Iз ким боролися тоді й чому?

Відсьогодні до 17 березня делегація українських науковців перебуватиме у Мюнхені з нагоди проведення подіумної дискусії та виставки, присвячених 100-річчю встановлення дипломатичних відносин між Німеччиною та Україною. Серед запланованих заходів, зокрема зустрічі в Українському вільному університеті та Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана, вшанування першого консула Української Народної Республіки в Мюнхені Василя Оренчука та Гетьмана Павла Скоропадського, науковий круглий стіл тощо.

До складу делегації увійшли завідувач відділу історії Української революції 1917 — 1921 рр. Інституту історії України НАНУ Владислав Верстюк, провідний науковий співробітник відділу Історії міжнародних відносин та зовнішньої політики України Інституту історії України НАНУ Ірина Матяш, професор Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова, співголова Комісії істориків України та Німеччини Поліна Барвінська, завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти й науки України Павло Павлович Гай-Нижник та директор Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, заступник голови ради ГО «Сіверський інститут регіональних досліджень», позаштатний кореспондент газети «День» Володимир Бойко.

Детальніше про заплановані події та значення ювілею говорить Володимир БОЙКО:

— 100 років тому (9 лютого 2018 р. за новим стилем) Україна підписала свій перший міжнародний договір — Брестський мир із Німеччиною, Австро-Угорщиною та Османською імперією, а 9 березня того року один із найкращих німецьких дипломатів Філіпп Мумм фон Шварценштайн отримав повноваження на тимчасове ведення дипломатичних справ Німеччини в Українській Народній Республіці. Першим послом у Берліні став Олександр Севрюк, за Української Держави його змінив Федір Штейнгель. Таким чином Україна зробила перші кроки на міжнародній арені та встановила свої перші дипломатичні відносини й отримала шанс на міжнародне визнання. Українські дипломати прийняли виклик історії й, попри зміни урядів, боролися за українську державність доступними їм засобами      — навіть тоді, коли збройна боротьба була фактично завершена. На думку дослідників цього періоду, вони стали останньою лінією оборони незалежності України. Їхній відчайдушний спротив змушував супротивну сторону до підтримки, хоча б зовнішньої присутності України у світі. Наскільки це було важливо, ми мали можливість переконатися на власному досвіді, коли, здавалося б, формальні структури стали набувати реального змісту.

Про події минулого вирішили нагадати сучасникам українські історики — вони звернулися з ініціативою, яку підтримав фонд Ганса Зайделя (Німеччина, Баварія), належним чином відзначити непересічні події сторічної давнини. Для обох сторін вони є водночас і переважно позитивним досвідом, і свідченням втрачених можливостей. Кажуть, що історія немає умовного способу, але ми можемо дозволити собі замислитися над багатоваріантністю шляхів її розвитку — заради кращого розуміння власних інтересів та майбутнього. До тієї спілки нас підштовхнули зовнішні обставини, причому й німці, й українці намагалися їх зрозуміти навмання, відчайдушно борючись за виживання. Перший досвід контактів став для них відкриттям і навіть шоком. Щось виходило непогано — розвинуті аграрний сектор та машинобудування добре сполучаються між собою, а відносна кількамісячна безпека дала можливість доволі швидко побудувати дієвий державний апарат. Але були й фатальні речі, причому йдеться не лише про міжнародну обстановку. Вочевидь про все це треба нагадувати — історія ніколи не повторюється, але схожі питання дуже часто породжують подібні відповіді. Чим обернулося для Європи та світу зникнення України як держави й поразка Німеччини, ми надто добре знаємо. З ким боролися тоді й чому — теж.

Звідси ідея провести круглий стіл у першому консульстві України за кордоном — у Мюнхені — та подіумну дискусію в Українському вільному університеті, а наприкінці травня — на початку червня більшу міжнародну конференцію в Україні (в Києві та Чернігові). До обговорення планують залучити істориків із обох країн, а також Австрії. Втім, це не є суто наукові зустрічі — українські історики віддадуть шану гетьману Української Держави Павлу Скоропадському, відвідавши його могилу в Оберсдорфі, а також першому українському консулу — Василю Оренчуку, матимуть низку зустрічей із українською громадою та німецькими фахівцями, а головне — підготовлена та демонструватиметься в наших країнах нова виставка архівних документів «Україна та Німеччина в 1918—1923 рр., до століття встановлення дипломатичних відносин» (авторка — Ірина Матяш). Складена двома мовами, вона розрахована водночас як на широкого українського, так і на німецького глядача. До його уваги — дипломатичне листування та офіційні заяви, урядові телеграми, міжнародні договори, закони та інші нормативно-правові акти, доповіді послів, штати консульських установ, фотографії учасників подій...