Біль поза строком давності
Україна вшанувала День пам’яті жертв політичних репресій
Туди нещадно, зі злобою, непорушною методичністю звозили тіла розстріляних НКВД-шниками людей. Щодня. Десятки, сотні тіл щодоби. Таємно ховали в лісі. Й досі історики можуть лише дуже приблизно визначити кількість жертв. Кажуть, близько 100 тисяч — серед них українці, поляки (не менш ніж тисяча), росіяни, євреї, білоруси... Цивільні та військові, інтелігенти, робітники, селяни... Вся їхня «провина» полягала лише в тому, що їх у 1937—1940 роках прирік на смерть терористичний тоталітарний режим СРСР.
У третю неділю травня в Україні, згідно з указом Віктора Ющенка, виданим 2007 року, відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. Жахливим символом злодіянь сталінського режиму був і назавжди залишиться Биківнянський ліс під Києвом. Трагедія Биківні (з приблизно 100 тисяч таємно похованих вдалося встановити прізвища 14200 жертв, робота з ідентифікації триває) стоїть, і завжди стоятиме, в одному ряді з такими непростимими злочинами проти людства, як Аушвіц, Бабин Яр, Бухенвальд, Дахау, Заксенхаузен, Катинський розстріл. Радянська влада тричі створювала «неупереджені» державні комісії з розслідування цього злодійства (у 1945, 1971, 1987 роках), і, ясна річ (а як могло бути інакше?), всі ці комісії «об’єктивно» доходили висновку, що ці розстріли — «справа рук німецько-фашистських загарбників» (причому 1987 року було знищено багато документів, що мали прямий стосунок до справи). Але правда завжди перемагає, про справжніх винуватців вбивств тих, хто був секретно захоронений у Биківні, дізнались Україна і світ. Василь Симоненко та Алла Горська віддали заради цього життя...
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Такий біль не може мати терміну давності. І такий день не може бути «протокольним» заходом. Виступаючи на меморіальних зборах у Биківні, Президент Петро Порошенко, зокрема, зазначив: «Биківнянський ліс — далеко не єдине місце в Україні, де виконувались і перевиконувались так звані «ліміти» на масове знищення людей... Але це чи не найбільша братська могила в Україні, де спочили десятки й десятки тисяч невинно убієнних. Сюди розстріляних привозили прямо вантажівками, іноді цілими колонами».
Страшні й точні слова. Для газети «День» принципово важливо (бо ми не один рік багато разів розповідали про цю виняткову людину), що глава держави згадав у своїй промові Євгена Степановича Грицяка — Українця, Борця, Гуманіста, Вільну Людину. Ось що сказав П. Порошенко: «Буквально днями відійшов у вічність Євген Грицяк, Царство йому небесне. Він — один із очильників легендарного Норильського повстання в таборах ГУЛАГу, яке політв’язні підняли невдовзі після смерті Сталіна. Його подвижницьке життя доводить, що серед українців завжди були герої, здатні чинити опір найжорстокішій диктатурі». І далі Президент процитував уривок зі спогадів Євгена Грицяка: «Коли почався штурм військами НКВС захоплених в’язнями табірних зон, солдати та офіцери поливали свинцем повстанців із автоматів й кулеметів; українські патріоти відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося — заспівали свій гімн «Ще не вмерла Україна».
Доповнимо думку: саме такі люди, як Євген Степанович Грицяк, завжди будуть найнадійнішою запорукою того, що тоталітарні злочини, подібні Биківнянському, більше ніколи не повторяться. І ще: якщо Президент публічно наголошує, що Євген Грицяк — Український Герой, то чи не варто було б закріпити це офіційним Указом?
