Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Iсторія однієї технології

Емоційно можна зрозуміти прихильників ідеї «розірвати дипломатичні відносини з Росією». Але раціональність вимагає подивитись на це і з іншого боку...
9 листопада, 2017 - 18:33
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Уже кілька місяців триває тема обговорення так званого закону про реінтеграцію окупованих територій, хоч насправді жодного алгоритму повернення територій цей закон не передбачає. Більше того, сам термін «реінтеграція» в публічному просторі вживається не правомірно, адже будь-яка реінтеграція не може відбуватись без деокупації. Втім, суспільству до плутанини, що її продукують політики, не звикати. Нещодавно представник Президента у Верховній Раді Ірина Луценко заявила, що до законопроекту, який насправді має назву «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», уже запропоновано понад 2000 (!) поправок. За її словами далеко не всі з них відповідають початковим намірам закону. Однією з таких поправок є пропозиція розірвати дипломатичні відносини з РФ, як країною-агресором. Депутат від БПП Іван Вінник заявив, що логічно було б, визнавши РФ агресором, розірвати з ним відповідні стосунки. «У законі про реінтеграцію Донбасу Росії присвоюється статус країни-агресора..., — повідомив в коментарі Вінник, — І зберігати після цього дипломатичні відносини з Москвою буде злочином з боку українського МЗС». Проте, за словами самого Вінника, Петро Порошенко не погодиться на те, щоб таку ініціативу запровадити. Про це Порошенко сказав 8 листопада на зустрічі з членами фракції його імені.

Разом з тим, член профільного комітету з питань національної безпеки та оборони Андрій Тетерук повідомив про поправку під номером 595, яку вніс «УКРОП». У цій поправці до зазначеного законопроекту, який має бути розглянутий парламентом 16 листопада, запропоновано зобов’язати Кабінет міністрів України в тримісячний термін розірвати дипломатичні відносини з Російською Федерацією.

Ця тема лунає не вперше з моменту агресії Росії та окупації українських територій. Проте, на думку деяких експертів, припинити дипломатичні відносини доцільно було з самого початку агресії РФ проти України. Натомість українська влада обрала інший шлях, де війну називають АТО, а відносини з окупантом мають той же гібридний характер, що й сама війна.

Міністерство закордонних справ у березні 2016 року видало Довідку про позицію МЗС України щодо проекту Постанови ВРУ «Про припинення дипломатичних зносин з РФ» (тобто вже була подібна ініціатива), в якій викладено основні негативні наслідки такого акту:

— питання мирного врегулювання дипломатичним шляхом конфлікту на сході України неможливе без двосторонніх та багатосторонніх контактів з РФ (звернімо увагу, що українське відомство офіційно назвало агресію РФ проти України «конфліктом на сході України», тим самим ще більше заплутуючи і послаблюючи позицію нашої держави у війні. — Авт.);

— суттєво зменшаться можливості захисту законних прав та інтересів юридичних і фізичних осіб України на території РФ;

— вкрай складним для вирішення стане також питання забезпечення консульського захисту і надання необхідної підтримки незаконно утримуваним російською владою громадянам України;

— розірвання дипвідносин унеможливить врегулювання на двосторонньому рівні наявних спорів з РФ, до яких українське відомство віднесло тимчасову окупацію АР Крим (тобто МЗС України офіційно трактує окупацію українських територій як спір між двома державами. — Авт.);

— перед Україною постане питання вибору прийнятної для обох держав країни-посередника (тут МЗС жодним чином не згадує про країни, які згідно з Будапештським меморандумом визнали себе гарантом територіальної цілісності й суверенітету України. — Авт.);

— не можна виключати негативні наслідки для економіки України через можливе падіння взаємної торгівлі (цей пункт на тлі тисяч смертей і втрачених територій звучить особливо неоднозначно з пера зовнішньополітичного відомства. — Авт.)».

«УКРАЇНА ПРАКТИЧНО І ТАК ЗАМОРОЗИЛА ДИПЛОМАТИЧНІ ВІДНОСИНИ З РФ»

Але, зрештою, що може дати розірвання дипвідносин з РФ? Чим воно загрожує і наскільки є доцільним?

«Тема розірвання дипломатичних відносин не є предметом Закону про тимчасово окуповані РФ території України. Регулювати це питання у згаданому законопроекті не має сенсу і є недоцільним, — коментує «Дню» один із авторів законопроекту «Про деокупацію», юрист-міжнародник Володимир ВАСИЛЕНКО. — Розірвання дипломатичних відносин є питанням міжнародно-правових санкцій, які держава, котра зазнала агресії, може застосувати проти країни-агресора задля того, щоб примусити її до відновлення міжнародного правопорядку. Розірвання дипломатичних відносин є лише одним із різновидів санкцій, які Україна має право застосувати щодо РФ як до країни-агресора. Відповідно до міжнародного звичаєвого права держава, яка зазнала акту агресії, має право застосовувати санкційні заходи щодо країни-агресора з моменту початку агресії незалежно від того, чи існує в державі внутрішній законодавчий акт, який регулює санкції, чи його немає».

«Ще в серпні 2014 року Верховна Рада ухвалила закон про санкції і вжила цілу низку примусових санкційних заходів щодо РФ, але, на жаль, згаданий закон є недосконалим, оскільки готувався поспіхом і без залучення фахівців, а вжиті Україною санкційні заходи не є послідовними та системними, — продовжив експерт. — Здебільшого вони є запізнілими й не скоординованими із санкціями міжнародного співтовариства. Від цього страждає їхня ефективність. Причиною такої ситуації є не лише недосконалість закону про санкції, а насамперед відсутність системної державної політики санкції щодо РФ як країни-агресора. Загальні підходи до вироблення такої політики були сформульовані в рекомендаціях парламентських слухань на тему «Актуальні питання зовнішньої політики України», які відбулися в грудні минулого року і були схвалені в Постанові ВР у травні 2017 року. Проте ці рекомендації можуть стати інструкцією для виконавчої влади України. Політику санкцій, її напрямки та обсяг мають визначати відповідні органи виконавчої влади на основі уже чинного закону про санкції. Але для того щоб санкції були ефективними, цей закон має бути суттєвим чином удосконалений».

«У міжнародній практиці існує дуже багато випадків, коли держава реагує навіть на пересічні правопорушення і недружні акти розірванням дипломатичних відносин. Акт агресії є надзвичайно небезпечним міжнародним злочином, і тому Україна, проти якої РФ вчинила такий акт агресії, мала право розірвати дипломатичні відносини з нею ще на початку агресії,         — наголошує Володимир Василенко. — Натомість Україна обрала інший шлях. Вона поступово знизила і практично заморозила рівень дипломатичних відносин з РФ. За таких обставин законодавче врегулювання та оголошення повномасштабного розірвання дипломатичних відносин з РФ у практичному плані нічого не дає, але при цьому створить підстави для російської пропаганди тлумачити такі дії в тому сенсі, що Україна ініціює погіршення відносин і не бажає мирного врегулювання».

На запитання «Дня» про те, чи не стане акт розірвання дипвідносин з РФ приводом для того, щоб нівелювати свої зобов’язання щодо поваги до українських кордонів, що, зокрема, прописано у Великому договорі між Україною та РФ, Володимир Василенко відповів:

«Розірвання дипломатичних відносин не тягне за собою, відповідно до двох Віденських конвенцій — Конвенції про дипломатичні зносини (1961) і про міжнародні договори (1969),      — автоматичного припинення дії міжнародних договорів. Але навіть якби Україна із власної ініціативи розірвала Великий договір, у якому РФ фігурує як стратегічний партнер України, в порядку міжнародно-правових санкцій, то стаття цього договору, за якою гарантується повага до цілісності державних кордонів України, не втратила б чинності. Оскільки в міжнародному праві існує положення, відповідно до якого в разі анулювання міжнародного договору будь-якою стороною таке анулювання не може стосуватися норм про державні кордони».

«САМЕ ПО СОБІ РОЗІРВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДНОСИН, БЕЗ КОМПЛЕКСУ ІНШИХ ЗАХОДІВ, Є БЕЗЗМІСТОВНОЮ ДІЄЮ»

«Коли ж говорити про підтримання дипломатичних відносин чи їх розірвання, то насправді цей факт та обставина не існують самі по собі, — зазначає в коментарі «Дню» кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави та права ім. В. Корецького НАН України Микола СІРИЙ. — Наявність оформлених дипломатичних відносин є лише фактом супроводження тих політичних процесів, які відбуваються. Тому саме по собі розірвання дипломатичних відносин, без комплексу інших заходів, є беззмістовною дією. Немає сенсу розривати дипломатичні відносини, та при цьому сидіти на місці й нічого не робити. Тобто цей акт може бути допоміжним, як супроводження певного комплексу дій, стосовно яких може бути й зазначений розрив відносин. Тому держава має вибудовувати цей комплекс дій на захист своїх інтересів і захист міжнародного правопорядку, який власне щодо нас порушила РФ. Для цього потрібна мобілізація суспільства, мобілізація міжнародної спільноти, і лише в контексті дій активного характеру доцільно розглядати зміну характеру міжнародно-правових відносин з конкретною країною. В іншому разі постановка питання про розрив дипвідносин є не більш ніж політична метушня і здіймання політичних хвиль».

«Зараз кожен безграмотний депутат бажає пропіаритися на темі деокупації, розуміючи, що скоро вибори, — говорить «Дню» народний депутат V, VI, VII скликань, голова ГО «Сила права» Андрій СЕНЧЕНКО. — Вважаю, що влада знов по-хамськи поставилась до суспільства, коли називає згаданий закон законом про реінтеграцію. Жодного слова там про це немає. Зараз треба дати чітку оцінку тому, що відбувається на Донбасі, й визнати, що ми маємо справу з окупацією РФ українських територій. Необхідно ще раз зробити акцент на факті агресії, закріпити в законі те, що ця агресія проти України розпочалась 20 лютого 2014 року, щоб не розводити ситуацію на Донбасі й у Криму. Ще дуже важливо припинити розмови про АТО. І не треба в цей закон засовувати фантастичні ідеї, які потоплять цей закон. Розірвання дипломатичних відносин з РФ може бути в складі цілого комплексу заходів».

Одним із можливих наслідків розірвання дипвідносин може бути запровадження візового режиму. На це Андрій Сенченко відповів: «Я підтримую тему біометричного контролю, тому що він функціонально допомагає нам захиститися від неконтрольованого напливу осіб з фальшивими документами тощо. Якщо ж замість цього просто запровадити візовий режим, то ми отримаємо величезну проблему. І мене зовсім не цікавить проблема тих, хто їздить до РФ на заробітки. Але мене хвилює проблема тих, хто, наприклад, вимушено їздить на окуповану територію Криму».

Отже, бачимо, що тема деокупації українських територій вкотре втягнута у хвилю політичних заяв, що солодко звучать для тих громадян, які воліють бачити прості рішення надскладних питань. Але тлом для цього є чотирьохрічне хитання влади у своїх непевних позиціях щодо стратегій оборони країни та відновлення її суверенітету. Сама ж радикалізація суспільства заявами про можливість розірвання дипломатичних відносин з РФ або запровадження віз за очевидної неможливості схожа радше на технологію, ніж на раціональні пропозиції. Яким чином потім будуть використані ці радикальні настрої, за яких суспільство прагне вирішувати все «з плеча»? Чи не схоже це на гібридні методи маніпуляції настроями свого народу в ситуації гібридної агресії? Суспільство, у свою чергу, має розуміти наслідки того, що йому пропонують зазвичай політики-популісти.

Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ