Дмитро ЯРОШ: «міфічний» і реальний

Дмитро Ярош – один із тих діячів, хто не потребує особливого представлення. Причому не тільки в Україні. Об’єкт путінської пропаганди, політик з радикальною риторикою і водночас чолов’яга з доброю посмішкою, «візитівка» якого стала інтернет-мемом. Аналізуючи його заяви, здається, що він переймається виключно військовою справою, але його власна політична пізнаваність – незаперечний факт. Після виходу з «Правого сектору», за його словами, через втрату впливу на внутрішні процеси і небажання бути «весільним генералом», була створена організація «Державницька ініціатива Яроша». Втім на неї, говорить Ярош, через фронт в нього часу немає. Однак не слід забувати, що він, крім військового, ще й народний депутат, а також заступник голови комітету з питань національної безпеки і оборони. І хоч він очолює рейтинги депутатів-прогульників, каже, що цим не переймається. Чому? Про це та багато іншого говоримо із Дмитром ЯРОШЕМ.

«У ГЕНШТАБІ У МЕНЕ КОНКРЕТНЕ ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ – КООРДИНУЮ ДІЯЛЬНІСТЬ ДОБРОВОЛЬЧИХ ФОРМУВАНЬ»

- Які здобутки і прорахунки за три роки після Майдану 2014 року, в якому ви, зокрема, стали революційною силою, можете назвати?

- Перше і головне – те, що нам удалось втримати державу, хоч це було дуже важко зробити, адже одразу після революційних подій почалася відкрита військова агресія Російської Федерації, і зрозуміло, що всі сили, у тому числі, і тих людей, які робили Революцію, були кинуті на захист незалежності та територіальної цілісності нашої держави. Тому я б сказав, що це найголовніше. Крім того, нам, як державі, вдається позбуватися залишків тоталітарної комуністичної системи, що буде мати особливо велике значення для майбутніх поколінь. Нам вдається уникнути того, що буває при війні – фінансового дефолту держави, економічного краху тощо. Безумовно, це є позитив. Для людей, які люблять мандрувати, можна ще згадати безвіз. Із негативів – всі їх бачать, немає сенсу перераховувати. Це і низький рівень життя, попри велику кількість кримінальних проваджень і затримань непереможна наскрізна корупція. Але катастроф якихось не відбувається і слава Богу.

- Які настрої на передовій і серед командування?

- Настрої бойові. Я тільки власне з самого «передка», з однією бригадою пройшовся, подивився – хлопці відмінно себе почувають, техніка вся в нормальному стані. Всі готові захищати Батьківщину до останнього подиху і звільняти територію від іноземних загарбників. У Генштабі у мене дуже конкретне функціональне завдання. Я координую діяльність добровольчих формувань і командування Антитерористичної операції. До нас прислуховуються, нас задіюють. Зрозуміло, що я там часто маю свою точку зору, але справа командування – прислуховуватися до моїх порад або ні. Хоча, чесно кажучи, коли я щось раджу, то воно так і трапляється.

- Не секрет, що після агресії Росії оборонні потуги України в короткий термін були створені фактично з «нуля». При чому великою мірою силами волонтерського руху і за допомогою добровольців. Як відбувався цей процес?

- Такі люди були тоді, є зараз і, дай Бог, будуть і завтра. Якби не війна, ми б волонтерський рух до такого рівня не підняли. Допомагали і прості громадяни, і люди, які у нас володіють всілякими компаніями та важелями впливу на економічну і фінансову ситуацію. Крім великої допомоги сформованих волонтерських організацій, як «Донбас SOS», підтримували «Епіцентр», мережа супермаркетів «АТБ», особисто її співвласник Геннадій Буткевич. Це із відомих компаній, яким я давно хотів публічно подякувати. Так, завдяки «АТБ» у  нас є можливість одягати, харчувати, забезпечувати проживанням наших хлопців з батальйонів і т.д. Допомога не припиняється буквально з перших днів війни, з Майдану. Особливо це важливо для добровольчих підрозділів, які не мають матеріальної підтримки держави. Тож тільки за рахунок таких людей і компаній, як «АТБ», вони вже три роки воюють і добре воюють. Пам’ятаю, як ми сотнями закуповували форми, каски, бронежилети тощо – обсяг допомоги величезний. Професійний рівень дуже високий, підрозділи Української добровольчої армії – одні із найбоєздатніших на фронті, і існує УДА тільки завдяки добровільним пожертвам. Я щиро-щиро дякую всім, хто допомагає армії – хтось дає 10 гривень, хтось мільйон, всім. Без них ми не могли б вести ту війну. В 5-му окремому батальйоні є дуже хороший снайперський взвод, вони постійно потребують гільз, пороху, набоїв. Зараз хорошими гвинтівками ми їх забезпечили, але витратних матеріалів бракує. Діаспора теж підключається, присилає необхідні речі.

«РЕАБІЛІТАЦІЇ БІЙЦІВ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЙНІ ЦЕРКВИ»

- В чому полягають потреби військових зараз?

- Потреби в принципі не міняються. Це, як правило, легкові машини для пересування фронтом. Дуже часто, навіть, у командирів бригад ЗСУ, батальйонів немає хорошого транспорту. Військова техніка – і танки, і БМП – на превеликий жаль, часто випуску 60-70-х років минулого століття. Хлопці, звичайно, їх доглядають, але зрозуміло, що це техніка іншого покоління. Не секрет, що є проблема некомплекту особового складу. Тобто, незважаючи на те, що матеріальне забезпечення військовослужбовців зараз доволі непогане, у порівнянні з колишніми роками і тилом, при тому всьому люди не дуже йдуть у Збройні Сили. Одні бояться війни, інші – забюрократизованості, бо це теж якийсь нездоланний недолік у ЗС. В іншому хлопці забезпечені доволі непогано. Хотілось б більше, але економіка України не в найкращому стані, і ми це прекрасно розуміємо.

- Як функціонує Українська добровольча армія? Зараз це фактично єдине добровільне військове формування. Раніше була інформація, що ви говорили з Президентом щодо законодавчого оформлення і перетворення добровільної армії у державну структуру. Чим закінчилися ці перемовини?

- На сьогоднішній день Українська добровольча армія – це штаб армії з багатьох управлінь, 5-й і 8-й окремі батальйони, окремі легкопіхотні загони «Волинь», «Вольф», «Чорний туман», медична служба – батальйон «Госпітальєри» та управління військової розвідки, плюс загони територіальної самооборони, які ми активно розбудовуємо в тилових областях. Тобто це доволі об’ємна військова система. Я справді вів розмову, і продовжую її вести, як з Президентом, так і з всіма державними чиновниками. З Андрієм Парубієм, депутатами – про те, щоб законопроект було прийнято. З Президентом я не мав зустрічі після того, як він сказав «я подумаю». Сподіваюсь, буде зустріч, і він мені, нарешті, дасть відповідь: «так» чи «ні». На моє глибоке переконання, така структура, як добровольча армія, і це показує практика європейських країн, - один із вагомих факторів національної безпеки і оборони. А для нашої, воюючої країни, коли маємо таку імперію поряд з собою, це дуже і дуже важливо. Тому я все таки буду переконувати Верховну Раду, Верховного Головнокомандуючого, щоб вони взяли хоча б за основу той законопроект, який у нас є. Я його навіть не реєструю зараз. Бо один раз зареєстрував, він не набрав голосів, відкликав. Якби Президент вніс його як першочерговий, то швиденько би прийняли. Це було б дуже добре і для нашої держави, і для хлопців, які вже більше трьох років воюють по таким неформальним військовим частинам і підрозділам.

- Останніми днями пройшла новина про інцидент з вашим охоронцем (боєць вистрелив у ногу таксисту за небажання відповісти на «Слава Україні» - Ред.). Ви дали відповідь у Facebook. Але ця ситуація фактично вкотре оголила наслідки відсутності роботи з ветеранами АТО по їх психологічній реабілітації та інтеграції в цивільне життя. Як вважаєте, чи достатньо працює держава в цьому напрямку?

- Ця проблема існувала, існує і буде існувати. Навіть така велика імперія, як Радянський Союз, не могла дати раду цій проблемі після Другої світової, потім – Афганістану. Знаю, що Україна намагається працювати у цьому напрямку. Ті ж самі волонтерські організації створюють реабілітаційні центри тощо. Але бачимо, що людський фактор є людський фактор. Я писав в тому пості, що, буває, люди тримаються роками, а потім – якийсь зрив, після якого всі його стреси вилазять назовні. Жодна держава, навіть США, не може застрахуватися і уникнути цього на 100%. Трапляються самогубства, насильства, навіть теракти. В Україні, на мій погляд, можуть допомогти українські традиційні церкви. Капелани УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ – всі вони сильно працюють на фронті, але треба, щоб вони активніше працювали з хлопцями і в тилу. В нашому випадку, ми своїх хлопців не називаємо ветеранами, бо війна ще не закінчена. А ми воюємо на своїй території, тому навіть якщо вони не на фронті – вони резервісти. Ветеранами будуть, коли ми переможемо в цій війні, а ми обов’язково переможемо. В минулому році наші активісти з тилових структур були на зустрічі в Міністерстві оборони, Міністерстві соціальної політики, пропонували певну комплексну програму, певні речі сьогодні починають реалізовуватися. У нас є спеціальний відділ, який власне займається і психологічною, і фізичною реабілітацією бійців. Будемо сподіватися, що держава все це підтримає, і якомога швидше втілить в життя. А діям бійця у цій історії дадуть правову оцінку.

«ПОТРІБНО ШУКАТИ НОВІ ДИПЛОМАТИЧНІ ФОРМАТИ»

- Яке ваше ставлення до Мінських домовленостей? Їх називають «мінським котлом» з одного боку, але з іншого – вони допомогли зупинити кровопролиття. Що ви скажете?

- Загальне ставлення до «Мінська» у мене негативне, бо якщо його імплементують у життя держави, ми отримаємо поразку на всіх рівнях і демонтаж держави як такої. Але знов ж таки, події під час Іловайська, після Іловайська примушували дипломатів, головнокомандувача до підписання якихось документів, бо стан ЗСУ тоді був справді плачевний. Зараз ми відновили наші Збройні Сили, хоча, звичайно, ще не досягли того, чого б хотілося. Свою тактичну роль «Мінськ» виконав, і я вважаю, що потрібно шукати нові міжнародні формати, адже цей не працює. Бойові дії не припиняються. Будапештський формат був би логічний, адже в такому складі нам давались гарантія і у країн, які туди входять, крім Росії звичайно, послідовна антиімперська політика.

Можливо комусь хотілося б, щоб приїхав хороший «дядя» чи «тьотя», умовно кажучи, Ангела Меркель, і навела нам порядок, вигнала агресора з Донбасу та Криму. Не дуже мені віриться, що так станеться. Не для того Путін туди заходив, щоб просто так піти. Безумовно необхідно максимально посилювати політичний тиск на Росію. Але розрахунок наш має бути, в першу чергу, на силу українського народу, на силу наших Збройних Сил, інших державних силових і недержавних силових структур. Я розумію, що Крим у військовий спосіб після того, як Росія перетворила його на величезну військову базу, звільнити буде важко. Але провести, у свій час, коли ми будемо готові, миттєву військову операцію по східним окупованим районам Донецької та Луганської областей – це нам під силу. Головне, щоб на те була політична воля і ми готувалися до цього, а не думали, що прийде хтось і нам допоможе.

«НАЦІОНАЛІЗМ ВКОРІНЕНИЙ В ІСТОРІЮ НАШОЇ ДЕРЖАВИ»

- Ваш відхід з «Правого сектору» і започаткування своєї політичної партії. В чому сенс останньої, якщо вона не дуже активна? Яким вбачаєте майбутнє націоналістичних рухів, чи можливе їх об’єднання?

- Я не говорив про політичну партію ні тоді, ні зараз. Йшлося про громадсько-політичний рух, який, якщо нам вдасться, ми створимо. Хоча наголошував, що для мене як було, так і залишається, в пріоритеті – захист України. В «ДІЮ» в основному входять хлопці, які були на передовій, очолює її Андрій Шараскін, позивний в нього «Богема», один із хлопців, які гідно повоювали і були направлені в тил власне для такої діяльності. Основним завдання цієї громадської організації є допомога фронту – залучення людей, волонтерських ресурсів, з чим вона успішно справляється. Наприклад, одна з найуспішніших акцій – це проведення рішень обласними радами, якими добровольців визнано учасниками бойових дій. Завдяки цьому наші хлопці не тільки з УДА, а й з інших батальйонів, отримали такий же соціальний пакет, який мають військовослужбовці ЗСУ – учасники бойових дій. Поки немає виборів, все йде, як має йти. Зараз хлопці готують з’їзд руху, можливо, навіть на червень в Запоріжжі...

Якщо подивитись на Революцію, всю війну, то націоналісти завжди тримали «перед» скрізь, червоно-чорні прапори і зараз майорять над частиною моїх підрозділів. Не треба плутати ідеологію і партійні структури або конкретних людей, які можуть заробляти позитив або великий негатив. Це завжди так було. Націоналізм – єдине майбутнє для України, він вкорінений в наш народ і в історію нашої держави. У нас є таке націоналістичне формулювання – українська нація народилась тоді, коли перша крапля червоної української крові впала на чорний український ґрунт. Українському  націоналізму вже тисячі років. І його формули дуже зрозуміло і змістовно висловив в поетичній формі Тарас Шевченко: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Політичну форму дав Донцов, Міхновський, Бандера, Стецько та інші. Це тяглість із покоління в покоління української нації, а як його там починають інтерпретувати – справа десята, все одно націоналізм жив, живе і буде жити, як колись Ленін казав про комунізм (сміється – Ред.). Націоналізм має дуже велику перспективу. І те, що хлопці, які займаються партійною політикою, об’єднуються, це теж позитивно. Вони зробили перший крок – Національний корпус, «Правий сектор», організації об’єдналися більш дрібніші. З великою радістю ставлюся до таких речей. Хоча, думаю, що все ж таки зараз в умовах зовнішньої агресії Україні потрібне більш широке об’єднання. Куди входили б і консерватори, і ліберали, і націоналісти, і інші. Нам протистоїть тоталітарна імперія, тому тільки об’єднаними силами ми можемо її перемогти.

- Наскільки вдається поєднувати депутатство з фронтом?

- Я пообіцяв своїм виборцям, що зроблю все, щоб не впустити війну на округ, який межує з Донецькою областю. Я чесний перед ними. На жаль, ті законопроекти, які пробуєш розробити, вносиш, практично нереально втілити в життя, тому що у мене не має ні фракції, ні депутатської групи. Так лежать тисячі законопроектів. Треба займатись тим, до чого душа лежить, і що найбільше приносить користі державі. Я в даному випадку сконцентрований на захисті України.

Сучасна політична еліта не дуже державницька, немає політичних лідерів, з якими б я разом пішов на барикади. Українські політичні еліти занадто дискредитовані. Перетасована політична колода, яку нам пропонують майже 26 років незалежності ні до чого доброго не доводить. Ця влада не спромоглася запропонувати нашому суспільству стратегію розвитку країни, і це найбільша проблема. Плюс у владі дуже багато бізнесменів, а це ніколи позитивно не впливає на ситуацію, бо вони думають спочатку про свій бізнес, а потім про державу.

Разом з тим, я не думаю, що можливий Третій Майдан, не бачу передумов. Хоча в історії України і людства часто революційні події трапляються несподівано. Сірничок якийсь спалахує і потім зносить весь політичний режим. Але на передовій, серед офіцерів я точно не бачу подібних настроїв. Один показовий приклад нещодавно бачив – командир однієї бригади каже мені: «Якщо хтось буде закликати на третій майдан, вилізу на танк і роздушу (посміхається – Ред.)». Він патріот, три  роки на війні, але розуміє, що вийдуть не ті, хто хоче принести щастя державі. Організаторами стануть проросійські сили, які є агентами впливу Кремля.