, не реагує президента Порошенко. А Петру Олексійовичу я хочу нагадати, що 20 вересня 2000 року він мав призначити Георгія Гонгадзе своїм прес-секретарем.        

«СПРАВА ГОНГАДЗЕ — ПОДОЛЬСЬКОГО» ПОЧИНАЛАСЯ ЗІ «СПРАВИ ЄЛЬЯШКЕВИЧА», ЯКУ ЗЛОЧИННО СФАЛЬСИФІКУВАЛИ»

Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ, громадський діяч, потерпілий у «справі Гонгадзе — Подольського»:

— Яке має відношення зміни в Кримінальний кодекс до розслідування «справи Гонгадзе — Подольського»? Те, що нам розповідав пан Ліщина є свідченням того, що 18 років Українська держава не хоче займатися цією справою. Не треба нам читати лекції з кримінального права, ви скажіть, що конкретно зроблено за 18 років, щоб замовники вбивства Гонгадзе сиділи в тюрмі, адже ви доповідаєте від імені Української держави?

Багато хто з журналістів думає, що Подольський ніяк не може пробачити Кучмі свої синці. Так ось, крім цієї справи, існує десяток моїх друзів, які постраждали й були вбиті. Я можу називати прізвища, але вони вам нічого не скажуть. Але так розпорядилась історія, що Мельниченко записав тодішнього президента. І виявилось, що за трьома записаними справами стоять десятки інших подібних злочинів. Тому я тут і буду битися, адже справа не лише в одному Гонгадзе, а в усіх безвинно вбитих кравченками, деркачами, кучмами, які ділили наше майно. В цьому моя мотивація.

Завдяки конкретним європейським резолюціям, завдяки Конгресу США, завдяки міжнародній спільноті, яка приїжджала і зустрічалась зі мною, це питання піднімається. Але, на жаль, українським журналістам, за окремим винятком, це не цікаво. Ні Мостова, яка викурила пачку цигарок із вбивцею, ні інші цим не цікавляться. Жоден із президентів не відповідає на це питання, бо фінал розслідування «справи Гонгадзе — Подольського», це коли замовник сяде за грати. Це буде початок боротьби з системною корупцією. І тоді вже не буде вбита Катерина Гандзюк, бо ми будемо питати в злодіїв. Ми — ті, кого сьогодні вбивають. А без цього вони продовжуватимуть вбивати і відчувати свою повну безкарність.

Із чого починалася «справа Гонгадзе — Подольського»? Вона починалась із пана Єльяшкевича. Чому тут немає Луценка? Тому що «справа Єльяшкевича» — це пряме звинувачення Кучми в убивстві. Щодо Єльяшкевича Кучма вже після замаху на плівках прямо сказав, що треба його добити. Він так і сказав: «Добити цього «жидьонка». Я хотів би, щоб тут був посол Ізраїлю і щоб ми про це згадали. Це було пряме замовлення вбивства. В результаті, як була сфальсифікована ця справа? Підсудного навіть у суд не приводили, не було на суді і потерпілого Єльяшкевича, хоча у вироку йдеться про те, що він виноситься за згодою сторін. Ніхто не допитаний, жодних свідків. Знаєте чому? Тому що не було самого суду. Суддя підписав вирок у своєму кабінеті, який йому принесли з Адміністрації Президента, до того ж російською мовою. Потім усі ці документи заховали, щоб не дати Єльяшкевичу можливість скористатися ними і подати апеляцію. А знаєте хто цей суддя? Той, кому було доручено вести закритий процес щодо Пукача в першій інстанції — Печерському суді, Андрій Мельник.  

Щодо мене, то я виявився не потерпілим у замовленні мого ж катування. Й тепер Генеральний прокурор Луценко, який мені клявся, що він життя покладе за демократію та встановлення справедливості, просто уникає мене. Як таке може бути? Кого ж тоді захищає наша Феміда? Виходить, що я — не людина, Єльяшкевич — не людина, Гонгадзе — не людина, а лише Кучма в нас людина? Якщо ви сподіваєтесь, що за Катею Гандзюк не буде інших, то це не так. Адже поки ми не будемо ставити крапку у відповідних справах, то злочини будуть повторюватись. Я не хочу жити в країні, де можуть убити моїх внуків. Моя онучка хоче бути журналістом. Вона чесна й буде писати правду. То до чого я маю готуватися? Може, нам нарешті треба стати українцями й добитися справедливості, які примусять Луценка сидіти тут і відповідати. І не лише тут, а й на Майдані, де він нам багато чого обіцяв. Домогтися, щоб замовник нарешті був покараний.  

 

Іван КАПСАМУН, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments