Ваші мертві обрали мене.
Джеймс Мейс, американо-український історик, політолог, дослідник голодомору в Україні

Чого чекати від миротворців на Донбасі

якщо «альтернативи Мінську немає»
14 листопада, 2017 - 18:34
ФОТО REUTERS

Яка користь для України в миротворцях на Донбасі? Чим «блакитні шоломи» будуть кращі, ніж сьогоднішня місія ОБСЄ, яка через своє помірковане ставлення до діяльності угрупувань «ДНР» та «ЛНР» та дуже обмежений характер своєї діяльності давно вже стала причиною незадоволення українців та об’єктом для невеселих жартів?

Ці питання останній час турбують все більше мешканців України, які стежать за новинами. Остання зустріч помічника Володимира Путіна Владислава Суркова та спеціального представника США по Україні Курта Волкера в Белграді, на якої вони обговорювали саме можливу миротворчу місію на Донбасі, ще більше актуалізувала цю тему.

За підсумками зустрічі Сурков заявив, що «американські друзі» передали свої пропозиції до російського проекту резолюції Ради безпеки ООН — «29 абзаців» та уточнив, що делегація РФ погодилася тільки з трьома із них. Отже, поки що ні в кого немає чіткого уявлення, якою буде (якщо буде) миротворча місія на Донбасі.

Втім, є дещо, в чому ми можемо бути впевнені вже зараз: миротворці ООН завжди є інструментом світового співтовариства із чітко виписаними рамками та правилами своєї діяльності, який застосовується із конкретною метою — забезпечення миру. Цей «мир» і ця ціль діяльності миротворчої місії можуть бути абсолютно різними — все залежить від того, до чого домовляться ворогуючі сторони та що саме вирішить Рада безпеки Організації Об’єднаних Націй. Зрозуміло, що, скоріше за все, політичною метою миротворчої місії на Донбасі стане імплементація Мінських домовленостей. Нагадаю, що ще 17 лютого 2015 року РБ ООН на своєму засіданні одноголосно підтримала «Комплекс заходів по виконанню Мінських угод», прийнятий і підписаний в Мінську 12 лютого 2015 року. Ініціатором цього рішення була Російська Федерація, постійний член Ради Безпеки.

У світовій практиці є приклад, коли метою миротворчого контингенту є контроль за дотриманням військового та політичного договору між сторонами конфлікту — в Боснії і Герцеговині саме миротворці забезпечили виконання Дейтонських мирних угод. Відповідальність за імплементацію договору, підписаного у грудні 1995 року представниками сторін конфлікту — лідерами Боснії, Хорватії та Сербії — було покладено на НАТО, і саме сили Альянсу розпочали тоді здійснення миротворчої місії.

IFOR — Implementation Force, Сили імплементації — мали мандат РБ ООН з 20 грудня 1995 по 20 грудня 1996 року. За цей час у Боснії і Герцеговині було забезпечено сталий мир і проведено перші післявоєнні вибори. В грудні 1996 року місія IFOR передала повноваження SFOR — Stabilization Force, Силам стабілізації. Основна мета SFOR полягала в створенні безпечних умов для цивільного та політичного відновлення країни.

За наступні 8 років Дейтонські угоди були більш-менш втілені в життя, ситуація в країні стабілізувалося, і в грудні 2004 року керівництво миротворцями в БІГ було передано від НАТО до EUFOR (European Union Force, Сили Європейського Союзу). Втім, Альянс зберіг свою значну присутність в миротворчих силах.

Місія EUFOR ALTHEA («Алфея», на честь грецької богині зцілення) має на меті все теж забезпечення дотримання Дейтонських угод і — додатково — сприяння європейської інтеграції Боснії і Герцеговини та розвитку власних збройних сил країни. (Як бачите, мало спільного із повноваженнями сьогоднішніх спостерігачів ОБСЄ на Донбасі).

7 листопада 2017 р. Рада Безпеки ООН в черговий раз продовжила мандат EUFOR ALTHEA в БіГ ще на один рік — міжнародна спільнота досі побоюється відновлення конфлікту.

Можна навести один приклад із неспокійного сьогодення Боснії і Герцеговини та реагування на це миротворців.

Минулого року на місцевих виборах у місті Столац під час голосування справа дійшла до бійок між мусульманами і хорватами та до погромів дільниць. В місто були введені сили EUFOR... і все відразу заспокоїлися. Через деякий час були проведені нові виборі, але вони вже пройшли тихо й мирно.

Оцінка успішності миротворчих місій в БІГ суперечлива. Нібито, вони повністю виконують своє призначення. Але сам факт того, що через 22 роки після завершення війни в країні досі присутні миротворці, каже нам, що щось там не так.

Втім, проблеми Боснії і Герцеговини зовсім не в миротворчих силах — справа в Дейтонських угодах, які зупинили збройних конфлікт, але не змогли забезпечити довіру та співробітництво між колишніми ворогами та повноцінне функціонування держави, «зшитої» з ворожих «клаптиків».

Миротворці завжди є похідним від досягнутих політичних домовленостей, лише виконавцями рішень, що приймаються політиками. Є, звичайно, приклади, коли «блакитні шоломи» займалися самодіяльністю та здійснювали якийсь дії за рамками повноважень, але така поведінка є поодинокими і нетиповими виключеннями. Саме тому, аналізуючи ефективність миротворчої місії на Донбасі, нам треба ще раз ретельна вивчити домовленості, на виконання яких ця місія може розпочатися. Якщо, як нам кажуть, «альтернативи Мінську немає», то і миротворці будуть лише забезпечувати виконання цих угод, а не «повертати Донбас Україні» таким, яким він був до війни, як це уявляють деякі оптимісти. Чи є в цьому Україні якась користь? Звичайно, війна має припинитися.

А поки рішення щодо миротворців ще не прийнято, перечитайте уважно «Комплекс заходів по виконанню Мінських угод», прийнятий і підписаний в Мінську 12 лютого 2015 року, щоб знати в який країні нам, вірогідно, доведеться жити. І ще приготуйтеся до того, що миротворчий процес може розтягнутися на роки, і навіть на десятиліття.

КОМЕНТАРІ

«ВОЛКЕРУ ВІДОМІ ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ З БОКУ УКРАЇНИ ЩОДО ПИТАНЬ БЕЗПЕКИ»

Ольга АЙВАЗОВСЬКА, представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи:

— Політика США базується на тому, щоб не приймати рішення по Україні без України. Весь час пан Волкер як перед зустріччю з Сурковим, так і без них навідується в Україну та навідує ключові центри прийняття рішень — народних депутатів, високопосадовців, експертів. Він формує позицію з якою їде до Суркова. Волкеру чітко відомі червоні лінії з боку України щодо питань безпеки. Реалізація політичного етапу неможлива без належного забезпечення всіх перших пунктів Мінських домовленостей, що стосується відведення військ, обміну заручниками тощо. Наголошую — пан Волкер добре розуміє український контекст і його дотримує. Позиція щодо того, на що Україна ніколи не піде, давно верболізована та озвучена. Необхідне забезпечення миру й порядку на тимчасово окупованій території, виведення російських військ і озброєння. Лише це може стати умовою для подальшого руху по політичному треку, і обмін заручниками також має стати вагомим сигналом для того, аби побачити, що перемовини ведуть до якогось результату.

Ніхто не планує спрощувати миротворчу місію до рівня, який пропонує РФ, — ні з українського боку, ні з боку США. Дуже важливо, що пан Волкер одразу після свого призначення ясно вербалізував факт наявності зброї і представників кадрового контингенту військових РФ на Донбасі. Він відкинув можливість вживання терміна внутрішній конфлікт, який у даній ситуації є недоречним і який хоче нав’язати Росія. Вводити в обману сторони перемовин РФ не вдасться.

«НА ЖАЛЬ, ПОЛІТИЧНІ ГАСЛА У СЕРЕДИНІ КРАЇНИ МОЖУТЬ СТАТИ НА ЗАВАДІ»

Костянтин ГРИЩЕНКО, колишній міністр закордонних справ України:

— З контактів, які я мав із Волкером, можу сказати, що він достатньо наполегливо відстоює певні принципи. Із Сурковим вони відпрацьовують не стільки резолюцію, яка, безумовно, буде потрібна, якщо з цих перемовин щось вийде, скільки напрацьовують набір певних принципів, які мають бути підґрунтям політичного врегулювання зокрема й із залученням миротворців. Без таких принципів залучати тисячі й тисячі миротворців немає сенсу. Звичайно, на цих перемовинах Україна неприсутня, але Волкер достатньо оперативно інформує українську сторону. Можливо, він не все розповідає, але всі розуміють, що ті компроміси (а без них ніяк не вдасться просунутись уперед), які будуть узгоджені під час цих зустрічей, доведеться провести через Верховну Раду. Тому американцям важливо знати, що є принципово важливим і водночас можливим для втілення. Тим паче враховуючи те, що виборчий етап у нас практично розпочався й депутати будуть чуттєво ставитися до таких голосувань зважаючи на реакцію народу.

Питання можливих компромісів є питанням комплексним і висмикувати щось окреме доволі складно. Коли в меню ми маємо десятки елементів, то поступка в одному дає можливість вимагати від іншої сторони поступок у іншому. Одне зрозуміло, що низка вимог, які були погоджені в рамках Мінських домовленостей, сьогодні викликають в українському суспільстві серйозне неприйняття. Те, що сторони лише по трьох пунктах досягли згоди, говорить про те, що ми ще не скоро матимемо комплекс рішень щодо згаданих можливих компромісів. На жаль, політичні гасла в середині країни можуть стати на заваді. Дуже небезпечно, коли замість реального укріплення обороноздатності, лунають лише заклики до радикалізму. Популізм є великою перешкодою на шляху до досягнення конструктивного компромісу. Не будемо також забувати, що нинішня влада не зацікавлена в електораті, який залишився на окупованих територіях Донбасу й Криму. І це теж є тим стримуючим фактором, чому вона не поспішає вирішувати це питання. Це дуже вигідно для деяких сил показувати себе як начебто захисника, але при цьому нічого не робити щодо врегулювання ситуації.

Підготував Валентин ТОРБА, «День»

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments