Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

«Гарматне м’ясо» для Кремля

Чим загрожує Україні залучення громадян Росії, осіб без громадянства та іноземців до військової контрактної служби в ЗС РФ?
1 грудня, 2016 - 18:39
ФАХІВЦІ НЕ ВИКЛЮЧАЮТЬ, ЩО ПІДГОТОВКА І ВЕРБУВАННЯ ОКРЕМИХ ОСІБ ТА ЦІЛИХ ГРУП ГРОМАДЯН ІНОЗЕМНОГО ПОХОДЖЕННЯ СИЛОВИМИ СТРУКТУРАМИ РФ МОЖЕ ДОЗВОЛИТИ ВИКОРИСТАННЯ ЇХ В ІНТЕРЕСАХ СПЕЦСЛУЖБ РФ ЯК КЕРОВАНИХ ОКРЕМИХ ЕКСТРЕМІСТІВ, ТЕРОРИСТІВ / ФОТО РЕЙТЕР

Кремль нині опинився в пошуку. Окупація Росією суверенних територій України та участь у кривавому конфлікті в Сирії викликала неабияку проблему з комплектування кваліфікованими військовими спеціалістами підрозділів — свідчення, що не так уже й просто примусити людей виконувати роль слухняних олов’яних солдатиків.

Якщо на початковій стадії війни ці кадрові питання вирішувалися здебільшого за рахунок залучення підготовлених завчасно військовослужбовців сил спеціального призначення, а також агентурного потенціалу ФСБ, ГРУ ГШ ЗС РФ, СЗР та інших спеціальних служб РФ, то з інтенсифікацією конфлікту і зростанням безповоротних втрат серед особового складу російських силових структур ця проблема почала набувати критичного значення.

З огляду на те, що Москва значну увагу приділяє можливості швидкого нарощування чисельності ЗС РФ на західному напрямку, вирішення питання мобілізації людських ресурсів набуває неабиякої ваги. Цікаво, що нині вже не досить особового складу для формування повноцінних батальйонних тактичних груп вторгнення, тож керівництво РФ вимушене йти не лише на розширення бази комплектування своїх силових структур контрактниками, а й на суворе судове переслідування «відмовників», залучення російських призовників та військовозобов’язаних, а також іноземців, які відповідають вимогам МО РФ. Москва швидко узгоджує нову законодавчу базу, фактично формуючи підстави щодо легалізації протиправної практики залучення військовослужбовців за призовом до «короткочасних відряджень» на територію України як контрактників, а також отримання можливості залучення необхідної маси «добровольців», «учасників навчань», а також «запасників-найманців» за формально «законними» національними підставами. Серед цікавих «винаходів» у межах змін законодавства — можливість військової служби за контрактом іноземців віком від 18 до 30 років, які «не порушували закону», без набуття громадянства РФ взагалі, а також їхня участь у бойових діях, зокрема за кордоном, під час «міжнародних конфліктів».

Для України це сформований виклик, який означає, що РФ може у надзвичайно короткі строки розгорнути і використати масову армію вторгнення та окупації під виглядом операції військових підрозділів РФ «з підтримання миру та боротьби з терористичними й екстремістськими організаціями».

Однак варто звернути увагу на те, що демографічна ситуація в Росії має тенденцію до подальшого погіршення, а на тлі цього загальна база російськомовних осіб в іноземних країнах як основа для потенційного вербування на військову службу в РФ за контрактом оцінюється російськими експертами у майже 25 млн людей, головним чином у країнах СНД. Тому загальна економічна криза в регіоні навіть зручна Москві, оскільки збільшує число потенційних кандидатів на роль слухняного «гарматного м’яса» за невелику ціну. Сьогодні масштабне полювання розгорнуте в країнах Середньої Азії та Кавказу, в самопроголошених «країнах» Південної Осетії, Абхазії та Придністров’я. Звісно, є й небезпека залучення до служби за контрактом у ЗС РФ так само й громадян України, котрі перебувають на території РФ або на території України, що окупована РФ. До речі, це розглядається як один із потенційних козирів Москви — залучити певну частину українців і подати справу як формування різного роду «національних армій визволення» або «українських національних підрозділів» на базі ЗС РФ. Саме так уже відбувалося в історії, коли в 1917 — 1920 роках на окупованій території й у центрах повстань в Україні формувалися «українські радянські» збройні регулярні та повстанські формування, які діяли безпосередньо за вказівкою Москви і формально були підпорядковані «українському радянському урядові» в Харкові. Слід зауважити, що до складу цих регулярних формувань входила чимала кількість червоногвардійців української національності. До речі, показовим може бути й приклад радянсько-фінської війни, коли було сформовано фінські «народні» збройні підрозділи, які формально були підпорядковані «Фінляндській Демократичній Республіці» («ФДР»). Остання, як відомо, була створена СРСР і проголошена 1 грудня 1939 року.

Отже, радянська Росія, СРСР та РФ як їхня правонаступниця мають багатий досвід формування «народних» і «демократичних» республік з «народними арміями» та «національними» підрозділами задля захоплення чужих територій і встановлення маріонеткової влади в інших країнах. Більше того, цілком очевидні намагання керівництва РФ максимально використати потенціал пострадянських країн у суто своїх владних та неоімперських інтересах. Про це, до речі, свідчить і заява провідного російського військового експерта генерал-лейтенанта Ю. Неткачева щодо інтересу РФ до залучення іноземних контрактників, який зумовлений «зміною геополітичної обстановки на пострадянському просторі, уточненими положеннями Воєнної доктрини, відповідно до якої з низкою країн на території колишнього СРСР Росія вибудовує спільний оборонний простір».

У ЦДАКР зробили висновок, що в разі реалізації залучення значної кількості громадян країн СНД до військової служби за контрактом у ЗС РФ керівництво РФ отримає потужний важіль силового впливу на зазначені країни в межах реалізації новітньої імперської політики вищого керівництва РФ та ведення так званої гібридної війни під прикриттям дій незаконних збройних формувань, які можуть у будь-який час перетворитися на відкриту збройну агресію ЗС РФ.

Але існує не менша суміжна небезпека. А саме: фахівці не виключають, що підготовка і вербування окремих осіб та цілих груп громадян іноземного походження силовими структурами РФ може дозволити використання їх в інтересах спецслужб РФ як керованих окремих екстремістів, терористів або навіть у складі цілих груп та організацій. Зрозуміло, що серед імовірних завдань може бути й дестабілізація обстановки як у країнах їхнього походження та громадянства, так і в інших країнах, де здійснюються спецоперації.

Сьогодні вже слід розглядати небезпеку залучення таких терористичних угруповань та організацій під дахом спецслужб РФ для створення штучного масового потоку біженців із країн конфліктної зони до Західної Європи та інших держав-конкурентів, що підриває їхню внутрішню безпеку і соціально-економічну стабільність. Про можливість посилення цієї небезпеки свідчить та сучасна практика зростання кількості бойовиків із РФ та країн СНД, які беруть активну участь в екстремістській і терористичній діяльності організацій «ІДІЛ» («Ісламська держава») на території Сирії, Іраку, у складі «Талібан» в Афганістані, а також участь громадян РФ і Сербії в підготовці терористичних актів у Чорногорії в жовтні 2016 року.

Цікаво, що консалтингова компанія із США, яка надає розвідувальні послуги урядам та міжнародним організаціям «Суфен Груп» (The Soufan Group), виявила на території Сирії діяльність понад 2400 бойовиків з російським громадянством (здебільшого — чеченців і дагестанців) та ще 1000 бойовиків із Узбекистану та Киргизстану. А Центр протидії тероризму в США, (м. Вест-Пойнт) ідентифікував щонайменше 141 бойовика з громадянством РФ, 72 бойовиків — Узбекистану та ще 47 бойовиків — Киргизстану. При цьому відомо, що бойовики з країн СНД навіть посідають керівні посади в «ІДІЛ».

Отже, що робити Україні за умов, коли дії РФ із самого початку конфлікту мають всі ознаки військових злочинів, згідно з міжнародним правом, та кримінальних злочинів — згідно з національним законодавством України? За умов, коли керівництво РФ постійно вишукує нові форми і методи приховування, дезінформації та введення в оману міжнародного співтовариства і власних громадян щодо залучення військовослужбовців РФ за контрактом, а також найманців російського та іноземного походження, слід апелювати до російського суспільства й пояснювати, як зберегти себе в умовах агресії Кремля.

А саме: варто поширювати всіма можливими шляхами рекомендації військовослужбовцям ЗС РФ та інших силових структур РФ, яких примушують до незаконних дій і військових злочинів на території України. Так, в умовах тотального маніпулювання законодавчими нормами судовою владою РФ і відсутністю будь-якої можливості справедливого рішення у справах, пов’язаних з прихованою агресію РФ проти України, для військовослужбовців важливо отримувати накази в письмовому вигляді. Військовослужбовець має на це законне право, а інакше він стає військовим злочинцем (як екіпаж ЗРК «Бук», що знищив малайзійський лайнер MH-17 над українською територією, що призвело до загибелі 298 безневинних людей). Крім того, зібрані військовослужбовцями, котрі не бажають брати участь у злочинних бойових діях на території Україні, документи чи копії бойових наказів, карт, схем можуть бути використані ними як доказ необхідності для надання їм політичного притулку або отримати юридичний захист і допомогу.

Такі контрдії повинні мати системний, безперервний характер, а до інформування росіян варто залучити активну частину громадянського суспільства, волонтерів, ЗМІ, неурядові організації. Такий формат протидії може стати першою цеглиною у створенні засад для визнання особисто Путіна та його оточення міжнародними злочинцями.

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments