Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Час ставати спроможними!

Роздуми про те, коли і як громадяни стануть суб’єктами політичного процесу в Україні
6 вересня, 2018 - 10:35
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1996 р.

«Крізь білий шум повсякденності чутно наполегливий шепіт. У кав’ярнях на Подолі, в барах Печерська, на тролейбусних зупинках Відрадного.

— Потрібно щось робити...

— Так, потрібно щось робити...

— Адже якщо він — це ж п...ц...

— А якщо вона — тим паче п...ц...

— Потрібно щось робити...

— Потрібно щось робити...

— Зідзвонимось на тижні...

— Ага...

Крізь білий шум м’яким поступом крокує привид. Привид спроможних громадян...», — перефразовую політичного експерта та футуролога, співзасновника Quantum Future Lab Дениса Семенова, який після нашої з ним та низкою колег зустрічі написав в fb подібного змісту пост.

Такі зустрічі відбуваються не лише в столиці. На них можна наткнутися  в Хмельницькому, Львові та Франківську, в Полтаві, Дніпрі та Черкасах, у Миколаєві, Одесі та Чернівцях...

Про це публічно та приватно дискутують у соціальних мережах...

Чому? Чому люди почали активно обговорювати стан речей в Україні, ймовірні сценарії перебігу подій та їхні наслідки для себе та країни?..

Відповідь буде банальною — громадяни політично дорослішають, а тому шукають способів набуття спроможності задовольняти свої політичні потреби!

За час Незалежності в значної частини українців сформувалася потреба в інших «умовах гри» та середовищі, в якому вони живуть та працюють. Так, потреба жити добре була завжди. Але от лише сьогодні з’являється артикульоване розуміння, що саме вони потребують, щоб жити добре.

Процес дорослішання зайняв у нас 27  років...

1991 року, коли ми здобували Незалежність, люди були політичними дітьми, тому в основній масі вважали, щойно вирвемось з СРСР заживемоооо! А як же по-інакшому, якщо ми весь союз годували... І не лише годували! Ті, хто бачив наживо листівки «Руху» або їх фотокопії в інтернеті, пам’ятають їх сюжет з порівняннями тисяч тонн зерна, які ми збираємо, заліза, яке ми виготовляємо, і т.д. із аналогічними показниками передових країн Європи.

2004 року ми стали тінейджерами, які хотіли обрати хорошого батька. Того, який буде дозволяти робити те, що ми любимо. Хоча я називаю Помаранчеву революцію «Юр’євим днем», коли ми вимагали виконання права зміни поганого пана на хорошого. Щоб він краще про нас піклувався.

2013 — 2014 ми вже стали підлітками. Такою собі амбітною цілеспрямованою молоддю, яка бунтує і вимагає від батьків належного ставлення та дій. Мовляв, ви маєте робити те, що ми кажемо!

Ми протестували і вибухали праведним гнівом, коли проти нас застосовували силу, чинячи спротив діям влади! Ми засвистували лідерів політичної опозиції, коли вони розповідали про свої «перемоги» в перемовинах із Януковичем, оскільки вони не відповідали нашому підлітковому баченню!

Не даремно робить революції молодь! Так було й у нас...

Але революції не творять нову якість. Революції лише зупиняють певні процеси, які нас не задовольняють. І якщо ми не запускаємо нові процеси, то ми, рано чи пізно, зіткнемося з черговою потребою зупиняти негативні процеси, які ініціюють ті, хто продовжує перебувати у владі.

І по-іншому бути не може...

Не може політик, якого привели до влади, не виконувати замовлення свого роботодавця. І тут, багато людей часто робить помилку, сприймаючи за роботодавця тих, хто голосує. Насправді вже давно, після корпоратизації політичної системи України — переходу зі збору підписів на грошову заставу, появі монополії в інформаційному просторі, з появою підкупу виборців та інших технологій — політику замовляє той, хто її оплачує!

Політик, беручи в олігархів та спонсорів кошти, відпрацьовує їх, після входження до парламенту чи потрапляючи на іншу представницьку посаду.

Першим, ці обранці, створюють схеми та доступ до ренти, як-то «Ротердам +», а також управління монополіями та видобутком надр, а другим — посади, щоб ті торгували рішеннями.

Такий собі «ріал політік» — хто привів політика до влади, той «замовляє йому музику»...

Олігархи, місцеві барони та їхні посіпаки вже давно освоїли основи цієї реальної дорослої політики. Саме тому вони докладають зусиль, щоб необхідний для них політик прийшов до влади!

От уявіть, що ви дали своїй партії доступ до каналів комунікації в які інвестуєте сотні мільйонів чи дали гроші на кампанію в тих же, захмарних для простого українця, розмірах. Правда ж, що ви з усіх сил допомагатимете їй перемогти, аби ваші інвестиції не прогоріли?!! Або уявіть людину, яка дала кандидатці в президенти за посаду прокурора $50000, щоб у разі перемоги вона призначила цю людину на посаду... Звісно, ця людина просто зі шкіри вилізе, аби його фаворитка перемогла!

Такий політичний «фандрейзинг» дає можливість кандидатам, які назбирали на кампанію великі суми грошей, щедро «засівати» округи, заліплювати їх білбордами та промовляти нам з усіх «щілин»      — оберіть мене і буде вам щастя!!!

Як наслідок, ми живемо в країні якою керують люди, що інвестували свої чи «чиїсь» кошти для потрапляння на посади... А потім, із цих же причин, вони думають на своїх посадах про монетизацію своїх «крісел», а не службу громадянам...

Звідси в нас усі проблеми! А не через недолугу Конституцію, як нам намагається пояснити дехто.

І тішить те, що це розуміє багато людей! Багато людей уже подорослішали та зрозуміли, що поки не замовиш власної музики, будеш змушений слухати шансон...

Громадяни починають розуміти, що досить шукати кращої опіки, досить вимагати від когось того, за що ми не заплатили — потрібно визначатися, яку країну ми хочемо мати в результаті приходу своїх політиків до влади, обирати найбільш достойних, які хочуть це робити і спроможні на це, і привести їх до влади, фінансуючи виборчі кампанії цих політиків.

І тут приходить розуміння, що кожен із нас неспроможний поодинці боротися з ресурсами, які інвестують у політику олігархи та інші «спонсори». Висловлюючись корпоративною риторикою, на що здатен міноритарій у боротьбі з мажоритарним інвестором у боротьбі за призначення підконтрольної ради директорів?!! Правильно! Ні на що...

Доки кожен міноритарій не об’єднається довкола спільних інтересів із собі подібними, як це зробили «євробляхери» створивши «АвтоЄвроСилу», а потім ці спільноти за інтересам не об’єднаються між собою для узгодження спільної картинки майбутнього і технічного завдання для ради директорів, яку вони хочуть призначити для реалізації цієї картинки майбутнього, кожен міноритарій буде приречений жити за правилами мажоритаріїв, які через власну «раду директорів» змушуватимуть нас до цього.

Отже, звідусіль чути шепіт. Шепіт політично зрілих дорослих громадян, які шукають способів набути спроможність...

Вони обговорюють імовірні сценарії розвитку подій. Вони обговорюють варіанти об’єднання. Вони обговорюють правила взаємодії. Вони обговорюють кількість часу, яку вони мають приділяти процесу набуття спроможності, аби досягти результату. І головне, вони обговорюють, скільки грошей мають інвестувати в усе це!

Якщо хочемо впливати на «раду директорів» своєї країни, якою є уряд, маємо бути спроможні формувати власну більшість у парламенті.

Поява Руху акціонерів країни, який об’єднає «міноритаріїв» довкола спільної ідеї майбутнього України та створить інструменти замовлення такого майбутнього, зробить цих акціонерів спроможними конкурувати з олігархами за комфортні правила гри та середовище для життя та роботи.

Цілком природно, що олігарх та інші спонсори дійсного стану речей в Україні захищатимуть свій монопольний вплив на політичну систему. Це їхній природний інтерес.

Тому слід бути готовими, що лише спершу нас не помічатимуть, і вже дуже швидко нас почнуть висміювати і боротися проти нас. Але врешті-решт, коли краплі сформують океан, ми переможемо! Все як заповідав Ганді...

Політично зрілі дорослі громадяни розуміють, що шлях буде не легким. Особи, які не зацікавлені в змінах, будуть намагатися сіяти розбрат у їхніх лавах. Будуть намагатися дискредитувати всі починання. Навіть створюватимуть клопоти та серйозні проблеми. Але вони розуміють — іншого шляху набуття суб’єктності не існує!

Що швидше ми дорослішатимемо і що швидше гуртуватимемося, то швидше ми набудемо спроможності перемогти в боротьбі за встановлення інших правил та умов.

Що швидше ми перетворимо власну потребу в цих інших правилах гри та умов на платоспроможний попит, то швидше ми будемо спроможні замовити політикам реалізацію своїх інтересів.

Що швидше кожен із нас включиться в формування такого Руху акціонерів країни, то швидше ми набудемо суб’єктності.

Саме так, звичайні громадяни подорослішавши та об’єднавшись перетворяться з об’єкту впливу на суб’єкт, який здатен замовляти музику в своїй країні.

Якщо ви бажаєте набути цю спроможність, давайте творити цей Рух акціонерів країни разом!

P.S.

Якщо ви хочете, аби ми швидше набули суб’єктність — поширюйте цю публікацію. Визначіть скільки часу та грошей ви готові інвестувати в створення Руху акціонерів країни і виходьте на зв’язок. Щоб ми могли гуртуватися, координуватися та планувати свої подальші дії.

Час ставати спроможними!

Руслан РОХОВ, громадський діяч, голова правління Агенції «Спільні зусилля», спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments