Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

Дорогою ціною...

Чи стала Україна ближчою до НАТО?
25 лютого, 2020 - 18:16
ФОТО ПАВЛА ПАЛАМАРЧУКА

Після зміни влади в Україні 2019-го стратегічний курс держави на вступ до Північноатлантичного альянсу залишається незмінним. Про це неодноразово заявляв як сам Президент України Володимир Зеленський, так і інші високопосадовці. Однак на сьогодні не до кінця зрозумілим залишається — з якою швидкістю ми рухаємося до цієї організації і як виконуються славнозвісні стандарти НАТО, про які в нас говорять роками?

Нещодавно виповнилося рік як Верховна Рада закріпила в Конституції курс на вступ в Євросоюз та НАТО. За це рішення 7 лютого 2019-го проголосувала конституційна більшість (334 народних депутатів). З щодо цього днями в київському President Hotel відбулася публічна дискусія на тему з довгою назвою «Річниця внесення змін до Конституції: результати до досягнення органів державної влади та громадських організацій на шляху України до НАТО».

Нічим особливим ця дискусія від подібних заходів не відрізнялася, адже здебільшого це був звіт представників окремих держорганів і громадських організацій про виконану роботу, а самої публічної дискусії як такої не відбулося, адже поставити запитання й отримати повноцінні відповідь мали можливість далеко не всі бажаючи експерти та журналісти через брак часу. Однак заради справедливості відзначимо, що виступи окремих учасників мали цінну інформацію і висновки про стан справ на сьогодні. Саме на цьому ми і зупинимося більш детально. 

Але для початку нагадаємо ще деяку важливу інформацію, яка допоможе оцінити реалії. Отже, перебуваючи з візитом у нашій країні восени минулого року чинний Генсек НАТО Єнс Столтенберг, відповідаючи на запитання — чи потрібно Україні поновити свою заявку на отримання ПДЧ у НАТО, заявив: «...навіщо? Немає сумнівів, що Україна прагне членства, але зараз ані питання вашого вступу до НАТО, ані питання ПДЧ не є в фокусі уваги. Увага як Альянсу, так і держав-членів, а також України зараз є і має бути сконцентрована не на даті отримання ПДЧ, а на забезпеченні того, щоби Україна відповідала стандартам НАТО. Саме це є найшвидшим шляхом, щоби зміцнити ваші інституції і отримати членство» (eurointegration.com.ua).

Також зазначимо, що соціологічні дані січня цього року від Центру Разумкова свідчать про такі настрої українців. На запитання — якби найближчим часом відбувся референдум щодо вступу України до НАТО, як би ви проголосували?, 49,8% опитаних громадян відповіли №за», а 29,8% — «проти», 7,3% не брали б участі в референдумі, а 13,1% не знали, або не захотіли відповідати на поставлене запитання.

Відкриваючи захід, народна депутатка, голова підкомітету з державної безпеки та оборони Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Ірина Верещук зробила короткий екскурс у історію: «23 лютого 1992-го, 28 років тому, відбувся перший візит генсека НАТО Манфреда Вернера до Києва. 9 лютого 1994 — підписання Україною та НАТО рамкового документа програми «Партнерство заради миру», який, за оцінками міжнародних експертів, став найбільш ефективним прикладом взаємодії колишніх непримиренних ворогів. У липні 97-го в межах саміту НАТО в Мадриді, керівники Альянсу та президент України підписали Хартію про особливе партнерство, яка зафіксувала політичне зобов’язання сторін на найвищому рівні розвивати ефективне партнерство. 3 квітня 2008 прийнято декларацію Бухарестського саміту, в документі якого зазначено, що: «НАТО вітає євроатлантичні прагнення України та Грузії щодо членства в НАТО. Ми погодилися сьогодні, що ці країни стануть членами НАТО...», — зазначила Ірина Верещук.

Газета «День» давно (з кінця 1990-х) і послідовно (за різних президентів) веде тему НАТО, відстоюючи необхідність євроатлантичної інтеграції нашої країни. Зазначимо, що в хронології, яку навела пані Верещук, крім відомих фактів, є важливі упущення, про які голова підкомітету з державної  безпеки та оборони Комітету ВР України з питань національної безпеки, оборони та розвідки мала б знати. Ба більше, ми можемо стверджувати, що Україна мала шанс досягти набагато більшого прогресу (можливо, навіть членства) на шляху до вступу в Північноатлантичний альянс, але в результаті отримала війну та окупацію частини своєї території Росією. Чому так сталося? Детальніше в довідці «Дня», яку ми наводимо нижче.

Отже, ключові тези окремих учасників під час заходу.

«У АЛЬЯНС ІНТЕГРУЄТЬСЯ НЕ ЛИШЕ БЕЗПЕКОВИЙ СЕКТОР, А ВСЯ КРАЇНА»

Сергій ВЕРБИЦЬКИЙ, керівник експертної групи оборонно-безпекової взаємодії з НАТО Урядового офіса координації європейської та євроатлантичної інтеграції:

— Важливо вкотре зазначити, що в Альянс інтегрується не лише безпековий сектор, а вся країна. Під час візиту до України Північноатлантичної Ради (як відомо, такі візити не відбуваються просто так), нам була виказана потужна підтримка. Своєю чергою український Президент під час засідання комісії «Україна — НАТО» звернувся до генерального секретаря Ради щодо можливості приєднання України до Програми партнерства посилених можливостей. Йдеться про посилення військової взаємодії, оперативної взаємодії, розвідувальних структур, політичних консультацій на високому рівні щодо проблемних питань взаємодії...

Якщо говорити про досягнення Україною стандартів НАТО, то минулого року було прийнято 244 документи, цього року планується прийняти ще 219. Це стосується забезпечення багатьох напрямів нашої взаємодії. Ще одним важливим елементом є виконання вимоги НАТО щодо фінансування оборонного бюджету на рівні 2% ВВП. Україна, як відомо, цього року заклала більше як 3,2%. Однією зі знакових подій є також взаємодія Кабміну з Верховною Радою з підготовки та проведення весняної парламентської сесії Генеральної асамблеї НАТО 22 — 25 травня цього року в Україні. Такий захід у нашій країні проводиться вперше, і є дійсно грандіозним. Сподіваюся, що цей захід принесе нам додаткові дивіденди щодо поглиблення співпраці з НАТО.

«НА СЬОГОДНІ ЗСУ ПРАКТИЧНО ВЖЕ ГОТОВІ ПЕРЕХОДИТИ НА НОВУ СИСТЕМУ УПРАВЛІННЯ ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО»

Iван АПАРШИН, генеральний директор Директорату з питань національної безпеки та оборони Офіса Президента України:

— У 2014 році могла бути зовсім інша ситуація, якби в попередні роки політична влада тримала чіткій курс на НАТО. На сьогодні питання набуття членства в НАТО в Україні вже не дискутується, зокрема в указі Президента щодо стратегії національної безпеки та оборони також є посилання, що кінцева мета України — повноправне членство в Альянсі. Найближчим часом, протягом 2 — 3 місяців буде готова воєнна стратегія України, де також існуватиме пряма норма щодо вступу України до НАТО.

Ми вже підійшли до практичних питань. Наприклад, сьогодні (24 лютого. — Ред.) у мене була зустріч з керівником Генштабу Збройних сил України, де ми обговорювали, як нам швидше перейти на нову систему управління ЗСУ за стандартами НАТО, яке заплановане на січень 2021 р. Вірогідно цю дату буде змінено, і ми спробуємо втілити її раніше. На сьогодні Збройні сили практично готові переходити на нову систему. Ми виходимо на показники, які вже можна виміряти, тобто підтвердити практичними кроками, яким можна дати оцінку. Зокрема збільшено бюджет на державну оборону: коли ви побачите реальні цифри, то знайдете там і ракетну програму, і український корвет, і засоби радіоелектронної боротьби, і засоби спрямовані на те, щоб ЗСУ були взаємосумісними зі збройними силами інших членів НАТО.

У питаннях пов’язаних з проблемами озброєння та євроатлантичної інтеграції важливо дослухатися до позиції фахових експертів. Наприклад, чи читали ви, що українська делегація відвідала Туреччину, і ми сьогодні розглядаємо ідею відновлення програми корвет з турецькою стороною, або те, що в державному оборонному замовленні буде вдвічі збільшена закупівля нових ракет. Офіс Президента займається цими питаннями кожного дня, сьогодні наш Офіс розпочав офіційну перевірку Міністерства оборони стосовно територіальної оборони. Ми поступово наближаємося як на законодавчому, так і на технічному і на логістичному рівні, до всіх тих параметрів, які визначені в усіх документах зі співпраці України і НАТО.

«СЬОГОДНІ В НАШОМУ ГЕНШТАБІ ЗСУ Є ЧІТКА ПОЗИЦІЯ ЯК МІНІМУМ ПРО ТЕ, ЩО 2020 РІК Є РОКОМ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ»

Леонід ГОЛОПАТЮК, генерал-лейтенант, начальник Головного управління військової співпраці та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних сил України:

— Я досить чітко пам’ятаю, як військові страждали від надзвичайно низької поінформованості суспільства, громадського сектору та політикуму в питаннях інтеграції до Північноатлантичного альянсу. Наші політики мають бути особливо обізнані та тонкощах цього питання і абсолютно підтримувати шлях до НАТО. У 2007—2008 роках ми лише мріяли про можливість внесення пункту щодо членства в ЄС та НАТО до Конституції. Я думаю, що остаточний вибір на користь євроатлантичної інтеграції України був зроблений у 2014 році. За ці шість воєнних років ми остаточно зрозуміли для себе два постулати: по-перше, тільки в складі колективної безпекової організації ми зможемо захистити нашу країну, по-друге, ми можемо реформувати армію тільки, якщо використаємо той провідний досвід, стандарти, принципи, підходи та практики, які сьогодні існують у світі.

На сьогодні ЗСУ виконують двоєдине завдання: захист України від ворога і водночас реформування відповідно до практик та стандартів НАТО, які нам необхідно знати із врахуванням свого шестирічного бойового досвіду. Якщо говорити про здобутки та успіхи — вони навряд чи відомі пересічному громадянину, але вони існують. Першим, справді, є система управління. За останні два роки нам вдалося зробити свою концептуальну, прораховану, абсолютно надійну модель системи управління обороною. Це надзвичайно важка інтелектуальна праця. Так, останні півтора року нам допомагала генеральська група експертів з НАТО, але ми під час зібрань розуміли, що понятійного апарату ми не сприймаємо, певні термінологічні питання також, а головне — ми не розуміли ту філософію, яку нам пропонували. Проте ми пройшли через це і ось з 5 лютого цього року почався перехід у практичну фазу, і, сподіваюся, що протягом цього року ми перейдемо до стадії набуття оперативної спроможності.

Коли ми говоримо про реформуванні Збройних сил, маємо розуміти одну просту істину: реформувати треба з військового корпусу, адже саме у цих молодих дівчат та хлопців формується геть інший світогляд, змінюються підходи та ментальність. Сьогодні, дякуючи нашим партнерам, ми дійсно застосували багато новітніх методик для того, щоб змінити програму підготовки. І це другий напрям.

Третім важливим моментом є досягнення оперативних спроможностей ЗС. Насамперед, ми говоримо про підготовку військ. З гордістю скажу, що за останні півтора-два роки система підготовки ЗС змінилася кардинально — вона вже майже не схожа на ту, яку ми запозичили в радянщини. З 2015 року в Україні розгорнуто чотири іноземні місії, спочатку була американська місія, потім багатонаціональна, також у нас чудово працюють британська місія, а ще Орбітал і Юніфайр, і наш союзник — Литва — розробила свою місію. Тому якщо ви сьогодні поїдете і запитаєте — завдяки кому ми готуємо сили спецоперацій, то це до них. Оця синергія перетворилася на те, що система підготовки централізована. Можемо говорити навіть про те, що у разі приєднання України до програми розширеного партнерства — абсолютно доречною буде пропозиція потренуватися в одному з українських навчальних центрів нашим партнерам з НАТО.

Досі критичним залишається питання системи логістики (четвертий напрям). Треба зламати стару систему і змінити ставлення офіцерів, їх свідомість, і цей процес вже пішов. 

Найпопулярніша тема зараз — стандарти НАТО, однак давайте не політизувати її. Це важка довготривала робота — процес, який легко не робиться. Я запитав одного з польських генерал-лейтенантів — що потрібно для імплементації стандартів НАТО? Він відповів: «В першу чергу це менталітет. По-друге, ви воююча країна, і маєте дивитися, які стандарти для вас працюють, не намагайтеся впровадити всі підряд. Не женіться за кількістю цих стандартів». Добре, що сьогодні у нашому Генштабі є чітка позиція як мінімум про те, що 2020 рік є роком англійської мови. Мова — це ключ до інформації, розуміння, елементарного рівня взаємосумісності. Через англійську мову ми виходимо на понятійний апарат. Тільки після цього можна сказати, що у нас є маса офіцерів, які здатні на оперативному рівні взаємодіяти з нашими партнерами. Через цей алгоритм ми й маємо сприймати адаптацію стандартів НАТО. Не всі стандарти НАТО є однаковими для всіх країн. Знайдіть мені стандарти, які говорять про систему управління — таких немає.

Рушійною силою всіх перетворень і адаптацій на сьогодні є керівництво ЗСУ, структурні підрозділи Генштабу. Фундаментом Північноатлантичного альянсу є цінності. Без них ми не можемо існувати. Пам’ятайте, країна має реформуватися, але лише один розділ стосується оборонної сфери, все решта — системні політичні та економічні реформи. 

ДОВІДКА «Дня»

Ще до 2000 року в України була достатньо послідовна і змістовна співпраця з Альянсом. Згадаємо, що наша країна брала участь у програмі «Партнерство заради миру» (ПЗМ), потім була «Хартія про особливе партнерство Україна — НАТО 1997 року», діяв Комітет Україна — НАТО (КУН), також відбувалося багато різних зустрічей і робочих контактів. Формувалась атмосфера довіри між Україною і НАТО. Головою Державної комісії зі співпраці з НАТО в грудні 1999 року було призначено Секретаря РНБО Євгена Марчука. Далі відбулася кардинальна зміна вектору від простої співпраці до узаконення курсу на вступ України в майбутньому до НАТО.

Про намір України приєднатися до Північноатлантичного альянсу вперше на офіційному рівні було заявлено 23 травня 2002 року на засіданні Ради національної безпеки і оборони країни. «У зв’язку зі змінами ситуації в Європі подальше дотримання Україною політики позаблоковості безперспективне. А в окремих випадках і шкідливе», — заявив тоді Євген Марчук. Ну і дуже важливо наголосити на позиції тодішнього президента Леоніда Кучми, бо за деякий час вона зміниться: «Ми знаємо, що всередині НАТО ніхто ніколи не воював. І я хочу, щоб ми ніколи не воювали — ось головна мета нашої політики. Це прагматична мета. Це в інтересах усіх українців, бо європейську безпеку без України не побудуєш».

Уже в жовтні 2002 року у Верховній Раді відбулися парламентські слухання щодо НАТО. В результаті великих дискусій було ухвалено рішення: «Визначальним чинником успішного просування України цим курсом є підготовка України до членства в НАТО згідно з рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 23 травня 2002 року «Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та відповідного указу Президента України від 8 липня 2002 року».

Наміри України щодо інтеграції в структури Північноатлантичного альянсу підтвердив Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року, який було ухвалено конституційною більшістю. Проголосувала тоді навіть фракція «Партії регіонів». У статті 8 Основних напрямів державної політики з питань національної безпеки було проголошено, що в зовнішньополітичній сфері Україна провадить активну міжнародну політику з метою «...набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також іншими державами світу».

Створював основу, представляв, доповідав і відповідав на запитання на всіх етапах цього процесу Євген Марчук. До літа 2003 року вже була створена вся необхідна правова база для реалізації цього курсу. Але і це ще не все. Більш конкретно наміри України щодо приєднання до НАТО було викладено в новій редакції «Воєнної доктрини України», яка була схвалена РНБО. Потім вона була введена в дію указом президента 15 червня 2004 року. У II розділі «Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини», у першому абзаці пункту 9-го «Умови забезпечення воєнної безпеки України» було викладено так: «Зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання військової сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки».

Серйозна налаштованість України на членство в Альянсі змінила ставлення самого НАТО до нашої країни. На Празькому саміті організації було введено новий більш високий режим відносин України з НАТО — «План дій». «Це вже погоджений обома сторонами не просто план співпраці, а щорічний план внутрішньої трансформації України до стандартів НАТО і не тільки в військовій сфері, а й реформування судової та правоохоронної систем, економіки, свободи слова, прав людини та інше, — пише на своїй сторінці у Фейсбуці Євген Марчук. — В Україні була введена указом президента система державних координаторів співпраці з НАТО на рівні заступників міністра. Вдалося підняти рівень підтримки серед населення ідеї вступу до НАТО до 32—33%. З’явилися нові громадські організації на підтримку цього курсу. Весь процес почав набувати наростаючого динамізму. НАТО також почав проявляти в цьому активність. І тоді Росія почала хвилюватися і діяти».

Робота Кремля одразу проявилася. Вже влітку 2004 року — після Стамбульського саміту НАТО — Леонід Кучма робить розворот на 180 градусів від Альянсу. Коли стало зрозуміло, що Україна дуже близька до підписання ПДЧ (Плану дій з членства в НАТО), і саме в цей час Леонід Кучма на 1—2 дні разом із Володимиром Путіним зникли з поля зору преси десь на Азовському морі. Повернувшись, Кучма дає команду негайно виключити з військової доктрини згадану формулу про співпрацю з НАТО... Далі, прийшовши до влади, команда Януковича вилучила цю формулу через парламент і зі згаданого Закону «Про основи національної безпеки України».

Курс на євроатлантичну інтеграцію України повернули, включивши навіть відповідний пункт в Конституцію України, вже після Євромайдану.

Іван КАПСАМУН, Аліса ПОЛІЩУК, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ